14094 (686017), страница 2
Текст из файла (страница 2)
2.1 Природні та соціально-економічні передумови розвитку АПК України
Формування АПК і особливості його територіальної організації залежать від сукупної дії природно- і суспільно-географічних факторів. Водночас кожен фактор зокрема впливає на формування АПК в певному напрямі.
Найбільший вплив на формування АПК України мають такі суспільно-географічні фактори: рівень господарського освоєння території, науково-технічний прогрес, потреби населення в продуктах харчування, характер розселення і рівень забезпечення трудовими ресурсами.
Для формування АПК України дуже важливе значення мають природно-географічні фактори, особливо для розміщення та спеціалізації сільського господарства. Під впливом природних умов формується територіальна структура АПК України.
Серед природно-географічних факторів найважливіше значення мають агрокліматичні, грунтові і водні ресурси.
Агрокліматичні ресурси характеризують ступінь забезпечення сільськогосподарських культур теплом і вологою. Для України характерна зональність у розподілі тепла і вологи.
Агрокліматичні ресурси Полісся характеризується середнім рівнем тепло забезпеченості та доброю волого забезпеченістю. У Лісостепу агрокліматичні ресурси більш сприятливі для вирощування сільськогосподарських культур. Суми температури тут дуже високі, що дає змогу вирощувати основні теплолюбні культури ранніх і середніх строків дозрівання. Степова зона характеризується високим ступенем тепло забезпеченості. Недостатня волого забезпеченість степової зони є одним з факторів, що стримують розвиток сільського господарства. Сільськогосподарська зона південного Криму характеризується субтропічним кліматом середземноморського типу.
Грунтові ресурси України дуже різноманітні, на її території виділяють Поліську, Лісостепову і Степову грунтові зони, а також Карпатську і Кримську гірські області, з власними для кожного з них грунтами.
На Поліссі найбільш поширені дерново-підзолисті і болотні грунти, серед яких переважають торфо-болотні. Ці грунти з де більшого бідні на перегній. Та все-таки грунти Полісся сприяють вирощуванню озимого жита, картоплі, льону-довгунця.
У лісостепу поширені різні типи чорноземних грунтів. Тут клалися найкращі умови для вирощування зернових культур, особливо озимої пшениці, цукрових буряків, кукурудзи.
Грунтові ресурси Степу України досить однорідні та представлені чорноземами. Ці грунти мають найвищу природну родючість. Провідними культурами тут є озима пшениця, соняшник, ефіро олійні культури. Наявність великої кількості тепла сприяє розвитку виноградства, а з розширенням мережі зрошення створюються умови для вирощування рису і овочів. У Степу, як і на Поліссі та в Лісостепу, добрі умови для скотарства, свинарства, вівчарства і птахівництва.
Найбільш придатними у Карпатах для сільського господарства є Закарпатська низовина і Передкарпаття. У гірських районах землеробство розвивається лише у вузьких долинах річок. Важливою галуззю сільського господарства є тваринництво, особливо скотарство, а в гірських районах ще й вівчарство, що зумовлено великими площами природних пасовищ-полонин.
Грунтовий покрив Криму характеризується буроземами та коричневими грунтами. Основними галузями сільського господарства є садівництво, виноградництво, вирощування овочів, тютюну.
Водні ресурси відіграють важливу роль у розвитку АПК. Основними джерелами задоволення сучасних і перспективних потреб господарства України в прісній воді є водні ресурси поверхневого стану і підземного. Україна має досить обмежені ресурси поверхневих вод. Найбільшим споживачем води в господарстві України є сільське господарство. Основним водоспоживачем − зрошуване землеробство. Особливо висока його питома вага в південних областях.
Отже, природні умови і ресурси України в цілому сприятливі для розвитку сільського господарства. Переважно рівнинний рельєф, достатня кількість тепла і вологи, великі площі родючих грунтів дають змогу вирощувати найрізноманітніші сільськогосподарські культури помірної зони і розвивати всі основні галузі тваринництва.
Земельний фонд України характеризується високим ступенем освоєння. Україна володіє запасами продуктивних угідь, що приблизно в чотири рази перевищують її сучасні внутрішні потреби.
Одним з головних чиників, які впливають на формування і територіальну організацію АПК є характер розселення, густота сільського населення і рівень забезпечення трудовими ресурсами.
Розвиток великих систем розселення впливає на величину і структуру різних АПК. Найбільші та великі міста є одним з найважливіших факторів формування приміських АПК. Навколо цих міст створюються спеціалізовані підприємства приміського типу для забезпечення міського населення свіжими овочами, молоком та іншою малотранспертабельною сільськогосподарською продукцією.
