Вступ

Сільське господарство належить до базових, життєзабезпечуючих галузей, стан та ефективний розвиток яких безпосередньо впливає на функціонування всієї національної економіки. В аграрному секторі нині працює майже чверть усіх зайнятих, і в ньому разом з харчовою промисловістю створюється понад 60% загальнодержавного фонду споживання та більш як 40% додатного сальдо зовнішньоторговельного обороту країни. У 2004 р. це становило, відповідно, 110 млрд. і 20 млрд. грн.

Метою даної курсової роботи є прагнення автора дослідити значення, сучасний стан, проблеми та перспективи розвитку агропромислового комплексу України.

Проте, незважаючи на проведені в останнє десятиріччя заходи з реформування на ринкових засадах аграрних і земельних відносин, вітчизняне сільське господарство все ще перебуває в кризовому стані. Його нинішня матеріальнл-технічна база є надмірно спрацьованою й продовжує високими темпами деградувати, як і соціальна інфраструктура села. Техніко-технологічна оснащеність і фондозабезпеченість галузі мають стабільну тенденцію до зниження. Як наслідок, фондоозброєність праці в сільському господарстві в 2003 р. була в 4,6 раза нижчою, ніж у промисловості, та в 2,6 раза-ніж у середньму по народному господарству.

Основні причини такого стану –занепад інвестиційної діяльності в національному АПК, збитковість або надто низький рівень рентабельності переважної більшості сільськогосподарських підприємств і відсутніст у них необхідних коштів на техніко-технологічне оновлення виробництва та соціальний розвиток села. Зокрема, у 2003 р. капітальні інвестиції в аграрний сектор становили лише 2,1 млрд. грн., або 4,2% загального їх обсягу в економіку України. Хоча частка цього сектора у формуванні валової доданої вартості в тому ж році дорівнювала 12,2%, а в грошовому вираженні-26,7 млрд. грн.

Отже, аграрний сектор національної економіки, завдяки якому в державі формується величезні грошові потоки, з одного боку, залишається, як і раніше, “обділеним” інвестиціями, торгівлею та фінансовими ресурсами, а з другого-по суті, працює на інші галузі і сфери національної економіки, виснажуючий власний природно-екологічний, ресурсно-виробничий і людський потенціали.

Завданням даної роботи є:

• дослідити значення і місце АПК в економіці України,

• основні фактори і особливості розміщення АПК,

• етапи і сучасні проблеми розвитку АПК,

• напрямки ринкової політики АПК та загального розвитку комплексу.

Предметом дослідження в даній курсовій роботі виступає АПК.

Обєктом дослідження є значення і місце АПК для економіки України, фактори що впливають н його розвиток, етапи і сучасні проблеми розвитку галузі та напрямки розвитку АПК.

Відповідно до завдань та мети курсової роботи визначимо її структуру. Отже, дана робота складається з вступу, трьох розділів, висновків та додатку.

Перший розділ містить завдання, особливості розміщення АПК. Другий розділ характеризує передумови розвитку, сучасний стан АПК України. Третій розділ містить перспективи та проблеми атомної енергетики України.

Все це створює реальну загрозу продовольчій безпеці та продовольчій незалежності України, не говорячи вже про перетворення її на аграрного лідера світу. А саме таке завдання поставлено в програмі діяльності нового Кабінету Міністрів України, “Назустріч людям”, схваленій Верховною Радою України.

Розділ 1. Агропромисловий комплекс та його роль в народному господарстві

1.1 Значення, місце,структура та форми територіальної організації АПК в економіці України

Галузевій структурі народного господарства притаманні певні міжгалузеві пропорції, міжгалузеві виробничі зв’язки, що постійно посилюються і розшироються. Відбувається процес інтеграції різних стадій виробництва і розподілу тієї чи іншої продукції. В народному господарстві україни спостерігається взаємодія галузей інтеграційних структур-міжгалузевих комплексів.

