Курсова робота

Оцінні назви осіб: словотвірна і семантична характеристика

Зміст

Вступ

Розділ І. Назви осіб із семантикою суб’єктивної оцінки в сучасній українській мові

Розділ ІІ. Демінутиви в системі назв осіб

1. Творення зменшено-пестливих форм в українській мові

2. Негативно-оцінні назви у значенні позитивно-оцінних

3. Стилістична роль демінутивів у фольклорі

4. Тематичні групи оцінної лексики на позначення осіб

Розділ ІІІ. Семантика та словотворення аугментативів в українській мові

Висновки

Література

Вступ

Як відомо, мова є основним засобом людського спілкування. Крім своєї головної, комунікативної функції, вона виконує також додаткову – емоційну, експресивну. Неповторний світ інтелекту, почуттів та емоцій, волі людини є невидимим для інших. І тільки мова надає найбільше можливостей розкрити їх для інших людей, вплинути силою своїх переконань чи почуттів на інших людей. Українська мова багата на засоби емоційного вираження. Одними з основних є оцінні назви (назви суб’єктивної оцінки) – іменники , прикметники, прислівники, рідко дієслова, займенники, числівники, що передають позитивну чи негативну оцінку якості предметів, ознак дії або стану. Отже, категорія суб’єктивної оцінки є загальною ознакою повнозначних частин мови [2,109]. Можна стверджувати, що в українській мові ця універсалія дістала яскраве виявлення. У контексті нашої роботи нас цікавлять насамперед оцінні назви – іменники на позначення осіб, які і є предметом дослідження.

Актуальність теми полягає в тому, що оцінні назви осіб не були предметом окремого спеціального аналізу, а розглядалися більш узагальнено як одна з лексичних груп іменників із семантикою суб’єктивної оцінки. Слід сказати, що в мовознавчих працях зверталася увага в основному на стилістичну характеристику іменників з емоційним забарвленням і лише поодинокі розвідки були присвячені питанням їх словотворення, такі, наприклад, як “Іменники з суфіксами суб’єктивної оцінки” З.С.Сікорської та Б.А.Шарпила (1977), “Емоційні суфікси іменників на позначення позитивної оцінки” Г.М.Сагач (1975) та деякі інші. Окремі питання утворення назв із семантикою суб’єктивної оцінки з’ясовано у працях, присвячених морфеміці та дериватології, зокрема в таких, як “Словотвірна структура слова (відіменні деривати)”, автори - Городенська К.Г., Кравченко М.В. (1981), а також “Морфеміка української мови” Безпояско О.К. та Городенської К.Г. (1987).

Головною метою нашого дослідження є семантичний та словотвірний аналіз групи оцінних назв – іменників на позначення осіб. З цього випливають і завдання нашої роботи:

• обґрунтувати актуальність теми;

• визначити основні групи оцінних назв осіб за відтінками емоційного значення;

• проаналізувати основні словотвірні типи іменників на позначення осіб із семантикою суб’єктивної оцінки;

• схарактеризувати найбільш типові оцінні значення, закріплені за певними словотворчими формантами;

• визначити характер зв’язку між семантикою оцінної назви та контекстом, у якому ця лексема може вживатися;

• виділити основні тематичні групи оцінної лексики на позначення осіб.

Матеріали дослідження можуть бути використані при вивченні морфології, зокрема іменника та його лексико-граматичних значень, дериватології, зокрема суфіксального способу словотворення, суфіксів із оцінним значенням, у навчальному процесі у вищому навчальному закладі, школі.

Розділ І. Назви осіб із семантикою суб’єктивної оцінки в сучасній українській мові

Клас іменників включає в себе значну за об’ємом групу назв на позначення осіб. Це слова, що характеризують людей за родом діяльності, професією, зовнішніми чи внутрішніми ознаками, поведінкою, за належністю до певної організації, наукового, політичного, релігійного напряму, місцем проживання, національністю, родинними стосунками, за ознакою володіння чим-небудь, можливістю бути об’єктом дії тощо.

У цій групі слів виділяють назви осіб, що мають значення суб’єктивної оцінки. Це іменники, які передають позитивну чи негативну оцінку якості особи. Засобами вираження цих значень є суфікси з вихідними демінутивними та аугментативними значеннями. Назви суб’єктивної оцінки властиві переважно розмовній мові.

