109438 (708217), страница 3

Просмтор этого файла доступен только зарегистрированным пользователям. Но у нас супер быстрая регистрация: достаточно только электронной почты!

Текст из файла (страница 3)

Отже, важливе значення для олійно-жирової промисловості є обєми вирощеної сировини. В Україні найбільш поширеною сировиною даної галузі є соняшник.

Складні часи переживає і олійножирова галузь. Як видно з даних Додатку 3, посіви олійних культур займають біля ¼ частини посівів технічних культур у Семській та Полтавській областях, а у Харківській – більше 50%. Але у 1997р. на підприємтва галузі надійшло лише 25% насіння соняшнику поточного врожаю, решту вивезено за межі держави. Цього року може повторитися ситуація, коли через дефіцит сировини всі олійні заводи достроково припинять роботу, а ціни на олію різко зростуть, що призведе до збільшення експорту цієї продукції. Слід зазначити, що при вивезенні сировини замість продукції держава втрачає значні кошти. Від переробки насіння соняшнику прибуток втричі більший, ніж від його продажу за кордон. Для використання цих резервів необхідно вжити термінових заходів щодо тарифного й нетарифного регу­лювання експорту насіння соняшнику.

Перше місце в Україні за обємами виробництва маргарину займає Харківський жирокомбінат. За обєммами випуску товарів мойонезної групи комбінат займає друге місце. При чому навіть у нинішніх кризових умовах комбінат у 1999р. дав приріст виробництва: по маргаринах – на 50,7%, майонезів – на 61% у порівнянні з 1998р. збільшення обємів дозволив збільшити завантаження потужності виробництва до 60%. Загальний обєм виробництва у 1999р. становив 134,7 млн. грн., а балансовий прибуток - 13,7 млн.грн.

Тваринництво – друга пасля рослинництва важлива галузь сільського господарства. Вона забезпечує населення цінними продуктами харчування – молоком, маслом, яйцями, а харчову промисловість – сировиною. Тваринництво поділяється на наступні галузі: скотарство, свинарство, вівчарство, птахівництво, бджільництво, звірівництво тощо.

Скотарство є провідною галуззю тваринництва. Поголівя рогатої худоби на 100га сільськогосподарських угідь у Північно-Східному економічному районі становить 55-65 голів. Загальне ж поголівя рогатої худоби у Харківській та Полтавській областях становить понад 900 тис. голів, - що ненайвищий показник в Україні. У Сумській області поголівя дещо менше (750-900). В основному переважає молочно-мясний напрямок, а навколо великих міст (Харків, Суми, Полтава, Кременчук) переважає молочний напрямок.

Тут зберігаються традиційні для району мясо-сальний і сальний напрямок свинарства. поголівя свинейна 100га орної землі у Полтавлькій та Харківській областях становить понад 35голів, у Сумській – 30-35. поголівя свиней у Полтавській та Харківській області також наближається до максимальго в Україні – понад 600тис. голів.

Тваринництво є сировинною базою для мясної промисловості. У торгівлі харчовими продуктами мясо поступається лише хлібобулочним виробам. Головними підприємствами цієї галузі є мясокомбінати, що зосереджені в основному у великих містах, а також у районах розвитку тваринництва. Найбільшими у Північно-Східному економічному районі є Харківський та Полтавський.

З
а останні роки виробництво мясної продукції значно зменшилось (таблиця 3). За даними таблиці вцілому у Північно-Східному економічному районі у 1998р. порівняно з 1997р. виробництво мяса скоротилося на 12,5%, а порівнянні з 1990р. – на 61%.

Такий стан у галузі має декілька передумов. Однією з причин є скорочення споживчого ринку, тому що у 90-х роках доходи населення значно скоротилися, що призвело до зміни раціону. Так, споживання мясопродуктів зменшилося, а збільшилося споживання хлібопродуктів та картоплі.

Молочна промисловість. Серед галузей харчової промисловості молочна промисловість займає третє місце за обсячгами після Мясної та хлібопекарської. Молочно промисловість обєднує такі основні виробництва: маслоробне, сироробне, виробництво незбираного молока та молококонсервне.

На розміщення молокопереробних заводів впливає сировинний чинник та наявність масового споживача. Так, вироблення продукції з незбираного молока – пастеризованого молока, сметани, кефіру, ряжанки – розміщене у великих містах, тобто орієнтоване на масового споживача. Виробництво масла, сиру, молочних консервів зосереджено в невеликих містах і селищах, у сільськогосподарських районах з розвинутим молочним тваринництвом.