Одним з таких найбільших і багатогалузевих комплексів є агропромисловий. Агропромисловий комплекс (АПК)- один з найбільших і найважливіших секторів економіки України. Агропромисловий комплекс (АПК) — це сукупність ланок народного господарства (галузей, підгалузей, виробничих підприємств, організацій), діяльність яких тісно пов'язана з виробництвом, зберіганням, транспортуванням, переробкою та збутом продукції. АПК формуються на основі агропромислової інтеграції в умовах високого рівня розвитку продуктивних сил та усуспільнення виробництва. Поділяються на агропромислові підприємства та агропромислові територіальні комплекси. За територіальними масштабами та особливостями вони різноманітні. В галу-

В структурі АПК виділяють такі основні сфери: сільське господарство; промисловість по переробці сільськогосподарської сировини (харчова, деякі галузі легкої промисловості); виробництво засобів виробництва для сільськогосподарських та несільськогосподарських галузей (машинобудування для сільського господарства, легкої та харчової промисловості, виробництво мінеральних добрив тощо); заготівля, транспортування та збут продукції; виробниче обслуговування комплексу (ремонт тракторів та сільськогосподарських машин, будівництво тощо); наука, управління. Від рівня його розвитку, стабільності функціонування, особливо сільськогосподарського господарства, розвиток внутрішнього і зовнішнього ринків, рівень життя населення, визначається соціально-економічний розвиток країни, рівень життя населення та його забезпечення продуктами харчування, а промисловість-сільськогосподарською сировиною.

АПК України дає 95% продовольчих ресурсів за рахунок його продукції формується понад 2/3 фонду споживання. Продукція АПК в експортному потенціалі становить 26,5%, в тому числі сільського господарства–14% харчової і переробної промисловості –12,5%. На сільське господарство припадає близько 20% загального обсягу валового продукту держави. В АПК зайнято близько 1/3 всієї чисельності працівників народного господарства.

На частку його галузей припадає понад 30% основних виробничих фондів.Високою є частка України в загальноєвропейському поділі праці. Займаючи 19,4% площі сільськогосподарських угідь, у тому числі 27,3% ріллі, вона виробляє значну кількість продукції.

У світовому масштабі Україна виділяється виробництвом цукрових буряків, соняшнику, картоплі, незважаючи на аграрну кризу і значний спад сільськогосподарського виробництва. Україна за рівнем виробництва продукції на душу населення не поступається як країнам Європи так і світу.

Роль АПК у забезпеченні національної і продовольчої безпеки суспільства є визначальною. Дану роль виконує продовольчий комплекс. Він включає галузі, пов’язані не лише з виробництвом продовольчої продукції, а й зерно продуктовий, картоплепродуктовий, цукровопродуктовий, плодоовочевий, виноградно-виноробний, м’ясний, молочний, олійно-жировий підкомплекси. Крім того до його складу входять певні інфраструктурні галузі.

Взагалі АПК складається з 3-ох основних сфер:

- сільське господарство (рослинництво і тваринництво, що створюють сировину базу для АПК)

- галузі, що створюють матеріально-технічні засоби для галузей АПК (сільськогосподарське машинобудування, виробництво засобів захисту рослин, мінеральних добрив, комбікормів, виробництво тари)

- галузі, що забезпечують переробку сільськогосподарської продукції (харчова, легка).

Крім цього до АПК входять транспорт, складське господарство, матеріально-технічне постачання, інженерні споруди, заготівля, зберігання сільськогосподарської продукції, інформаційне забезпечення, спеціалізована торгівля.

Щодо територіальної структури АПК, то вона формується на конкретній території утворення у вигляді різних форм агропромислової інтеграції, тобто елементів територіальної структури. Виділяють локальні і регіональні АПК. Локальні АПК сформувались на порівняно невеликих територіях на основі поєднання агропромислових підприємств по переробці малотранспортабельної сільськогосподарської продукції і мають найнижчий ступінь інтеграції. Локальні форми АПК є найбільш поширеними.

Серед них виділяють:

- агропромисловий пункт − локальна форма АПК, яка об’єднує в населеному пункті переробку кількох видів сільськогосподарської сировини;

- агропромисловий центр − локальна форма АПК, яка об’єднує в населеному пункті переробку кількох видів сільськогосподарської сировини;

- агропромисловий кущ − локальна форма АПК, що характеризується компактним розміщенням на невеликій території агропромислових пунктів і центрів з їх сировинними зонами.

- агропромисловий вузол − складне територіальне агропромислове угрупування, яке розглядається як система компактно розташованих агропромислових пунктів, центрів і кущів навколо міста (як правило навколо обласного чи районного центру).

Регіональні АПК можуть включати територію країни, автономної республіки, області чи адміністративного району.

В межах природно-економічних зон виділяють зональні АПК, сформовані під впливом природних умов відповідної зони. Вони представлені інтегральними агропромисловими зонами і агропромисловими районами та спеціалізованими агропромисловими зонами та районами.

