100684 (Менеждмент у країнах Західної Європи)
Описание файла
Документ из архива "Менеждмент у країнах Західної Європи", который расположен в категории "". Всё это находится в предмете "менеджмент" из , которые можно найти в файловом архиве . Не смотря на прямую связь этого архива с , его также можно найти и в других разделах. Архив можно найти в разделе "рефераты, доклады и презентации", в предмете "менеджмент" в общих файлах.
Онлайн просмотр документа "100684"
Текст из документа "100684"
Загальна характеристика країн Північної Європи
Широко відомими є поняття “ шведська модель ”, “ шведська модель соціалізму ”,“ шведський соціалізм ”, які пов’язують із досягненням високого рівня і якості життя у Швеції. Проте, як свідчать результати соціально-економічного розвитку й реалії життя, риси “ шведської моделі ” притаманні також іншим країнам Північної Європи. Існують кілька причин популярності успіхів Швеції. По-перше, Швеція є наймогутнішою державою серед країн Північної Європи за економічним потенціалом, майже третина населення Північної Європи мешкає саме у Швеції. По-друге, шведська економічна наука має значні досягнення і великий авторитет у світі. Імовірно, країни Північної Європи мають багато спільних рис і чинників, які зумовлюють високий рівень і якість життя. Розглянемо загальні для всіх цих країн ознаки.
Регіон країн Північної Європи складається з Ісландії, Данії, Норвегії, Швеції та Фінляндії. Ці країни завжди були тісно пов’язані між собою як географічно (усі вони є морськими державами і межують кордонами), так і історично: Ісландія до набуття незалежності у 1944 р. входила до складу Датського королівства: Норвегія до 1814 р. була частиною Данії, а до 1905 р. - в унії зі Швецією; Фінляндія до 1809 р. була у складі Шведського королівства і до 1917 р. - Російської імперії; Швеція до 1523 р. входила до складу Датського королівства; тільки Данія завжди була незалежною державою. Тривале співіснування надало державному устрою, рівню економічного розвитку, способу життя, цінностям, переконанням, ментальності народам цих країн багато спільних рис.
Три з п’яти країн - Данія, Норвегія, Швеція - є конституційними монархіями, а Ісландія і Фінляндія - президентсько-парламентськими республіками, що надає соціально-економічним відносинам у країнах відтінку патерналізму, а саме, наймані працівники мають з боку держави значні соціальні гарантії.
Усім цим країнам притаманний високий, з незначними розбіжностями, рівень соціально-економічного розвитку: ВНП на душу населення коливається у межах від 24700 $ (Швеція) до 30800 (Норвегія). Економіки країн характеризуються високим рівнем конкурентоспроможності. Так, за матеріалами Давоського форуму Фінляндія посідає перше місце, Швеція - третє, Данія - четверте (Україна - 84-те), а за рейтингом Міжнародного інституту розвитку менеджменту (Лозанна) Ісландія зайняла четверте місце, Фінляндія - шосте, Данія - сьоме. Це, з одного боку, свідчить про високу ефективність менеджменту, а з іншого про сприятливі умови його розвитку.
Країнам Північної Європи притаманний високий рівень розвитку бізнес-середовища. Так, за рейтингом щорічної доповіді Світового банку Норвегія й Данія ввійшли в першу десятку, а у Данії оформлення нового бізнесу відбувається безкоштовно. Така політика держави активізує і стимулює бізнес-менеджмент.
Важливими рисами північноєвропейських країн, що впливають на формування загального менеджменту, є мононаціональний склад населення (від 90% у Швеції до 98% у Норвегії), його абсолютна грамотність і домінування лютеранства (від 86% у Швеції до 93% в Ісландії). А в Данії й Норвегії лютеранство є навіть державною релігією.
Наведені вище чинники стали передумовою створення у країнах Північної Європи особливої соціально-етичної атмосфери й ментальності населення. Основним їх змістом є турбота з боку суспільства й держави по всіх її членів, високий рівень легітимності, моральність глобальної мети бізнес-менеджменту, глибока повага до людини будь-якої праці й до чужої власності, відсутність приниження гідності людини, традиційна протестантська підприємливість. Цінностями суспільства, а тому й бізнесу, стали біблійні заповіді, які проповідує християнство лютеранського напряму.
Отже, соціально-економічному стану північноєвропейських країн притаманні такі риси:
рівноправне існування всіх форм власності, а також поєднання приватної форми власності на засоби виробництва із широкою соціалізацією сфер споживання й розподілу матеріальних і духовних благ;
ефективна державна система зайнятості та соціальних гарантій населення;
розвинені соціально-трудові відносини, що ґрунтуються на системі “трипартизму” і дотриманні принципу консенсусу;
високий рівень розвитку суспільно-політичної та виробничої демократії;
гуманізація суспільства як глибоке розуміння і результат реалізації права людини на особисту й соціальну свободу.
