Кожний учасник кооперативного банку незалежно від розміру своєї участі у капіталі банку мае право одного голосу.

Банки мають право створювати банківські об’єднання таких типів: банківська корпорація, банківська холдинговая група, фінансова холдингова група.

Банківське об’єднання створюється за попередньою згодою Націонольного банку України та підлягає державній реєстрації шляхом внесення відповідного запису до Державного реєстру банків. Банк може бути учасником лише одного банківського об’єднання.Учасники банковского об’єднання перед своею власною назвою вказують назву банковского об’єднання.

Одним з типів банківських об’єднань є банківська корпорація.

Банківська корпорація- це юридична особа, засновниками та акціонерами якої можуть бути виключно банки. Вона створюється з метою концентрації капіталів банків- учасників корпорації, підвищення їх загальної ліквідності та платоспроможності, а також забезпечення координації та нагляду за їх діяльністю. Банківська корпорація підлягає реєстрації у Національному банку України і заноситься до Державного реєстру банків. Банки, що увійшли у банківську корпорацію, не можуть входити до інших банківських об’єднань, крім як за згодою корпорації, а також ще одною умовою є те, що банки, які увійшли до банківської корпорації, повинні в усіх своїх документах, вказувати свою належність до корпорації.

Банківська холдингова група – це банківське об’єднання, до складу якого входять виключно банки.

Материнському банку банківської холдингової групи мее належати не менше 50% акціонерного капіталу аьо голосів кожного з інших учасників групи, які є його дочірніми банками,

Дочірній банк не мае права володіти акціями материнського банку. У разі, якщо дочірній банк набув прово власності на акції материнського банку, він зобов’язаний відчужити їх у місячний термін.

Фінансова холдингова група має складатися переважно або виключно з установ, що надають фінансові послуги,причому серед них має бути щонайменше один банк, і материнська компанія має бути фінансовою установою.

Материнська компанія фінансової холдингової групи зобов’язана подоати наглядовим органам консолідовано – фінансовий та статистичний звіти групи.

З метою захисту та представлення інтересів своїх членів, розвитку міжрегіональних міжнародних зв’язків, забезпечення наукового та інформаційного обміну і професійних інтересів, розробки рекомендацій щодо банківської діяльності банки мають право створювати неприбуткові спілки чи асоціації. Вони не мають права займатися банківською чи підприємницькою діяльністю і не можуть бути створені з метою отримання прибутку. Асоціація банків є договірним об’єднанням банків і не мае права втручатися у діяльність банків – членів асоціації (спілки).

Розділ ІІІ. Центральний банк країни, його формування і розвиток

3.1 Загальна характеристика центральних банків

Головною ланкою банківської системи будь-якої держави є центральний банк країни. У різних державах такі банки називаються по-різному: народні, державні, емісійні, резервні і т.д.

Центральні банки виникли як комерційні банки, наділені правом емісії банкнот. Незважаючи на те, що першим банком, що здійснив емісію, був Банк Стокгольма (у 1650р. він випустив депозитні сертифікати на золоті монети, що виписувалися на пред'явника і зверталися нарівні з іншими видами грошей на всій території королівства Швеції), першим емісійним банком вважається створений у 1964р. Банк Англії, оскільки він почав випускати банкноти і враховувати комерційні векселі. Згодом, крім емісії банкнот, за центральними банками закріпилася роль скарбника держави, посередника між державою і комерційними банками, провідника грошово – кредитної політики держави. Будучи комерційними, центральні банки були націоналізовані, і в даний час капітал центральних банків чи цілком частково належить державі.

Створення центрального емісійного банку було обумовлено процесами концентрації і централізації капіталу, переходом до єдиних національних грошових систем.

Як правило, основним правовим актом, що регулює діяльність національного банку, служить закон про центральний банк країни; він встановлює організаційно – правовий статус останнього, процедуру чи призначення виборів його керівного складу, статус у взаєминах з державою і національною банківською системою. Даним законом закріплюються повноваження центрального банку як емісійного центра країни.

