109438 (Значення харчової промисловостi у соцiальному та економiчному розвитку України), страница 2

Високоврожайні чорноземні грунти і сприятливі кліматичні умови дають змогу району займати в Україні важливе місце у виробництві товарного зерна, зокрема пшениці, кукурудзи, цукрових буряків, соняшника; розвивати содівництво й овочівництво, мясо-молочне й мясне тваринництво.

Серед річок найбільше народногосподарське значення мають Днапро з Кременчуцьким водосховищем, Дніпродзержинське і Червоноармійське водосховища. Решта річок невеликі, маловодні: Ворскла, Сіверський Донець (верхня течія), Десна, Сули, Псьол, Хорол. Водні ресурси достатньо забезпечують лише полтавську і сумську області. У Харківській вони недостатні.

Відомі джерела мінеральних вод у Полтавській (Миргородське, Гоголівське) і Харківській (Березівське) областях.

Завдяки значному природно-ресурсному потенціалу район відіграє важливу роль у народногосподарському комплексі України.

Населення Загальна чисельність населення 6384,4 тис. чол. – це понад 12% чисельності населення країни. Середня густота нижча від середньої в Україні і становить приблизно 74,3 чол/км² (середній показник по Україні – 86 чол/км²); найгустіше заселена Харківська область (101,8 чол/км²); Сумська і Полтавська майже однаково (відповідно 60,2 і 60,9 чол/км²).

У містах Північно-Східного економічного району проживає 65,9% населення, що на 2% менше, ніж в Україні в цілому. Найбільш урбанізованою є Харківська область – 79,2%. Найнижча частка міського населення в Полтавській області – 57,9%.

Однією з проблем Північно-Східниого економічного району – територіальна нерівномірність розвитку. Основні промислові виробництва зосереджені у Харкові, Полтаві, Сумах, Кременчуці, а багато малих міст і селищ розвинуті недостатньо, особливо в Полтавській і Сумській областях.

• Сучасна географія розміщення харчової промисловості у Північно-Східному економічному районі.

Північно-Східний економічний район має потужний агропромисловий комплекс, який забезпечує сировиною харчову промисловість, адже більшість галузей харчової промисловості переробляють сільськогосподарську сировину. Основу АПК становить сільське господарство. Традиційне сільське господарство ділять на дві галузі: рослинництво та тваринництво. Рослинництво вважається провідною галуззю, бо, окрім продуктів харчування та сировини для промисловості, воно виробляє корми для домашніх тварин.

Сільськогосподарські угіддя становлять 78% усієї площі району. Рослинництво розвивається краще, ніж тваринництво. Сільське господарство в основному спеціалізується на вирощуванні зернових культур, цукрових буряків, соняшнику. Поблизу великих міст, особливо Харкова, розташовані овоче-молочні господарства приміського типу. Розміщення основних галузей сільського господарства ілюструє Додаток 1.

У рослинництві домінує виробництво зернових культур, особливо озимої пшениці. Найбільш вирощувані технічні культкри – цукрові буряки та соняшник. Картоплю і овочі вирощують скрізь, найбільше – поблизу великих міст. Це стосується також садівництва та ягідництва.

За результатами вирощення основних видів рослинництва у 1998р. (табл.1) Північно-Східний економічний район займає досить значні позиції.

Таблиця 1

Виробництво основних видів рослинництва у 1998р.

Найбільше значення у районі має цукрова промисловість. Вирощення цукрового буряку у регіоні становить 17% від загальноукраїнського. Проте щодо безпосереднього виробництва цукру регіон має ще більш значні показники – понад 20% (табл 2). На території Північно-Східного економічного району є 59 цукрових заводів. Лохвицький цукровий комбінат (Полтавська обл) – одне з найпотужніших підприємств галузі в Україні. До великих цуцкрових заводів належать також Купянський, Орільський (Харківська обл.), цукрові заводи та цукрорафінадний завод у м.Дружбі (Сумська обл.). (Додаток 2)

Тенденція до скорочення виробництва спостерігається і у цукровій промисловості. У 1997р. порівняно з 1996 роком поставки цукрових буряків зкоротилися на 23%. Впродовж останніх років знижується виробництво цукру. Усе це зумовлено скороченнямченням посівних площ, зниженням врожайності буряків та їх цукристості, а також відсутністю єдиної державної політики щодо розвитку галузі.