В системі словотвору іменників – назв осіб значне місце займає підсистема демінутивності – аугментативності, що включає в себе відіменникові словотвірні типи з суфіксами, які несуть в собі семантику суб’єктивної оцінки. Причому якщо в системі назв неістот ті ж самі іменникові суфікси передають значення реальної, об’єктивної зменшеності або збільшеності в поєднанні з оцінними відтінками, то в назвах осіб вони, як правило, є носіями власне оцінної семантики. Це є наслідком тривалого розвитку категорії зменшеності – збільшеності, що історично сформувалася на основі вираження реальних ознак предметів – малого або великого розміру, обсягу, зросту, віку, ваги, малих форм, малої насиченості і таке інше. Поступово ця категорія почала виражати і суб’єктивне ставлення до реалій. Для її вираження в українській мові використовуються зменшено-емоційні суфікси та суфікси збільшеності, які, приєднуючись до твірної основи, надають новоутвореному слову відтінків здрібнілості, ласкавого ставлення особи, голублення, пестливості або збільшеності, зневажливості, згрубілості аж до лайливості.

Серед іменників із суфіксами суб’єктивної оцінки в сучасній українській літературній мові можна виділити дві великі групи: назви зі значенням збільшеності переважно з негативною оцінкою і назви із значенням зменшеності переважно з позитивною оцінкою. У кожній із цих груп наявні лексеми з частковими значеннями. У першій: 1) зменшені імена, 2) зменшено-оцінні (зменшено-пестливі або зменшено-згрубілі), 3) оцінні (пестливі); у другій: 1) збільшені імена, 2) збільшено-оцінні (збільшено-згрубілі або збільшено-пестливі), 3) оцінні (зневажливі). Щодо назв осіб, то вони завжди мають оцінну семантику, а тому не належать до власне зменшених або збільшених імен.

Зменшено-емоційні назви осіб (демінутиви) мають переважно позитивне емоційне забарвлення, але залежно від контекстуального оточення можуть втрачати значення позитивної оцінки й набувати відтінків зневажливого ставлення, іронічного або й саркастичного (наприклад, у творах Т. Г. Шевченка).

Крім того, іменники з відтінками збільшеності й суб’єктивної оцінки згрубілості, негативного ставлення за певних умов втрачають негативне забарвлення, позначаючи при цьому відтінки фамільярності, дружнього ставлення, доброзичливості.

При аналізі підсистеми назв осіб з суфіксами суб’єктивної оцінки слід виходити з того, що проблема оцінювального суфікса – це передусім проблема словотвірного рівня і саме з цієї позиції і треба розглядати досліджувані лексеми. Звичайно, в індивідуальному вжитку демінутиви та аугментативи можуть передавати найрізноманітніші емоційні значення, навіть абсолютно протилежні. Абстрагування від різноманітних контекстів дає можливість виділяти найбільш типове значення, яке передає той чи інший формант. Це значення постає як результат аналізу конкретних рядів слів, утворюваних цією словотворчою морфемою.

Звичайно самі по собі афікси не мають такого самостійного значення, як слова, але в поєднанні з певними основами утворюються нові значення – емоційні. Загалом, морфологічний засіб (префіксація і суфіксація), тобто утворення емоційних слів за допомогою групи спеціальних, емоційно забарвлених афіксів, є одним із продуктивних шляхів переведення семантично нейтральної лексики до розряду емоційно маркованої [5,24].

Суфікси іменникових основ мають лексико-семантичне або лексико-граматичне значення. Суфікси з лексико-семантичним значенням служать для творення слів на означення нових понять; суфікси з лексико-граматичним значенням вносять у зміст іменників певні додаткові відтінки. Лексико-граматичне значення мають суфікси, що вносять у значення слова відтінки суб’єктивної оцінки; утворення з цими суфіксами, які є об’єктом нашого аналізу, можна розглядати як форми відповідного безсуфіксного іменника [8,43].

Отже, емоційні суфікси іменників – назв осіб на позначення позитивної і негативної суб’єктивної оцінки є важливим і продуктивним засобом створення особливої виразності, емоційної наснаженості сучасної української літературної мови. Як зазначав В.В.Виноградов, за їх допомогою виражаються найрізноманітніші відтінки експресії: співчуття, іронія, зневага, злість, строката й суперечлива гама емоцій і оцінок [5,30].

Розділ ІІ. Демінутиви в системі назв осіб

1. Творення зменшувально-пестливих форм в українській мові

Зменшувальні утворення, демінутиви (від латинського deminutivum – зменшувальне слово) – це похідні іменники, що виражають значення зменшеності, яке здебільшого супроводжується ще й значенням суб’єктивної оцінки: позитивної (пестливої) або рідше негативної (зневажливої) [9,184]. Розрізняють демінутиви першого, другого та третього ступенів, що утворюються від іменників, позбавлених значення зменшеності : дівча > дівчина > дівчинка > дівчинонька. Зменшувальні утворення вживаються переважно в розмовній мові. Вони фіксуються в пам’ятках ділової мови ще з одинадцятого століття, а з шістнадцятого століття в пам’ятках української мови зустрічаються зменшувальні утворення другого ступеня.

