109438 (Значення харчової промисловостi у соцiальному та економiчному розвитку України), страница 4

Розвиток регіональних ринків у 90-х рр. супроводжується зростанням їх відносної автономності, що суперечить ідеї збалансованості розвитку національного продовольчого ринку. Останнього можливо досягти на шляхом споживання населенням регіону всіх вироблених на місці продовольчих ресурсів, а шляхом задоволення платоспроможногопопиту населення за рахунок продуктів харчування широкого асортименту і високої якості, вироблених у найсприятливіших за природними і соціально-економічними умовами районах і зонах з мінімальними витратамию

Але це, в свою чергу, передбачає відмову від адміністративних заборон на вивіз продовольчих ресурсів із регіонів та активне формування ринкової інфраструктури: мережі оптових рпродовольчих ринків у великих містах, регіональних агропромислових бірж (як універсальних, так і вузькоспеціалізованих з розміщенням останніх у районах високотоварного виробництва відповідних видів продукції), маркетингових служб, розвиток транспорту і звязку, що сприятиме посиленню територіальної мобільності продовольчих ресурсів, збільшенню частки продукції, яка реалізується за прямими звязками і цінами, які визначаються попитом і пропозицією.

.

1. Перспективи розвитку харчової промисловості у Північно-Східному економічному районі.

Однією з проблем Північно-Східниого економічного району – територіальна нерівномірність розвитку. Основні промислові виробництва зосереджені у Харкові, Полтаві, Сумах, Кременчуці, а багато малих міст і селищ розвинуті недостатньо, особливо в Полтавській і Сумській областях. Відповідно забезпечення різних регіонів продуктами харчування відбувається по-різному.

У розв'язанні продовольчої проблеми значне місце займає харчова промисловість, яка є заключним ланцюгом у виробництві про­довольчої продукції. Вона має розгалужену структуру, потужний виробничий потенціал і може практично повністю забезпечити потре­би населення у високоякісних продуктах хар­чування в широкому асортименті.

Внаслідок звуження ринків збуту незадовільно вико­ристовуються виробничі потужності в ряді галузей харчо­вої промисловості. Частину потужностей окремих підприємств доводиться консервувати, а деякі з них вза­галі припинили виробництво. Тим часом ряд підприємств нарощують темпи випуску продукції: у Сумській області — акціонерні товариства "Крафт Якобз Сушард "Україна", "Сумський м'ясокомбінат", завод продтоварів та лікеро-горілчаний завод, "Роменський завод ЗНМ".

Чимало заводів та фабрик змогли все ж таки знайти своє місце на товарному ринку, підтримують рівень виробництва, за­лучають інвесторів для модернізації виробництва й онов­лення асортименту продукції. За рахунок іноземних інвесторів на деяких підприємствах зросло виробництво продовольчих товарів: макаронних виробів — в Сумській області; маргаринової продукції —Харківській області.

Продуктивно працювати в умовах нинішнього українського ринку підприємствам регіону допомагають іноземні інвестиції. Аналіз інвестиційної політики свідчить: для залучення в Україну інвестицій необхідні чіткі й прозорі дії в оподаткуванні, у системі мита, в ліцензуванні окремих видів діяльності.

Харчова промисловість України — один з найбільших реципієнтів інвестицій. Питома вага її в загальному обсязі іноземних інвестицій перевищує 11 відсотків. Іноземні інвестори вже вклали кошти у розвиток тютюнової, пивоварної та конди­терської галузей. У системі харчової промисловості в Україні створено 20 спільних підприємств. Серед них — акціонерне товариство: "Крафт Якобс Сушард Україна" (Тростянецька фабрика).

Як свідчить аналіз діяльності підприємств харчової про­мисловості, уповільнення та невпорядкованість інвес­тиційного та інноваційного процесів — головна причина су­часних кризових явищ у розвитку галузі, стримування ак­тивного реформування й забезпечення сталого її функціону­вання в перехідний період до розвиненої соціальне орієнто­ваної ринкової системи господарювання.

