41949 (686975), страница 2
Текст из файла (страница 2)
Інколи суфікс –ок надає лексемам значення трохи зниженого, фамільярності,
наприклад : “Хотів бути справедливим: взамін здертих з Духновича курсантських його чобіт віддав йому свої ботинки з обмотками. Зв’язав їх обмоткою і сам ще накинув Духновичу на шию: “Носи, товаришок...” (О.Гончар), зрідка передає значення зневаги: “А цей латаний зятьок нехай пробачає” (І.Нечуй-Левицький). На базі суфікса –ок утворилися суфікси другого ступеня –очок, -ечок (дружочок, синочок). Основне модифікаційне значення утворень з цими суфіксами – пестливість. Цей формант зустрічається у порівняно невеликій групі слів і відзначається значною емоційною наснаженістю, наприклад: “Це ти, наш Іваночку?” (О.Довженко).
Емоційний суфікс –к-(а,о) надає словам відтінків пестливості, ніжності (дітки, татко). Іменники чоловічого роду, в яких виступає цей словотворчий формант, майже завжди мають відтінок прихильності. В основному це зменшено-пестливі назви від власних імен (Андрійко, Максимко, Сергійко, Сашко, Мишко, Василько). Інколи він надає назвам забарвлення згрубілості, просторіччя ( Панько, Грицько, Данько, Яшко) [1,93]. Натомість інтенсивність емоційного забарвлення іменників жіночого роду з суфіксом –к-а є меншою, що викликано, очевидно, впливом таких утворень, як квітка, сторінка, які повністю втратили або втрачають емоційність [5,25]. Повністю втратило відтінок пестливості слово дядько. У цьому випадку лексикалізація демінутива пов’язана із виходом з ужитку мотивуючого слова. Іншою причиною втрати дериватом семантики зменшеності й пестливості може бути розвиток у мотивуючого слова й деривата самостійних значень (жона – жінка). Демінутиви з суфіксом –к-(а) утворюються переважно від іменників жіночого роду. Вони виражають семантику зменшеності (дівчинка), пестливості (бідолашка, внучка, подружка), поєднання цих значень. В окремих випадках деривати із формантом –к-(а) можуть передавати значення зневажливості (п’яничка, бродяжка).
Суфікс –ин-а в лексемах типу хлопчина надає назвам осіб відтінків співчуття, симпатії, прихильності, які супроводжуються й частково вираженим значенням об’єктивного зменшення обсягу, розміру та значенням одиничності [5, 25]. В іменниках жіночого роду суфікс –ин-а виражає відтінок здрібнілості не дуже відчутно (дівчина), зате похідні від нього суфікси –инк та –иночк мають виразне значення здрібнілості з відтінком пестливості (дівчинка, дівчиночка).
Іменники – назви осіб словотвірного типу з суфіксом –ик, маючи спільне значення оцінки, розрізняються за семантичними відтінками пестливості (малярик, коханчик, женчик), зменшено-пестливості (лейтенантик, косарик, вівчарик, дударик), зменшено-зневажливості ( інтелігентик, купчик, франтик, музикантик). Проте найчастіше лексеми із суфіксом –ик вживаються з відтінком пестливості, ніжності, симпатії (вони можуть означати й дітей): “Братику мій коханий! Ти один в мене в світі: ти в мене і батько, і дитина, і родина” (Марко Вовчок). Відтінок фамільярної симпатії іменникам з суфіксом –ик властивий значно рідше, ніж пестливості, прихильності. І зовсім рідко, лише в певних контекстах, іменники цього словотворчого типу набувають відтінку доброзичливої іронії .
У процесі утворення оцінних назв осіб суфікс –ик функціонує більш активно, ніж синонімічний йому –ок.
Перед суфіксом –ик відбуваються чергування ець/ч (купець – купчик, молодець – молодчик), Ø(нуль звука)/е (жнець – женчик, швець – шевчик) [7,103]. На базі дериватів з суфіксом –ик виникають пестливі утворення з суфіксом другого ступеня –ичок (женчичок).
Утворення з суфіксом –чик мають таку саму семантику, як і деривати попередніх словотвірних типів: пестливість (братчик, пустунчик), презирливість (дворянчик, хазяйчик). Іменники із суфіксом суб’єктивної оцінки –чик у сучасній українській мові конкурують із синонімічними словотвірними типами на –ець (молодець – молодчик), рідше на –ок, -ечок. Тип на –чик є продуктивним в українській мові, лексеми з цим суфіксом виразніше передають емоційність.
