96700 (Українсько-словацькі відносини: формування системи міждержавного співробітництва (1990-ті роки)), страница 2

- визначити основні напрямки, види і форми та основні структурні елементи системи міждержавного українсько-словацького співробітництва в 90- ті роки хх століття;

- розкрити еволюцію зовнішньополітичної взаємодії України та СР;

- проаналізувати чинники розвитку зовнішньоекономічних зв`язків між Україною та СР впродовж 1990 х років;

- розкрити українсько-словацькі взаємозв`язки і взаємовпливи 1990-х років у культурно-духовній сфері;

- вказати на особливості підходів сторін до взаємної гарантії прав національних меншин;

- узагальнити досвід українсько-словацького міждержавного співробітництва 90-х років хх століття, виділити його головні завдання із вдосконалення системи партнерських відносин між Україною та СР на початку третього тисячоліття.

Практичне завдання дипломної роботи, полягає в тому, що методологічні підходи, апробовані в роботі, доцільно застосовувати для вивчення проблем співробітництва України з іншими державами Центрально-Східної Європи; а також у навчальному процесі вищих та середніх-спеціальних навчальних закладах, ліцеях, гімназіях та школах.

Розділ 1. ДЖЕРЕЛА, ІСТОРІОГРАФІЯ І МЕТОДОЛОГІЯ ДОСЛІДЖЕННЯ СТОСУНКІВ МІЖ УКРАЇНОЮ ТА СР У 90-ТІ РОКИ ХХ СТОЛІТТЯ

Джерела, концептуально-теоретичні підходи, методи та інструментарій, які доцільно застосувати для глибокого наукового дослідження новітніх відносин міжнародного співробітництва України і Словацької Республіки в 1990-ті роки, у контексті конкретно-історичного аналізу мають суттєві особливості. По-перше, сучасний незначний часовий відступ від перебігу подій та процесів становлення системи українсько-словацького співробітництва на першому етапі їх розвитку поки що не дозволяє з усією повнотою практично і теоретично осягнути значення здійснених стратегічних кроків, так як їх реальні наслідки проявляються лише в перспективі. По-друге, молоді держави не відразу засвоюють всі принципи і методи відкритості дипломатії та політики, тому рівень інформування громадськості з боку владних і дипломатичних структур України і СР щодо формування зовнішньополітичного курсу і двостороннього співробітництва бажає бути кращим, зокрема, заслуговує публікації хоча б договірна база українсько-словацьких відносин. Вона недостатньо відображена в опублікованих збірках зовнішньополітичних документів України та Словаччини. По-третє, в українській історіографії ще в продовж 70-80-х років хх століття склалася домінуюча заідеологізована методика дослідження міжнародних відносин із сусідніми країнами, які входили до колишнього радянського табору, з акцентом на “інтернаціоналізм” і виключно дружні зв’язки. Певні стереотипи такого дещо спрощеного підходу за інерцією проявляється і в деяких сучасних дослідженнях.

Але системні суспільні зміни і фундаментальна перебудова глобальних і європейських міжнародних відносин з межі 80-90-х років хх століття вплинули на характер і принципи міждержавних стосунків, у тому числі між Україною та СР.

Аналіз становлення і розвитку українсько-словацьких міждержавних відносин 1990-х років потребує розгляду чинників їх еволюції у ракурсі новітніх теорій “конфлікту цивілізацій” і геополітики, позаяк, згідно з їх положеннями, Україна і СР знаходяться на цивілізаційному “розломі” та геополітичному перехресті Сходу і Заходу. Для більш глибокого історичного аналізу розвитку українсько-словацьких відносин доцільно застосовувати синтез стадіального і цивілізаційного підходів. Конкретно-історичне вивчення проблем становлення і розвитку українсько-словацьких стосунків потребує також використання спеціальних науково-історичних методів: історико-генетичного – для вивчення характерних рис попередньої моделі співробітництва і особливостей підготовчого періоду двосторонніх стосунків; історико-порівняльного – для оцінки місця і ролі двосторонніх взаємин у системі міжнародних відносин України і СР; історико-системного – для узагальнення досвіду і уроків функціонування системи українсько-словацького співробітництва.