На таких принципових положеннях ґрунтується менеджмент у підприємствах Північної Європи. Найважливішою рисою, що об’єднує ці країни, є ідея рівності всіх членів суспільства з домінуючими цілями повної зайнятості й вирівнювання реальних доходів, тобто рівня споживання.
Соціальне партнерство як чинник менеджменту
Соціальне партнерство порівняно з іншими країнами є найбільш розвиненим саме у Північній Європі. Воно виникло як закономірний результат розвитку і вдосконалення суспільства, його складових, як результат багаторічної практики і пошуку ефективних форм регулювання соціально-трудових відносин, що є одним із факторів формування сучасного ефективного менеджменту. Соціальне партнерство - це ідеологія сучасного цивілізованого суспільства, воно можливе лише у суспільстві певного рівня економічного, соціального і правового розвитку. Водночас “трипартизм" є необхідною основою та інструментом побудови й розвитку соціально орієнтованої ринкової економіки. Отже, соціальне партнерство - це сучасний тип суспільних відносин, за якими встановлюється певний баланс реалізації основних інтересів головних соціальних груп суспільства, тобто забезпечується компроміс. Воно виражає суспільну необхідність соціального миру як основної умови соціально-політичної стабільності та економічного прогресу.
З одного боку, соціальне партнерство реалізується шляхом досягнення консенсусу - максимально можливого зближення поглядів різних сторін і формулювання підходів до вирішення перспективних проблем, що відбувається на основі дії закону консенсусу, сутність якого полягає у визнанні чужих інтересів як умови здійснення власних. З іншого, воно ґрунтується на соціальній справедливості, створення якої можливе тільки за дотримання таких основних принципів соціальної справедливості:
принцип однакових можливостей і особистої свободи;
право власності із забезпеченням її недоторканості;
кожна людина має перед суспільством обов’язки (соціальну відповідальність);
домінуючим способом реалізації відповідальності є сплата податків;
якщо громадянин не має власності, соціальна відповідальність визначається віком, станом здоров’я і статтю;
громадянин, який володіє значною власністю, має додаткову соціальну відповідальність;
громадянин є повноправним, якщо він чесно й повністю виконує свої соціальні обов’язки;
безмежна економічна свобода відповідно до законів;
справедливими є тільки два способи отримання права власності: створення об’єкта і добровільна угода із законним власником;
людина, яка виконує свої соціальні обов’язки, володіє продуктом власної праці, якщо не була використана чужа власність;
використання чужої власності для виробництва можливе тільки шляхом оплати з урахуванням інтересів власника;
найбільш справедливою мірою праці та споживання є договір рівноправних партнерів.
Реалізація наведених принципів у північноєвропейських країнах створила неординарні передумови функціонування менеджменту: з одного боку, його значна соціальна спрямованість, з іншого - можливість залучити до ефективної участі в управлінні великого прошарку найманих працівників.
Особливості менеджменту в країнах регіону
У північноєвропейських країнах комерційна компанія є соціальним суб’єктом, соціальною компанією. Це певна спільнота, головними цілями якої є довговічність і розвиток потенціалу, а прибуток - лише засіб для досягнення мети. Для цього використовують такі основні методи створення спільноти:
визначення загальних цінностей організації;
толерантне наймання працівників;
розвиток здібностей;
оцінка потенціалу;
дотримання контракту;
налагодження й підтримання добрих відносин з іншими суб’єктами;
політика достойного залишення компанії (виходу на пенсію).
Керівництво компанії створює умови, за яких люди добровільно зроблять все, на що вони здатні. Тобто компанія - це жив істота, а рішення, які вона приймає, є результатом навчання всіх. Для порівняння зазначимо, що у ринковій економіці є поширеним також інший тип комерційних компаній - так звана економічна компанія, що існує для отримання прибутку, в яких люди розглядаються як актив або ресурс, що створює прибуток. Змістом функціонування компанія є максимізація прибутку за мінімізації витрат і строків.
У суспільстві північноєвропейських країн домінує сприйняття бізнесу і трудової діяльності як засобу забезпечення гідного життя, а не мети існування. Так, у шведській мові бізнес визначається словом “naringslivet" -“їжа для життя". Тому бізнес розглядається з позиції не життєвого циклу підприємства, а його перспективи, тривалого життя. Наприклад, у філософії компанії Royal Dutch/ Shell відображено такі принципові положення:
чутливість до оточення (зовнішнього середовища організації) - своєчасна реакція на зміни факторів зовнішнього середовища, вплив на фактори, тобто управління змінами;
згуртованість та ідентичність (здатність створювати спільність і власну індивідуальність) - створення і підтримання в організації єдності і різноманітності;
терпимість і природна децентралізація - знання компанії про оточення, здатність будувати конструктивні відносини з іншими і всередині організації;
консервативне фінансування (найважливіша корпоративна властивість) - здатність ефективно управляти власним зростанням і еволюцією, не ризикувати без причин.
