73199 (Німецька література XVII століття), страница 2

Важко визначити жанр книги Мошероша. Вона поєднує серйозну проповідь, сатиричний памфлет, сатиричні жанрові замальовки, повчальні притчі, вчений коментар. Завдяки єдиному образу оповідача вона певною мірою близька до жанру роману. Її вплив на формування "низового" роману безсумнівний.

Твори Мошероша й інших передових німецьких письменників першої половини XVII ст. свідчили про те, що серед кращих людей Німеччини жив протест проти мерзених умов німецького життя й насамперед проти спустошливої війни, що ввергнула країну в безодню жорстоких нещасть.

4. Представники демократичної лінії роману

Найбільшим представником демократичної лінії роману був Ганс Якоб Кристоф Гриммельсгаузен (Hans Jakob Christoph Grimmelshausen, бл. 1622-1676). Всі добутки Гриммельсгаузена виходили під різними псевдонімами, зазвичай анаграмами імені письменника. Лише в XIX ст. у результаті тривалого пошуку вдалося встановити ім'я автора "Симпліциссімуса" і деякі дані його біографії. Гриммельсгаузен народився в імперському місті Гельнгаузене в Гессені, у родині заможного бюргера. Підлітком він був затягнутий у вир Тридцятирічної війни. Військовими дорогами виходив майже всю Німеччину, виявляючись то в одному, то в іншому ворогуючому таборі, був конюхом, обозним, мушкетером, писарем. Війну закінчив секретарем полкової канцелярії, потім часто міняв заняття: був то збирачем податків і податей, то трактирником, то керуючим маєтку. З 1667 р. і до кінця життя він обіймав посаду старости невеликого прирейнського містечка Ренхен, недалеко від Страсбурга, де були створені майже всі його твори.

За час своїх мандрівок письменник нагромадив не тільки багатий життєвий досвід, але й солідну ерудицію. Число прочитаних ним книг, які знайшли відбиття в його романах, велике за обсягом й розмаїтості. В 1668 р. вийшов друком роман "Вигадливий Симплиціус Симпліциссімус", відразу потім пішли декілька його продовжень й інші "симпліцианські" добутки: "Симпліцію всупереч, або Великий і дивовижний життєпис пропаленої ошуканки й побродяжки Куражі", "Шпрингинсфельд", "Чарівне пташине гніздо", "Симпліцианський вічний календар" й інші. Гриммельсгаузен писав також пасторальні й "історичні" романи ("Цнотливий Йосип", "Дитвальд й Амелинда") [5, 122].

Гриммельсгаузен, як жоден інший німецький письменник XVII ст., був пов'язаний з життям і долею німецького народу й з'явився виразником справжнього народного світогляду. Світогляд письменника увібрав у себе різні філософські елементи епохи, які він почерпнув і з "книжкової" ученості, і з містичних навчань, які одержали поширення по всій Німеччині й широких верствах народу, які визначили умонастрій.

Творчість Гриммельсгаузена являє собою художній синтез усього попереднього розвитку німецької оповідальної прози й різноманітних іншомовних літературних впливів, насамперед іспанського шахрайського роману. Романи Гриммельсгаузена - яскравий приклад своєрідності німецького бароко.

Вершиною творчості Гриммельсгаузена є роман "Симпліциссімус". Дія роману надзвичайно насичена подіями. На початку оповідання Симпліций - ім'я героя означає "простак" - дійсно нічого не відає простачок. У глухому селі на краю лісу він пасе овець, награючи на волинці. Раптове вторгнення ландскнехтів у садибу його "батьки" перериває мирний плин життя. Із цього моменту починається тернистий шлях прилучення героя до світу і пізнання його. Рятуючись від лютих ландскнехтів, Симпліций виявляється в дрімучому лісі, де він зустрічає Пустельника й залишається в нього жити. Пустельник стає першим наставником героя, навчає його грамоті, роз'ясняє основи християнської віри, які у тлумаченні Пустельника виявляються сильно зафарбовані ідеями неостоїцизму. Смертю Пустельника й відходом Симпліция з лісу відкривається новий етап історії зльотів і падінь героя. Якщо Пустельник, наставляючи Симпліция, знайомив його тільки з ідеальною стороною життя, то тепер герой зіштовхується з реальним світом, який повертається до нього своїм виворотом. Весь подальший рух героя по дорогах життя як би ілюструє одну з головних сентенцій літератури бароко про суєтність світу: "Симпліций зрить життя суєтний плечей, // Усе для нього тут марність, порох і тлін", - говориться у вступі до глави, що оповідає про повернення героя у світ людей.

Симпліций знову виявляється серед солдатів, які мародерствують, і відтепер його життя нерозривно пов'язане з "військовою фортуною", що шпурляє його з одного ворожого стану в іншій. Тут Симпліций швидко губить споконвічну простоту й наївність. Навколишні ставляться до нього безжалісно й зло знущаються з нього, перетворюють його в блазня, обрядивши в телячу шкіру з довгими вухами. Симпліций добровільно приймає цю роль, і хоча він незабаром позбувається від блазнівського вбрання, маска блазня допомагає йому встояти у всіх перипетіях життя.

