97228 (Україна та НАТО: перспективи розвитку), страница 5

Умови вступу до НАТО

Критерії, які необхідно виконати для вступу до НАТО

Майбутні члени НАТО мають відповідати базовим принципам, втіленим у Вашинг тонському договорі, таким як демократія, свобода особи та іншим відповідним положенням, викладеним у преамбулі цього договору, а саме:

«Сторони цього Договору, підтверджуючи свою відданість цілям і принципам Статуту Організації Об'єднаних Націй та своє прагнення жити у мирі з усіма народами і урядами, сповнені рішучості захистити свободу, спільну спадщину своїх народів і їхню цивілізацію, засновану на принципах демократії, свободи особистості і верховенства права, прагнучи сприяти стабільності і добробуту в Північноатлантичному регіоні, вирішивши об'єднати свої зусилля для здійснення колективної оборони та підтримання миру і безпеки, уклали між собою такий Північноатлантичний договір».

Від країн-претендентів очікується, що вони будуть:

а) вирішувати міжнародні суперечки мирним шляхом;

б) демонструвати відданість принципам верховенства права та прав людини;

в) вирішувати мирним шляхом міжетнічні конфлікти і зовнішні територіальні суперечки, спірні питання внутрішньої юрисдикцій відповідно до принципів ОБСЄ та з метою прагнення до встановлення добросусідських відносин;

г) встановлювати належний демократичний та цивільний контроль над своїми збройними силами;

д) утримуватися від загрози силою чи застосування сили будь-яким чином, що не відповідає цілям СОН;

є) сприяти розвитку мирних та дружніх міжнародних відносин шляхом зміцнення своїх вільних інституцій та завдяки сприянню зміцненню стабільності й благополуччя;

є) пропонувати надавати цілковиту підтримку та брати участь у роботі Ради євроатлантичного партнерства, в програні «Партнерство заради миру» та розвитку співробітництва з країнами-партнерами, що не є членами НАТО:

ж) демонструвати відданість справі зміцнення стабільності та благополуччя через дотримання принципів економічної свободи, соціальної справедливості та відповідальності за охорону довкілля;

з) робити свій внесок військового характеру в колективну оборону та у виконання нових завдань, що постають перед Альянсом, а також будуть готові взяти на себе зобов'язання щодо поступового удосконалення своєї обороноздатності;

і) належним чином брати участь у роботі установ НАТО;

и) прагнути до здійснення стандартизації та досягнення оперативної сумісності;

к) створювати через національну програму необхідну структуру з питань планування та виконання такий оборонних бюджетів, які б відповідали визначеним пріоритетам у сфері оборони та передбачали б відповідні схеми навчання для ознайомлення персоналу з існуючими в НАТО практикою та процедурами з метою підготовки до можливої в майбутньому участі в роботі структур Альянсу;

л) знайомитися з належними правовими механізмами та угодами, якими керується НАТО для забезпечення співробітництва в своїй структурі та формальним юридичним процесом, що передує членству

Після завершення належних процедур нові країни приєднуються до Північноатлантичного договору (Вашингтон, 4 квітня 1949 року).

Опис процедури вступу до НАТО

Загалом, можна виділити такі основні етапи, які країна - претендент має пройти, перш ніж стати членом Альянсу:

1. Консультаційний етап

На цьому етапі відбувається інтенсивний індивідуальний діалог із зацікавленими країнами-партнерами. Зустрічі в рамках цього діалогу допомагають країні-партнеру вивчити деталі роботи Альянсу, а НАТО має змогу детально вивчити внутрішню ситуацію в країні-претенденті та її відносини з країнами-сусідами (зокрема на предмет відсутності між ними нерозв'язаних територіальних суперечок). Паралельно військове керівництво НАТО проводить аналіз відповідних військових факторів у зацікавленій у членстві в НАТО країні. Наприкінці цього етапу країна публічно оголошує про своє бажання стати членом НАТО (без подання будь-якої формальної заявки).

Для того, щоб допомогти бажаючим країнам підготуватись до вступу у НАТО, в 1999 році було розроблено та ухвалено План дій щодо членства в НАТО (ПДЧ).

ПДЧ будується на основі інтенсивного індивідуального діалогу щодо членства. Цей діалог передбачає запровадження Програми заходів, спрямованих на сприяння країнам-претендентам в їх підготовці до можливого майбутнього вступу до НАТО як членів Альянсу, вироблення остаточних рішень щодо запровадження заходів залишається за країнами-претендентами. У цій Програмі претендентам пропонується перелік заходів, з якого вони можуть вибрати ті, що, на їх думку, є найціннішими -з точки зору сприяння їх підготовці.

