176248 (Державне регулювання економіки)

Державне регулювання економіки

Лекції

Тема 1. Державне регулювання як функція держави

Вади ринкового саморегулювання. Межа виробничих можливостей. Командна, ринкова та змішана форми організації економіки. Ефективність за Парето. Вади ринкового саморегулювання: неспроможність конкуренції; нездатність економіки забезпечувати людей суспільними товарами; зовнішні ефекти (екстерналії); неповнота ринків; недосконалість інформації; економічна нестабільність.

Функції держави в сучасній економіці. Функції держави: політична, соціальна, міжнародна, економічна. Економічні функції держави: емісійна; формування правових засад функціонування економіки; усунення вад ринкового саморегулювання; перерозподіл доходів; забезпечення людей обов’язковими товарами.

Сутність державного регулювання економіки. Сутність понять "державне втручання в економіку", "державне управління", "економічна політика держави", "державна регуляторна політика", "державне регулювання економіки". Об’єкти та суб’єкти економічної політики держави. Вади державного "втручання" в економіку.

Методи державного регулювання економіки. Елементи державного регулювання економіки. Методи прямого та непрямого (опосередкованого) регулювання. Правові, адміністративні, економічні та пропагандистські методи регулювання економіки.

Система органів державного регулювання економіки. Роль державних органів України у впровадженні економічної політики: Президента, Верховної Ради, Кабінету Міністрів, Національного банку, Антимонопольного комітету, Фонду державного майна, міністерств та інших центральних органів державної виконавчої влади України, місцевих державних адміністрацій. Основні положення концепції адміністративної реформи.

Економіка буває: ринкова, командна, змішана.

Розподіл ресурсів, за якими стан суб’єктів ринку є або політичним, або незмінним, називається ефективним (оптимальним). В економіці виникає, коли ринкові механізми не забезпечують оптимальне використання ресурсів. Такі умови і створюють вади ринкового саморегулювання. Вони виникають внаслідок:

• неспроможності конкуренції;

• неспроможності ринку забезпечити людей суспільним товаром;

• зовнішніх ефектів (екстерналів);

• неповноти ринків;

• недосконалості інформації;

• економічної нестабільності.

Міра державного втручання в економіку залежить від таких функцій:

• історичних;

• політичних;

• ідеологічних.

Функції держави як суб’єкта макроекономічного регулювання визначаються за такими напрямками:

1) забезпечення економіки необхідною кількістю грошей;

2) формування правових засад функціонування економіки. З цією метою держава визначає правовий статус окремих форм власності, узаконює існування різних видів господарської діяльності, регулює відносини між виробником і покупцями товару, регламентує здійснення окремими підприємствами зовнішньоекономічної діяльності;

3) усунення вад ринкового саморегулювання:

- для захисту конкуренції та обмеження монополістичної тенденції держава здійснює антимонопольну політику. Антимонопольна діяльність – комплекс заходів розроблених і впроваджених у багатьох країнах світу, які спрямовані на обмеження діяльності монополії і створення відповідного законодавства;

- забезпечення людей чистими і змішаними суспільними товарами є однією з найважливіших функцій держави. Суспільні товари мають дві властивості: несуперництво у споживанні та загальнодоступність. Товари, що мають ці властивості у вищій мірі, називаються чистими суспільними товарами. А ті, в яких хоча б одна з властивостей виражена в помірному ступені, називаються змішаними суспільними товарами;

- держава реагує на можливість виникнення екстерналій. Суб’єкт ринку, який породжує негативний екстерналій, перекладає частку витрат на інших. Той, хто створює позитивні екстерналії, бере на себе частку витрат з реалізації своїх інтересів. Усунення державою цієї вади здійснюється через регламентацію прав і обов’язків економічних суб’єктів:

- держава бере участь у розв’язанні проблеми неповноти ринків;

- формування інформаційної інфраструктури ринку;

- держава здійснює стабілізаційну політику.

4) перерозподіл доходів;

5) забезпечення людини обов’язковими товарами.

