,

TR - сумарна виручка (сумарний доход);

де AR – середня виручка (середній доход;)

MR - гранична виручка (граничний доход).

Тема10 Фірма на ринку досконалої конкуренції.

План лекції

1.Максимізація прибутку конкурентної фірми.

1. Мінізація збитку конкурентної фірми.

Література: [ 1, c. 222-228], [2, c. 110-115], [4, c. 134-142].

10.1 Максимізація прибутку конкурентної фірми

Задача максимізації прибутку має вигляд:

ЕП=ТR-TC max, (10.1)

де ЕП-економічний прибуток фірми;

ТR-валова виручка від реалізації продукції; TC-загальні витрати.

Загальна ( валова) виручка – це ціна (Р) проданого товару помножена на обсяг продаж (Q).Ціна знаходиться поза впливом конкурентної фірми. Отже, конкурентна фірма може впливати на доход , тільки змінюючи обсяг продаж.

Вирішення проблеми можливе двома шляхами:

а) оцінюючи граничні значення виручки та витрат;

б) аналізуючи сумарні величини виручки та витрат.

Умовою того, що точка (Q) є точкою максимуму, є рівність нулю початкової похідної функції прибутку.

тобто

MR - MC = P – MC ; або Р = МС (10.2)

Таким чином у випадку конкурентної фірми умова максимізації прибутку набуває вигляду: необхідно вибрати такий обсяг виробництва, для якого граничні витрати дорівнюють ціні.Більш загальна рівність:

MR– MC = Р = АС (10.3)

Правило знаходження такого обсягу виробництва, для якого граничні витрати дорівнюють граничній виручці, є для фірми точним орієнтиром максимізації граничного прибутку як в умовах досконалої так і недосконалої конкуренції. Графічно модель рівноваги зображена на рис. 10.1

ТС

TR

ТС

TR

+

Ө

Q

Q₁ Q'

C

MC

AC

P_E E d

Q

Q'

Рис. 10.1 Модель максимізації прибутку конкурентної фірми.

Максимум прибутку досягається в точці перетину лінії граничних витрат МС і горизонтальної лінії P_E, яка визначає обсяг виробництва Q', за якого MC=MR=P, досягається максимум прибутку. На верхньому графіку здійснюється визначення обсягу виробництва, при якому при якому фірма має максимальний прибуток, шляхом порівняння сумарної виручки ТR і сумарних витрат ТС. Той обсяг виробництва, для якого ТR перевищує ТС на максимальну величину і визначить шукану рівноважну величину Q^/.

10.2 Мінімізація збитків конкурентної фірми.

Правило знаходження такого обсягу виробництва, для якого граничні витрати дорівнюють граничній виручці є для фірми орієнтиром мінімізації збитків. Фірма, яка працює на ринку досконалої конкуренції, має економічний прибуток в короткостроковому періоді. Якщо середні витрати підприємства будуть рівні ринковій ціні АС = Р = МС, то за цієї умови валова виручка буде дорівнювати валовим витратам ТС і прибуток буде дорівнювати О. Це є відоме положення беззбитковості, коли у підприємства немає економічного прибутку і немає збитків (Рис.10.2).

C

MC AC

P d

Q' Q

Рис. 10.2. Модель стійкої рівноваги.

Ситуація, зображена на рис. 10.2, відповідає положенню стійкої рівноваги на ринку досконалої конкуренції в короткостроковому періоді, тому що тут у підприємства немає причини залишати галузь (воно отримує прибуток).

Коли ж середні витрати АС підприємства перевищують ринкову ціну (АС>Р), а середні змінні витрати ще не досягли Р, підприємство мінімізує збитки (Рис. 10.3).

Якщо підприємство після того, як його АС>Р, але АVС<Р, зупинить виробництво, то його збитки будуть ще більшими.

C

MC AC

AC

P

d

MR

Q' Q

Рис.10.3 Модель мінімізації збитків.

Тому підприємство має дотримуватися у короткостроковому періоді стратегії: до тих пір, доки до нього повертаються змінні витрати TVC , воно має продовжувати випуск продукції в обсязі Q і його збитки будуть мінімальними.

Умовою мінімізації збитків підприємства у короткостроковому періоді є виробництво продукції в обсязі Q при AC>P≤ACV.

Якщо середні змінні витрати стають більшими за ринкову ціну, підприємство має зупинити виробництво (закритися), щоб не нести збитків (рис. 10.4 )

С MC

AC AVC

АС

P

мс

P_'

Q'' Q

Рис.10.4 Модель стратегії закриття фірми.

На графіку (рис.10.4) Р'- ціна, при якій фірмі доцільно призупинити виробництво (лінія Р' дотична до лінії середніх змінних витрат).

Тема 11 Конкурентна фірма в короткостроковому і довгостроковому періоді

План лекцій

1. Пропозиція фірми і ринкова пропозиція на конкурентному ринку в короткостроковому періоді

2. Визначення обсягу виробництва в довгостроковому періоді. Довгострокова рівновага.

Література: [ 1, c. 222-230], [2, c. 114-117], [4, c. 148-156].

1. Пропозиція фірми і ринкова пропозиція на конкурентному ринку в короткостроковому періоді

Короткострокова крива пропозиція конкурентного підприємства представляє той обсяг випуску товарів, який буде пропонувати підприємство за кожного значення ціни, щоб максимізувати прибуток. Короткострокова крива пропозиції підприємства буде співпадати з його кривою граничних витрат МС для цін, які перевищують мінімальний рівень середніх змінних витрат AVC (рис. 11.1.).

P

P₁ MC

AC

AVC

P₂

Ціна беззбиткового виробництва

P₃

Ціна зупинки виробництва Р₃ =AFC

Q₃ Q₁ Q

Рис. 11.1 Модель короткострокової кривої пропозиції.

Якщо ціна буде менша мінімального рівня AVC, який називається ціною зупинки виробництва, короткостроковою ціною ліквідації, то підприємство закривається і обсяг його пропозиції буде нульовим. Це буде в тому разі, коли середні постійні витрати AFC зрівняються з ринковою ціною. Із графіка (Рис.11.1) видно, підприємство у короткостроковому періоді, щоб максимізувати прибуток, має завжди погоджувати свій обсяг виробництва зі зміною власних граничних витрат і ринковою ціною. Безпосередньо із графіка завжди можна визначити той обсяг продукції Q, який буде максимізувати прибуток виробника, якщо ринкова ціна встановиться на деякому рівні (Р1)

Короткострокова ринкова пропозиція є сумою обсягів пропозиції всіх підприємств галузі для кожної можливої ціни (Рис.11.2)

P P S галузі

P₃

P₂

P₁

Q₁^/ Q₁^// Q₂^// Q Q

Рис.11.2 Галузева пропозиція в короткостроковому періоді.

Обсяг пропозиції на конкурентному ринку збільшується, коли росте ціна, внаслідок двох причин:

• крива пропозиції кожної фірми є висхідною лінією;

• фірми, які були закриті, розпочинають виробництво, як тільки ціна досягає рівня їх закриття.

1. Визначення обсягу виробництва в довгостроковому періоді. Довгострокова рівновага.

У довгостроковому періоді підприємство може змінити всі фактори виробництва, в тому числі і розмір підприємства. Воно може згорнути виробництво (вийти з галузі ) або ж виробляти нові види продукції (ввійти в галузь). Різниця між постійними і змінними витратами має місце тільки в короткостроковому періоді.

Для галузі є дві ознаки довгострокового періоду:

• всі підприємства мають можливість змінити всі види своїх витрат;

• може мінятися число підприємств в галузі(старі можуть виходити, нові входити в галузь).

В довгостроковому, як і в короткостроковому періоді, граничні витрати є важливим фактором визначення обсягу виробництва: обсяг виробництва , за якого досягається максимальний прибуток визначається аналізом граничних і середніх витрат.

В довгостроковому періоді підприємство має виробляти оптимальний обсяг продукції за умови, що ціна (граничний доход МR) дорівнює довгостроковими граничним витратам. Як і в короткостроковому періоді , підприємство має виробляти продукцію тільки в тому випадку, якщо Р<АС, то підприємство має вийти з галузі (закритися).

С MC AC MC AC

Р А Е Р=МR

С B надлишок вир-ва

М F ціна беззбитковості

Д

Р_б

Q₁ Q₂ Q₃

Рис.11.3 Вибір обсягу виробництва довгостроковому періоді.

На рис. 11.3 короткострокові криві граничних витрат МС, граничного доходу MR і середніх витрат АС визначають позитивний економічний прибуток АВСР, при виробництві Q, продукції, який визначає той обсяг, що максимізує прибуток.

Довгострокова крива середніх витрат АС відображає позитивний ріст масштабу виробництва до Q₃, за якою забезпечується максимальний прибуток EFDP.