Кількість цукрового буряку, вирощеного в Україні могла б вільно задовольнити потреби внутрішнього ринку, але надмірний експорт буряків не дає можливості цукровій галузі працювати на національній сировині. Спостерігається закономірність, що кожного року вже до березня-квітня місяця на цукрових підприємствах закінчуються запаси цукрових буряків, тому вони вимушені переходити на імпортну сировину – цукрову тростину та імпортний цукор-сирець. Але справа в тому що сезонний ввіз цукрової тростини у цих місяцях іще не розпочатий, що призводить до дисбалансу у виробництві цукру.

Таблиця 2

Звітні дані роботи цукрової промисловості у сезоні 1999р.

Важливий напрямок виходу цукрової галузі з кризи — вирішення питання кредитування та створення умов для її ефективного функціонування. Виникає потреба в законодавчому врегулюванню врегулюванні всіх цих проблем. Так, у червні 1999р. був прийнятий Закон “Про державне регулювання виробництва й реалізації цукру”, основними положеннями якого є встановлення мінімальної ціни та квотування виробництва та реалізації цукру.

Борошномельно-крупяна промисловість по характеру та призначенню своєї продукції відіграє важливу роль серед галузей харчової промисловості. Вона має найбільш глибокі звязки з сільським господарством: обєми виробництва зернових культур, успішний розвиток зернового господарства безпосередньо впливають на обєми випуску продукції в галузі. (Вирощення зернових культур відображено у Додатку 3). Як видно з даних таблиці 1, вирощення зерна у Північно-Східному економічному районі знаходиться на високому рівні. Полтавська область займає третє місце серед областей України по вирощенню зернових культур (Одеська – 1845, Вінницька – 1858,7).

Значне скорочення обсягів виробниц­тва, лібералізація цін на сировину, ма­теріально-технічні ресурси й послуги призвели до підвищення собівартості, а відтак і цін на зернову продукцію. Особ­ливо зросли оптові ціни підприємств борошномельно-круп'яної промисло­вості. Водночас калорійність харчуван­ня населення зменшилася на 26,4 від­сотка. Значно збіднів раціон білково- й вітаміновмісних продуктів, овочів, фрук­тів тощо. Натомість понад фізіологічні норми люди споживають хлібопродук­ти, питома вага яких у структурі хар­чування сягає 44%.

З огляду на забезпечення населення продовольством, а тваринництва – комбікормами, галузь хлібопродуктів — пріори­тетна. Тому важлива науково-технічна передумова подальшого розвит­ку галузі – сертифікація сіль­ськогосподарської сировини та харчових продуктів з борошна. Таким чином можна буде ефек­тивно визначити якість продук­ції, забезпечити ретельний кон­троль за дотриманням економіч­них вимог, підвищити конку­рентоспроможність виробів.

Але матеріально-технічна база галузі хлібопродуктів не відповідає сучасним вимогам, характеризується значною спрацьованістю обладнання. Це негативно позначається і на економічних показниках. При­міром, спрацьованість основ­них виробничих фондів у га­лузі сягає 48 відсотків, а тем­пи оновлення їх основної час­тини значно відстають від пот­реби. Стосовно основної части­ни вони становлять менше 56 відсотків на рік. Рівень меха­нізації праці на підприємствах не перевищує 50—60 відсотків. Продуктивність праці в галузі в 2—3 рази нижча, ніж на спо­ріднених підприємствах у за­рубіжних країнах з розвине­ною економікою.