У країнах Північної Європи достатньо розвинутими є соціально-економічні науки, які перетворилися на реальну продуктивну силу суспільства. Так, у Швеції, видатні економісти беруть участь у розробленні та прийнятті багатьох рішень на макрорівні. Добре відома у світі й широко використовується у менеджменті інших країн фінська система управління за результатами.
Значної уваги у північноєвропейських країнах приділяють системі освіти, перекваліфікації та підвищенню кваліфікації персоналу. За допомогою закладів системи держава здійснює підготовку й перепідготовку персоналу, що допомагає підприємцям наймати працівників необхідної кваліфікації, і має можливість аналізувати та прогнозувати стан ринку праці, а підприємство організує підвищення кваліфікації персоналу. Фінансується система переважно за рахунок державного та місцевих бюджетів. У цілому країни вже давно перейшли на загальнодержавні системи безперервної освіти. Вона базується на таких принципах: навчання не обмежується віком, будь-який працівник повинен постійно навчатися, тобто поєднувати працю і навчання під час усієї трудової діяльності.
У системі безперервного навчання функціонують спеціальні вищі навчальні заклади, університети, курси. Під час навчання передбачається не тільки глибока, обґрунтована теоретична підготовка, а й отримання практичних навичок шляхом проведення тренінгів, стажування у національних, іноземних і закордонних фірмах. Компанії вважають за необхідне витрачати кошти на постійне підвищення кваліфікації та професійної підготовки своїх працівників для поглиблення ними знань і навичок у таких сферах, як маркетинг, менеджмент, логістика, фінанси. Це ґрунтується на постулаті, що інвестування в систему освіти, підвищення кваліфікації та перекваліфікації сприяє збільшенню конкурентоспроможності та економічному зростанню країни. Саме тому кваліфікація менеджерів цього регіону характеризується достатньо високим рівнем професіоналізму і у поєднанні з лютеранською діловою етикою забезпечує високі результати.
Важливою особливістю менеджменту у країнах Північної Європи є широке залучення найманих працівників до участі в управлінні компаніями. Наприклад, у Швеції забезпечення цього процесу здійснювалось у двох напрямках. По-перше, на законному рівні держава прийняла відповідні закони, якими гарантувала для профспілкам як представникам інтересів найманих працівників повноправні місця у радах директорів. По-друге, на рівні компанії було вдосконалено систему мотивації та здійснено організаційно-управлінську перебудову.
Зміна мотиваційного механізму створила економічне підґрунтя “участі в управлінні". Рішення з удосконалення системи мотивації були реалізовані двома методами: або шляхом “ участі в прибутках ”, або через розповсюдження різними способами між найманими працівниками акцій компаній, що також стало для них додатковим джерелом доходу. За другим методом, наймані працівники перетворились на співвласників компанії - відбулась зміна відносин власності.
Організаційно-управлінська перебудова стосувалася вдосконалення організації праці й переділу повноважень шляхом значного їх делегування керівникам нижчого рівня управління (майстрам, бригадирам). На великих підприємствах для зменшення монотонності й підвищення привабливості праці створювались “ автономні бригади ", в яких не було фіксованої вузької спеціалізації, і працівники за робочу зміну почергово виконували різні технологічні операції.
Це стало наслідком високої організації профспілкового руху. Через профспілки наймані працівники активно впливають на процеси прийняття рішень на всіх рівнях соціально-економічного управління, що унеможливлює виникнення соціально-трудових конфліктів. Кожен працівник має високий соціальний статус як результат розвитку системи соціального партнерства і усвідомлення вищим керівництвом цієї необхідності для досягнення цілей підприємства.
Фінська система управління за результатами
Концепція управління за результатами ґрунтується на тому, що управління є взаємодією між керівником та підлеглим йому персоналом і гармонійним поєднанням людських і усіх інших видів ресурсів організації для досягнення цілей і виконання її завдань. Концепція управління за результатами постулює, що жодна організація не становить ніякої цінності сама по собі, але вона є певною упорядкованою системою, що об’єднує окремих індивідів та їхні групи для досягнення визначених цілей.
Управління за результатами - це складна система управління, мислення й розвитку, за допомогою якої досягаються цілі, що визначені й узгоджені всіма членами організації. Система управління за результатами у кожній організації є унікальною, її зміст полягає у роз’ясненні кожному працівникові сенсу його праці, у створенні умов розвитку фізичних і розумових здібностей людини для досягнення спільно визначених результатів і поліпшення рівня життя. Праця, що є найважливішим чинником у системі управління за результатами, не має примусового характеру, тобто її зміст, послідовність, час і місце виконання зумовлені тільки результатами, які визначають керівництво і персонал.