Якщо m ціна (граничний доход, гранична виручка) зменшується, то зменшується розмір доходу і оптимальний обсяг виробництва. Мінімальною ціною, нижче якої одержати позитивний прибуток неможливо, є точка М, в якій перетинаються криві довгострокових граничних витрат МС і довгострокових середніх витрат АС. В точці М підприємство має нульовий економічний прибуток, тобто має нормальний прибуток.

Одержання нульового економічного прибутку не означає, що підприємство має залишити галузь, адже воно одержує реальний прибуток. Бажано було б отримувати позитивний економічний прибуток, але для конкурентного ринку нульовий економічний прибуток є умовою довгострокової конкурентної рівноваги ( у старих підприємств немає стимулу виходу із галузі, у нових – для входу в галузь).

Нормальний стан конкурентного ринку – це довгострокова ринкова рівновага.

Умови збереження довгострокової ринкової рівноваги:

• всі підприємства галузі максимізують прибуток;

• кожне із підприємств не має стимулів для входу або виходу із галузі, тому що кожне з них одержує нульовий економічний прибуток;

• ціна продукту така, що сукупна пропозиція відповідає сукупному попиту споживача.

Різниця між граничними витратами і середніми витратами створює надлишок виробника (на рис.11.3 – прямокутник МЕF).

Тема 12. Монопольний ринок

План лекцій

1. Монополія: ринкова структура і її сутність.

2. Попит на продукт монопольної фірми.

3. Визначення обсягу виробництва і ціни монополістом при максимізації прибутку.

Література: [ 1, c. 235-242], [2, c. 124-130], [4, c. 160-164].

12.1 Монополія: ринкова структура і її сутність

Монопольний ринок – це ринок, де: діє один продавець (виробник); товар, який виробляє виробник є особливий, він не має замінників;

• ринок повністю закритий для входу нових виробників;

• відсутня конкурентна боротьба, встановлюється монопольна влада виробника, який може за рахунок підвищення ціни в певних межах знизити обсяг виробництва і отримати при цьому максимально можливий прибуток.

На монопольному ринку може бути ситуація, де діє один виробник і багато продавців. На такому ринку виробник може встановити ціну і ніхто не може вплинути іншою ціною на цю пропозицію товару.

Аналогічним монопольному ринку є монопсонічний ринок – ринок, в якого є лише один покупець і безліч продавців (ринок праці).

Основним бар`єрами для входження на ринок є:

• виключні права, отримані від уряду;

• патенти та авторські права;

• власність на всю пропозицію якого-небудь виробничого ресурсу;

• маштаби виробництва. Як правило, фірма-монополіст – це велике підприємство; тому для створення гідної конкуренції треба вкласти значні кошти, що для більшості конкурентів недоступно і недоцільно.

Для монополії, як для конкурентної фірми, головним принципом є максимізація прибутку. Величина прибутку монополії залежить від максимальнихобмежень, з якими стикається фірма. Як і для будь-якої іншої фірми прибуток монополіста обмежений витратами виробництва.

Другим важливим обмеженням є попит на його продукт.

Попитом для монополіста є ринковий попит, тому що він є одним виробником цієї продукції. Тому для монополіста, на відміну від досконалого конкурента, функція попиту є завжди спадною, а не горизонтальною лінією.

Як і для умов досконалої конкуренції, для монополіста існує чітко визначена залежність між обсягом виробництва продукції і максимальним значенням прибутку.

12 .2 Попит на продукт монопольної фірми

Однією з умов існування монопольного ринку є те, що на ринку функціонує лише один виробник якоїсь продукції. Тому фірма-монополіст є певна галузь виробництва.

Це призводить до того, що на монопольному ринку немає поділу на попит окремої фірми і ринковий (галузевий) попит, а також на пропозицію окремої фірми та ринкову пропозицію.

У споживача існує лише два можливих варіанти поведінки, або взагалі відмовитися від споживання цього товару чи придбати його у монополіста.

Для чистого монополіста крива попиту має спадний характер:

а ) б)

P P

d

d

Q Q

Рис. 12.1. Крива попиту: а) фірми-монополіста; б) конкурентної фірми.

Спадний характер кривої попиту суттєво впливає на розробку моделі поведінки монополіста на ринку при виборі обсягів виробництва. Ціна реалізації додаткової одиниці продукції для монополіста завжди перевищує граничний доход, отриманий від її продажу.

Іншими словами:

Виробник не зможе продати більше продукції без зниження ціни на неї.

Причому він буде змушений одночасно знизити ціну не тільки на додаткову одиницю товару, а й на весь обсяг продаж.

Якщо на конкурентному ринку TR=PQ, то на монопольному ринку

d (PQ)

MR=---------- MR=0, TR=max

dQ

TR

TR_K

TR_M

TR=max

Q

Рис. 12.2. Крива доходу монополіста

d TR d (PQ)

Крива TR має точку перетину, при якій похідна -= --------- = MR = 0

d Q d Q

і TR – max

Аналізуючи еластичність попиту, можна зробити висновок, що при еластичному попиті зниження ціни збільшує валовий дохід продавця. Якщо попит нееластичний, то при зменшенні ціни доход зменшується, а при збільшенні ціни доход збільшується. Цей висновок, ці залежності дають можливість вибирати співвідношення “ціна – обсяг продукту” для монополіста.

P

еластична ділянка

P₁ одинична еластичність

нееластична ділянка

P₂ d

TR₁ Q₁ Q

TR₂

TR

Q₃ Q₁ Q₂

Рис.12.3. Модель вибору фірми монополіста

.

Якщо монополіст обере ціну, що відповідає нееластичній ділянці кривої попиту (Р2), то отриманий ним доход TR2 може принести продажі значно менших обсягів продукції (Q3 < Q2).

Виробник, який хоче максимізувати прибуток, буде завжди намагатись уникнути нееластичної ділянки кривої попиту.

12.3 Визначення обсягу виробництва і ціни монополістом при максимізації прибутку

Щоб максимізувати прибуток, фірма повинна досягти такого обсягу виробництва продукції, за якого гранична виручка (граничний доход) MR дорівнює граничним витратам МС.

MR=MC (12.1)

В цьому – вирішення проблеми максимізації прибутку для монополіста, як і для будь-якої іншої фірми.

Прибуток монополії визначається як різниця між виручкою та загальними витратами виробництва.

ЕП=TR – TC (12.2)

Із зростанням Q прибуток зростатиме поки не досягне максимуму, а потім буде зменшуватись.

Певний обсяг виробництва Q максимізує прибуток в тому випадку, коли приріст прибутку від додаткового збільшення Q дорівнює 0.

d ЕП d TR d TC MR – MC == 0 TR – TC = ЕП ------- = ------- - ------- MR = MC

С TC d Q d Q d Q

T R

max

Q

Q Q

Рис.12.5. Модель вибору обсягу виробництва за загальними значеннями доходу і витрат.

Формула MR = MC – є необхідною умовою максимізації прибутку.

Для монопольної фірми граничний доход визначається формулою:

MR = P (1+ ); (12.3)

Так як MC = MR , то можна записати, що

- перевищення ціни над граничними витратами в процентах від ціни. Ціну можна виразити через граничні витрати як:

P=

При |Еd| = 1 – ціна є невизначеною величиною.

|Ed| < 0 – ціна менша за нуль.

Ці два випадки не мають економічного сенсу. Таким чином, монополія максимізує прибуток тільки при |Ed|>1.

Таким чином, монополіст, визначаючи ціну, враховує що вона може перевищувати граничні витрати на величину, обернено пропорційну еластичності попиту. Випуск товарів необхідно розширювати поки за ціни, що встановлені монополістом, доки продукція знаходить збут.

Отже, необхідною умовою максимізації прибутку є рівність MC = MR.

P

MC

P_E AC

прибуток

E

D=AR

Q_E Q

Рис.12.6. Модель рівноваги монополії в короткостроковому періоді.

На графіку (рис. 12.6) точка Е (точка перетину ліній граничних витрат МС і граничного доходу) є точкою рівноваги фірми-монополіста. Опустивши вертикальну лінію на ось Х , знаходимо обсяг продукції Q_E, при якому фірма одержить максимальний прибуток. Перетин вертикальної з лінією попиту D визначає ціну Р_Е, при якій буде реалізовано цей обсяг продукції.

В довгостроковому періоді монополія, яка максимізує прибуток, розширює свої операції, поки не стане випускати кількість товару, яка відповідає правилу рівності граничної виручки і довгострокових граничних витрат (MR = LRMC). Фірма - монополіст забезпечить рівновагу в довгому періоді в тому випадку, якщо вона зможе утримати контрольовану галузь від проникнення інших фірм.

Тема 13. Монопольна влада та антимонопольна

політика держави

План лекції

1. Монопольна влада. Показники монопольної влади.

2. Суспільні втрати монопольної влади. Антимонопольна політика держави.

3. Цінова дискримінація.

Література: [ 1, c. 248-258], [2, c. 130-136], [4, c. 165-182].