З
початку 90-х рр. кількісьт видоїного молока скоротилась майже у 32 рази. Зі зменшенням загальних надоїв змінилася і загальна структура розподілу молочних ресурсів. Приватний сектор продає свій товар з минулою інтенсивністію, але сільськогосподарські підприємства, продукція яких складала у 1994р. 94,1% загального ринку молока, у 1997р. забезпечують продукцією лише 64% ринку молока.

За даними таблиці 4 виробництво молока у Північно-Східному економічному районі за період 1990-1998 рр. зменшилось на 49%. При цьому обєми продажу переробних підприємств знизилися у 7 раз.

Проблеми молочних підприємств почалися на початку 90-хх рр., коли на сільськогосподарську продукцію були офіційно відпущені ціни та скоротились дотації на неї: ціни на незбиране молоко піднялись у 5р. Наслідком подорожчання було таке ж різке зниження купівельної проможності населення та, як наслідок,– зменшення обємів споживання сільськогосподарської продукції, що викликало штучний надлишок її. Для господарств утримання молочного стада стало збитковим.

На фоні загального спаду виробництва у галузі деяким гігантамт вдається нарощувати обєми виробництва. Зразком такого господарства є ОАО “Харківський молокомбінат”, що випускає молоко під маркою “Т-молоко”.

Добре розвинуті маслоробна і сироварна галузі. Найбільші молококонсервні заводи – у Купянську (Харківська область) і Біликах (Полтавська область). У Хоролі (Полтавська область) на основі молока виробляється дитяче харчування.

На скорочення виробництва харчових продуктів впли­нуло звуження внутрішнього ринку продовольства через низьку купівельну спроможність населення, а також втрата зовнішніх ринків. На роботі підприємств негативно позна­чається імпорт продукції з консервантами, що подовжує термін її зберігання. Тим часом з торговельної мережі витісняється якісна вітчизняна продукція.

Отже, маючи потужну сировинну базу, харчова промисловість району за обсягами виробництва поступається тільки машинобудуванню.

1. Торгівля продуктами у регіоні та проблеми формування ринку продовольчих товарів.

Визначальним елементом продовольчого ринку, активною силою, що рухає весь ринковий механізм, є попит. Споживчий ринок продуктів харчування був і буде завжди через те, що попит на продовольство є невідємним атрибутом життєдіяльності населення. У макроекономічному плані до основних факторів формування попиту на продовольство належать такі: чисельність населення, тенденції розвитку демографічних процесів; рівень доходів населення; професійна структура зайнятих у галузях господарства.

Чисельність населення України скорочується: 1991р. – 51,9 млн. чол, 1998р. – 50,5 млн. чол. Головними факторами зменшення чисельності населення є перевищення смертності над народжуваністю та фактор зовнішньої міграції.

В структурі населення за статевою ознакою пеерважають жінки (53%), потреба яких у харчових речовинах та енергії нижча, ніж у чоловіків. Рівень урбанізації в Україні у 90-х рр. є стабільним. У міських поселеннях проживає 68% всього населення, причому 49 міст мають населення понад 100 тис чоловік в кожному. Це створює територіальний розрив між концентрацією міських жителів – споживачів продуктів харчування та сільською місцевістю, де ці продукти в основному виробляються.

Важливим демографічним процесом є тенденція до збільшення частки населення у віці старше працездатного в загальній його чисельності. Це позначається на продовольчому ринку дуже специфічно, тому що у похилому віці знижується енергетичний еквівалент харчового раціону, змінюється його структура, знижується рівень платоспроможного попиту громадян.

Отже в Україні мають місце деякі демографічні фактори, що якісно впливають на ринок продуктів харчування.

Важливим завданням є визначення частки регіону в загальнодержавному продовольчому ринку. Для визначення частки регіону в доходах населення використовуються результати бюджетних обстежень сімей. Відомості про середній сукупний доход на 100 сімей, склад сімей по регіонах дали змогу здійснити розрахунки сердньодушового сукупного доходу за 1997р. Помноживши його на чисельність наявного населення відповідної області, отримуємо “масу” сукупного доходу населення для кожної області й України в цілому. Це дозволило розрахувати частку регіонів у сукупному доході населення країни. Визначивши частку регіонів в країні за обсягом роздрібного товарообігу (включаючи громадське харчування) та чисельності населення. (Таблиця 5)

Таблиця 5

Значення відносного потенціалу регіональних ринків (1997 р.)

Слід відмітити, що Північно-Східний економічний район займає середню позицію відносно інших регіонів України. Його частка всередньому по областям – 4,23%. Хоча Харківська область займає четверту позицію у загальноукраїнському рейтингу за регіоними.