Будь-яке рішення щодо запрошення країни-претендента розпочати з Альянсом переговори стосовно приєднання до НАТО приймається в кожному конкретному випадку країнами-членами НАТО згідно з параграфом 8 Декларації Мадридського саміту і згідно з Декларацією Вашингтонського саміту.

Участь у Плані дій щодо членства в НАТО має відбуватися на основі самодиференціації і не означає існування ані будь-якого часового розкладу щодо прийняття таких рішень, ані будь-якої гарантії членства.

ПДЧ ні в якому разі не можна вважати переліком критеріїв дня набуття членства в НАТО.

План дій щодо членства (ПДЧ) в НАТО складається з п'яти розділів, а саме:

1. Політичні та економічні питання

2. Оборона/військові питання

3. Питання ресурсів

ІV. Питання безпеки

V. Правові питання

У кожному з розділів ПДЧ визначено питання, які можуть бути предметом обговорення (список не є вичерпним), та висвітлюються механізми, за допомогою яких можна якнайкраще здійснювати підготовку до можливого отримання членства.

Перелік питань, визначених для обговорення, не є набором критеріїв для отримання членства; цей перелік розрахований на те, щоб охопити всі ті проблеми, які визначать для себе самі країни-претенденти як питання, котрі вони бажають розглянути.

Від кожної країни-претендента вимагається розробити річну національну програму підготовчої діяльності до можливого майбутнього членства з визначенням завдань та цілей підготовки, де б містилася конкретна інформація щодо заходів, які вживаються; органів, які відповідають за впровадження цих заходів; а там, де це доцільно — графік роботи щодо конкретних аспектів такої підготовки. Програма формуватиме основу, за допомогою якої з боку Альянсу можна буде простежити прогрес, досягнутий країнами-претендентам й для забезпечення зворотного зв'язку.

Зворотний зв'язок та поради з питань Плану дій щодо членства в НАТО забезпечується за допомогою механізмів, в основі яких лежать формули, що діють на сьогодні для країн-партнерів, а саме:

•зустрічі за формулою «26+1»

•семінари в рамках Групи НАТО.

Останні проводяться з метою обговорення окремих питань з Плану дій щодо членства в НАТО, країни-претенденти мають подавати письмові заяви на проведення семінарів помічнику Генерального секретаря (або його особистому помічнику), який несе відповідальність за впровадження Плану дій щодо членства в НАТО та за розробку календарного плану зустрічей під загальним керівництвом та за координацією Політичного комітету високого рівня (або в його розширеному складі).

Щороку Альянс готує звіт для окремих країн-претендентів, в якому викладаються зрушення, досягнуті країнами-претендентами у виконанні Щорічних національних програм. Цей документ подається для обговорення на зустрічі Північноатлантичної ради з країною-претендентом. За вже сформованою традицією делегації країн претендентів очолюються міністром закордонних справ або міністром оборони. Результати цих переговорів закріплюються в загальній доповіді по ПДЧ, яка виноситься на міністерські сесії НАТО.

1. Переговорний етап

Етап починається висловленням запрошення від НАТО до країни-претендента розпочати переговори про вступ до НАТО. Після завершення переговорів країна-кандидат надсилає до НАТО листа про наміри, в якому підтверджує взяті на себе під час переговорів зобов'язання.

Отримавши запрошення, нові члени мають приєднатися до:

• Угоди, укладеної сторонами Північноатлантичного договору стосовно статусу їх збройних сил (Лондонська угода про статус збройних сил; Лондон, 19 червня 1951 року);

Протоколу про статус Міжнародного військового штабу, створеного згідно з Північноатлантичним договором (Паризький протокол; Париж, 26 серпня 1952 року).

Від нових членів очікується приєднання до угод про статус:

• Угода про статус НАТО, національних представників і Міжнародного секретаріату (Угода про цивільний статус; Оттава» 20 вересня 1951);

• Угода про статус Місій і представників третіх держав у НАТО (Брюссель, 14 вересня 1994).

Від нових членів очікується приєднання до наступних технічних угод;

• Угода між державами-учасницями Північноатлантичного договору про безпеку інформації (Брюссель, 10 березня 1997);

• Угода про спільний захист секретної інформації щодо винаходів оборонного характеру, на які було оформлено патенти (Париж, 21 вересня 1960);

• Угода НАТО про обмін технічною інформацією для оборонних цілей (Брюссель, 19 жовтня 1970).

Для можливого доступу до інформації про ядерні технології новим членам потрібно приєднатися до угод:

• Угода про співпрацю щодо обміну Інформацією про ядерні технологи (С-М(64)39 – Basis Agreement);

• Угода про адміністративні приготування щодо застосування угоди (C-M (68)41, 5^th Revise).

Внутрішнє законодавство країн-претендентів має бути якомога більш сумісним з усіма іншими механізмами та з практикою їх застосування, якими керується співробітництво в НАТО.