13.1 Монопольна влада. Показники монопольної влади

Ступінь перевищення монопольної ціни над граничними витратами характеризує монопольну владу виробника.

Таке визначення монопольної влади отримав назву показника монопольної влади Лернера:

L = (P – MC)/P або L = - 1/Ed (13.1)

Числове значення коефіцієнта Лернера знаходиться між 0 та 1. Для досконало конкурентної фірми Р = МС і L = 0.

Чим більше L , тим більше монопольна влада. Отже способом виміру монопольної влади є величина, на яку ціна, що максимізує прибуток, перевищує граничні витрати, або це величина обернена еластичності попиту, Ed – коефіцієнт еластичності попиту на продукцію підприємства, а не еластичність ринкового попиту.

Велика монопольна влада сама по собі не гарантує підприємству високі прибутки. Прибуток залежить від співвідношення середніх витрат і ціни.

Таким чином, основною причиною монопольної влади є еластичність попиту для підприємства, на яку впливають три фактори: еластичність ринкового попиту, кількість підприємств на ринку, взаємовідносини між підприємствами.

Положення, за якого тільки декілька підприємств захоплюють більшу частину ринку збуту, називається концентрацією ринку.

Концентрація може вимірюватися:

а) коефіцієнтом концентрації – часткою(відсотком) продаж 4-5 най- ббільших підприємств в загальному обсягу продаж;

б) індексом Герфіндаля( I_г ):

І_г= d_i² = d₁² + d₂² +…+ d_n², (13.2)

де n – кількість підприємств на ринку;

d_i – доля ринку і-го підприємства, %.

Зростання кількості підприємств призводить до зменшення монопольної влади , тому підприємства завжди зацікавлені в обмеженні доступу до галузі. Це є важливим моментом конкурентної стратегії. Позитивний ефект масштабу може привести до того, що на ринку буде діяти тільки одне підприємство.

Вирішальним фактором встановлення монопольної ціни є можливість взаємодії виробників. Якщо підприємства конкурують між собою, кожне з них буде мати мінімальну владу, або взагалі її не матимуть. Якщо підприємства не конкурують , вони вступають в змову і можуть підвищувати ціни разом, а отже мають можливість збільшувати прибуток.

Монопольна влада не є незмінною. Вона залежить як від попиту, так і від витрат самого підприємства.

Монопольне становище на ринку завжди гарантує беззбиткову діяльність.

Для порівняння стану рівноваги фірми за умов монополії та досконалої конкуренції проаналізуємо їх за допомогою графіка.

P

MR D

Р_m MC

AC

P_c

Q_m Q_c Q

Рис. 13.3 Рівновага монополії та досконалої конкуренції

Вільний вхід у галузь та вихід з неї сприяють зміщенню кривої пропозиції, яка є сумою кривих пропозицій таким чином, що виконується рівняння рівноваги

P_c = MC (Q_c) = AC (Q_c) (13.3)

Одночасно виконується рівняння рівноваги для попиту і пропозиції,

S(P_c) = D(P_c) (13.4)

тобто крива пропозиції збігається з кривою граничних витрат

S(P_c) = MC(Q_c).

Обсяг рівноваги монополіста (Q_m), як відомо, визначається як абсциса точки перетину кривої МС (граничних витрат) та кривої MR( граничного доходу). Так як фірма–монополіст є єдиним виробником, то лінія попиту на продукцію є лінією попиту фірми–монополіст. Ціна монопольної рівноваги встановиться на рівні Р_т . Таким чином, графік 12.3 ілюструє основний висновок теорії монополії: за умов монополії ціна буде вища, а обсяг виробництва нижчий, ніж за досконалої конкуренції ( Р_т Р_с ; Q_m Q_c ).

Стає зрозумілим, що втрачає споживач, коли отримує товар, послугу з рук монополії, а не з досконалого ринку: споживачі отримують менше, а сплачують за кожну одиницю товару більше, ніж на конкурентному ринку.

13.3 Суспільні втрати монопольної влади. Антимонопольна

політика держави

Проаналізуємо за допомогою графіка рис.13.4, що втрачає сукупність споживачів за умов монополії (суспільні втрати).

P MR D (P)

P_m

А В MC

P_C

С D (P)

0 Q_m Q_C Q

Рис. 13.4 Соціальна ціна монополії

Допустимо, що криві витрат конкурентного і монопольного підприємства є однаковими.

Із рис. 13.4 видно, що сукупні втрати надлишку споживачів в умовах монополії становить А+В. Виробник одержує надлишок в розмірі А і втрачає в розмірі С. його прибуток буде ставити А–С. тому чисті збитки монопольної влади будуть дорівнювати (А+В) – (А–С) = В+С .

На цю величину суспільство в умовах монопольної влади одержить менше продукції по вартості, ніж в умовах конкурентного ринку. Вона і є мірилом неефективності чистої монополії в порівнянні з чистою конкуренцією.

Найсуттєвіші економічні наслідки монополії:

1. Монополіст вважає за доцільне продавати менший обсяг продукції за вищі ціни, ніж при досконалій конкуренції.

2. У монополіста фактичні витрати фірми для будь-якого обсягу виробництва більші, ніж мінімально важливі. Це явище називається Х – неефективністю і пояснюється воно відсутністю конкурентів.

3. Монополія впливає на науково-технічний прогрес.

З одного боку монополії можуть вщілити значні кошти на проведення наукових досліджень та розробку нових технологій, що не під силу дрібним виробникам конкурентного ринку.

Однак у монополіста немає постійних стимулів до науково-технічного прогресу. Він може собі дозволити бути неефективним.

4. Монополіст має можливість проводити цінову дискримінацію. Вона відбувається тоді, коли певний продукт реалізується за декількома цінами і ці відмінності не пов’язані з витратами.

Продавець – монополіст може застосовувати цінову дискримінацію за умови, що він має змогу виділити різні групи покупців і якщо первинний покупець не має змоги перепродувати товар чи послугу.

Наприклад, різна оплата за електроенергію підприємствами, населенням, сільськими жителями.

Таким чином, монополізм має суперечливі соціальні і економічні наслідки.

Однак, незаперечним є те, що він підриває конкуренцію, як основу ринкового саморегулювання. Тому однієї з функцій держави в сучасних умовах є обмеження монополізму, підтримка конкурентного середовища.

Державне регулювання конкурентних відносин заключається в тому, щоб підтримувати оптимальне співвідношення монополії і конкуренції на ринку.

З цією метою в країнах існує антимонопольне законодавство, закони проти обмеження конкуренції.

Антимонопольне законодавство в Україні визначає правові основи обмеження монополізму, недопущення недобросовісної конкуренції в підприємницькій діяльності та здійснення державного контролю за його додержанням. Монопольним вважається таке положення підприємця на ринку, коли його доля в певно визначеному товарі складає 85% і він має можливість обмежувати конкуренцію.

Законом України “Про обмеження монополізму і недопущення недобросовісної конкуренції”(березень 1992р.), “Про захист від недобросовісної конкуренції ”(1996р.) юридично караються всі дії підприємця, направлені на створення перешкод для доступу на ринок другим фірмам і на встановлення ним дискримінаційних цін. Контроль за виконанням антимонопольних законів здійснюють спеціальні державні органи.

В Україні такі функції виконує створений в 1992р. Антимонопольний комітет і його територіальні органи.

13.4 Цінова дискримінація

Проблема, з якою стикаються керівники фірм-монополістів, як використати свою ринкову владу найефективніше.

Одним із можливих способів збільшення прибутку для виробника є цінова дискримінація – продаж однорідного товару за різними цінами різним покупцям тоді, коли витрати однакові.

Щоб фірма-монополіст могла здійснити цінову дискримінацію, ринок повинен відповідати двом умовам:

• покупці не можуть перепродувати куплений товар;

• продавець має можливість розділити покупців на групи з врахуванням еластичності попиту на товар.

Дискримінацію першого ступеня називають продаж кожної одиниці товару за її ціною попиту. Якщо продавцю це вдається, то крива галузевого попиту стає для нього кривою граничного доходу. В цьому випадку монополія продасть таку кількість товару, як і при досконалій конкуренції. Але це вдається рідко. Частіше за різними цінами монополія продає не кожну одиницю продукції, а певні її партії. В цьому сутність цінової дискримінації другого ступеня.

P

P₁

P_m

P_c MC

MR D

Q₁ Q_m Q

Рис. 13.5 Модель цінової дискримінації другого ступеня

За галузевого попиту D поєднання P_m та Q_m (рис.13.5) забезпечує максимальний прибуток; його величина дорівнює площі нижнього заштрихованого прямокутника. Якщо монополіст зможе продати Q одиниць товару за ціни Р₁, а партію, що залишилась(Q_m – Q₁) за ціною P_m , то його прибуток зросте на площу верхнього заштрихованого прямокутника.

Цінову дискримінацію третього ступеня можна здійснити, якщо галузевий попит постає перед продавцем у вигляді окремих груп покупців (сегментів ринку).