Суфікс –иц-я надає лексемам жіночого роду типу сестриця відтінків прихильності, ніжності, наприклад: “Упали сестриці, неначе ті птиці, розкинувши руки на шлях” (М.Нагнибіда). Цей тип творення демінутивів має значно меншу продуктивність, ніж тип з суфіксом –к-а. У сучасній українській літературній мові спостерігається тенденція до витіснення зменшувальних утворень з суфіксом -иц'- дериватами з суфіксами –к-, -ик- [7,105]. Старі демінутиви цього типу або вийшли з ужитку, або позбавилися значення зменшеності, набувши характеру виразно пестливих назв. Значення пестливості посилюється в утвореннях із суфіксом –ичк-а, поєднуючись із семантикою зменшеності (сестричка), наприклад: “Батько та дві сестрички сидять за столом, мати подає вечерю” (М.Коцюбинський). Цей формант надає пестливого (рідше зменшено-пестливого значення) також тим словам з суфіксом –иц-я, які такого значення не виражають (вдовиця – вдовичка, молодиця – молодичка, черниця – черничка). Крім значення пестливості, прихильності, слова із цим суфіксом у певних контекстах можуть виражати такі відтінки, як гордість, захоплення, замилування тощо. Наприклад: “Княжич: (На Варвару). Майстер спорту, рекордсменка Європи Варвара Сокіл... Дівоче прізвище Княжич... Моя сестричка...” (Л.Дмитерко) [5,27].
Суфікси –очк-а, -ечк-а надають іменникам ніжних, позитивних відтінків. Ці форманти створюють загальний емоційний колорит пестливості, слова з ними часто зустрічаються у фольклорі. За словотвірною структурою демінутивні утворення на –очк-а, -ечк-а неоднорідні; вони мають у своєму складі два типи: І тип – іменники, що безпосередньо співвідносяться з простими непохідними словами (рідше з суфіксальними та префіксально-суфіксальними) і виділяють єдиний цілісний формант –очк-а, -ечк-а : няня – нянечка, красуня – красунечка, безталанниця – безталанничка (у дериваті безталанничка відбулося усічення кінцевого -иц'-).
ІІ тип – іменники, які співвідносяться з суфіксальними, репрезентують їх вставні морфеми, що вклинюються всередину твірної основи. Слова цього типу можна поділити на дві підгрупи: 1) пестливі утворення від демінутивів першого ступеня з суфіксом –к-а (подружка – подружечка, дитинка – дитиночка), де виступає суфікс суб’єктивної оцінки –оч-, -еч- ; 2) деривати від іменників жіночого роду на –к-а, які не мають демінутивного значення (блондинка – блондиночка) [7,105].
Аломорфи –ечк-а й –еч- виступають після й, шиплячих та н, л, ц, с, що чергуються з парними м’якими (бабуся – бабусечка, донька – донечка). До демінутивів на –очк-а, -ечк-а можливі словотвірні синоніми з формантами –оньк-а, -еньк-а (бабусечка – бабусенька, дитиночка – дитинонька). Від назв осіб чоловічого роду та середнього роду, що позначають осіб молодого віку, аналогічні демінутиви утворюються за допомогою суфіксів –ечк-о, -очк-о (батечко, дядечко, немовляточко). Перед морфом –ечк-о чергуються приголосні: батько – батечко, дядько – дядечко. Цей словотворчий тип представлений порівняно невеликим колом слів [6,19]. Слід також зауважити, що для української мови не характерне постійне творення лексем від похідних основ за допомогою суфіксів –ечк-, -оньк-, -еньк- [1,95].
Найвищий ступінь емоційного наснаження мають суфікси –оньк-а, -еньк-а, -иноньк-а (дівчинонька, подруженька, вдівонька), -ус-я, -ун-я (бабуся, мамуня), -усеньк-а, -унечк-а, -уньчик, -усечк-а (матусенька, бабусечка, татуньчик, бабунечка). Слід зауважити, що сфера їх уживання вужча порівняно з рештою аналізованих суфіксів. Найчастіше вони виступають у фольклорі, особливо в народнопісенній творчості, в художній літературі – як засіб стилізації, надаючи іменникам відтінків інтимної прихильності, особливої ніжності, любові [5,27].