Реалізація економічних функцій держави здійснюється через механізм бюджетно-фіскального, грошово-кредитного, структурного, інвестиційного, цінового, соціального, зовнішньоекономічного та інших напрямів соціально-економічної політики.

Державне регулювання економіки – це сфера діяльності держав щодо цілеспрямованого впливу на поведінку суб’єктів господарювання з метою забезпечення пріоритетів державно-економічної політики.

Вади держави – це її нездатність забезпечити ефективний вплив на розподіл обмежених ресурсів і невідповідності політики. Розподіл обмежених ресурсів поширений у суспільстві уявленням про справедливість.

Фактори, які негативно впливають на реалізацію державних рішень у сфері державного регулювання економіки:

• обмеженість інформації;

• неспроможність держави контролювати реакцію контрольних агентів;

• недосконалість політичного процесу;

• обмеженість контролю над державними апаратами.

Методи державного регулювання економіки:

1) за формами впливу: прямі і непрямі.

Методи прямого впливу безпосередньо діють на функціонування суб’єктів ринку.

Методи непрямого регулювання – це методи, які регламентують поведінку суб’єктів ринку через створення певного економічного середовища, яке змушує їх діяти у потрібному державному напрямку.

2) за засобами впливу: правові, адміністративні, економічні, пропагандистські.

Правове регулювання – діяльність держави щодо встановлення обов’язкових юридичних норм поведінки суб’єктів права.

Адміністративне регулювання – інструмент прямого впливу держави на діяльність суб’єктів ринку.

Економічне регулювання – дає змогу створити економічні умови, які спонукають суб’єктів ринку діяти у необхідному для суспільства напрямку.

Пропагандистське регулювання – це звернення держави до гідності, честі і совісті людини.

Державне регулювання економіки здійснюється державними органами. Держава розрізняється за формою правління, державним устроєм, політичною системою, формами органів влади. У правовому суспільстві державна влада базується на засадах її поділу на законодавчу, виконавчу, судову. Головою є Президент, законодавчу владу здійснює Верховна Рада, виконавчу – Кабінет Міністрів України.

Тема 2. Стратегія соціально-економічного розвитку країни

Сутність стратегії соціально-економічної політики. Визначення суспільних потреб та інтересів. Обґрунтування цілей. Державні пріоритети. Дерево цілей. Стратегічні, тактичні, оперативні цілі. Постіндустріальне суспільство. Концепція соціально-економічної політики. Соціально орієнтована ринкова економіка. Стратегія економічної та соціальної політики держави.

Соціально-економічне прогнозування. Сутність понять: "прогноз", "гіпотеза", "план" (програма)". Функції соціально-економічного прогнозування. Принципи соціально-економічного прогнозування: наукової обґрунтованості, адекватності, альтернативності, системності, цілеспрямованості. Класифікація соціально-економічних прогнозів. Типологія методів прогнозування. Інтуїтивні та формалізовані методи прогнозування.

Макроекономічне планування. Директивне та індикативне планування. Сутність реформування макроекономічного планування. Система макроекономічного планування в Україні. Державна програма економічного та соціального розвитку України (ДПЕСР) як форма макроекономічного планування. Зміст ДПЕСР України на середньо- та короткостроковий періоди. Послідовність розроблення ДПЕСР. Принципи макроекономічного планування. Система показників макроекономічних планів. Методи планово-економічних розрахунків. Система балансів, норм і нормативів. Структура ДПЕСР України. Розділи і розрізи макроекономічних планів.

Державне програмно-цільове планування. Сутність програмно-цільового методу планування. Цільова комплексна програма (ЦКП). Класифікація ЦКП. Життєвий цикл ЦКП. Зміст етапів програмно-цільового планування: відбір переліку проблем, що підлягають програмному розв’язанню; формування та видача вихідного завдання на розроблення ЦКП; розроблення проекту ЦКП; затвердження ЦКП; реалізація ЦКП; звіт про виконання ЦКП. Сутність поняття "соціально-економічна проблема". Статус учасників програмно-цільового програмування. Вимоги щодо цілей ЦКП: конкретність, визначеність у часі, реальність. Організаційно-економічний механізм реалізації ЦКП.