В цьому випадку завдання монополіста – встановити такі ціни для кожної групи покупців, які максимізують загальний прибуток.

Тема 14. Олігополія

План лекції

1. Характеристика олігополії як ринкової структури

2. Максимізація прибутку в умовах олігополії

3. Характеристика та зміст моделей олігополії.

Література: [ 1, c. 277-280], [2, c. 154-161], [4, c.199-217].

14.1 Характеристика олігополії як ринкової структури

Олігополія – це ринкова структура, за якої в реалізації якого-небудь товару домінують дуже небагато продавців, а поява нових ускладнена або неможлива. Продукція на олігополістичному ринку може бути і диференційованою, і стандартизованою. Головне значення має те, що декілька фірм виробляють всю або майже всю продукцію.

Олігополію характеризують такі ознаки:

• в галузі знаходиться декілька конкуруючих фірм, через що її не можна віднести до чистої монополії;

• крива попиту кожної фірми має спадний характер, тому галузь не можна вважати досконалою конкуренцією;

• в галузі знаходиться хоча б одна велика фірма, яка вважає, що її дії не залишаться без відповідної реакції з боку конкурентів, отже ця ринкова структура відрізняється від монополістичної конкуренції.

Визначальною властивістю олігополії є те, що дії одного виробника безпосередньо впливають на дії іншого. Рішення, яке приймає олігополіст, має врахувати те, якою буде реакція інших олігополістів на прийняте рішення.

Прогнозування(передбачення) відповідної реакції конкурентів є одним із найскладніших рішень, які приймаються в олігополії, тому що на зміну тактики одного підприємства буде дуже швидка і цілеспрямована реакція з боку конкурента.

Вхід на олігополістичний ринок є складним. Стратегія обмеження доступу на ринок досягається різними способами: ціновими війнами, рекламою, стратегією інвестування, створенням торгової марки.

Тільки для олігополії характерним є явище, відоме під назвою цінових війн, коли на зниження ціни одним із конкурентів, інші разом здійснюють ще більше зниження ціни, щоб покарати порушника. В відповідь на це може слідувати реакція ще більшого зниження ціни з боку першого олігополіста. Таких знижень може бути декілька.

Внаслідок таких дій більш слабкіші в економічному плані виробники розоряються. Межею зниження ціни в олігополії є ціна конкурентного ринку.

14.2 Максимізація прибутку в умовах олігополії

Олігополія є найбільш суперечливою і найменш стійкою ринковою структурою.

З однієї сторони, олігополісти прагнуть об’єднатися, узгодити свої дії і виступати, як монополія, одержуючи при цьому певну долю монопольного прибутку. В цьому плані між олігополістами можуть бути явні і неявні змови.

Формою явної згоди, погодження дій щодо рівня цін і обсягів продажу є створення картелю. Сенс його утворення полягає в тому, що на ринку замість конкурентної рівноваги, умовою якої є рівність граничних витрат ринковій ціні (Р = МС), встановлюється монопольна рівновага, характерним для якої є рівність граничних витрат граничній виручці (МС=MR).

Модель максимізації прибутку в олігополії представлено на рис. 14.1

P

P_m

P_c MC

MR D

Q_m Q_c Q

Рис. 14.1 Встановлення монопольної ціни в картелі

За рахунок обмеження обсягу продаж з Q_c до Q_m внаслідок картельної угоди учасникам ринку вдається підняти ринкову ціну до Р_m і отримати монопольний прибуток.

Проте рівновага в Q_m не може бути довготривалою тому що:

• для учасників ринку існують суттєві стимули для порушення угоди, тому що перевищення квоти одним із учасників може дати йому при деякому зниженні ціни суттєве збільшення прибутку при умові, що інші учасники картелі дотримуються угоди;

• монопольні ціни принаджують до ринку нових виробників, що позначається на ринковій рівновазі;

• некартелізовані підприємства, що залишились на ринку, користуються ринковою ситуацією, що виникає після створення картелю, для збільшення своєї частки на ринку шляхом пропозиції за цінами нижчими, що створив картель.

14.3 Характеристика та зміст моделей олігополії

Теоретичні моделі олігополії пояснюються на прикладі, коли існує тільки два виробники або ж один і всі інші разом взяті (дуополії).

Найбільш простою і найбільш поширеною моделлю олігополії є модель Курно. Вона пояснює, як здійснюють свій вибір стосовно обсягу виробництва два олігополісти, які мають приблизно однакові економічні можливості і виробляють однорідну продукцію.

Приймаючи своє рішення щодо обсягу виробництва кожне підприємство бере до уваги і свого конкурента.

Якщо ринковий попит на товар відомий ( P = a – bQ), то Q = Q₁+Q₂ (вони разом задовольнятимуть цей обсяг попиту). Витрати виробництва кожного олігополіста характеризується відомими функціями валових витрат: TC₁ = TFC₁ + C₁Q₁ і TC₂ = TFC₂ + C₂Q₂ .

Суть моделі Курно полягає в тому, що кожне підприємство розглядає рівень виробництва конкурента як фіксований, а потім вирішує, скільки виробляти самому, щоб максимізувати прибуток. Так послідовно припускається зміна обсягу, який вироблятиме конкурент від ринкового попиту до нуля і будується крива реакції дії першого підприємства на дії другого (Q₁’ = f(Q₂)).

Потім розглядається протилежна ситуація і будується крива реакції другого підприємства на дії першого (Q ₂’=f(Q₁)).

Оскільки кожний виробник на кривій реакції максимізує свій прибуток, точка перетину цих кривих і буде визначати рівновагу Курно, тобто буде визначати ті обсяги виробництва кожного олігополіста, які забезпечують їм максимальний прибуток.

Q₂

Q₂’=f(Q₁)

Q₂’ Q₁’=f(Q₂)

Q₁’ Q₁

Рис.14.2 Модель Курно( рівновага в олігополії).

На відміну від моделі Курно, модель Бертрана передбачає, що олігополіст визначає не обсяг виробництва, а ціну на свою продукцію за прийнятих уявлень щодо цін, які беруть інші виробники.

Подібно до моделі Курно, кожний учасник ринку шукає такі ціни, які дають йому можливість отримати максимум прибутку за даної ціни конкурента.

Р ₂ P₁=f(P₂)

Б P₂=f(P₁)

Р₂’

P₁’ P₁

Рис. 14.3 Модель Бертрана (рівновага в олігополії)

Модель Штакельберга припускає неоднакову економічну силу конкурентів. Це дозволяє сильнішому із них взяти на себе роль лідера на ринку.

Лідер як економічний суб’єкт, що має певну монопольну владу, визначає для себе обсяг виробництва і ціну, що максимізують його прибуток. Інші конкуренти стають аутсайдерами. Вони мають діяти як виробники на ринку досконалої конкуренції, визначаючи той обсяг продажу, який буде максимізувати їхній прибуток при визначеній лідером ціні. Єдиною умовою досягнення рівноваги Штакельберга є наявність у лідера такого запасу економічної сили, який би дозволяв йому, незважаючи на спроби конкурентів, утримуватися на незалежній позиції. Вирішуючи задачу, як і у моделі Курно, визначаються обсяги лідера і аутсайдерів, за яких вони будуть максимізувати прибуток і ціну реалізації. Але на відміну від Курно аутсайдер в зв’язку з його пасивною поведінкою буде отримувати менший прибуток, ніж лідер.

Q₂

Лінія реакції лідера

Ш₁

K Лінія реакції аутсайдера

Ш₂

Q₁

Рис.14.4 Порівняння моделі Курно і Штакельберга

Для точності співставлення рівноваги Курно з Рівновагою Штакельберга лінії реакції лідера і аутсайдера доповнюються лініями однакового прибутку( ізопрофітами).

Точки К, Ш₁ і Ш₂ характеризують рівновагу Курно і Штакельберга, коли роль лідера має перший олігополіст (Ш₁) і його конкурент (Ш₂).

Модель цінового лідера є однією із форм неявної змови конкурентів додержуватись на ринку стандартизованої продукції єдиної ціни. На відміну від моделі Штакельберга, лідер встановлює не обсяг виробництва продукції, а ціну на свою продукцію.

Лідером, як правило, виступає домінуюче за обсягом виробництва підприємство, яке має менші середні витрати, ніж аутсайдер. Лідер встановлює ціну, яка максимізує його прибуток, аутсайдер приймає таку ціну, як задану. Лідер, вибираючи ціну, знає, який обсяг буде пропонувати аутсайдер за цією ціною. Тому для визначення попиту на свою продукцію Q₁ лідеру потрібно із ринкового попиту відняти попит аутсайдера, тобто

Q₁ + Q₂ = Q.

