100117 (Зайнятість: соціально-трудові відносини)

Описание файла

Документ из архива "Зайнятість: соціально-трудові відносини", который расположен в категории "рефераты". Всё это находится в предмете "менеджмент" из раздела "Студенческие работы", которые можно найти в файловом архиве Студент. Не смотря на прямую связь этого архива с Студент, его также можно найти и в других разделах. Архив можно найти в разделе "рефераты, доклады и презентации", в предмете "менеджмент" в общих файлах.

Онлайн просмотр документа "100117"

Текст из документа "100117"

Реферат

Курс: ЕКОНОМІКА ПРАЦІ

Тема: "Зайнятість: соціально-трудові відносини."

1. Зайнятість як соціально-економічна категорія. Концепції зайнятості

Зайнятість є загальноекономічною категорією, що існує у всіх суспільно-економічних формаціях, це одна з найважливіших характеристик економіки, добробуту народу. Економічною основою зайнятості є взаємодія праці і власності.

Відносини зайнятості можуть розглядатись як аналіз трьох сфер зайнятості: зайнятість працездатного населення (трудових ресурсів); зайнятість економічно активного населення (робочої сили), зайнятість населення на ринку праці, тобто зайнятість найманою працею.

Законодавство України про зайнятість розглядає першу з указаних трьох сфер зайнятості. Відповідно до цього законодавства, зайнятість населення – це діяльність, пов'язана із задоволенням особистих і суспільних потреб. Таким чином, зайнятість – це діяльність громадян, пов'язана із задоволенням особистих і суспільних потреб, що не суперечить законодавству і приносить заробіток, трудовий доход.

Категорія зайнятості розглядає потребу в роботі і робочих місцях, потребу в сфері діяльності для одержання коштів для життя, систему відносин між людьми з приводу забезпечення робітників місцями й участі в суспільному господарстві. Зайнятість має суспільну, економічну і доходну функції.

До зайнятого населення сучасне законодавство відносить громадян України, які проживають на території України на законних підставах:

працюючих по найму на умовах повного або неповного робочого дня (тижня) на підприємствах, в установах і організаціях, незалежно від форми власності, у міжнародних та іноземних організаціях в Україні і за кордоном;

які самостійно забезпечують собе роботою, включаючи підприємців, осіб, зайнятих індивідуальною трудовою діяльністю, творчою діяльністю, члени кооперативів, фермери і члени їх сімей, що беруть участь у виробництві;

обраних, призначених або затверджених на оплачувану посаду в органах державної влади, управління та громадських об’єднаннях;

які проходять службу в Збройних Силах України, Службі безпеки України, Прикордонних військах України, військах внутрішньої та конвойної охорони і Цивільної оборони України, органах внутрішніх справ України, інших військових формуваннях, створених відповідно до законодавства України, альтернативну (невійськову) службу;

особи, які проходять професійну підготовку, перепідготовку і підвищення кваліфікації з відривом від виробництва; які навчаються в денних загальноосвітніх школах і вищих навчальних закладах;

працюючих громадян інших країн, які тимчасово перебувають в Україні і виконують функції, не пов'язані з забезпеченням діяльності посольств і місій.

Зазвичай виділяють статус зайнятості:

наймані робітники;

працюючі на індивідуальній основі;

роботодавці;

неоплачувані працівники сімейних підприємств;

особи, що не піддаються класифікації за статусом зайнятості.

Основні сучасні принципи зайнятості – добровільність праці, відповідальність держави за реалізацію права на працю, комплексний підхід до рішення проблем зайнятості.

Принцип добровільності праці, вільного розпорядження громадянами своїми здібностями до продуктивної і творчої праці дозволяє людині вільно вибирати той чи інший вид діяльності, місце і форму застосування своїх здібностей.

Принцип відповідальності держави за створення умов для реалізації прав громадян на працю і вільно обрану зайнятість передбачає використання їм усього комплексу економічних, законодавчих, соціальних мір сприяння зайнятості.

Комплексний підхід до рішення проблем зайнятості забезпечує координацію зусиль органів влади всіх рівнів, взаємодію механізмів державного регулювання і ринкового механізму, використання різних фінансових можливостей відмовлення від прямого централізованого керування зайнятістю і формування нової системи її регулювання. За таких умов спільними зусиллями суб'єктів соціально-трудових відносин визначаються основні напрямки зайнятості, зміна її структури, поліпшення якісних характеристик робочої сили, підвищення її конкурентноздатності на внутрішньому і міжнародному ринках праці. Держава в цій системі виступає координатором цих зусиль.

