Міністерство освіти і науки України

Київський національний економічний університет імені Вадима Гетьмана

Факультет управління персоналом та маркетингу

Міні лекція

на тему:

Проблеми внутрішнього і зовнішнього боргу

Студента ІІI курсу,9 групи,

спеціальності 6507

Рогового Дмитра Валерійовича

Київ-2010

Формування та регулювання державного зовнішнього боргу України

Чабаненко І.Л., Мажула М.М.

В умовах формування та функціонування ринкової економіки важливою складовою державних фінансів є державний борг. Дефіцит державного бюджету, залучення та використання позик для його покриття призвели до формування і значного зростання державного боргу в Україні. Великі розміри внутрішнього і зовнішнього боргу, а також відповідно зростання витрат на його обслуговування обумовлюють необхідність вирішення проблеми державного боргу, а відтак і пошуку шляхів вдосконалення механізму його управління. Як свідчить досвід багатьох країн, чим обтяжливішим стає для держави нагромаджений зовнішній та внутрішній борг, тим його обслуговування активніше включається у взаємодію з функціонуванням економіки та її фінансової системи.

Питання управління державним зовнішнім боргом в останні роки опиняються в центрі уваги України. Причиною цього став стрімкий ріст притоку іноземного капіталу в країну і, як наслідок, збільшення боргового тягаря та росту платежів по його обслуговуванню.

Все це потребує додаткових зусиль з розвитку ринкових грошових інструментів, підвищення ємності внутрішнього грошового ринку та введення більш жорстких норм фінансового регулювання, особливо для забезпечення того, щоб зовнішні позики не створювали загрози балансам банків та корпорацій, а також поширенню інфляційних процесів [1].

Важливий внесок в дослідження проблеми державного боргу зробили західні економісти: Д. Рікардо, А. Сміт, М. Браунриг, С. Вайнтрауб, Х. Джонсон, та інші. Серед російських вчених варто відмітити праці: М.Б. Богачевського, Б.Г. Болдирєва, Л.О. Дробозіної, Л.М. Красавіної, І.М. Осадчої, Ю.М. Осипова, Г.П. Солюса, В.М. Усоскіна та інших. Теоретичні основи державного боргу та питання щодо його управління висвітлюються в працях таких українських вчених, як: О.Д. Василик, А.С. Гальчинський, Г.Н. Климко, В.В. Корнєєв, О.В. Плотніков, І.Я. Софіщенко, В.М. Суторміна, В.О. Степаненко, та інших.

Проблеми врегулювання зовнішнього боргу України, формування і управління його оптимальної структури, а також пошук ефективних методів його погашення постійно знаходяться в полі зору наукової спільноти, потребують додаткового дослідження і визначення шляхів їх вирішення.

Обсяг зовнішнього державного боргу визначає рівень кредитного рейтингу України, який суттєво впливає на обсяги притоку капіталу в країну на сприятливих умовах.

Метою даної статті буде дослідження формування державного зовнішнього боргу України та розробка рекомендацій щодо вирішення боргового питання та мінімізації негативних його наслідків[2].

Світовий банк вважає критичним рівень державного зовнішнього боргу, який відповідає 50% ВВП.

Взагалі ж, як вважають фахівці, економічно безпечним для держави є обсяг іноземних кредитів, що не перевищує 70% обсягу її річного експорту.

Щодо відношення заборгованості до ВВП та експорту країни, то виділяються 3 групи країн-боржників:

1) з низьким рівнем заборгованості, коли обидва показники менші 60%;

2) з помірною заборгованістю, коли ці показники нижчі 80% і 220% відповідно, але вищі 60%;

3) з надмірною заборгованістю, коли зазначені показники перевищують 80% та 220% відповідно.

У світовій практиці безпечним вважається такий рівень зовнішнього боргу, коли сума його обслуговування не перевищує 25 % загальних валютних надходжень країни або 20 % вартості експорту товарів. Межею небезпеки при оцінці ситуації з погашенням боргу і сплатою процентів вважається відношення процентних платежів до експорту 15-20 %, межею підвищеної небезпеки - 25-30 %, критичною межею - коли зовнішні борги перевищують 40 % ВВП.

Детально розглянемо ситуацію зовнішньої заборгованості України протягом 1999-2008 років у таблиці1.

Таблиця 1

Показники України у 1999-2008 роках

* Мінфін України

** Держкомстат України

З наведених та розрахованих показників видно, що у 1999 році країна перебуває у кризовому становищі. Рівень зовнішнього боргу, розрахований по відношенню до ВВП, приближений до граничної норми і складає 49,75%, а рівень зовнішнього боргу до річного експорту складає майже 74%.

Починаючи вже з 2000 року показники стрімко зменшуються, а це призвело до спаду платежів по обслуговуванню та погашенню заборгованості і, як наслідок, позитивно вплинуло на фінансову безпеку країни.

Зміни рівня зовнішнього боргу до ВВП та експорту представимо у вигляді графіків представлених на рисунках 1 та 2.

Розміри боргу і умови його обслуговування впливають на міжнародний імідж держави, на оцінку її кредитоспроможності та інвестиційний рейтинг.