P

S_F

P₁ MC_L

P ₂

P₀ D_L

MR_L D

0 Q_F Q_L Q_E Q

Рис.14.5 Модель цінового лідера

Крива попиту, яка постає перед лідером, утворюється внаслідок горизонтального віднімання кривої сукупної пропозиції аутсайдера S_F від кривої галузевого попиту D: за Р Р₁, аутсайдери задовольняють ринковий попит без лідера, а за Р < Р₀ аутсайдери підуть з ринку, залишаючи весь попит лідеру. Точка перетину кривих граничної виручки MR_L і граничних витрат лідера МС_L визначає ціну P_L , яка встановиться на даному ринку.

За цієї ціни аутсайдери запропонують Q_F, а лідери Q_L одиниць продукції.

Тема 15. Монополістична конкуренція.

План лекції.

1. Особливості ринку монополістичної конкуренції.

2. Рівновага на монополістичному ринку в короткостроковому та довгостроковому періоді.

3. Методи нецінової політики на ринку монополістичної конкуренції.

Література: [ 1, c. 261-268], [2, c. 139-145], [4, c. 190-192].

1. Особливості ринку монополістичної конкуренції

Монополістична конкуренція є найпоширенішою моделлю сучасного ринку. Особливо це стосується товарів народного споживання. Кожен з нас як покупець найчастіше зустрічається з виробником чи продавцем, який у своїй поведінці орієнтується на монополістичну конкуренцію.

Монополістича конкуренція – вид конкуренції, що може виникнути за великої кількості продавців, що реалізують диференційовану продукцію на ринку з вільним входом та виходом для нових виробників.

Ознаки монополістичної конкуренції:

- ринок складається з відносно великої кількості продавців, кожен з яких володіє невеликою (але не нескінченно малою) часткою ринку;

- товар кожного продавція є недосконалим замінником товарів інших фірм;

- встановлюючи ціни, продавці не враховують реакцію конкурентів;

- ринок не має бар’єрів для входу та виходу.

Монополістична конкуренція має ознаки я і монополії, така і досконалої конкуренції. На ринку монополістичної конкуренції кожна фірма контролює ціну на свій товар (ознака монополії) і водночас є багато фірм, що постачають схожий товар (ознака досконалої конкуренції).

1. Рівновага на монополістичному ринку в короткостроковий і довгостроковий період

У короткостроковому періоді поведінка фірми, що працює за умов монополістичної конкуренції, не відрізняється від поведінки фірми – монополіста. Це пов’язано насамперед с диференціалізацією продукції на ринку монополістичної конкуренції.

К

Прибуток

Р

ожна фірма розглядає криву попиту на свою продукцію, як незмінну, тобто їх неможна просумувати, як на ринку досконалої конкуренції. Виходячи з цього положення кожна фірма намагається максимілізувати свій прибуток.

MS

AS

MR

Д

0

Q

Q₀

Рисунок 15.1 Монополістична конкуренція у короткостроковому періоді

Розглянемо графічно можливі варіанти монополістичної конкуренції в довгостроковому періоді.

Варіант 1. Довгострокова крива попиту Д дотикається до середніх витрат фірми. В цьому випадку максимізація прибутку досягає за обсягу Q_E, та ціни Ре і нульового прибутку, оскільки ціна дорівнює середнім витратам (рис. 15.2)

а) б)

в )

2)

Рис 15.2 Довгострокова рівновага на монополістичному ринку

Варіант 2 (рис. 15.2,б) в умовах монополістичної конкуренції в довгому періоді площа заштрихованого прямокутника буде «платою» за різноманітність товарів на ринку неоднорідних товарів.

Варіант 3 (рис. 15.2,в). За рахунок витрат на рекламу монополістичний конкурент може збільшити свою частку на ринку, витрати на рекламу збільшити, витрати на одиницю продукції (АС₀ – АС₁), але водночас зріс попит на продукцію фірми (D₀ – D₁) і в кінцевому результаті її виручка збільшилась.

Варінант 4 (рис. 15.2, г), монополістична конкурентна фірма матиме збитки, якщо ціна продукції нижча за середні витрати.

2. Методи нецінової політики на ринку монополістичної конкуренції

Отримавши економічний прибуток, фірма не чекає, коли конкуренти виготовлять аналогічний товар та ліквідують його надприбуток.

З метою збільшення попиту на свій продукт фірма постійно шукає шляхи його вдосконалення. Це підштовхує їх до нецінової конкуренції можуть бути:

- пов’язані з удосконаленням прибутку;

- орієнтовані на рекламно – пропагандистську діяльність.

Продукт може вдосконалюватись без докорінних змін його споживчих якостей (за рахунок зміни дизайну, упаковки, способу продажу). Але в довгостроковому періоді фірми орієнтовуються на розробку нових моделей товару на основі досягнень науки і техніки.

Тому на відміну від досконалої конкуренції і монополії монополістична конкуренція створює умови для розробки науково – технічних ідей і втілення їх в товари. Багато із фірм навіть планують старіннях своїх товарів і створюють умови для продажу нових тооварів.

Другим методом нецінової конкуренції є активна рекламна діяльність. Мета реклами – збільшення частки продукції фірми на ринку та посилення лояльності споживачів до свого товару.

Загальною схемою рекламного процесу є:

- розробка рекламного повідомлення;

- вибір засобу інформації;

- власне рекламування;

- оцінка ефективності рекламної діяльності.

Вибір часу та місце реклами має врахувати, що кожен потенціальний споживач, стомлений від реклами, яка навколо нього, намагається захиститися від неї так званим «інформаційним щитом». І тільки та реклама матиме успіх, яка зможе пробити цей щит чи незвичайною формою, чи змістом, чи місцем подачі.

Рекламна інформація ніколи не існує самостійно: споживача постійно оточує ціле інформаційне поле.

Таким чином, фірма, яка намагається максимізувати прибуток в умовах монополістичної конкуренції, досягає цього маневруванням співідношення «ціна - продукт», удосконаленням самого продукту, та проведенням рекламно – пропагандистської камапнії.

Тема 16. Загальна характеристика факторних ринків.

План лекції.

1. Конкурентні ринки факторів виробництва.

2. Рівновага на конкурентному ринку факторів виробництва.

Література: [ 1, c.], [2, c.], [4, c.].

16.1 Конкурентні ринки факторів виробництва

В основі ф ункціонування ринків факторів виробництва лежать ті ж самі принципи, що і в основі товарних ринків. Аналіз попиту і пропозиції є основним методом їх вивчення. Але наряду з цим є ряд відмінностей, що відрузняють дію ринкового механізму факторів виробництва від товарного ринку та ринку послуг.

Конкурентний – це ринок факторів виробництва, де є багато покупців і багато продавців і при цьому нахто з них не може вплинути на вартість (ціну) фактора виробництва (анприклад на ринку деревини).

Попит на ресурси підприємства так чи інакше залежить від попиту на кінцеві товари і послуги. Тому попит на виробничі ресурси називають похідними і це є найважливішою його характеристикою.

З точки зору пропозиції фактори виробництва (праця)створюються домашніми господарствами, а не підприємствами.

Припустимо, що підприємство використовує тільки два фактори виробництва (працю і капітал) для виробництва продукції.

Граничний продукт у грошовому вираженні – це приріст загального доходу внаслідок використання кожної додаткової одиниці змінного фактора виробництва (MRP).

Для вирішення питання про масштаби залучення праці до виробничого процесу виробник, користуючись правилом максимізації прибутку повинен порівнювати додатковий ефект від залучення нової одиниці фактора з тими витратами, що з ним пов’язані.

Величина, на яку зростають сукупні витрати при збільшенні залучених ресурсів на одиницю, називається граничними витратами на ресурси (MRC).

Щоб максимізувати прибуток, фірма має використовувати додаткові одиниці будь якого виду ресурсів доти, поки кожна наступна одиниця дає приріст валового доходу фірми більший, ніж приріст її сукупних витрат.

Межею доцільності залучення додаткових ресурсів буде точка, в якій зрівноважуються граничний продукт в грошовому вираженні та граничні витрати на ресурс:

MRP=MRC

Зробивши припущення, що виробник купує ресурси на конкурентному ринку, то ціни на них залишаються незмінними і не будуть залежати від кількості залучениїх ресурсів.

Якщо розглянути такий ресурс як праця, то граничні витрати на ресурс будуть дорівнювати заробітній платі:

MRC=W

Звідки:

MRP=W

Рис 16.1 Попит на фактори виробництва

При зміні ціни на працю точка перетину горизонтальної лінії з кривою попиту буде переміщуватись по лінії MRP=d. Але при зміні таких факторів як ціна на товари, сама лінія буде переміщуватись вправо або вліво.

2. Рівновага на конкурентному ринку.

В залежності від рівня винагороди ринкова продукція робочої сили певного виду буде сумою індивідуальних пропозицій.

Рис 16.2 Рівновага на ринку праці

Попит на трудові ресурси для окремої фірми будуть визначатися кривою граничного продукту в грошовому вираженні і тому на підставі закону складної граничної продуктивності ресурсу має вигляд спадної лінії.