Для створення міцної мате­ріально-технічної бази на часі — активне формування і наг­ромадження інвестиційного потенціалу, перетворення амортизацій у найважливіший реноваційний ресурс, впровад­ження сучасних технологій то­що. Нині найголовніше завдан­ня підприємств галузі — поліп­шення їх фінансового стану. Визначальний чинник платосп­роможності тут — стан обігових коштів, які розпорошуються че­рез постійне зростання дебітор­ської заборгованості. отже, ефективне викорисгання коштів — пріоритетний напрямок фінансо­вої діяльності підприємств. Ре­алізувати його можна за допо­могою стабілізації виробництва. При зменшенні обсягів випуску продукції ефективність вико­ристання обігових коштів неми­нуче погіршується. Це зумовле­но тим, що обсяги сировини, ма­теріалів, інших ресурсів і пали­ва зменшуються швидшими темпами, ніж обсяг випущеної продукції.

Нині керівники заготівель­них і зернопереробних підп­риємств особливу увагу мають звернути на норматив власних обігових коштів. Він має бути орієнтиром для підтримання фі­нансового стану виробництва на рівні, що забезпечить нормаль­ний реалізаційний і відтворювальний цикли. Крім того необхідна структурна перебудова з ураху­ванням наявного інвестиційно­го та інноваційного потенціалів.

Кондитерська промисловість. В спадщину від СРСР Україні залишилось 28 кондитерських фабрик. Тобто фактично у кожній області діє свій виробник. Але якщо раніше вони забезпечували солодощами 270 млн. населення СРСР, то нині реальний ринок збуту скоротився у декілька разів. До того ж значно впала купівельна проможність населення, а ринок перенасичений імпортними товарами.

Фінансова криза восени 1998р. витіснила з українського ринку імпортні кондитерські товари і дала можливість деяким національним виробникам збільшити обєми продукції.

Чимало факторів сприяло насиченості Північно-Східного економічного району кондитерськими фабриками. Одними з найбільших в Україні є “Харківська бісквітна фабрика”, Тростянецька кондитарська фабрика (“Крафт Якобз Сушард Україна”), “Харківська кондитерська фабрика”.

Основним аргументом вітчизняного виробника в боротьбі за ринок збуту є ціна. Але проблема полягає в тому, що практично у всіх виробництвах доля імпортних інгридієнтів у випуску виробів (крім печива) складає 15-20% фізичного обєму, а при виробництві, наприклад, шоколаду, доходить до 40%. Кондитери вимушені імпортувати какао-боби, жири, пальмове, арахісове, кокосове масло, ароматизатори, упаковку.

Крім того, у боротьбі за споживача підприємства намагаються підвищити якість продукції, зберігши доступні ціни, та збільшити асортимент своєї продукції. Так, кількість найменувань продукції на “Харківська бісквітна фабрика” становить 99, на “Крафт Якобз Сушард Україна” – 60 одиниць.

Відбувається постійний перерозподіл ринків збуту. Малі підприємства витісняються кондитерськими “магнатами”. Зокрема у листопаді 1998р. “Харківська бісквітна фабрика” викупила 51% статутного фонду “Харківської кондитерської фабрики”.

Олійно-жирова промисловість – складна галузь харчової індустрії, що складається з взаємоповязаних виробництв олії, жирів, харчового масла, маргарину. Олійно-жирова промисловість у якості вихідної сировини використовує насіння маслічних культур – соняшнику, льну, бавовнику, сої, гірчиці, арахісу, рапса, коноплі тощо. Розвиток олійного виробництва оляйного виробництва суттєво впливає на розширення посівів олійних культур у сільському господарстві, підвищення їх врожайності, збільшення жирності насіння. Готова продукція галузі – олія – надходить до торговельної мережі для задоволення попиту населення, а також є важливим напівфабрикатом - обовязковим компонентом при виготовлені широкого асортименту предметів споживання – маргарину, майонезу, мила, стеаринових свіч, оліфи, парфумів.