1.1 Джерельна база дослідження новітньої історії українсько-словацьких відносин

Основною групою джерел для вивчення історії відносин між Україною та СР періоду 90-х рр. хх століття є неопубліковані матеріали з українських та словацьких архівів. Гальмуючим чинником введення в науковий обіг цих джерел є те, що значний масив документального матеріалу з проблем сучасного українсько-словацького співробітництва поки що не систематизований і не сконцентрований у центральних архівних установах. Більшість його перебуває в поточних архівах міністерств і відомств та інших установ і організацій, де знаходиться у непридатному або недоступному для вивчення і використання з науковою метою стані.

До групи опублікованих джерел відносяться насамперед офіційні видання національних законодавчих і зовнішньополітичних актів, які регулюють співробітництво між Україною та СР. Крім комплексу дво- і багатосторонніх договорів, угод, протоколів, конвенцій та ряду інших документів, які були укладені в 1990-ті роки між двома державами, сюди входять також рішення українського і словацького парламентів з ратифікації таких міжнародно-правових актів, закони і програмні документи, зокрема, урядові програми і заяви стосовно принципів зовнішньої політики як України, так і СР. Основні з цих нормативних документів опубліковані в 1990-ті роки в офіційних виданнях – “Відомостях Верховної Ради України” та “Зводі законів СР”. В якості джерел заслуговують особливої уваги документи головних інституйованих суб`єктів міждержавного українсько-словацького співробітництва як міжнародного – договори, угоди, протоколи, програми, плани, концепції, так і внутрішнього характеру – розпорядження, постанови й інші матеріали кабінетів міністрів, відповідних міністерств і відомств України та СР, спрямовані на реалізацію досягнутих двосторонніх домовленостей. Більшість з них публікується в офіційних урядових і відомчих виданнях.

Критичного підходу потребують матеріали преси, як джерела з вивчення процесу розвитку співробітництва між Україною та СР у досліджуваний період. У 1990-ті роки в обох країнах суттєво змінився характер преси – навіть існуючі ще з минулого режиму щоденні і тижневі видання в більшості втратили офіційно-заполітизоване обличчя, стали більш-менш об`єктивними та інформаційно-плюралістичними. Разом з тим, як результат становлення багатопартійності, з`явилося маса нових видань – різноманітних за ідейною спрямованістю та партійною приналежністю. Трансформація преси в Україні, порівняно із Словаччиною, в 1990-ті дещо затягнулася через більш загальмований характер українських реформ. Значна частина особливо регіональних українських газет залишилися фактично офіційними виданнями місцевої влади, виходячи за її фінансової підтримки. А офіційними друкованими органами центральної влади України стали газети Урядовий кур`єр” та Голос України”. Тому матеріали щодо українсько-словацького співробітництва, які друкувалися у цих виданнях, відображали у більшості позицію української влади і мають переважно офіційний характер.

У Словаччині впродовж 1990-х років центральних видань такого характеру уже майже не було. Уряд СР не має і не мав власної газети. Правда, з 1993 р. почав виходити журнал Національної Ради – “Parlamentny Kurier”. До кінця 2000 р. побачили світ майже 80 його номерів. Причому на сторінках цього парламентського видання міститься матеріал переважно політико-публіцистичного і аналітичного характеру. Законодавчі матеріали там не публікуються. Є лише рубрика про хроніку парламентських подій. Більш конкретні офіційні матеріали щодо проблем українсько-словацького співробітництва публікуються на сторінках центральних партійних видань СР.

З середини 1990-х років конкурентна боротьба на ринку щоденних і тижневих видань СР значно загострилася. У неї втрутилися зарубіжні медіальні концерни, насамперед німецькі та австрійські. Вони активно скуповували контрольні пакети акцій газет та журналів СР. І на кінець десятиріччя більшість словацької центральної та регіональної преси знаходилася уже в руках іноземних видавців. Це не могло відбитися і на характері самих видань та матеріалів, які публікуються в них. Занадто спрощено було б говорити, що іноземні тримачі контрольних пакетів акцій провідних словацьких газет диктують редакціям та журналістам – що і як потрібно писати. Свобода слова діє і в ринкових умовах. Але нові власники газет зацікавлені, щоб їх справа була прибутковою. Тому обсяг внутрішньо політичної і міжнародної інформації значно скорочений, зрозуміло, що зменшилась і кількість інформації про Україну та українсько-словацьке співробітництво.

