109810 (708658), страница 2

Просмтор этого файла доступен только зарегистрированным пользователям. Но у нас супер быстрая регистрация: достаточно только электронной почты!

Текст из файла (страница 2)

Багатогранною є взаємодія парламенту з органами правосуддя і прокуратури у процесі здійснення парла­ментського контролю.

обираються, призначаються чи затверджуються Верхов­ною Радою, заслуховування та підготовка для розгляду Верховною Радою відповідних висновків щодо цих кан­дидатур; обговорення кандидатур посадових осіб, при­значення яких відповідно до законодавства погоджуєть­ся з комітетами, підготовка відповідних висновків щодо цих осіб;

4) попередній розгляд та підготовка висновків і про­позицій щодо ратифікації чи денонсації міжнародних договорів та угод, проектів державних програм еко­номічного й соціально-культурного розвитку України, звітів про їх виконання та інших питань, що розгляда­ються Верховною Радою;

5) здійснення контролю за дотриманням та реаліза­цією Конституції та законів України, інших норматив­них актів Верховної Ради, за відповідністю підзаконних актів Конституції, законам України, а також вивчення ефективності їх застосування.

При здійсненні законопроектних робіт комітет, виз­начений головним розробником з певного законопроек­ту чи проекту іншого акту Верховної Ради, узагальнює та систематизує пропозиції, поправки і висновки інших комітетів та готує їх на розгляд Верховної Ради.

Комітети, як і постійні комісії, мають певні обов'яз­ки насамперед щодо якісної і вчасної підготовки зако­нопроектів, висновків та рекомендацій, а також вико­нання доручень Верховної Ради.

Верховна Рада у межах своїх повноважень може створювати і тимчасові спеціальні комісії для підготовки й попереднього розгляду питань.

Для проведення розслідування з питань, що станов­лять суспільний інтерес, Верховна Рада може створюва­ти тимчасові слідчі комісії, якщо за це проголосувало не менше третини від конституційного складу Верховної Ради України.

Організація і порядок діяльності комітетів Верховної Ради, її тимчасових спеціальних та слідчих комісій вста­новлюється законом.

Уповноважений Верховної Ради з прав людини при­значається Верховною Радою для здійснення парламентського контролю за додержанням конституційних прав і свобод людини й громадянина (ст. 101 Конституції).

Рахункова палата створюється для контролю за ви­користанням коштів Державного бюджету від імені Вер­ховної Ради (ст, 98 Конституції).

Для успішного функціонування нових і оновлених структур Верховної Ради першочерговим є істотне зміц­нення їхньої правової бази, зокрема: прийняття законів про регламент, комітети Верховної Ради, про статус на­родного депутата та інших; створення відносно цілісної системи інфраструктури парламенту; широке залучення до здійснення законодавчих, установчих і контрольних функцій Верховної Ради всіх суб'єктів законодавчого, бюджетного, контрольного й установчого процесу; за­безпечення тіснішої взаємодії Верховної Ради та 'ц орга­нів з іншими органами державної влади, органами міс­цевого самоврядування й об'єднаннями громадян.

3. Повноваження Верховної Ради України

Конституція закріплює широкі повнова­ження Верховної Ради України, які визначають її місце і роль у державі. Ці повноваження за сутністю і призна­ченням можна поділити на декілька груп. Найважливі­шими є повноваження щодо: внесення змін до Консти­туції України; прийняття законів; визначення засад політики держави та програм суспільного розвитку; взаємовідносин Верховної Ради і Президента України; формування інших державних органів; організації адміністративно-територіального устрою нашої краї­ни; здійснення зовнішніх функцій держави, а також бюджетні та контрольні повноваження.

Верховна Рада може розглядати питання про відпо­відність Кабінету Міністрів України та прийняти резо­люцію недовіри, що спричиняє його відставку. Питан­ня про відповідальність Кабінету Міністрів може бути розглянуто за пропозицією не менш як 150 народних депутатів України (однієї третини від конституційного складу Верховної Ради). Резолюція недовіри Кабінету Міністрів України вважається прийнятою, якщо за неї проголосувало не менш як 226 народних депутатів, тобто більшість від конституційного складу Верховної Ради.

З метою забезпечення певної стабільності в роботі Кабінету Міністрів можливості Верховної Ради щодо розгляду питання про його відповідальність обмежу­ються. Конституція забороняє розглядати це питання більше одного разу протягом однієї чергової сесії, а також протягом року після схвалення Програми діяльності Кабінету Міністрів. Ці правила є, по суті, одним із проявів принципу поділу влади. Адже в них нарівні із закріпленням певної форми контролю однієї гілки влади над іншою (повноваження Верховної Ради України розглядати питання про відповідальність Кабінету Міністрів) гарантовано обмеження впливу однієї гілки влади на іншу (встановлення певних умов, за яких це питання може розглядатися).