Контроль за виконанням макроекономічних планів і державних програм. Сутність поняття "контроль". Запобіжний, поточний і завершальний контроль. Етапи контролю: розроблення критеріїв і нормативів, зіставлення фактичних результатів з критеріями і нормативами; коригуючі дії.

1. Орієнтирами, яких дотримується держава у процесі регулювання економіки, є показники, що характеризують рівень економічного розвитку та якість життя:

• Тривалість життя людини.

• Дохід на душу населення.

• Рівень зайнятості.

• Ступінь реалізації прав людини.

• Стан навколишнього середовища.

Стратегія – це детальний, всебічний комплексний план, спрямований на втілення місії держави.

На сучасному етапі модель ринкової економіки України має відповідати таким вимогам:

1. Поєднання антитоталітарного механізму соціального ринкового господарства та економіки макрорегулювання змішаної економіки.

2. Тривале паралельне функціонування державного та приватного секторів економіки.

3. Економіка Україна має бути змішаною.

4. Посилення ринкової орієнтації та ринкових тенденцій у сфері ринкової економіки має здійснюватися водночас із посиленням впливу держави у соціальній сфері.

При розробці стратегії необхідно чітко визначати цілі, яких треба досягти.

Цілі бувають:

1. Стратегічні – найважливіші напрямки соціально-економічної політики.

2. Тактичні – це цілі які уможливлюють досягнення приоритетних цілей.

3. Оперативні – пов’язані з необхідністю запобіганням загроз виникнення негативних явищ і подання наслідків форс мажорних обставин.

Всі цілі повинні бути конкретними, визначеними в часі, реальними.

Побудова соціально орієнтованої ринкової економіки є стратегічною метою України. З цією метою розробляється концепція, яка ґрунтується на таких елементах: аналіз стану економіки, аналіз цілей і вибір інструментів державного регулювання.

* Прогноз – науково обґрунтоване судження про стан об’єкта в майбутньому, а також про альтернативні шляхи і строки досягнення такого стану.

Передбачення

Функції прогнозування:

1. Науковий аналіз процесів і тенденцій.

2. Дослідження об’єктивних зв’язків соціально-економічних явищ.

3. Оцінювання об’єкта прогнозування.

4. Виявлення альтернатив розвитку.

Основні принципи соціально-економічного прогнозування: цілеспрямованість, системність, наукова обґрунтованість, адекватність об’єктивним закономірностям, альтернативність.

Методами прогнозування є сукупність прийомів та оцінок, що дають змогу на підставі аналізу ретроспективних внутрішніх зовнішніх зв’язків, притаманних об’єкту, а також їхніх змін зробити достатньо вірогідне судження щодо майбутнього розвитку об’єкта.

3. В основі економічної політики держави лежить план дій. Інструментом реалізації такої політики має стати план економічного та соціального розвитку.

Державний план має силу юридичного закону.

Індикативний план – рекомендаційна система планових заходів, спрямованих на досягнення цілей соціально-економічної політики держави, що передбачає створення таких умов функціонування суб’єктів економіки, які б спонукали їх до виконання поставлених завдань.

В умовах, коли підприємствам надано якнайширші свободи у використанні фондів, виборі номенклатури продукції, поставках сировини та інших питаннях господарської діяльності, немає потреби у важелях саме державного управління.

План, з одного боку, не може бути директивним, з іншого - суто індикативним, адже у багатьох підприємств частка майна (або все майно) є державною власністю.

Зменшення у плані частки директивних важелів впливу на об’єкти економіки супроводжується збільшенням частки економіки, за допомогою яких створюються такі умови функціонування, коли суб’єкт економіки має обирати стратегію розвитку в напрямку окреслених державою цілей.