Зайнятість обумовлена економічними, демографічними і соціальними процесами. Економічний зміст зайнятості виражається в можливості для працівника своєю працею забезпечити собі гідне існування і сприяти росту ефективності суспільного виробництва. Демографічний зміст зайнятості відбиває взаємозалежність зайнятості з характеристиками населення, його структурою й ін.; соціальний – у формуванні й розвитку особистості. Соціальний характер зайнятості відбиває потребу людей не тільки в доходах, але й у самовираженні через суспільнокорисну діяльність, а також ступінь задоволення цієї потреби при визначеному рівні соціально-економічного розвитку суспільства.

Це дозволяє визначити категорію зайнятості з економічних та соціальних позицій. Зайнятість з економічних позицій суспільства – це діяльність працездатного населення по створенню суспільного продукту або національного доходу. Ця зайнятість визначає економічний потенціал суспільства, рівень і якість життя населення вцілому, і добробут окремих громадян. Зайнятість з економічних позицій розглядають ще як продуктивну зайнятість. Продуктивна зайнятість – це така зайнятість населення, яка за рахунок високопродуктивної праці створює необхідні для розвитку суспільства ресурси і дає кожному працівникові доход, не менший, ніж потрібно для відтворення його фізичних, інтелектуальних і професійних якостей. Зайнятість як економічна категорія – це сукупність суспільно-економічних відносин з приводу участі в суспільно корисній праці на визначеному робочому місці, що виражає міру включення в працю, ступінь задоволення суспільних потреб у працівниках і особистих потребах, інтересів в оплачуваних робочих місцях, в одержанні доходу. Зайнятість з соціальних позицій – це зайнятість такими видами корисної діяльності, як навчання в загальноосвітніх школах, інших денних учбових закладах, служба в армії, зайнятість у домашньому господарстві, виховання дітей, догляд за хворими і людьми похилого віку, участь в роботі громадських організацій. Соціальність проблем зайнятості визначається її націленістю на людину, її інтереси і потреби в трудовій сфері. Як мінімум треба враховувати чотири соціальних аспекти зайнятості:

а) нерозривний зв'язок зайнятості з найважливішим конституційним правом людини – правом на працю;

б) визначальну роль зайнятості у формуванні рівня життя і гідних умов існування;

в) формування нової мотивації високоефективної праці як основи росту добробуту кожного і суспільства в цілому;

г) саме трудова діяльність перетворює людину, розкриває й збільшує її професійні можливості, стимулює розвиток особистості.

Визначення категорій зайнятості з економічних та соціальних позицій пов'язано з поняттями економічно активного й економічно пасивного населення.

Отже, зайнятість як соціально-економічна категорія синтезує сукупність відносин участі людей у суспільному виробництві і пов'язана з забезпеченням необхідних масштабів, умов і форм включення людей у суспільно корисну працю, з процесами формування, розподілу й використання зайнятого населення.

Кількісно зайнятість характеризується рівнем зайнятості. Рівень зайнятості являє собою найважливіший макроекономічний показник. Економічний ріст, виражений динамікою ВВП, залежить від змін у рівні зайнятості, продуктивності праці і динаміки робочої сили.

Він може розраховуватися двома способами: частка зайнятих у загальній чисельності населення, частка зайнятих в економічно активному населенні. У міжнародній статистиці вихідним показником для аналізу зайнятості є рівень економічної активності населення – частка чисельності економічно активного населення в загальній чисельності населення.

Важливою складовою оцінки зайнятості населення є її структура, що визначається розвитком суспільного виробництва. Структура зайнятості населення являє собою розгалужену систему зв'язків у розподілі праці між сферами й галузями суспільного виробництва, а також усередині галузей, за видами робіт, ділянкам виробництва, у масштабі всього народного господарства і його окремих територіальних одиниць.

Вплив структурних факторів зайнятості виявляється в зміні обсягу національного доходу чи доходу валового суспільного продукту за рахунок зміни галузевої структури робочої сили. Роль галузевої структури зайнятості в зміні продуктивності суспільної праці оцінюється за допомогою індексного методу. Виявлення впливу інших важливих структурних зрушень на ефективність суспільного виробництва можливе на основі розрахунку зміни продуктивності праці в результаті підвищення кваліфікаційного рівня трудящих, поліпшення складу працюючих, удосконалювання територіального перерозподілу робочої сили, зміни функціональної структури, скорочення частки працівників, зайнятих переважно ручною працею і т.д.

Ефективною вважається та структура зайнятості, при якій досягаються високі виробничі результати більш швидкими темпами з меншими витратами праці. Ефективність структури зайнятості визначається її відповідністю технічній, функціональній і територіальній організації виробництва, досягненням можливого росту продуктивності праці при найменших витратах суспільної праці і характеризується показниками: розподілом працівників між матеріальним виробництвом і невиробничою сферою, часткою населення, зайнятого сільськогосподарською працею, співвідношенням зайнятості в промисловості і сільському господарстві, зростанням зайнятості в галузях кінцевої обробки продукції, часткою ручної праці і його динамікою, співвідношенням чисельності робітників основного й допоміжного виробництва, часткою кваліфікованих фахівців і т.д.