Конституція України (ст. 92) визначає широке коло питань, які можуть вирішуватися Верховною Радою виключно шляхом прийняття законів. Це стосується:

1) прав і свобод людини і громадянина та їх гарантій;

2) засад використання природнкїресурсів і освоєн­ня космічного простору; зовнішніх відносин, зовніш­ньоекономічної діяльності; утворення і діяльності політичних партій, інших об’єднань громадян, засобів масової інформації; місцевого самоврядування;

3) територіального устроюУкраїни;

4) основ національної безпеки, організації Зброй­них Сил України і забезпечення громадського порядку;

5) бюджетних відносин, податків і зборів, статусу національної та іноземної валют на території України;

6) одиниць ваги, міри і часу; порядку встановлення державних стандартів;

7) амністії та низки інших питань.

4. Функції Верховної Ради України

Верховна Рада здійснює чимало функцій і має для їх реалізації відповідні повноваження, передбачені Консти­туцією. Визначення парламенту як органу законодавчої влади зумовлене насамперед назвою однієї з його функ­цій (законодавчої функції), яка є пріоритетною, провід­ною, але далеко не єдиною.

Множинність функцій парламенту не суперечить його природі як органу законодавчої влади. Вона зумо­влена тим, що парламент, як і інші органи державної влади, у властивих їй формах бере участь у здійсненні багатьох функцій держави, як об'єктних, зумовлених змістом діяльності держави (політичної, економічної, со­ціальної, культурної, екологічної), так і інших функцій, зокрема "технологічних", владних функцій (законодав­чої, установчої тощо).

Головними функціями Верховної Ради є:

1) законодавча;

2) установча (державотворча, організаційна);

3) функція парламентського контролю.

4.1 Законодавча фунція

До функцій Верховної Ради часом зараховують та­кож бюджетно-фінансову та зовнішньополітичну функ­ції. Верховна Рада, як правило, здійснює ці функції, але вони не вважаються її головними функціями.

Пріоритетною функцією Верховної Ради є, природ-ньо, законодавча. У загальних рисах вона полягає у прийнятті законів, внесенні до них змін, визнанні їх та­кими, що втратили юридичну силу, скасуванні або у призупиненні їх дії.

Складовою частиною цієї функції є також законо-проектна робота, внесення законопроектів на розгляд Верховної Ради та їх обговорення, а також видання за­конів, проведення відповідних наукових досліджень, зо­крема, з проблем ефективності і розвитку законодавства, наукової експертизи законопроектів тощо.

Тривалий час до законодавчої функції Верховної Ра­ди належали й інші види законодавчої діяльності: прий­няття Конституції, офіційне тлумачення законів, їх оп­рилюднення тощо.

Нині прийняття Конституції визнане пріоритетним правом народу, офіційне тлумачення Конституції та за­конів України, відповідно до ст. 150 Конституції, здійс­нює Конституційний Суд, а підписання законів і їх офіційне оприлюднення — Президент (ст. 94).

Пріоритетним напрямом законодавчої функції Вер­ховної Ради є внесення змін до Конституції у межах і порядку, передбачених розділом XIII Конституції, та прийняття законів (ст. 85).

Законопроект про внесення змін до Конституції мо­же бути поданий до Верховної Ради Президентом або не менш як третиною народних депутатів України від кон­ституційного складу Верховної Ради (ст. 154 Конс­титуції). Законопроект про внесення змін до Консти­туції України, крім розділу І "Загальні засади", роз­ділу III "Вибори. Референдуми" і розділу XIII "Вне­сення змін до Конституції України", попередньо схва­лений більшістю від конституційного складу Верховної Ради, вважається прийнятим, якщо на наступній черго­вій сесії Верховної Ради за нього проголосувало не менш як дві третини від конституційного складу Вер­ховної Ради.

Порядок внесення змін до розділів І, III і XIII Кон­ституції значно складніший, оскільки ці розділи стосу­ються основ конституційного ладу і стабільності самої Конституції. Відповідно до ст. 156 Конституції, законо­проект про внесення змін до розділів І, III і XIII по­дається до Верховної Ради Президентом або не менш як двома третинами від конституційного складу Верховної Ради і, за умови його прийняття не менш як двома тре­тинами від конституційного складу Верховної Ради, за­тверджується всеукраїнським референдумом, який при­значається Президентом.

Законопроект про внесення змін до Конституції, який розглядався Верховною Радою і не був прийнятий, може бути поданий до Верховної Ради не менш як через рік від дня прийняття такого рішення щодо даного за­конопроекту.