Винагорода власника трудових ресурсів за одиницю часу надання трудових послуг (гранична доходність робочої сили) називається заробітною платою.

Реальна заробітна плата зростає приблизно такими темпами, як продуктивнсість праці.

Точка перетину кривої попиту і пропозиції є рівнем мінімуму заробітної плати. Значенням мінімуму можна маніпулювати.

Неефективний мінімум – це мінімальна заробітна плата, яка залишиться від ціни рівноваги на ринку праці.

Тема 17 Ринок праці. Ринок капіталу та природних ресурсів.

План лекції

1. Ринки праці з монополістичною владою

2. Монопольна влада на ринку праці .

1. Ринок капіталів та позичковий процент.

2. Особливості ринку природних ресурсів.

Література: [ 1, c. 301-307], [2, c. 180-183], [4, c. 223-229].

17.1 . Ринки праці з монополістичною владою

Монополістичний ринок – це ринок, на якому покупці можуть вплинути на ціну ресурсу.

Монопсонія – це ситуація на ринку з багатьма продавцями і лише з одним покупцем. Монопсонія виникає, коли на ринку праці великому числу неорганізованих робітників, що пропонують працю, протистоїть єдиний покупець і вигляді фірми або спілки підприємств. На ринку монопсонії кривою попиту є крива доходу від граничного продукту праці (рис 17.1)

Рис. 17.1. Рівновага на монополістичному ринку

Для монополіста криві граничних (MRC_L) і середніх (AC_L) витрат неоднакові. Крива пропозиції S_L збігається з кривою ринкової пропозиції (S_L=AC_L). Крива середніх витрат має нахил вгору, тому що монополіст повинен заплатити вищу ціну, якщо хоче купити більшу кількість фактора праці. Для фірм, що максимізує прибуток, обсяг купівлі визначається кривою граничних витрат MRC_L. Кількість праці, що максимізує прибуток монополії L_мн за ціною W_мн. Спілка підприємств, що протистоять неорганізованим робітникам, найме менше праці і встановить нижчу ставку зарплати, ніж в умовах досконалої конкуренції.

17.2 Монопольна влада на ринках факторів виробництва.

Монополія на ринку праці виникає тоді, коли з боку пропозиції праці від імені всіх бажаючих найнятися на роботу виступають профспілки. В цьому випадку, як на всякому монополізованому ринку, ціна залежатиме не тільки від виду функцій попиту і пропозиції, а і від профспілки.

З точки зору профспілки крива ринкового попиту на працю є кривою середнього доходу, тому що кожна її точка показує, за якої ставки заробітної плати фірми згодні найняти відповідну кількість праці.

Крива ринкової пропозиції праці уявляється профспілками як крива граничних витрат, тому що кожна її точка показу, яку ціну вимагають робітники за кожну додаткову одиницю праці. Якщо профспілка прагне максимізувати свій „прибуток”, тобто різницю між сумою грошей, яку згодні заплатити за працю фірми, і сумою цін пропозиції кожної одиниці праці, то будується крива граничної виручки MRP. Точка її перетину з кривою пропозиції праці (кривою граничних витрат профспілки) визначить рівноважну комбінацій в даній ринковій структурі. Процес визначення ставки зарплати, що максимізує „прибуток” профспілки показано на графіку (рис 17.2).

Рис. 17.2 Модель рівноваги на монопольному ринку праці

Так як крива граничної виручки профспілки має більш крутий нахил, ніж крива попиту на працю, то ставка зарплати Wпр є вища, а залежність Lпр нижча, ніж за досконалої конкуренції на ринку праці. Внаслідок цього виникає безробіття: не всі бажаючі за існуючої ставки можуть працювати за наймом. Безробіття відображає відрізок L1 – Lпр.

Отже, коли профспілки використовують свою владу, щоб підвищити заробітну плату своїх членів, кількість зайнятих робітників знижується, частина незайнятих робітників або виходить з профспілок або з самого початку не бажають до них вступати.

Р озглянемо випадок, коли підприємство монополіст веде переговори з профспілкою (рис. 17.3). Крива S_L є пропозицією кваліфікованої праці (середні витрати AC_L).

Рис .17.3 Модель двосторонньої монополії.

Крива попиту D_L є кривою граничної продуктивності праці MRP_L. Якби профспілка не мала монопольної влади, підприємство – монополіст найняло б L_М робітників зі зарплатою W_М.

Продавець робочої сили має справу з кривою попиту D_L і тому максимізує свій прибуток: максимізація заробітку всіх членів профспілки є точкою перетину кривої граничної виручки і кривої пропозиції (середніх витрат), що і визначає зайняту чисельність L_пр і заробіток W_пр, членів профспілки. Який буде результат, залежить від підприємства і монополіста – профспілки.

Профспілки можуть залякати страйком, а монополіст тим, що найме непрофспілкових робітників. Хто переможе, залежить від позиції тих і других, і скоріше всього буде домовленість про встановлення заробітку близько до W_к з відповідною чисельністю L_к.

17.3. Ринок капіталів та позичковий процент.

Капітал – це ресурс тривалого користування, що створений з метою виробництва більшої кількості благ. Розрізняються фізичний і грошовий капітал.

Фізичний капітал – це сукупність матеріальних благ (машин, будівель, споруд, транспортних засобів, інструментів), які використовуються у виробництві товарів і послуг з метою отримання прибутку.

Грошовий капітал – це грошова форма капіталу, що виражається сумою готівкових грошей або особливим записом на банківському рахунку.

Взагалі підприємства мають попит на просто на деякі матеріальні, капітальні блага (верстати, обладнання, і таке інше), а на тимчасово вільні грошові кошти, які можна витратити на ці капітальні блага і повернути їх, віддавши частину прибутку від їх використання у майбутньому. Тому попит на капітал – це є попит на кошти, які можуть бути вкладені на придбання капітальних благ, тобто в інвестиції. Таким чином, попит на інвестиції – це є попит на позичкові кошти, а позичковий процент – є ціною позичних коштів. Отже ринок капіталу – це є ринок грошового капіталу.

Основна складність ринку капіталу полягає в тому, що об’єкт купівлі – продажу переходить із рук в руки не назавжди, а на певний період. Інструментами ринку капіталу можуть бути і безпосередні кредитні ресурси і цінні папери (акції, облігації, векселі) та іншого роду виробничі контракти.

Капітал як фактор виробництва створює свій доход, який є винагородою його володарю. Таким доходом для капіталу є процент, тобто доход на вкладений у виробництво капітал. Величина процентного доходу визначається процентною ставкою , тобто ціною, яку бере за користування капіталом його володар з підприємця.

Якщо кредитор надає кредит обсягом Р, то сподівається отримати наступного року суму (1+і)І.

У спрощеному вигляді формування процент ставки можна зобразити у вигляді графіка.

Рис. 17.4. Формування процентної ставки

Якщо відомі залежність на попит Д(і) та пропозицію S(i) кредиту в умовах досконалої конкуренції, то процентна ставка формується під дією сил попиту та пропозиції, причому кінцевим результатом буде процентна ставка рівноваги ір. Цей коефіцієнт зрівноважує попит та пропозицію на кредит.

Д(і_р)=S(i_р)

Кредит як правило надається за умови повернення через t років у розмірі, збільшеному на величину процентних платежів, які нараховуються в розмірі (і %) щорічно:

FV=I(i+1)^t 17.5

Велиичина FV – є дисконтованою вартістю.

Дисконтована вартість – це вартість, яку матиме кредитор в майбутньому на момент t.

Принцип альтернативних витрат зумовлює необхідність забезпечити доходність не нижче ринкової інвестиції в свій капітал.

Якщо через Р позначити прибуток фірми в даний момент, а через Р(∆І) – прибуток від приросту інвестицій через певний час, то можна знайти граничну норму віддачі інвестицій:

(17.6)

Якщо r>і, то інвестиції доцільні; якщо r

17.4 Особливості ринку природних ресурсів.

Ринок природних ресурсів – це земля, простір, на якому відбувається будь яка економічна активність. Розташування, фізичні характеристики – (кліматичні особливості, родючість, наявність багатств надр) роблять кожну конкретну ділянку землі більш чи менш придатною для певного виду господарської діяльності.

Земля унікальна щодо інших факторів виробництва оскільки вона нерухому, іммобільна, невдтворювана. Її пропозиція в будь-який час і в будь-якій місцевості обмежена, фіксована. В зв’язку з нееластичністю пропозиції землі її ціна повністю визначається попитом на неї.

Відмінності між фізичним капіталом і землею:

1. Ділянка землі після купівлі – продажу в будь-який момент може бути продана на ринку;

2. Часто земля купується через те, що вона є особливою формою заощадження грошового капіталу. Припускається, що в майбутньому земля може знову бути запропонована як об’єкт купівлі – продажу.

3. В звичайній ситуації землю купують за для отримання доходу або ренти.