Повертаючись до українських видань, слід зазначити, що більшість українських видань мають проблеми такого ж характеру, проте є ряд видань які висвітлюють політичну хроніку необмежено і тому, на мою думку, було доцільно використати при написанні дипломної роботи. До таких видань насамперед я хтіла б віднести, періодичні видання: “Нове життя”; “Політика і час”; “Український історичний журнал”; “Науковий вісник Дипломатичної Академії України”; “Дукля”; “Політична думка”. В цих видання увага була сконцентрована насамперед на питаннях економічного характеру, введення візового режиму для українських громадян в 2000 році на територію СР, питання розвитку культурних зв`язків між Україною та СР, офіційні зустрічі глав і прем`єр-міністрів держав, входження СР до складу ЄС та НАТО.

Ці матеріали української преси і за період 1990-2004 рр., з критичною оцінкою їх змісту і спрямованості, склали важливу частину джерельної бази дипломної роботи.

Наступним важливим джерелом висвітлення українсько-словацьких відносин є упорядковані збірники документів; “Україна на міжнародній арені”, “Статистичний щоденник”, “Зібрання чинних міжнародних договорів України. Офіційне видання (видання публікується спеціальними томами за кожен рік). Проте, слід зазначити, що ці видання мають також свої недоліки, насамперед документи не повністю висвітлюють зміст угод і договорів, відсутні коментарі і тлумачення упорядника до більшості з наведених документів.

Частково заповнюють прогалину в справі видання зовнішньополітичних документів щодо розвитку міжнародно-правової основи українсько-словацьких стосунків періоду 1990-х років публікації міжнародних договорів і угод та хроніки співробітництва України з іноземними державами у спеціальних рубриках друкованого органу МЗС України – журналу “Політика і час”. Водночас, доступ через мережу Інтернет до текстів основних міжнародно-правових документів, які регулюють українсько-словацьке співробітництво, забезпечено через розміщення їх на сайті “rada. кiev”.

Однак, у цілому вже давно назрів час для систематизації, узагальнення і публікації в Україні існуючої договірної бази українсько-словацького співробітництва в окремому документальному збірнику, що під силу МЗС України та його управлінням. Таке видання матиме практично-прикладне значення для багатьох суб`єктів українсько-словацьких стосунків. Можливо, воно стане і взірцем для публікації аналогічних документальних збірок про дво- і багатосторонні стосунки України хоча б з найближчими сусідами і стратегічними партнерами.

1.2 Рівень вивчення проблеми і методологічні засади конкретно-історичного аналізу українсько-словацького співробітництва

Проблеми становлення і розвитку системи партнерського, добросусідського співробітництва між новими європейськими державами – Україною та Словацькою Республікою привертають до себе все більше уваги політиків, вчених і представників громадськості в Україні та Словаччині. Але до теперішнього часу в українській історіографії немає узагальнюючих, ґрунтовних робіт з питань новітніх українсько-словацьких відносин.

Сучасна українська історіографія відносин між Україною та Словацькою Республікою використовує нові підходи і методологію дослідження проблеми, але водночас і базується на позитивних традиціях національної історичної школи радянського періоду [61-с.111-128]. Українська славістика 50-80 років хх ст. безумовно зробила багато для висвітлення вузлових питань новітньої чехословацької та словацької історії. Провідні українські історики постійно залучалися до написання фундаментальних робіт з чехословацької, чеської і словацької історії [34-с.115;35-с.665]. Національна славістична школа публікувала й інтегровані монографії та підручники з історії південних і західних слов`ян, в т.ч. чехів і словаків [30-с.387;32-с.448]. Цінність даних наукових робіт полягає в тому, що в науковий обіг вводився великий масив фактографічного матеріалу з доступних радянських і зарубіжних джерел , в т. ч. архівних, формувалася логічно взаємозв`язана хронологічна послідовність перебігу історичних подій та еволюції міжнародних відносин, діяльності конкретних осіб.