Дефективна інвестиційна, інноваційна і в цілому екомічна політика щодо розвитку вітчизняної харчової промисловості призвела до значного зменшення виробництва продукції, обсяги якої знизилися в середньому за 1991- 1995 роки на 12 %, а 1996 року порівняно з 1995—на 7,2%

Один з головних стратегічних напрямків виходу харчової промисловості з кризового стану, ста­білізації та прискорення їі розвитку — знаходження джерел залучення інвестицій з урахуванням галузе­вих особливостей, прийняття ефективних уп­равлінських рішень щодо розробки й реалізації інвестиційних проектів, бо від масштабів та спря­мування інвестицій залежить ефективність діяль­ності харчових підприємств

Інтенсифікація інвестиційних процесів, спрямо­ваних на оновлення виробництва з метою підвище­ння якості, конкурентоспроможності продукції й прибутко­вості підприємств не лише важливий фактор також спонукає зростання економічного й соці­ального розвитку та підвищення життєвого рівня населення

Основні напрямки стимулювання вітчизняних та інозем­них інвестицій у харчову промисловість розробка регіо­нальних програм стимулювання приватних інвестицій, розвиток ринку цінних паперів, створення вільних економічних зон, придбання іноземними інвесторами акцій вітчизняних підприємств харчової промисловості, страхування інвес­тицій від некомерщйних ризиків, концентрація внутрішніх ресурсів при централізованій підтримці з метою реалізації пріоритетних інвестиційних проектів тощо

Капітальні вкладення треба спрямовувати пере­дусім у стратегічні галузі, зокрема, в цукрову, олійножирову, плодоовочеконсервну, лікеро-горілчану, виноробну, соляну та інші, які можуть виробляти конкурентоспроможну про­дукцію для внутрішнього й зовнішнього ринків 3 метою створення економічної заінтересованості в інвестуванні хар­чової промисловості України доцільно на два-три роки впровадити систему пільгового оподаткування нових рест­руктурованих підприємств галузі, що сприятиме прискоре­ному зростанню обсягів виробництва високоякісних харчо­вих продуктів.

Сьогодні проблема забезпечення продуктами харчування населення, в силу їх недостатнього виробництва, вирішується в напрямі кількісного збільшення продуктів. Аналіз попиту за доходами показує, що із скороченням своїх доходів спо­живачі розширюватимуть купівлю про­дуктів низької категорії (коефіцієнт еластичності попиту на картоплю, ка­пусту, столові буряки тощо становить 0,3—0,35). Тому виробництво цих про­дуктів має більші шанси на розширен­ня. А тваринництво, садівництво, ви­ноградарство, навпаки, чекають застій і скорочення.

Але в майбутньому проблема забезпечення продуктами харчування населенн повинна видозмінюватися в напрямі максимізації осо­бистого споживання. Це знаходить свій вияв у розробці раціональних норм харчування для різних груп населення. При цьому характерною рисою тут є не тільки забезпечення різноманітності продуктів при споживанні, але й стабільність споживання деяких з них протягом всього року (фрукти, овочі тощо).

На практиці це означає перехід від сезонного споживання окремих продуктів харчу­вання до цілорічного їх споживання. Така постановка питання породжує проблему тривалого зберігання, що в ряді випадків неможливо зробити по багатьох продуктах.

Справа в тому, що по багатьох продуктах харчування склалися великі сировинні зони (овочі, соняшник, пшениця, цукрові буряки, картопля тощо), на базі яких були створені великі промислові підприємства.

В умовах централізовано-планової системи господарювання, яка забезпечувала ро­боту сировинної зони для підприємства, ефект від масштабу виробництва певною мірою досягався. З переходом до ринкових відносин у роботі великих підприємств з'явився ряд труднощів, які знижують ефективність їх діяльності — вони слабо реагують на зміни в споживацькому попиті, нечутливі до новацій.

В цих умовах малі підприємства стають тією необхідною ланкою, робить систему забезпечення населення продуктами харчування більш ефектив­ною.

В умовах адміністративно-командної системи господарювання кожне підприємство знало, що виробляти, кому, скільки і коли поставляти продукцію, хто є постачальником сировини, обладнання та за якими цінами.

При ринкових відносинах рішення цих питань є справою кожного підприємства. Це в свою чергу змушує підприємство самому формувати свою господарську, і збутову політику.

Однією з умов ефективної діяльності підприємств харчової промисловості в процесі перетворень відносин власності повинна бути свобода вибору різних форм господарювання. Кожна з них має як свої переваги, так і певні недоліки. Останні е результатом дії на підприємстві різних суб'єктивних та об'єктивних факторів: рівня розвитку підприємств стану основних фондів, матеріально-технічної бази та соціальної інфраструктури, екологічного клімату в колективі, наявності потенційних власників — членів трудово­го колективу, співвідношення сил формальної та неформальної влади і т.д. Але всі організаційні форми підприємництва мають право на існування і повинні довести свої переваги на практиці. Тільки при свободі їх вибору вони можуть знайти належне їм місце в ринковій економіці.