Суфікси –оньк-а, -еньк-а, -иноньк-а в лексемах типу дівчинонька, дружинонька, мотивованих іменами жіночого роду, та суфікси –еньк-о, -оньк-о у словах, похідних від іменників чоловічого роду (батенько, зятенько, музиченько) і середнього роду (дитятонько), надають іменникам дуже яскравого відтінку пестливості, ніжності, наприклад: “ Розтьохкався соловейко на калиноньці, Щось не спиться серед ночі сиротиноньці” (П.Грабовський). Ці суфікси часто вживаються у фольклорі, ліричних поезіях, творах для дітей. Родова ознака зберігається в дериватах. Такі утворення виступають синонімами до форм із суфіксами –очк-а, -ечк-а. Серед цих утворень представлені імена двох видів: 1) співвідносні з іменниками першого ступеня оцінки (рідше із суфіксальним нейтральним словом) із вставною морфемою –онь-, -ень- (подружка – подруженька, батько - батенько); 2) співвідносні з нейтральними непохідними (рідше похідними, в тому числі й першого ступеня оцінки) словами із словотворчою фонемою –оньк-а, -еньк-а (дівчина – дівчинонька) [6,18]. У дериваційних парах свекруха – свекрушенька, доня – донечка, бабуся – бабусенька, тітуся – тітусенька, подруга – подруженька, козак – козаченько, жених - женишенько відбувається чергування приголосних х/ш, г/ж, к/ч, чергуються м’які приголосні з парними твердими; у похідних виступає морф –еньк-а. Суфікси мотивуючих слів нерідко усічені (батько – батенько). До багатьох іменників на –оньк-а, -еньк-а існують словотвірні синоніми: вдівонька – вдовичка, мамонька – мамочка – мамуля – мамуся – мамуня.
Суфікси –ус-я, -ун-я в лексемах типу Ганнуся, матуся, бабуня, надаючи іменникам відтінків пестливості, ніжності, ускладнюються супровідним відтінком інтимної сердечності, щирості. Наприклад: “Прости мені, серце Ганнусю!” (І.Нечуй-Левицький); “Там матуся теплі сльози з горя щедро вилива...” (П.Грабовський); “Ні, ні, дідуню! Ми не винні!” (Леся Українка); “Скажіть, бабуню, а коли вони мене сікли, то ніхто не бачив?” – раптом запитала Марія” (В.Кучер).
Суфікси –усеньк-а, -унечк-а, -усечк-а є ускладненими варіантами попередніх суфіксів. Їм властива особливо яскрава емоція ніжності, пестливості, наприклад: “Не виглядай матусенько, в віконечко в поле, Не клич дарма татусенька: Не вернеш ніколи” (П.Гулак-Артемовський).
Утворення лексем словотвірних типів із суфіксами –ун-я (-унь), ул-я, -ус-я (-усь), -ас-я (-ась), -ц-я (-ць-о) також має яскраво виражене значення пестливості, проте мотивація їх обмежена переважно назвами людей за родинними відношеннями, найчастіше інтимно-розмовного характеру (тітуня, бабуля, татусь, кумась, мамця, братунь, дідунь, мамуся) або власними, переважно скороченими, іменами (Федюня, Катруся, Ярцьо, Петрусь, Павлусь) [7,107]. Структурні типи з –ц-я вживаються в мовленні носіїв українських південно-західних говорів. У назвах спорідненості – свояцтва, що мотивуються непохідними іменниками чоловічого роду, фіксуються численні паралельні пестливі утворення: дідусь – дідунь – дідуньо, татусь – татунь – татуньо.
Особливу групу становлять суфікси іменників на позначення осіб молодих за віком, з семантикою пестливості, прихильності. До цієї групи входять суфікси –ен-я, -атк-о, -ятк-о, -енятк-о в лексемах типу малятко, немовлятко, внучатко, внученя, дитятко, наприклад:
“Пригорнула Олеся синятко до серця, облили її дрібні сльози” (Марко Вовчок). Інколи лексеми із суфіксом –атк-о можуть передавати зменшено-зневажливе значення (панянко). Зрідка для творення демінутивних назв середнього роду використовують такі суфікси: -а (-я), -ча у словах типу дитиня, дитя, внуча, дитинча.
Зменшено-пестливі утворення поширені в дитячому мовленні. А звідси – їх багате вживання у творах художньої літератури, написаних для дітей і про дітей, наприклад:
Є в нас дівчинка Маринка,
Зовсім крихітна дитинка.