Спочатку Симпліций робить ще одну розпачливу спробу вислизнути від "військової фортуни" і зникнути в лісі. Хоча тут він переживає ряд захоплюючих пригод - селяни приймають його за чорта, він попадає на шабаш відьом, опановує зачарованим скарбом,- дорога знову приводить його до солдатів, і Симпліций стає лихим вояком, домагається успіху й багатства. Незабаром він губить усе: майно, здоров'я, гарну зовнішність - і починає займатися шарлатанством, розбійничає на більших дорогах. Потім його охоплює жаль, розкаяння і він відправляється в паломництво. Повернувшись у рідні місця, Симпліций випадково довідується, що його справжнім батьком був не селянин, а Пустельник, але це нічого не міняє в його житті. Навпроти, саме тепер він пробує по-справжньому зайнятися селянською працею. Однак вихор війни знову захоплює його й несе в далекі краї: Московію, Корею, Китай, Туреччину. Після повернення з далеких мандрівок Симпліций віддаляється в гори й стає пустельником.

Мирська суєта знову вабить героя, і він пускається в мандрівки, терпить аварію корабля, живе на незаселеному острові, де вирішує залишитися назавжди. На цьому кінчається життєпис Симпліция Симпліциссімуса. (Епізод життя Симпліция на незаселеному острові справедливо вважають першою в німецькій літературі "робінзонадою", що з'явилася ще задовго до виходу у світ знаменитого "Робінзона Крузо".)

Роман "Симпліциссімус" написаний у формі автобіографії героя-оповідача. Автобіографічна форма служить створенню в читача ілюзії правдивої розповіді про безпосередньо пережите. Сповідальне оповідання використовується в Гриммельсгаузена, як й в іспанському шахрайському романі, не для окреслення індивідуальної історії життя, а для показу недосконалості світу, руйнування ілюзій, воно є як би дзеркалом, у якому світ бачить себе без прикрас. Форма оповідання від першої особи знаменує народження оповідача в структурі роману. Ця форма має більші можливості гри перспективою між оповідачем й об'єктом його розповіді, тобто героєм. Таким чином, як у будь-якому добутку бароко, той самий об'єкт завдяки зміні висвітлення здобуває різні форми й обриси.

Оповідач оповідає про свої халепи з того моменту, коли в його життя в глухому загубленому селі вривається війна з її невблаганною жорстокістю. Оповідач набагато старший за героя й навчений досвідом, що дає йому право судити й оцінювати вчинки останнього. Герой - як би постійний об'єкт спостережень оповідача. Об'єктивація героя підтримується міркуваннями Симпліция, який завжди звертається до себе в другій особі, як до стороннього. Чітка тимчасова дистанція між оповідачем і героєм дозволяє авторові органічно включати в художню тканину роману відомості по історії, географії, літературі й одночасно критикувати дійсність, піддавати її сатиричному осміянню, "зі сміхом правду говорити". У такий спосіб сполучаються й виконуються характерні для літератури бароко функції: сатирична, дидактична, інформативна, символічна.

Автор "Симплиціссимуса" майже ніде не заявляє про себе. Він по суті своєї анонімний й є таким же, як в "високому" романі, потойбічним спостерігачем, якому світ відкритий у просторі й часі. Всі судження про героя й життя взагалі подаються в романі у формі прислів'їв, приказок, риторичних сентенцій, тобто "вічних істин".

Образ головного героя Симпліция Симплиціссимуса багатоплановий, але протягом усього роману він зберігає свою структурну цілісність, виконуючи основну сюжетостворювальну функцію. Між двома граничними станами героя - його повним незнанням життя й добровільним відходом зі світу (наприкінці першого варіанта роману Симпліций стає пустельником, наприкінці другого - залишається на незаселеному острові) - йому доводиться випробувати на собі всі мінливості долі людини в Німеччині, охопленої хаосом Тридцятирічної війни. Колесо Фортуни, образ якої не раз виникає на сторінках книги, як би рухає сюжет і визначає композицію роману. Герой то злітає на гребені удачі, то летить на дно прірви, причому "удача", як будь-який образ у творах бароко, не однозначна, а багатолика. Чим більше удача на боці Симпліция, тим далі він від своєї істинної сутності, тим ближче до морального падіння, і, навпаки, зазнавши поразки, зазнаючи фізичні страждання, він наближається до розуміння істинних цінностей [6, 94].

В основі "Симпліциссімуса" закладена ідея випробування, але вона трактується інакше, ніж у придворно-історичному романі. На своєму шляху пізнання світу Симпліций зіштовхується із всілякими людьми - праведниками й лиходіями. Його постійними супутниками в романі стають Херцбрудер як уособлення добра й Олів'є, відспіваний негідник і лиходій. Симпліций випробовує на собі їх різно-направлені впливи. Але у всіх халепах Симпліций залишається вірний своєї людської суті; будучи не в силах активно протистояти злу, він не може й примиритися з ним, і душа його жадає добра й справедливості. Всі перехідні стани героя - добровільного блазня, щасливого ландскнехта, бурлаки, авантюриста - це тільки маски, зовнішня видимість. При всій життєвій конкретності цей образ одержує символічне узагальнення. Симпліций - один з "малих сил", які носить вихор війни і які хочуть знайти хоч яку-небудь точку опори в цьому нестійкому світі. Доля героя стає філософською притчею про життя людської. "Я - м'яч минущого щастя, образ мінливості й зерцало мінливості життя людського",- говорить Симпліций про себе, але він є також прикладом нерушимої внутрішньої цінності людини.