Різні природно-географічні зони України нерівномірно забезпечені трудовими ресурсами. В результаті одні регіони України мають надлишок трудових ресурсів у сільському господарстві. Природно-географічні зони України нерівномірно забезпечені трудовими ресурсами. В результаті одні регіони України мають надлишок трудових ресурсів у сільському господарстві, а інші відчувають їх недостачу. Найкраще забезпечені трудовими ресурсами лісостепові області, де найвищою є густота сільського населення. Найбільша потреба в трудових ресурсах відчувається у степових областях, де густота сільського населення найменша. Ступінь забезпеченості трудовими ресурсами впливає на спеціалізацію аграрно-промисловий комплекс. Формуються АПК, що виробляють праце містку продукцію.
2.2 Сучасний стан АПК України
Набуття Україною політичної незалежності прискорило переведення аграрного сектора на традиційні у світі засади господарювання. Реформовано земельні та майнові відносини власності, змінилася організаційна структура сільського господарства. Селянам та іншим громадянам передано у власність і користування 36,2 млн. га сільськогосподарських угідь, у тому числі 12,8 млн.га господарствам населення, з них 11 млн. га-особистим селянським господарствам. Серед сільськогосподарських підприємств сьогодні домінують недержавні підприємства (понад 97% їх загальної кількості).
Проте з багатьох об’єктивних і суб’єктивних причин згадані перетворення не зумовили підвищення ефективності аграрного виробництва, використанняйого земельно-ресурсного потенціалу і гарантування продовольчої безпеки країни. Навпаки, продовольча проблема в державі загострилася, а раціон харчування пересічного українця пересічного значною мірою погіршився. Це стало наслідком зменшення як обсягів виробництва сільськогосподарської продукції, так і реальних доходів населення. У 2004 р. валова продукція сільського господарства в порівняних цінах у розрахунку на 1 жителя становила 69% від її обсягу в 1990 р., а середньомісячна реальна заробітна плата в цілому по народному господарству-62%. Середньодушове споживання основних продуктів харчування, особливо тваринного походження, знизилося до загрозливого для здоров’я людей рівня. Якщо в 1990 р. рівень забезпечення раціональних норм харчування становив по м’ясу та м’ясопродуктах – 82%, молоку і молокопродуктах-98%, плодах, винограду та ягодах –52%, то в 2004 р. – лише, відповідно, 46, 59 і 34%.
Якщо у 1990 р. Україна займала провідне місце за деякими основними продуктами харчування в розрахунку на одного мешканця (Додаток 1), то за роки реформування спад виробництва в країні істотно вплинув на пропорції та положення серед найбільш розвинутих країн за зазначеним показником. Із позицій лідера Україна перемістилася на нижчі місця в агрорейтингу.
Така ситуація пояснюється перш за все тим, що частка сільськогосподарського сектора у ВВП України за період 1993-2004 роки знизилась на 35%. Серед країн СНД нижчі показники має тільки Грузія, де частка аграрного сектора у ВВП за вказаний період зменшилась на 63% [2].
Аграрний сектор втрачає свій потенціал під вагою багатьох невирішених проблем. Одна з найважливіших – проблема його конкурентоспроможності. Нині внутрішній сільськогосподарський ринок на 90-95% забезпечується вітчизняним виробництвом завдяки захисту діючою системою імпортних та експортних обмежень. Конкурентоспроможність окремих видів сільськогосподарської продукції вітчизняного виробництва реалізується, як правило, за рахунок демпінгових цін. Такі ж чинники, як характер макроекономічного середовища, ефективність державних інституцій, стану матеріально-технічного забезпечення, технологічний рівень виробництва, відповідність вітчизняної продукції санітарної, фітосанітарним, технічним нормам, оцінюється міждународними експертними організаціями на досить низькому рівні.
Надто гострою і такою, що має стабільну тенденцію до подальшого зростання, залишається проблема комплексного соціального розвитку села. Продовжує знижуватися зайнятість сільського населення, в наслідок чого чимало працездатних і кваліфікованих жителів села працюють лише на присадитних ділянках або ж, вилучивши належні їм земельні частки, ведуть власне дрібне виробництво чи виїжджають на заробітки за кордон. Рівень зареєстрованого безробіття на селі на початок 2005 р. досягло 7,1% порівняно з 2,5% у міських поселеннях. Бідність селян практично не зменшується, заробітна плата в сільському господарстві є найнижчою серед галузей економіки. Не припиняється занепад соціальної інфраструктури, розширюється коло сіл, жителі яких не мають можливості отримувати найнеобхідніші послуги за місцем проживання. Загрозливих темпів набуває деградація демографічно-відтворювального, а відтак-і трудового потенціалу села.