Інтегральна агропромислова зона − це територіальне зосередження всіх агропромислових підкомплексів в межах однієї природно-економічної зони. Такі зони сформувалися у межах Полісся, Лісостепу і Степу України. До складу інтегральної агропромислової зони входять спеціалізовані агропромислові зони, які формуються на основі переважно одного спеціалізованого процесу (наприклад, картоплепродуктова зона).

Спеціалізований агропромисловий район − територіальне зосередження агропромислових підприємств однієї спеціалізації в межах відповідної спеціалізованої зони (комплепереробне виробництво).

Інтегральний агропромисловий район − це територіальне зосередження агропромислових підприємств у межах певної частини природно-економічної зони.

Якщо зональні промислові комплекси формувалися переважно під впливом природних умов у межах природно-економічних зон Полісся, Лісостепу і Степу то навколо великих міст, промислових і рекреаційних центрів переважно під впливом економічних факторів формувалися зональні-інтегральні й спеціалізовані приміські АПК. На формування таких агропромислових утворень впливає насамперед попит населення великих міст на малотранспортабельну продукцію харчування − овочі, свіже й дієтичне м’ясо, незбирана молочна продукція. Для міських АПК характерна відсутність виробництва і переробки більшості зернових і технічних культур та тісний звя’зок виробництва продукції з її реалізацією. Практично це агропромислово-торгівельні територіальні комплекси

1.2 Взаємозв’язок АПК з іншими галузями господарства

Єдиний народногосподарський комплекс охоплює всі ланки суспільного виробництва, розподілу, обміну і споживання і являє собою систему міжгалузевих комплексів, діяльність яких підпорядкована певним суспільним інтересам. Зокрема, одні міжгалузеві комплекси кінцевою метою забезпечення матеріальних потреб (у предметах тривалого і короткотермінового вжитку, у продовольстві,) інші-зміцнення обороноздатності та економічної незалежності країни, ще інші – збереження екологічної рівноваги та природного довкілля і т.п.

Таке функціональне призначення міжгалузевих комплексів є підставою для поділу їх на такі групи:

• кінцево цільові, куди входять АПК, комплекси житлово комунального господарства, охорони здоров’я, культури, оборони, захисту зовнішнього середовища та ін.;

• забезпечувальні, до яких належать комплекси паливно-енергетичний, металургійний, лісотехнічний, машинобудівний, транспортний та ін.

Усі міжгалузеві зв’язки, в які АПК вступає і з допомогою яких включається в єдиний народногосподарський комплекс, умовно можна поділити на дві групи:

1. Вихідні зв’язки, тобто ті, які головним чином зорієнтовані на задоволення в продовольстві, взуття та одязі, одержаним із сільськогосподарської сировини. Частину продукції АПК споживають хімічний, будівельний, інші комплекси.

Так, для одержання деяких хімічних продуктів поки що в Україні використовують харчову сировину. З часом цей канал скорочуватиметься, чим забезпечуватиметься збільшення використання сировини на харчові цілі.

1. Вхідні зв’язки за якими в АПК надходять фактори виробництва і виробничі послуги з інших міжгалузевих комплексів.Через особливості відтворювального процесу цей потік матеріально-технічних ресурсів і виробничих послуг постійно зростатиме. Механізм дії міжкомплексних зв’язків можна представити в такий спосіб:

Відповідно до наведеної схеми можна зробити такі висновки:

• АПК в системі єдиного народногосподарського комплексу належить до тих міжгалузевих структур, які відіграють вирішальну роль у продовольчому забезпеченні потреб країни;

• АПК є тим міжгалузевим формуванням, в яке надходять чималі потоки ресурсів, послуг, інформації з інших міжгалузевих комплексів;

• АПК, таким чином, природно залучений у відтворювальний процес у межах всього народного господарства:

• АПК в міру подальшого суспільного поділу праці перетворюватиметься на таку господарсько-виробничу структуру, відтворювальний процес у якій все більше залежатиме від надходження ресурсів і факторів виробництва з інших сфер економіки. Отже, щоб зберегти і підтримати статус АПК як ключового сектора національної економіки, в країні має бути опрацьована політика державних пріоритетів та економічних важелів його реальної підтримки.

Розділ 2. Передумови розвитку, розміщення основних галузей та сучасний стан АПК