Через життєві випробування проходить не тільки герой, випробуванню піддаються й абстрактні моральні цінності. Прикладом можуть служити три заповіді, які заповів юному Симпліцию Пустельник, який його виховав: "Пізнай самого себе, уникай поганого товариства й перебувай твердим". У цих напуттях укладено кредо етики неостоїцизму. Ці істини на перший погляд виявляються неспроможними й не раз спростовуються вчинками героя, але вони стають моральним підсумком, до якого приходить Симпліций наприкінці роману.

Гриммельсгаузен створює в "Симпліциссимусе" свою модель світу, яка включає й елементи народної фантазії, наприклад, підводне царство гірського озера. Основним місцем дії в романі є простір під відкритим небом поле, ліс, ріка, гори, долини, просілкові дороги, де протікає життя народу. Гриммельсгаузену вдалося дати широку панораму народного життя, народних нещасть під час війни. Картини руйнування селянських дворів, грабежів, убивств, насильств при всій узагальненості й художній багатозначності мають силу конкретного факту, побаченого очевидцем.

У своєму жагучому протесті проти війни й соціального гноблення Гриммельсгаузен виступає як представник соціальних низів. Це проявляється й у його незмінному співчутті селянству, найбільш гнобленому стану німецького суспільства XVII сторіччя. На початку роману хлопчик Симпліций наспівує пісню, почуту ним від своїх батьків. Ця справжня народна пісня XVI ст., включена письменником у роман, є гімном селянській творчій праці й всьому селянському стану:

Знехтуваний від всіх мужицький рід;

Однак же годує весь народ...

Весь світ давним-давно б поник,

Коли б не жив на ньому мужик.

Пустелею стала б земля,

Коли б не рука твоя.

(Пер. О. Морозова) [7, 63]

Відношення письменника до селянства, розуміння його положення й значення в суспільстві стає очевидним у символічній картині "Древа станів", яку бачить у сні герой. "На кожній вершині" цього дерева "сиділо по кавалеру, а сучки замісць листів прибрані були молодцями всякого звання... Корінь же був з незначних людишек, ремісників, поденників, а здебільшого селян і подібних таких, які проте надавали тому древу силу. тому що вся вага того древа спочивала на коріннях і давила їх такою мірою, що витягала з гаманців все золото, будь воно хоч за сімома печатками".

Для Гриммельсгаузена селянин, трудівник і годувальник, - основа всього життя, символ її незруйновності. Щодо цього важливий образ "батьки", названого батька Симпліция. "Батька" усього двічі з'являється на сторінках роману: на самому початку, коли читач стає свідком моторошної картини руйнування селянської садиби й катувань, вчинених над селянами ландскнехтами, а також наприкінці роману. Незважаючи на перенесені катування й втрату всього майна, "батька" залишається на своєму клаптику землі, який він обробляє в поті чола свого.

Картинам страшних соціальних нещасть, зла й несправедливості, що панують у світі, Гриммельсгаузен як позитивний ідеал протиставляє різні утопії. Таке сполучення сатиричного викриття дійсності з утопічними уявленнями про ідеальну її перебудову характерно для літератури бароко. Приклад ідеального людського суспільства, "втішної гармонії" герой роману бачить у словацькій громаді перекрещенців (анабаптистів), що вкрилася глибоко в горах, удалині від світу, і веде життя, яке відповідає "істинно християнським" заповідям. Письменник, однак, відразу дає зрозуміти читачеві нестійкість існування такого острівця в суворому світі війни.

Іншу утопію, цілую програму соціальних і політичних перетворень Німеччини викладає на сторінках роману безумець, що видає себе за Юпітера. Юпітер повідомляє про швидке воцаріння "вічного нерушимого світу між всіма народами по всьому світу, як у часи Августа". Він мріє про справедливий і кращий порядок для всієї Німеччини. Свої сподівання Юпітер покладає на пробудження Німецького героя, що за допомогою чарівного меча здійснить великі реформи. Ці реформи торкнуться насамперед соціальних проблем: скасування кріпосного права, панщини, податків. Німеччина повинна стати єдиною державою, якою будуть управляти монарх і парламент, у якому буде покладений кінець релігійним звадам. Ілюзорність, нездійсненність подібних планів перетворення підкреслюється гротескністю образа безумця Юпітера, якого Симпліций називає "блошиним богом", оскільки той не може впоратися з його блохами, які здолали його.

"Симпліциссімус" - роман величезного соціального значення. Він з незвичайною повнотою відбиває суперечливу кризову епоху німецької історії. Ідеї й художні досягнення цього роману Гриммельсгаузен розвиває в інших добутках, тематично пов'язаних з "Симпліциссімусом".