Демінутиви спочатку виражали значення об’єктивної зменшеності предметів, істот та явищ, а з часом стали передавати ще й значення суб’єктивної оцінки. У результаті розвитку категорії демінутивності та засобів її оформлення в сучасній українській мові наявна значна кількість синонімічних словотворчих засобів вираження пестливості. Наприклад, зменшувальні утворення від іменників чоловічого роду можуть оформлятися суфіксами –ок, -ик, -ець [7,101]. Звичайно, сполучуваність кожного з них з основами мотивуючих іменників обмежена певними умовами, проте навіть при таких обмеженнях в українській мові утворилися численні пари і ряди різнооформлених демінутивів від того самого іменника (зятьок – зятечко, братик – братець, дідусь – дідочок), що звичайно мають ідентичне лексико-словотвірне значення, хоч і можуть відрізнятися за ступенем експресивності. Разом з тим слід усвідомлювати, що вияв суб’єктивної оцінки мовця є суто індивідуальним і може залежати від контексту, ситуації тощо [1,91], оскільки семантичної закріпленості суфіксів за окремими групами дериватів немає і для них характерний довільний спосіб використання.

Серед назв зі значенням зменшеності переважно з позитивною оцінкою можна виділити лексеми з таким частковим значенням: 1) зменшені імена; 2) зменшено-оцінні (зменшено-пестливі або зменшено-згрубілі); 3) оцінні (пестливі). Назви осіб, які є об’єктом нашого аналізу, належать в основному до оцінних або зменшено-оцінних лексем. Слово відноситься до оцінних, якщо воно не дає уявлення про величину об’єкта, а тільки виражає ставлення мовця до позначуваного словом предмета або до співбесідника. Слово відноситься до зменшено-оцінних, якщо воно дає уявлення про розмір об’єкта або ступінь вияву однієї з ознак, і разом з тим це уявлення про розмір емоційно забарвлене. До групи зменшувально-пестливих, тобто тих, що надають словам позитивного емоційного забарвлення, належать такі суфікси іменників: -к-о (татко), -ок (дружок), -ик (Тарасик), -ець (братець), -иц'-(а) (сестриця), -ичка (молодичка), -инка (дівчинка), -очк-а., -ечк-а, -очок, -ечок (невісточка, донечка, синочок), -оньк-а, -еньк-а ( дівчинонька, бабусенька), -ун' –(а) (матуня), -ус'-(а) (матуся); похідні –усеньк-а, -унечк-а, -уньчик, -усечк-а (бабусенька, матунечка, татуньчик, бабусечка) та деякі інші.

Словотвірні типи зменшувальних іменників відрізняються між собою ступенем продуктивності. У зменшувальних утвореннях чоловічого роду на позначення пестливості, ласкавості, ніжності найпродуктивнішим є словотвірний тип на –ок, але в групі іменників – назв осіб він функціонує досить обмежено порівняно із словами на позначення предметів та явищ (дідок, женишок). Цей суфікс передає одночасно значення зменшеності та пестливості: “Місяць за хмари сховався давно... спи ж, мій маленький, слухняний синок” (В.Сосюра). У ролі твірних основ виступають іменники чоловічого роду: непохідні (частіше односкладові та двоскладові – син – синок, дід – дідок); на –ок першого ступеня оцінки (дружок – дружочок); на –ик першого та другого ступеня оцінки (дідусик – дідусичок); відприкметникові та віддієприкметникові на –ик (старик – старичок); відіменникові, відприкметникові, відчислівникові, віддієслівні на –ак (-як) (земляк – землячок, моряк – морячок, одинак – одиначок, дивак – дивачок); віддієслівні на –ух (пастух – пастушок). Отже, за допомогою форманта –ок можуть утворюватися імена першого, другого та третього ступенів оцінки, які відбивають послідовно наростаючу емоційність: дідок > дідочок > дідусичок [6,14]. Приєднання суфікса –ок супроводжується морфонологічним чергуванням задньоязикових г, к, х із шиплячими ж, ч, ш (внук – внучок, моряк – морячок, друг – дружок).

Дослідники відзначають, що суфікс –ок має меншу експресивність порівняно із синонімічними –ик, -ець [7,102]. Цим, очевидно пояснюється наявність у сучасній українській мові великої кількості десемантизованих демінутивів даного словотвірного типу. Проте це стосується в основному слів на позначення предметів та явищ, у той час як назви осіб зберігають значення суб’єктивної оцінки.