Рисунок 1 – Показники рівня зовнішнього боргу до ВВП у 1999-2008 роках

Рисунок 2 – Показники рівня зовнішнього боргу до річного експорту країни у 1999-2008 роках

Ще одним аспектом впливу зовнішнього боргу на зовнішньоекономічні зв’язки України є зв’язок боргових платежів і динаміки валютного курсу. Великий приплив доларів, викликаний збільшенням обсягів експорту продукції металургії в останні роки, здійснює тиск на курс гривні [4].

В плані врегулювання зовнішньої заборгованості негативним для України є відсутність інтегрованої стратегії управління боргом і розвитку ринку боргових зобов’язань. Це пояснюється непередбачуваністю первинного ринку емісії боргових зобов’язань, недостатньою ліквідністю вторинного ринку, відсутністю календарного плану випусків облігацій та чітких правил щодо умов розміщення позики. А між тим заборгованість уряду за облігаціями зовнішньої державної позики складає більше $6 млрд. [6].

Таким чином, питання управління зовнішнім боргом носить комплексний характер, охоплює практично всі аспекти зовнішньоекономічної політики держави та потребує кваліфікованого вирішення.

Нестача достатньої кількості вільних коштів для обслуговування зовнішнього боргу обтяжлива для платіжного балансу України і становить потенційну загрозу економічній безпеці держави. Враховуючи значення ефективного контролю за формуванням зовнішнього боргу України для забезпечення економічної безпеки держави, необхідно вдосконалювати цю діяльність. В Україні на даний час не має єдиного контролюючого органу. Так, фінансова допомога МВФ перебуває під контролем Національного банку України; допомога Світового банку і кредитні лінії Японії та ЄС – під контролем Міністерства фінансів України; міждержавні кредитні лінії – Укресімбанку. Отже, слід здійснити концентрацію контролюючих функцій. Необхідно розробити і впровадити комплексну систему індикаторів щодо стану зовнішнього державного боргу України, а також сукупного державного боргу (з урахуванням внутрішнього) [3].

Підсумовуючи сказане, можна зробити висновок, що при вирішенні проблеми зовнішнього боргу України потрібно виходити з того, що ця проблема поєднує в собі надзвичайно широкий спектр економічних перетворень. Це не лише прийняття бездефіцитного бюджету, а й здійснення додаткових заходів спрямованих на забезпечення надійної стабілізації валютного ринку, удосконалення структури зовнішньоторговельного балансу, відпрацювання механізмів повернення з-за кордону національного капіталу, сприяння прямим іноземним інвестиціям, утвердження ефективної системи страхування від інвестиційних ризиків тощо.

Нинішній рівень економічної безпеки в Україні в зв’язку з існуючою на цей час тенденцією до швидкого зростання обсягу зовнішньої і внутрішньої заборгованості явно недостатній. Уряд України з огляду на важке становище у сфері державних фінансів та значне поточне боргове навантаження вважає за необхідне вжити негайних заходів, спрямованих на підвищення ефективності управління державним боргом.

Державний борг України: правові засади та особливості управління

За матеріалами: Освіта.ua Дата публікації: 02.09.2010

В умовах постійного бюджетного дефіциту мобілізація коштів до Державного бюджету стає одним з першочергових завдань, що стоять перед усіма державними органами влади

Чинне законодавство України, передбачаючи принцип збалансованості бюджетів, визначає можливість покриття дефіциту бюджету за рахунок внутрішніх державних позик, позик іноземних держав та інших фінансових інститутів [2, ст.21].

Разом з тим важливо пам’ятати, що, визначаючи розмір дефіциту бюджету, джерела його покриття, кредити та позики в джерело доходів не враховують, оскільки це є тимчасові надходження, які підлягають поверненню, і користування позичковими ресурсами є платним.

На рубежі ХХІ сторіччя однією з найбільш гострих і глобальних проблем для України є розрахунок з кредиторами за одержані позики до бюджету.

Зокрема, прийнята стратегія фінансування дефіциту бюджету шляхом випуску облігацій внутрішньої державної позики призвела до побудови “фінансової піраміди” – погашення облігацій попередніх випусків відбувалось за рахунок розміщення нових позик, тобто з часом спостерігалось перевищення виплат на погашення облігацій над надходженнями до бюджету від їх розміщення.

Високий рівень доходності за державними облігаціями призвів до спрямування значної частини кредитних ресурсів банківської системи у цей сектор фінансування ринку, що своєю чергою призвело до скорочення кредитування економіки. Крім того, треба пам’ятати, що державний борг України має нетрадиційну структуру: боргові зобов’язання, прийняті на умовах правонаступництва СРСР, високий ступінь заборгованості перед НБУ, заборгованість по заробітній платі та інших соціальних виплатах тощо [4, 6]. Тобто класичний інструмент формування державного боргу – державні цінні папери – почав реалізовуватись на базі вже утвореного боргу, причому боргу, суми позик якого не використовувались Україною.

Отже, внутрішній борг України умовно можна поділити на зобов’язання двох видів: ринкові – у формі державних емісійних цінних паперів і неринкові, що виникли за підсумками виконання державного бюджету, й інші позики та зобов’язання [16, с.7].

Аналізуючи зміст і структуру Державного боргу України, встановлюємо, що він формується із зовнішніх та внутрішніх джерел, а відтак є внутрішній державний борг та зовнішній.