Аналізуючи ринок землі, зробимо такі припущення:

-вся земля має однакову якість;

-вся земля використовується тільки для виробництва одного продукту;

-земля орендується на конкурентному ринку.

За цих умов крива пропозиції землі буде мати абсолютно нееластичний характер.

Рис. 17.7. Попит і пропозиція на природні ресурси

Єдиним дійовим фактором визначення цін стає попит на землю. В свою чергу попит на землю буде залежати від ціни продукції, що вирощують на цій землі, продуктивності землі, цін на ресурси, що використовуються разом із землею.

Точка перетину ліній попиту і пропозицій (Д та S) – являється рентою землі.

Рента – це ціна, що її сплачують за використання землі та інших природних ресурсів.

Якщо ціни на продукцію, вирощену на землі, зростуть, то крива попиту переміститься вгору і збільшить ренту на землю: R2>R3; R1>R2. І навпаки, зростання витрат на добриво, електроенергію знизить попит на землю, а значит і ренту R2

Негативний вплив фактотрів попиту може виявитись настільки значним, що крива попиту Д4 може не перетнутись з кривою пропозиції. За цих умов земля не зможе принести її власникам якогось доходу у вигляді ренти.

Як видно із графіка зміна ціни не впливає на кількість землі, що пропонується для використання.

Якість різних земельних ділянок дасть можливість користувачам родючої землі за інших однакових умов отримувати додатковий економічний прибуток, який називається диференційною рентою.

Економічну ренту можуть отримувати не тільки власники землі, а й власники інших природних ресурсів (корисні копалини, привабливі для туризму території). Причому механізм утворення ренти той же.

Тема 18. Загальна рівновага та зовнішні ефекти

План лекції.

1. Аналіз часткової та загальної рівноваги.

2. Ефективність виробництва та розподілу.

3. Сутність зовнішніх ефектів. Негативний зовнішній ефект.

Література: [ 5, c. 198 - 257].

18.1 Аналіз часткової та загальної рівноваги.

Аналіз часткової рівноваги означає вивчення рівноважних цін та рівноважних обсягів виробництва на багатьох офіційних ринках, які є складовими загальної ринкової системи. Однак економіка – це тісний клубок найрізноманітніших зв’язків між господарюючими суб’єктами: економічний імпульс від одного з них через систему ринку обов’язково передається іншим. Тому необхідний аналіз загальної рівноваги, тобто всеохоплюючий розгляд взаємозв’язків між усіма ринками та цінами, які утворюють ринкову систему в цілому.

Аналіз загальної рівноваги може бути використаний для розгляду довготермінових ефектів зворотнього зв’язку при зміні цін на ринках. Ефект зворотнього зв’язку – це подальша зміна цін та обсягів товарів і послуг на певному ринку у відповідь на зміни цін, що сталися на пов’язаних з ним ринках. Розглянемо це на прикладі ситуації, яка склалася в Україні в 90-х рр.. Через розрив традиційних економічних зв’язків після отримання незалежності постачання нафти на ринки України скоротилося. Крива її пропозиції перемістилася вліво, що призвело до зростання цін (рис. 18.1, а). Це негативно позначилося на ринках тих товарів, при виробництві яких використовується нафта, зокрема бензину. Крива пропозиції бензину теж перемістилая вліво, і ціни на нього зросли. (рис. 18.1, б).

Р D S Р D₁ D S₁ S

D₁ S₁

Q Q

a б

Р D₁ P

D S

Q Q

Рис. 18.1 Ефект зворотнього зв’язку.

Бензин, у свою чергу, є комплектарним благом для автомобілів. Зростання цін на бензин спричинило зменшення попиту на автомобілі (рис. 18.1, г), бензин і, відповідно, на нафту. Крім того, первісне подорожчання нафти призвело до ефекту заміщення її на вугілля та збільшення попиту на нього (рис. 18.1, в). Внаслідок усіх цих ітерацій попит на нафту зменшиться, що призведе до зниження цін на неї. Економічний маховик почне знову розкручуватись, але вже у зворотньому напрямку: зростання пропозиції бензину, зниження цін на нього, підвищення попиту на автомобілі, бензин, нафту, зростання цін на нафту. Однак кожний наступний імпульс матиме меншу силу, ніж попередній. Тому після кількох ітерацій потенціал первинного імпульсу вичерпається, і в економіці встановиться загальна рівновага.

Загальна рівновага відбуватиметься тоді, коли ціни прореагували 6на вихідну зміну попиту чи пропозиції таким чином, що обсяги попиту дорівнюють обсягам пропозиції на всіх ринках. За цих умов на жодному ринку немає тенденції до подальших змін попиту чи пропозиції.

Припустимо, що в економічній системі використовуються лише два фактори виробництва (праця та капітали). Протягом одного дня для виробничих цілей може бути використано 40 000 люд.-год. Праці та 20000 маш.-год. Капіталу. Сукупний обсяг послуг факторів виробництва, доступний за певний проміжок часу, називається ресурсним обмеженням економіки. Після того, чк увесь цей обсяг ресурсів включено у виробничий процес, пропозиція буде абсолютно нееластичною.

Якщо виробництво обмежене лише двома продуктами (Х та Y), то тим менші можливості суспільства у виробництві іншого.

Зручним інструментом для аналізу виробництва та розподілу ресурсів в економіці з фіксованою пропозицією праці та капіталу є діаграма Еджворта. Вона є прямокутником, сторони якого становлять обсяги ресурсів, які має у своєму розпорядженні суспільство для виробництва двох товарів. Кожна точка на діаграмі Еджворта відповідає певниму варіанту розподілу наявної кількості ресурсів для виробництва товарів X та Y (рис. 18.2).

Рис. 18.2 Діаграма Еджворта.

Щоб визначити обсяги випуску товарів X та Y при такому розподілі ресурсів, слід провести через точку А відповідні ізокванти. Для нашого прикладу обсяг виробництва товару Х становитиме 600 одиниць, а товару Y – 300 одиниць.

Таким чином, кожна точка діаграми Еджворта відповідає певним значенням шести змінних: L_X, L_Y. K_X. K_Y. Q_X. Q_Y.

18.2 Ефективність виробництва та розподілу.

Ефективність виробництва досягається тоді, коли неможливо перебудувати використання наявних ресурсів так, щоб збільшити випуск одного товару без зменшення випуску іншого. З цієї точки зору використання ресурсів у точці А неефективне, адже залишаючись на ізокванті Q_X та пересуваючись вліво, ми переходимо до інших точок, які відповідають більшим обсягам виробництва товару Y (рис. 18.2).

Не важко дійти висновку, що тільки ті комбінації ресурсів, які відповідають точкам дотику двох сімейств ізоквант, є ефективними варіантами їх розподілу (рис. 18. 3).

У точках дотику кути нахилу ізоквант збігаються. Отже, можна стверджувати, що ефективність буде досягатися при рівності граничних норм технологічного заміщення ресурсів при виробництві обох товарів.

Рис. 18.3 Крива ефективності виробництва.

Через усі точки дотику ізоквант можна провести криву, яка називається кривою ефективності використання ресурсів в економічній системі. Вона показує всі ті комбінації ресурсів, у яких вони використовуються ефективно.

Від кривої ефективності виробництва легко перейти до кривої виробничих можливостей. Вона показує, який максимальний обсяг товару можна виробити при заданих обсягах випуску інших благ, ресурсних обмеженнях та існуючій технології. Кожна точка кривої ефективності показує на тільки співвідношення ресурсів, а й максимально можливий обсяг виробництва одного товару при заданих обсягах іншого, що становить головну суть кривої виробничих можливостей (рис. 18.4).

Рис. 18.4 Крива виробничих можливостей.

Користуючись кривою виробничих можливостей, можна визначити граничну норму трансформації одного продукту в інший, що показує, якою кількістю товару Y потрібно знехтувати, щоб отримати додаткову одиницю товару Х.

Розподіл ресурсів ефективний тоді, коли заданий обсяг продукції, який випускається за певний період часу, розподіляється між споживачами таким чином, що стає неможливим поліпшити становище однієї особи без завдання шкоди іншій.

Коли і ресурси розподіляються таким чином, що неможливо поліпшити становище особи без шкоди для іншої, досягається оптимальний, за Парето, розподіл ресурсів. Для досягнення такої ефективності не має бути можливості отримання додаткового виграшу шляхом перерозподілу ресурсів або обміну продуктами між споживачами. Корисність, що змінюється при всіх можливих варіантах розподілу ресурсів та виробленої продукції (рис. 18.5).

Кожна точка на кривій споживацьких можливостей відповідає ефективному варіанту розподілу продукту і ресурсів. Уздовж неї неможливо поліпшити становище однієї особи без заподіяння шкоди іншій.

18.3 Сутність зовнішніх ефектів.

Негативний зовнішній ефект.