Пропозиція подуктів харчування на внутрішньому ринку залежить від обсягів виробництва, сальдо експортно-імпортних операцій, зміни запасів, обсягів витрат та виробничого споживання у самому сільському господарстві. Як свідчить статистика у 90-х рр. Обсяги пропозиції продуктів харчування на внутрішньому ринку України скоротились. Реальні доходи населення знизились. Зростання цін призвело до відмови від купівлі частини продовольства і збільшення його виробництва в особистих підсобних господарствах населення.

Серед багатьох функцій цін слід підкреслити їх регулюючу роль, вплив на баланс попиту та пропозиції, споживання та виробництва. Територіальна диференціація цін створює передумови для перерозподілу частини товарних ресурсів в регіони з високою ціною за умови окупності витрат на транспортування.

Для виявлення ступеню міжрегіональних відмінностей у роздрібних цінах на окремі продукти харчування та продовольчий кошик із 22 продуктів (борошно пшеничне, хліб пшеничний, вермішель, кріпа манна, яловичина, свинина, кури, ковбаса варена, молоко, сир мякий та твердий, сметана, масло вершкове, яйця, цукор, олія, картопля, капуста, морква, буряк, цибуля, яблука) використані дані Держкомстату України про ціни у торговельній мережі й на міських ринках за 1996-1997рр. по регіонах.

Розрахунок регіональних індексів цін у Північно-Східному екномічному районі відносно середніх значень по Україні за період з січня 1996 по грудень 1997 наведено в табл 6 (Додаток 4).

Вцілому Україні властивий дуже зачний ціновий градієнт для більшості продуктів харчування ( картопля – 63,3; молоко свіже – 119,1; свинина – 47,2; сир твердий – 49,3% тощо), що є доказом низької територіальної мобільності продовольчих ресурсів та невиправдано значних відмінностей у рівнях доходів населення різних регіонів країни. Проте, як видно з даних таблиці, ціни на продукти харчування у Сумській, Полтавській та Харківській областях мають невелике відхилення від середнього значення по Україні.

Методом здешевлення продукції та прискорення обігу коштів є розширення мережі фірмової торгівлі. Лише в Сумській області створено 152 фірмових магазини й кіос­ки, з них — 23 торгують м'ясопродуктами, 49 — молоко-продуктами, 25 — хлібом і хлібопродуктами, 22 — кон­сервною продукцією.

Важливим є питання про співвідношення вартості набору з 22 основних продуктів харчування та заробітної плати робітників і службовців по регіонах України. Це один з найважливіших індикоторів рівня життя населення з регіональног погляду. Розділивши середньомісячну заробітну плату на по регіонах на вартість продовольчого кошика за цінами торговельної мережі у відповідних регіонах за 1996 та 1997 рр., отримаємо результати, що представлені на Додатку 5. Аналіз продовольчих кошиків дає підстави стверджувати, що вищий рівень життя населення, порівнюючи із середнім в країні, характерний для Києва (3,7) та Донецької області (3,1), а найгірша ситуація в Закарпатській області (1,8). На фоні таких даних Північно-Східний економічний район займає досить високу позицію (2,8). Порівняння цих даних з підсумками 1996р. свідчить про стабільність місць регіонів у ранжуванні при загальній тенденції до незначного зростання купівельної спроможності населення.

Незважаючи на винятково сприятливі грунтово-кліматичні умови, насе­лення ще не повністю забезпечене високоякісними продовольчими товара­ми. Останнім часом Україна втрачає зовнішні ринки збуту продовольчих то­варів, а внутрішній заповнений зарубіжними продуктами (нерідко низької якості), тим часом як для їх виробництва є всі необхідні сировинні ресурси й виробничі потужності.

Зокрема на ринку зерна склалася наступна ситуація. Як вже зазначалося, Північно-Східний економічний район має всі природні передумови для вирощування високоякісної пшениці та інших зернових культур. Та не зважаючи на це, у 1999р. імпорт зерна у регіоні для забезпечення населення хлібопродуктами склав 153 тис тон. (Полтавська обл. – 13 тис тон, Сумська обл – 40 тис тон та Харківська – 100 тис тон). Полтавська область має найменший показник іморту зернових в Україні, а Харківська – що ненайбільший. Ця диференціація, безумовно, повязана з високим рівнем урбанізації та значної частки промисловості у господарстві Харківської області.

Розглянемо територіальні відмінності у рівнях споживання продуктів харчування. Аналіз показників споживання на душу населення по регіонах України в середньому за 1994-1996рр. (Таблиця 7 – Додаток 6) дозволяє встановити, що в межах країни існують значні міжрегіональні контрасти у рівнях споживання основних продуктів харчування.

Це дає підстави стверджувати, що в Україні відбівається обєктивний процес формування регіональних продовольчих ринків: територіальних частин національного продовольчого ринку.

Характеристики

Список файлов реферата