73367 (Поезії та поеми Лесі Українки), страница 5

Крицевий закличний голос Лесі Українки пролунав «останнім акордом» (на 42-му році життя) серед гір грузинського курортного містечка Сурамі, коли поетеса, згоряючи, диктувала матері рядки задуманої драматичної поеми «На передмістю Александрії». Він звучить для нас пророчим застереженням старогрецького мудреця Теокріта про те, що «нема рабів божих»,— є і повинні бути люди вільні «тілом і духом», а також молитвою дітей до бога Сонця: «Геліосе! Рятуй наші скарби! Тобі і золотій пустині доручаємо їх...» (т. 6, с. 393). Таке звернення могло стосуватись як і збереження скарбів всієї багатовікової культури, так і творів самої поетеси, яку її сучасники не завжди належно розуміли, оцінювали і сприймали. Як твердила сама Леся Українка, вона не хотіла б бути серед письменників «хвалимих, але не читомих» (т. 12, с. 378). Все ж письменниця вірила в дієвість художнього слова, але не знала, з якою силою воно відіб'ється, як сприйметься нащадками. Одначе ми знаємо, що воно відгукнулося стократною луною в їхніх серцях, що революція, до якої геніальна поетеса йшла, дала нове життя її творам.

Творчість Лесі Українки стала наріжним каменем У розбудові української радянської поезії і драматургії. Відгомін її ліри відбився на поетичному голосі найближчих послідовників — В. Еллана-Блакитного, М. Рильського, П. Тичини, а далі нового покоління — Д. Павличка, Л. Костенко, І. Драча.

Вже за її життя, розширюючи горизонти рідного письменства, твори Лесі Українки стали еталоном сучасної поезії, а сама поетеса — символом нескореності, виразником духовних устремлінь нового покоління митців і борців, що, відкинувши думку про можливість компромісу з існуючим ладом, пішло на останній штурм його твердинь, здобувши нове життя. Можливо, саме тому образ поетеси злився з країною, народом і навіть самим його іменем. Адже, за висловом Сільви Капутікян, «Леся Українка — уособлення землі, народу, його душі. Так, вона — Українка з великої літери».

Весь історичний шлях, пройдений всіма поколіннями від Лесі Українки без неї, мовби додається до голосу її поезії високої ідейності та художньої сили, що увиразнюється і відкривається щораз новими гранями, яких не помічали її сучасники.

Будучи глибоко національним митцем, вона постійно перебувала в сфері інтернаціонального, опрацьовуючи «вічні теми й образи» різних народів, епох і континентів, ніби й цим здобувала собі вічність, якій насправді зараз належить своїми творами. Лесин голос із загальнолюдськими вболіваннями влився не лише в культуру рідного народу, він відбився світлою луною поза межами Батьківщини, бо кличе віп до справедливості, братерства, свободи — як вищих ідеалів співіснування людства.

Тільки поети-пророки, тільки народні співці, що з'єднались усім єством з трудящими масами, виразивши їхні найзаповітніші мрії, віддавали себе загальнолюдській справі, заслужили гідної народної шани. Вони могли вірити, що їхнє слово і діло, народжене і промовлене в дні важкого мороку, ясним промінням сіятиме в новому, вільному краї:

«Як я умру, на світі запалає

Покинутий огонь моїх пісень

І стримуваний пломінь засіяє,

Вночі запалений, горітиме удень.»

Список літератури

1. Агеєва В. Поетеса зламу тисячоліть. Творчість Лесі Українки в постмодерній інтерпретації. - К.,2001

2. Антонович Д.. Українська культура. Мюнхен, 1988.

3. Гундорова Т. Неоромантичні тенденції творчості О. Кобилянської // Радянське літературознавство. 1988. -№ 11.С. 32-37.

4. Задеснянський Р. Творчість Лесі Українки. Мюнхен, 1984.

5. Кулінська Л. У світі ідей та образів. (Особливості поетики драми Лесі Українки). К. 1971

6. Маланюк Е. До роковин Лесі Українки (13.11.1871) // Маланюк Е. Книга. спостережень: В 2-х т., Т. 1. Торонто, 1962. С. 91-102.

7. Одарченко П. Зоря України (До 75-х роковин з дня смерті славетної поетеси Лесі Українки) // Одарченко П. Леся Українка. К., 1994. С. 4-14.