Формування різних ринкових форм господарювання у харчовій промисловості пов'яза­не в першу чергу з певними особливостями та специфікою цієї галузі порівняно з іншими, тому що задоволення потреб населення продуктами харчування — досить складна, багатопланова і незмінна проблема, яка стоїть перед суспільством на всіх ступенях його розвитку. Це зумовлюється рядом обставин: дефіцитом багатьох сиро­винних ресурсів, різним ступенем розвитку галузей, які безпосередньо виробляють продукти харчування, і пов'язаних з ними інших галузей, організацією надходжень продуктів харчування до споживача та багатьма іншими причинами.

Серед усіх форм господарювання у харчовій промисловості найбільшого поширен­ня набувають акціонерні товариства. Нині АПК потребує значних капіталовкладень, які, однак, при теперішній економічній кризі держава йому надати не в змозі. Саме через акціонерні відносини можливе активне залучення вільних коштів з інших галузей еко­номіки, участь іноземних інвесторів у фінансуванні АПК.

Сьогодні в україні потерігається загальна тенденція до монополізації у хорчовій промисловості. Прикладом є підприємства Харківської області – “Харківсбка бісквітна фабрика”, “Харківська кондитерська фабрика”, Харківський пивзавод “Рогань”; Полтавлької області – Полтавський холодокомбінат, Лубенський холодокомбінат, Полтавська кондитерська фабрика; Сумської області – “Крафт Якобз Сушард Україна”. Ці підприємства збільшили обєми свого виробництва перш за все завдяки іноземним інвестиціям. Але справа не в тому, що ці підприємства великі за розміром, адже створювались вони при СРСР, але нині характер їх діяльності де в чом змінився. Великі магнати харчової промисловості витісняють з українського ринку малі підприємства. Зокрема, у Харківській області відбулась майже повна монополізація пивоварної та кондитерської промисловостей. Такаж ситуація і у Полтавській області на ринку молокопродуктів та у сумській – на ринку кондитерських виробів.

Згідно з законодавчими актами України у харчовій промисловості є об'єкти, які не підлягають приватизації. Серед них підприємства спиртової, лікеро-горілчаної, соляної промисловості та деякі інші. Крім того, треба зауважити, що, залишаючись непривати­зованими, ці підприємства можуть переходити на оренду і працювати, як орендні підп­риємства, оскільки засоби виробництва є власністю держави. В цьому випадку оренда виступає не тільки одним з проміжних шляхів до роздержавлення та приватизації, а й важливою організаційною формою господарювання для підприємств тих галузей, які І не підлягають приватизації.

Світовий досвід розвитку виробництва продуктів харчування показує, що виробничі проблеми ефективніше вирішуються з розвитком малих підприємств. Особливістю функціонування малих підприємств є спрямування діяльності на конкретне виробництво якого-небудь товару чи надання послуг. Але результативність роботи малих підприємств у виробництві продуктів харчування буде досягнута тільки тоді, коли вони займуть належне місце і становище в системі переробних підприємств.

Застарале обладнання – головна проблема усієї економіки України і, звичайно, харчової промисловості. Проте, незважаючи на складну фінансову ситуацію, на багатьох підприємствах ведуть реконструкцію й технічне переоснащення виробництва, впроваджують нові вид високоякісної продукції в сучасній упаковці. На Шосткинському молокозаводі введені в дію обладнання для виробництва йогурту, майонезу згущеного молока з цукром, на Сумському — морозива вафельних стаканчиках.

У харчовій промисловості завершується процес реформування форм власності. Станом на 1 січня 1998 року в системі Мінагропрому повністю приватизована олійножирова, миловарна, тютюнова, кондитерська, пивобезалкогольна, молочноконсервна, парфумерно-косметична, макаронна галузі, зернопереробні підприємства (без хлібоприймальної діяльності), підприємства корпорації - "Дитяче харчування". Змінили також форму власності 98 % підприємств молочної галузі, 93 -цукрової та 86 % бурякорадгоспів, 88 — м'ясної галузі 78% підприємств Держкомрибгоспу.

Формування соціальне орієнтованої економіки вимагає вирішення стратегічного завдання — створення в Україні потужної харчової індустрії для забезпечення нормальної життєдіяльності населення, відновлення й збереження його здоров'я, вдосконалення сільськогосподарського виробництва, соціальної переорієнтації базових галузей промисловості країни, наповнення фінансами державного бюджету. Виходячи з цього, розвитої харчової промисловості має бути пріоритетним напрямком економічної політики держави. Необхідні зорієнтувати цю галузь на одержання кінцевого результату діяльності всього АПК, щоб забезпечити значне підвищення його ефективності, стане на дійним джерелом поповнення державного бюджету і значних валютних надходжень.