Найбільший інтерес у ракурсі досліджуваної в дипломній роботі проблематики щодо історичних джерел становлення і розвитку новітніх українсько-словацьких зв’язків представляють публікації вчених 50-80-х років хх ст. з питань участі України в системі співробітництва СРСР із європейськими державами. Варто стверджувати, що в радянській Україні під егідою академічного Інституту історії склалася оригінальна історична школа дослідження “ітернаціональних зв`язків” [23;44;63-с.135]. Однак, і її представники в більшості розглядали українсько-словацьке співробітництво, по-перше, в основному лише як підпорядковані центральним радянсько-чехословацьким відносинам міжреспубліканські зв’язкі Києва і Братислави, тобто на порядок нижчого – “другого” гатунку, ніж взаємини між Москвою і Прагою, а, по-друге як “побратимське” співробітництво що здійснювалося виключно під керівництвом правлячих компартій. Не могла піддаватися сумніву теза про те, що: “Співробітництво КПРС і КПЧ … є вирішальним фактором зміцнення братерського союзу і дружби наших держав і народів” [33-С.14]

Виходячи з такого постулату, в якості складової частини інтернаціональних міжпартійних і “побратимських” зв`язків у 80-ті роки хх ст. аналізувалося і т. зв. “прикордонне співробітництво” між Україною та Словаччиною. Проблематика прикордонних зв`язків почала вивчатися українськими вченими уже в першій половині 1980-х років. Узагальнюючу монографію з питань співробітництва прикордонних адміністративно-територіальних одиниць опублікував у 1984 р. волинський вчений В.П. Колесник, який у співавторстві з Калениченком П.М. видав дещо раніше і роботу про радянсько-польське прикордонне співробітництво[36;39-с.176]. У жовтні 1980 р. в м. Ужгород було проведено першу міжнародну нараду з питань розвитку прикордонних економічних зв`язків СРСР з європейськими партнерами по РЕВ [49-с.512]. Комплексно результати розвитку прикордонного співробітництва в економічній, громадській та культурних сферах розглядалося на всесоюзному семінарі в Ужгороді в 1988 р. Проблематика українсько-словацьких прикордонних зв`язків стала у 80- ті роки предметом спільних досліджень вчених Інституту соціальних і економічних проблем зарубіжних країн АН УРСР та Інституту суспільних наук САН. Слід зазначити, що це питання розглядали вже за наперед заданою схемою “того часу”; і лише з другої половини 80- х років українські вчені в своїх дослідженнях почали надавати аналізу системи т. зв. “прямих звязків” в тому числі були питання виробничого кооперування з словацькими прикордонними адміністративно-територіальними одиницями.

За появи в СРСР елементів ідейного та політичного плюралізму в період горбачовської перебудови мало хто із дослідників українсько-словацького співробітництва ризикнув вийти за рамки ортодоксального положення про керівну роль компартії в “інтернаціональних зв`язках”. Тобто це був лише “косметичний ремонт”, так як кардинально змінити відносини країн “соціалістичної співдружності” не можна було, позаяк взагалі вся суспільна система ”розвинутого соціалізму” не піддавалася реформуванню.

У контексті досліджуваної теми становлення і розвитку українсько-словацьких відносин найважливіше значення мали наступні принципові зміни в методології української історичної науки за минуле десятиліття:

Перше – у методологічному сенсі в українській історіографії відбувся кардинальний перелом – більшість серйозних дослідників відмовилися від аксіом ортодоксального марксизму і одномірного стадіального підходу до вивчення історичного процесу та перейшла на позиції історичного плюралізму і аналізу минулого й сучасності на базі цивілізаційного підходу або конструктивного поєднання методології цивілізаційності і стадіальності.

Друге – історія і теорія новітніх міжнародних відносин незалежної України почала вивчатися із застосуванням загальноприйнятих у світовій науці методів дослідження глобальної системи взаємовідносин як цілісної системи, що динамічно розвивається.

Щодо останнього положення – значний вплив на становлення новітньої української школи аналізу міжнародних відносин суверенної України мали теоретичні положення робіт найвідоміших західних істориків і політологів. Значна частина з них була опублікована в перекладі українською і російською мовами впродовж минулого десятиліття. Зокрема, праці Р. Арона, З. Бжезінського, П. Кальвокорессі [1-с.668;5;37].Вони спричинилися на формуванні української історико-політологічної науки міжнародних відносин, значну організаційну роль в становленні якої в Україні впродовж 1990- х років зіграв журнал “Політична думка”. На його сторінках публікувалася низка робіт, частина з яких потім синтезовано вийшла у трьох найвагоміших колективних монографіях “Політичної думки” з питань політології поскомунізму, української державності та глобальних міжнародних відносин[24;58;78].