Фактори, що визначають структуру зайнятості:

1) рівень розвитку продуктивних сил, продуктивність праці, потреби ринку в матеріальних і духовних благах;

2) державна політика;

3) активність профспілок;

4) рівень життя;

5) природний темп приросту трудових ресурсів;

6) міграція населення;

7) регіональні фактори (рівень соціального захисту населення, розвиток служб перепідготовки кадрів і т.д. ).

Внутрішня структура зайнятості аналізується на основі класифікації форм і видів зайнятості. Види зайнятості характеризують розподіл активної частини трудових ресурсів за сферами використання праці. Загалом класифікацію видів зайнятості проводять за характером діяльності, соціальною, галузевою належністю, територіальною ознакою, рівнем урбанізації, професійно-кваліфікаційною ознакою та видами власності.

За характером діяльності розглядається зайнятість за видами діяльності, встановленими законодавством: робота на підприємствах, в організаціях, установах, за кордоном; виконання державних і громадських обов'язків; служба в армії; індивідуальна трудова діяльність; очне навчання в учбових закладах; ведення домашнього господарства та інші. За соціальною належністю визначають робітників, службовців, управлінський персонал (менеджери); фермерів, підприємців.

За галузями народного господарства та сферами виробництва визначають зайнятість у матеріальному виробництві; невиробничій сфері; окремих галузях народного господарства.

Територіальна ознака вивчає зайнятість за окремими регіонами, адміністративно-господарськими одиницями. Рівень урбанізації –зайнятість у міській та сільській місцевості.

За статево-віковою ознакою: зайнятість чоловіків та жінок; молоді, осіб середнього та похилого віку; на початку трудової діяльності, набуття професії тощо.

За видами власності визнається зайнятість на підприємствах і в організаціях, які відносяться до різних видів власності: державної, приватної або змішаної.

Різноманіття соціально-економічних процесів ринку праці породжує існування різних форм зайнятості. Форми зайнятості - це організаційно-правові способи, умови трудовикористання.

За видами зайнятості організація праці відрізняється різними організаційно-правовими формами, нормами правового регулювання, тривалістю та режимом робочого часу, регулярністю та стабільністю трудової діяльності, місцем виконання роботи, статусом діяльності. Тому виділяють різні форми зайнятості за класифікаційними ознаками.

За формами організації робочого часу розрізняють повну зайнятість протягом повного робочого дня (тижня, сезону, року), яка приносить доход у нормальних для даного регіону розмірах та неповну зайнятість, що не відповідає ознакам повної зайнятості. Виділяють видиму та невидиму; вимушену (що викликана економічними причинами: скороченням обсягів виробництва, реконструкцією підприємства, циклічним характером розвитку ринкової економіки) та добровільну неповну зайнятість. Вимушена зайнятість із скороченням заробітної плати у зв'язку із зниженням ділової активності підприємства визначається як скорочений робочий час або часткове безробіття. МОП відзначає необхідність відшкодування або допомогу у випадку часткового безробіття, яка виплачується особам, зайнятість яких скорочена в межах, що встановлені законодавством країни. Добровільною називається неповна зайнятість, що обумовлена соціальними причинами, необхідністю підвищення кваліфікації, набуттям професії, станом здоров'я, вихованням дітей, необхідністю зміни професії та іншими соціальними потребами.

Крім розглянутих раніше видів зайнятості в державному і приватному секторах економіки новим явищем у сфері зайнятості населення є діяльність у неформальному секторі економіки. Міжнародна організація праці до неформального сектора економіки відносить невеликі заклади по виробництву і продажу товарів і послуг з незначним капіталом, низьким рівнем продуктивності праці і нестабільною зайнятістю, що забезпечує невисокі й нерегулярні доходи. Звичайно, ці заклади не враховуються статистикою, не підтримуються урядом, на них не поширені система соціального захисту, трудове законодавство і т.д.

Поява неформального сектора в економіці особливо характерна для країн, що розвиваються. Види неформальної діяльності різноманітні, основні з них: вулична торгівля; ремонтні роботи; діяльність, пов'язана з програмним забезпеченням комп'ютерів; бухгалтерські роботи і секретарські послуги; робота за договором з підприємством формального сектора в ряді галузей для зниження витрат і збільшення гнучкості виробництва; домашні послуги й ін. Причини, що спонукують людей займатися такого роду діяльністю, є різні.

Факторами росту неформальної зайнятості є:

рівень безробіття (масштаби неформальної зайнятості значніше в регіонах, де він вище);