1. Ратифікаційний етап

Розпочинається підписанням Протоколу про приєднання до Північноатлантичного договору та закінчується ратифікацією Протоколу у країнах-членах Альянсу та країні -кандидаті.

1. Імплементаційний етап

Розпочинається із процесу передання країною-кандидатом документів про вступ до Північноатлантичного договору на збереження до США. Країни-кандидати стають офіційними членами Альянсу.

Що може очікувати Україну у разі вступу до НАТО

У разі вступу України до Північноатлантичного альянсу можна очікувати наступні позитивні наслідки:

• Одержання для України міцних гарантій її національної безпеки, незалежності, суверенітету і територіальної цілісності.

• Відхід із сфери геополітичного домінування Росії і досягнення з нею рівноправних міждержавних відносин.

• Створення вагомих передумов інтеграції в Європу,у західні політичні та економічні структури.

• Зміцнення міжнародної безпеки і стабільності регіоні Центрально-Східної Європи.

• Зміцнення внутрішніх основ національної безпеки України. Використання досвіду і підтримки країн-членів НАТО в підвищенні ефективності оборонного сектору України.

•Створення вагомих передумов для ліквідації російської військової присутності на території України.

• Покрашення міжнародного іміджу України

• Посилення консолідації української нації.

• Зміцнення інститутів громадянського суспільства.

• Посилення прозорості влади.

•Реальне забезпечення прав і свобод громадян, верховенства права.

• Зменшення впливу російського бізнесу на вітчизняну економіку і внутрішню політику в Україні.

• Стимулювання економічних реформ.

Водночас необхідно враховувати й можливі негативні наслідки вступу України до НАТО:

•Збільшення соціальної напруги серед військовослужбовців, зумовленої значним скороченням чисельності збройних сил.

• Скорочення (часткова втрата) підприємствами українського ОПК російських оборонних замовлень.

• Деяке обмеження самостійності в прийнятті ключових рішень в галузі зовнішньої та оборонної політики.

• Посилення розбіжностей геополітичних інтересів України і Росії та збільшення вірогідності на цьому тлі конфліктогенних проблем в російсько-українських відносинах.[8]

Україна - НАТО: «за» та «проти». Аналіз основних наслідків вступу України до НАТО

Територіальна цілісність і безпека України в разі вступу до НАТО суттєво зміцняться. Захист своїм членам надає уся воєнна, політична й економічна потуга країн-членів НАТО, загальне населення яких становить 850 мільйонів, і які забезпечують понад 60% світових оборонних витрат.

Завдяки відносинам з НАТО Україна вже отримала важливу психологічну підтримку з боку найпотужнішого воєнного альянсу. Хоча реальних зобов'язань, крім обіцянки консультуватися з Україною в разі агресії проти неї, НАТО досі не має, така співпраця має суттєве практичне значення. Хартію про особливе партнерство між Україною і НАТО та інші багатосторонні документи підписали демократичні держави, які намагаються уникати порушення своїх договірних зобов'язань. У разі виникнення загрози, Україна вже протягом десяти років має можливість скликати Комісію Україна — НАТО на рівні Послів, міністрів закордонних справ, міністрів оборони і поставити питання про надання допомоги з боку Альянсу, В цьому випадку, враховуючи, що НАТО наголошує на важливості України для безпеки Альянсу, вона може розраховувати щонайменше на політичну підтримку законних інтересів своєї безпеки.

Україна утрималася від застосування цього механізму під час конфліктної ситуації з Росією навколо острова Коса Тузла в жовтні 2003 р., оскільки розраховувала, що врегулюванні ситуації на двосторонній основі втримає від радикального погіршення відносин з Росією. У той же час низка членів НАТО, зокрема США, Франція, Канада і Туреччина, не чекаючи рішення України про звернення до НАТО, оголосили в жовтні 2003 р. про свою підтримку територіальної цілісності України.

За Вашингтонським договором будь-який напад на членів НАТО у Європі чи Північній Америці розглядається як «напад на всіх», і кожна з держав-членів зобов'язалася надавати допомогу союзникам. Цей договір поширюється на території всіх держав, що його підписали, а також на острови та на кораблі і літальні апарати усіх учасників Договору в Атлантичному океані на північ від тропіка Рака, а також у випадку нападу на війська будь-якого союзника НАТО в Європі.

Альянс має у своєму розпорядженні як національні збройні сили своїх членів так і інтегровані військові формування під прямим управління НАТО. Загальна кількість усіх сил країн-членів НАТО сягає близько 3,9 млн. військових (незважаючи на розширення НАТО в 2004 р. кількість військ у європейських членів НАТО залишилася приблизно незмінною, у зв'язку із скороченням збройних сил старих членів Альянсу). Станом на 2005 р. у США було 1,38 млн. військових, у європейських союзників та Канади — 2, 57 млн. військових.