І сестричка Галочка,
Галочка – стрибалочка
(Н.Забіла).
Передаючи почуття, відчуття людини, особливості її світосприймання, зменшено-емоційні іменники неоднаково функціонують у різних стилях мови. Широко побутують такі утворення в художньо-белетристичному стилі, зокрема в його пісенно-фольклорному різновиді, про що мова піде в подальших розділах. У творах художньої літератури використання зменшено-пестливих іменників сприяє створенню ліричного, емоційного тону мовлення, додаючи до основного значення зменшеності відтінки ніжності, симпатії. Уміле їх використання робить мову багатою, різнобарвною, емоційно насиченою. Оцінні лексеми служать засобом вираження авторського ставлення до зображуваного [2,110].
2. Негативно-оцінні назви у значенні позитивно-оцінних
Негативно-оцінні суфікси –ищ-е (хлопчище), -иськ-о (дівчисько), -уг-а (-юг-а) (козарлюга), -ак-а (-як-а) (друзяка), -ур-а (замазура), -ан- (-ань) (дідуган, здоровань), -аг-а (-яг-а) (роботяга) в певних контекстах можуть виявляти цілком позитивні оцінки емоцій: доброзичливу жартівливість, схвалення, симпатію, рідше – іронічну зневажливість тощо.
Суфікс –ищ-е в лексемах типу хлопчище може надавати іменникам у певних контекстах емоційних відтінків щирого схвалення, захоплення, симпатії. Наприклад: “Погане ти, дружище, розповідаєш” (А.Головко). Відтінку фамільярної зневажливості лексеми з суфіксом –ищ-е набувають залежно від семантики основи, конкретної мовної ситуації тощо.
Суфікс –иськ-о в лексемах типу хлопчисько, чоловічисько, дівчисько має дещо ширший емоційний діапазон [5,29]. В іменниках з цим суфіксом негативний відтінок може приглушуватися позитивним значенням поблажливої прихильності, навіть пестливості, що створюється в контексті завдяки невідповідності між значенням суфікса і семантикою основи, авторським ставленням до персонажа (наприклад, до дитини, до хорошої людини тощо): “Біля печі гойдається дитяча колиска. В колисці п’ятимісячний хлопчисько ворушить рученятами” (О.Довженко); “Добрий чоловічисько той доктор, жаль тільки, що психології ані крихточку не знає” (І.Франко); “І справді, за водою, коло млина стояла собі, наче в малюванні, хатка-білянка, була побіля неї і калина, і жило в тій хатці босоноге чорнобриве дівчисько, в якого не було ні батька, ні матері...” (М.Стельмах). Можна порівняти із використанням аугментатива в його первинному значенні зневаги, згрубілості: “Що то за противне дівчисько визирає з вікна?” (Ю.Смолич).
У прикладі твору М.Стельмаха іменник дівчисько освітлений теплим співчуттям, симпатією автора, що бринить у контексті. У порівнюваному з ним реченні негативне ставлення до дівчини підтверджується і наявністю стилістично зниженого прикметника противне, і неозначеною часткою то (на знак неважливості особи, її другорядності, нікчемності).
Емоційний суфікс –уг-а (-юг-а) у лексемах типу козарлюга може надавати іменникам-назвам осіб позитивних відтінків прихильності симпатії, схвальної, захопленої (афективної) оцінки та ін., наприклад: “І де ти такий узявся, Прокопе, нам на втіху? Та тебе ж на руках носити... От козарлюга!”; “Тепер йому зима не страшна, його найлютіший мороз не візьме... Ото козарлюга, я вам скажу! Вогонь!” (В.Кучер).
Діапазон емоційності суфіксів –ак-а (-як-а) в утвореннях типу забіяка, розумака включає в себе позитивні відтінки (певну роль у створенні цих відтінків відіграє і приналежність іменників до утворень спільного роду, які мають виразне стилістичне забарвлення), залежно від семантики основи : фамільярної прихильності (друзяка, одчаяка, забіяка), жартівливої прихильності, симпатії, наприклад: “Де і поділася вдача малого забіяки!” (В.Кучер); “Лаврін... був розумака і майстер на всі руки, - і косити, і молотити, і навіть сам шив чоботи” (О.Донченко).
![](https://s.studizba.com/z.php?f=/templates/si/i/noavatar.png&w=100&h=100&t=1"){kind=avatar}