Сільське господарство нині, як ніколи, відчуває гострий дефіцит фінансових ресурсів. Більше половини сільськогосподарських підприємств є збитковими, а особисті селянські господарства не спроможні нагромадити відповідні кошти, необхідні для організації виробництва на сучасній техніко-технологічній основі. Переробна сфера АПК, як і тракторна, сільськогосподарським та продовольчим машинобудуванням, за рівнем розвинутості технологічних процесів належить до четвертого (з шести) технологічного укладу і, за незначним винятком, відстає від харчової промисловості європейських країн на ціле покоління техніки та технологій. Частка іноваційних видів продукції в загальному обсягу продовольчих товарів у 2003 р. становило всього 4,4%. Подолати технічну відсталість аграрної та переробної сфери АПК можна лише за умов переведення їх на іноваційно-інвестиційну модель розвитку.
За таких обставин залишається низькою загальна ефективність використання земельних ресурсів. До інтенсивного обробітку залучаються значні площі малопродуктивних земель, не належним чином використовуються меліоровані угіддя, недостатня увага приділяється охороні землі від деструктивних впливів природного і антропотехногенного характеру.
Обсяги продукції сільського господарства за січень 2005 в усіх категоріях господарств (сільськогосподарських підприємств, включаючи фермерські господарства та господарства населення) проти січня 2004 р. зріс на 3,7% у тому числі у сільськогосподарських підприємствах – на 21,8% а у господарствах населення скоротився на 3,8%.
Загальний обсяг реалізації власної продукції сільськогосподарськими підприємствами за січень 2005 р. порівняно з січнем 2004 р. збільшився на 23% у тому числі продукції рослиництва – 48% продукції твариництва – на 12%. Середні ціни продажу сільського господарства підприємствами аграрної продукції за всіма напрямами реалізації у січні 2005 р. порівняно з січнем 2004 р. зросли на 12%, зокрема на рахунок збільшення цін на продукцію рослиництва на 36%, ціни на продукцію рослиництва зменшилися на 23%.
У січні 2005 р. питома вага бартерської форми розрахунків у сільському господарстві становила 0,4 проти 0,6% у січні 2004 р.
У січні – серпні 2005 р. виробництво продукції с/г в усіх категоріях господарства проти відповідного періоду 2004 р. зросло на 2,2%, у тому числі у сільськогосподарських підприємствах – на 1,6% у господарствах населення – на 2,7%. У 2004 році облдержадміністрація особливу увагу зосереджувала на проблемах сільського господарства. Політика в аграрному секторі економіки була спрямована на створення сприятливого ринкового середовища для агробізнесу шляхом впровадження ринкових механізмів на аграрному ринку, а також на ефективне використання земельно-майнових ресурсів.
Виробництво валової продукції сільського господарства в усіх категоріях господарств у 2004 році склало 3828,2 млн. грн., що на 6,8 % більше ніж у попередньому році, у тому числі у сільськогосподарських підприємствах воно збільшилося на 26,5% і становило 2384,8 млн. грн., а у господарствах населення зменшилося на 15,1% і склало 1443,4 млн. гривень.
Питома вага у загальному обсязі виробництва сільськогосподарських підприємств зросла з 50,2% у 2003 році до 62,3% у 2004 році, а у господарствах населення зменшилося відповідно з 49,8% до 37,7 відсотків.
На перше вересня 2005 р. всіма категоріями господарств зернові та зернобобові культури (без кукурудзи) зібрані на обмолочені на площі 12,3млн га (93% посіяних площ), що на 7,0 більше ніж на відповідну дату 2004 р. В цілому намолочено 31,7 млн. т. зерна (у початково оприбуткованій вазі), що на 5,4% менше ніж торік, у тому числі с/г підприємствами –25,0 млн, т. (на 4,9% менше) господарствами населення – 6,7 млн. т. (на 7,3% менше).
У загальному виробництві зернових культура на початок вересня 2005 р. пшениця (озима і яра) становила 61,5% (19,5 млн. т.) ячмінь (озимий і ярий) – 29,5% (9,4 млн. т.), жито озиме – 3,4% (1,1млн.т.), овес 2,5% (0,8 млн.т.), зернові культури – 2,4% (0,8 млн. т.), гречка – 0,5% (150 тис.т.).
Середня урожайність зернових культур, яку пропонували зберігаючі та переробні підприємства, у січні-серпні 2005 р. становила 477,9 грн за тону, з них на пшеницю 497,0 грн. за тону (у січні-серпні 2004 р. відповідно 673, 6 грн та 777,8 грн. за тону).
![](https://s.studizba.com/z.php?f=/templates/si/i/noavatar.png&w=100&h=100&t=1"){kind=avatar}