З метою забезпечення стабільності Конституції Вер­ховна Рада протягом строку своїх повноважень не може двічі змінювати одні й ті самі положення Конституції (ст. 158).

Основним змістом законодавчої функції Верховної Ради є, звичайно, прийняття законів.

Їз змісту Конституції випливає, що Верховна Рада може приймати закон з будь-якого питання за винятком тих, які вирішуються виключно всеукраїнським рефе­рендумом. Проте Конституцією передбачається коло пи­тань, які вирішуються виключно законами України. Згідно зі ст. 92 Конституції, виключно законами України визначаються, зокрема: права і свободи людини й гро­мадянина, гарантії цих прав та свобод; основні обов'яз­ки громадянина; громадянство; правосуб'єктність гро­мадян, статус іноземців та осіб без громадянства; права корінних народів і національних меншин; порядок за­стосування мов. Основну групу питань виключно зако­нодавчого регулювання складають екологічні, соціальні, культурні та економічні питання. Так, виключно зако­нами України визначаються: засади використання при­родних ресурсів, виключної (морської) економічної зо­ни, континентального шельфу, освоєння космічного простору, організації та експлуатації енергосистем, тран­спорту і зв язку; основи соціального захисту, форми й види пенсійного забезпечення; засади регулювання пра­вд і зайнятості, шлюбу, сім'ї, охорони дитинства, мате­ринства, батьківства; виховання, освіти, культури й охо­рони здоров'я; екологічної безпеки; правовий режим власності; правові засади і гарантії підприємництва;

правила конкуренції та норми антимонопольного регу­лювання; засади зовнішніх зносин, зовнішньоекономіч­ної діяльності, митної справи; засади регулювання демо­графічних і міграційних процесів.

Виключно законами визначаються основи політичної системи, організація і діяльність органів державної влади та місцевого самоврядування, зокрема; засади утворення й діяльності політичних партій, інших об'єднань грома­дян, засобів інформації; організація і порядок проведен­ня виборів та референдумів; організація й порядок ді­яльності Верховної Ради, статус народних депутатів; ор­ганізація і діяльність органів виконавчої влади, основи державної служби, організації державної статистики та інформатики; судоустрій, судочинство, статус суддів, за­сади судової експертизи, організація і діяльність проку­ратури, органів дізнання й слідства, органів та установ виконання покарань; основи організації і діяльності ад­вокатури.

Виключно законами визначаються також територі­альний устрій України; засади місцевого самоврядуван­ня; статус столиці України; спеціальний статус інших міст; правовий режим державного кордону; основи на­ціональної безпеки, організації Збройних Сил і забезпе­чення громадського порядку; правовий режим воєнного й надзвичайного стану, зон надзвичайної екологічної ситуації.

Традиційним є законодавче визначення засад ци­вільно-правової відповідальності; діянь, які є злочинами, адміністративними або дисциплінарними правопорушен­нями та відповідальність за них.

Крім нього, виключно законами встановлюються:

Державний бюджет і бюджетна система України; систе­ма оподаткування, податки й збори; засади створення і функціонування фінансового, грошового, кредитного та інвестиційного ринків, статус національної валюти, а та­кож статус іноземних валют на території України; порядок утворення й погашення внутрішнього та зовніш­нього боргу; порядок випуску й обігу державних цінних паперів, їх види тощо. Законами встановлюються також порядок використання і захисту державних символів; військові звання, дипломатичні ранги та інші спеціальні звання; державні нагороди; державні свята; одиниці ва­ги, міри й часу, порядок встановлення державних стан­дартів; порядок утворення і функціонування вільних та інших спеціальних зон, що мають економічний або міграційний режим, відмінний від загального, й оголо­шується амністія (ст. 92 Конституції).

4.2 Установча функція

Іншою, не менш важливою, функцією Верховної Ра­ди серед її головних функцій є установча (державо­творча, організаційна) функція. Пріоритетними на­прямами діяльності парламенту по здійсненню цієї функції є, звичайно, формування або участь у фор­муванні органів виконавчої і судової влади, а також формування власних, парламентських структур; при­значення чи обрання на посади, звільнення з посад, на­дання згоди на призначення і звільнення з посад осіб інших органів державної влади та державних організа­цій, сприяння формуванню органів місцевого самовря­дування; вирішення питань, що стосуються інших еле­ментів (атрибутів) механізму держави: територіального устрою, Збройних Сил та інших складових механізму держави.

Таким чином, основними напрямами діяльності Вер­ховної Ради по здійсненню установчої функції є:

1) участь у формуванні органів виконавчої влади;

Характеристики

Список файлов реферата