Зовнішні ефекти (екстерналії) – це втрати і вигоди від ринкових угод, що не знайшли відображення в цілях. Вони називаються “зовнішніми”, оскільки стосуються не тільки економічних агентів, які беруть участь у даній операції, а й третіх осіб. Зовнішні ефекти виникають внаслідок як виробництва, так і споживання товарів і благ.

Щоб із пропозиції суспільства оцінити економічні результати певного виду господарської діяльності, необхідно до приватних втрат і доходів додати зовнішні витрати і вигоди:

П риватний доход приватні витрати = приватний прибуток

+ + +

Зовнішні вигоди зовнішні витрати = зовнішній прибуток

= = =

Доход витрати = прибуток

суспільства суспільства суспільства

Зовнішні ефекти поділяються на негативні й позитивні. Негативні екстерналії, пов’язані з витратами, позитивні – з вигодами. Таким чином, зовнішні ефекти показують різницю між суспільними втратами (вигодами) і приватними втратами (вигодами).

Негативний зовнішній ефект виникає у разі, якщо діяльність одного економічного агента спричиняє витрати інших.

П окажемо це на прикладі. Целюлозно- паперовий комбінат здійснює викиди недостатньо очищеної води в річку. Припустимо, що викиди стічної води пропорційні обсягу виробництва. Це означає, що із зростанням виробництва зростає і обсяг забруднення довкілля. Оскільки целюлозно – паперовий комбінат не здійснює повного очищення води, його граничні приватні витрати нижчі, ніж граничні суспільні витрати, оскільки вони не включають витрати на створення додаткової системи очисних споруд. Це призводить до того, що кількість випуску продукції перевищує ефективний обсяг випуску. (рис. 18.6).

Р MSC

А S = MPC

Е₁

Р₁ MEC

Р₀ Е₀

D = MSB

O Q

Рис. 18.6. Ефективний обсяг продукції.

Криві МЕС, МРС та MSC зображують, відповідно, граничні зовнішні, граничні приватні та граничні суспільні витрати виробництва певного блага. MSB – граничні суспільні вигоди. Оптимальною для суспільства є комбінація P₁, Q₁ в той час, як ринкова рівновага (Е₀) встановлюється за Р₀ та Q_0. Площа заштрихованого трикутника (Е₁ АЕ₀) відображає чисті витрати суспільства, що виникають через виробництво продукції більше Q₁ одиниць.

Звернемо увагу на те, що в точці Е₁ не ліквідуються повністю наслідки забруднення довкілля (адже у нашому випадку випуск стічних вод, пропорційний обсягу виробництва, а обсяг виробництва целюлозно – паперового комбінату в точці Q₁ аж ніяк не дорівнює нулю). Однак збиток від забруднення суттєво зменшився. Площа трикутника Е₁АЕ₀ показує втрати ефективності, які пов’язані з тим, що граничні приватні витрати виявилися нижчими від граничних суспільних витрат. Таким чином, за наявності негативного зовнішнього ефекту економічне благо продається і купується у більшому, порівнянно з ефективним, обсязі, тобто має місце перевиробництво товарів та послуг з негативними зовнішніми ефектами.

Позитивний зовнішній ефект виникає у випадку, якщо діяльність одного економічного агента приносить вигоди іншому.

Класичний у таких випадках приклад – запилення бджолами сусіднього фруктового саду.

Розвиток освіти – також чудовий приклад позитивного зовнішнього ефекту. В суспільстві кожний його член виграє від того, що співгромадяни здобувають добру освіту. Однак кожний із нас, приймаючи рішення про здобуття освіти, навряд чи замислювався про ті вигоди, які суспільство отримує згодом. Розглянемо графік, для побудови якого припустимо, що лінія МРВ характеризує готовність абітурієнтів платити за навчання у вищому навчальномуу закладі. Вона виражає граничну корисність навчання для бажаючих навчатися. Крім індивідуальної корисності освіти молоді, існує і суспільна корисність. Пряма MSB відображає зміну суспільної граничної корисності (18.7).

Р

МSB

MSC = S

MPB A

Р ₁ E₁

Р ₀

MEB E₀

O Q₀ Q₁ Q

Рис. 18.7. Позитивний зовнішній ефект.

Ринкова рівновага Е₀ встановлюється в точці перетину граничних приватних вигод і граничних суспільних витрат: МРВ = MSC. Ефективна для суспільства рівновага була б у точці перетину граничних суспільних вигод і витрат (Е₁). Без субсидій держави будуть навчатися Q₀ студентів, в той час як з позиції суспільства оптимальне число студентів дорівнює Q₁. ефективність збільшується на площу трикутника E₀AE₁.

Таким чином, за наявності позитивного зовнішнього ефекту економічне благо продається і купується у меншому порівняно з ефективним обсязі, тобто має місце недовиробництво товарів і послуг з позитивним зовнішнім ефектом.

За наявності зовнішніх ефектів у ринковому механізмі не забезпечується Парето-ефективний розподіл. Ситуацію може поліпшити втручання держави та добровільна згода.

Негативні зовнішні ефекти виникають внаслідок конкуренції між різними варіантами використання ресурсів у випадку, якщо права власності на кожний з цих варіантів не закріплені. Коли ж права власності встановлені, то вони можуть бути продані, Для досягнення ефективності необхідно дозволити торгувати правами власності на використання ресурсів. Такі обміни дають змогу отримати додаткові виграші.

Трансакційні або операційні витрати – це витрати у сфері обміну, що повязані з передачею прав власності. Звичайно виділяють п’ять основних форм трансакційних витрат:

1. пошук інформації;

2. проведення переговорів і укладання контрактів;

3. вимірювання;

4. специфікації та захисту прав власності;

5. витрати опортуністичної поведінки.

Уряд регулює установлення прав власності наданням повноваженнь для запобігання паралельного використання ресурсів. Він може використати ці повноваження для встановлення і збирання штрафів за забруднення. Він може права власності просто скасувати. Він зменшує трансакційні витрати, забезпечуючи зацікавленим особам можливість розв’язування питання прав власності у суді.

Для того, щоб скоротити перевиробництво товарів та послуг з негативними зовнішніми ефектами і заповнити прогалини не виробництва благ з позитивними зовнішнім ефектом, необхідно перетворити зовнішні ефекти у внутрішні. Перетворення зовнішніх ефектів у внутрішні (інтерналізація зовнішніх ефектів) може бути досягнуто шляхом наближення граничних приватних витрат ( і відповідно вигод) до граничних суспільних витрат (вигод).

Спроба знаходження принципово нових шляхів вирішення проблеми екстерналіїв пов’язана з працями Р. Коуза. Аналіз проблеми суспільних витрат дав змогу Р. Коузу дійти висновку, який називаєть теоремою Коуза. Суть її в тому, що, коли права власності всіх сторін ретельно визначені, а трансакційні витрати дорівнюють нулю, то кінцевий результат ( який максимізує цінність виробництва) не залежить від змін у розподілі прав власності (якщо ігнорувати ефект доходу). Іншими словами, в умовах досконалої конкуренції приватні й суспільні витрати рівні.

Порівняння системи ціноутворення, яка включає відповідальність за збитки від негативних зовнішніх ефектів, з системою ціноутворення, коли такої відповідальності немає, дало змогу Р. Коузу зробити парадоксальний, на перший погляд, висновок про те, що, коли учасники можуть домовитись самі й втрати таких переговорів дуже малі (трансакційні витрати дорівнюють нулю), то в обох випадках в умовах досконалої конкуренції досягається максимально можливий результат, що максимізує цінність виробництва.

Список використаної та рекомендованої літератури до всього курсу лекцій:

1. Горошко М.Ф., Кулішов В.В. мікроекономіка: Навч. Посібник. – К.: Ніка Центр, 2003.

2. Доллан Э., Линдский Д. Рынок: микроэкономическая модель. /пер. с англ. – СПб.:Автокомп., 1992.

3. Задоя А. О. Мікроекономіка: навчальний посібник. – К.: Знання, 2001.

4. Емцев Р.Г., Лукин М.Ю., Черемних Ю.Н. Микроэкономика: Учебник для вузов. – Уфа, 1995.

5. Кириленко В.І. Мікроекономіка: Навчальний посібник для ВНЗ. – К., 1997.

6. Карагодова О.О., Червоньов Д.М. Мікроекономіка: Навчальний посібник для ВНЗ. – К., 1997.

7. Микроэкономика: Учебник под редакцией Яковлевва Е.Б. – М.: Дело, 1997.

8. Микро-макроэкономика./под ред. Макконел К.Р., Брю С.Л./ - Практикум к учебнику “Экономикс”: тесты, задачи, ситуации. – Бішкек, 1997.

9. Піндайк Роберт С., Рубінфелд Даніель Л. Мікроекономіка / Пер. з англ.. – К., 1996.

10. Самуэльсон П. Экономикс / Пер. с англ. – М.: МГТУ им. Н.Э. Баумана, 1996.