Поряд із законом про центральний банк взаємодії між центральним банком і банківською системою регулюються законом про банківську діяльність. Такий закон визначає основні права й обов'язки кредитних інститутів стосовно центрального банку.

Центральні банки є регулюючою ланкою в банківській системі, тому їхня діяльність зв'язана зі зміцненням грошового обігу, захистом і забезпеченням стійкості національної грошової одиниці і її курсу стосовно іноземних валют; розвитком і зміцненням банківської системи країни; забезпеченням ефективного і безперебійного здійснення розрахунків.

Традиційно перед центральним банком ставиться 5 основних задач. Центральний банк покликаний бути:

• емісійним центром країни, тобто користатися монопольним правом на випуск банкнот;

• банком банків, тобто робити операції не з торгово – промисловою клієнтурою, а переважно з банками даної країни: зберігати їхні касові резерви, розмір яких установлюється законом, надавати їм кредити, здійснювати нагляд, підтримувати необхідний рівень стандартизації і професіоналізму в національній кредитній системі;

• банкіром уряду, для цього він повинний підтримувати державні економічні програми і розміщати державні цінні папери; надавати кредити і виконувати розрахункові операції для уряду, зберігати золото – валютні (операції) резерви;

• головним розрахунковим центром країни, виступаючи посередником між іншими банками країни при виконанні безготівкових розрахунків, заснованих на заліку взаємних вимог і зобов'язань (клірингів);

• органом регулювання економіки грошово – кредитними методами.

У ряді країн ці задачі центральних банків закріплені законодавством. Так, монополія на емісію національної грошової одиниці дасть можливість центральному банку тримати під контролем ліквідність кредитних інститутів.

Як банк банків центральний банк надає кредитним інститутам можливість рефінансування. Найбільш поширені 2 види операцій центрального банку з кредитними інститутами: покупка і продаж чеків і векселів ( у тому числі казначейських ): заставні операції з цінними паперами, векселями і платіжними вимогами.

Важливу роль у функціонуванні банківської системи країни грає характер здійснення нагляду центральним банком.

При рішенні п'яти задач центральний банк виконує 3 основні функції: регулюючу, контролюючу і інформаційно – дослідницьку.

До регулюючого функції відноситься регулювання грошової маси в обігу. Це досягається шляхом чи скорочення розширення наявної і безготівкової емісії і проведення дисконтної політики, політики мінімальних резервів, відкритого ринку, валютної політики.

З регулюючою функцією тісно зв'язана контролююча функція. Центральний банк одержує велику інформацію про стан того чи іншого банку при проведенні, наприклад, політики мінімальних резервів при редисконтирования. Контролююча функція включає визначені відповідності вимогам до якісного складу банківської системи, тобто процедуру допуску кредитних інститутів на національний банківський ринок. Крім того, сюди відносяться розробка набору необхідних для кредитних інститутів економічних коефіцієнтів і норм і контроль за ними.

У законі про центральний банк велике значення приділяється информацйно – дослідницької функції банку: передбачається, що банк зобов'язаний публікувати свої рішення в спеціальному додатку центральних газет.

Центральний банк, маючи, аналізуючи і публікуючи об'єктивну інформацію про ситуацію в грошово – кредитній сфері, може оперативно реагувати на глобальні і локальні економічні процеси.

3.2 Національний банк України

Національний банк України по своєму правовому статусу є одним з найважливіших інститутів держави. Він не входить у жодну з галузей влади. Свою діяльність здійснює на принципах незалежності й економічної самостійності. Але цей головний орган банківської системи по ряду питань залежить від Центральної Ради, перед якою звітує про свою діяльність. Верховна Рада призначає половину складу Ради НБУ, а також слухає звіти його керівника про діяльність банку.

Рада Національного банку України у відповідності зі статтею 100 Конституції України розробляє основні принципи грошово – кредитної політики і здійснює контроль за її проведенням.

НБУ підтримує економічну політику Кабінету Міністрів, поки вона не суперечить забезпеченню стабільності грошової одиниці. України. Голова Нацбанку чи один з його заступників можуть брати участь у засіданнях Кабінету Міністрів. Таким чином, НБУ як орган держави є рівноправним партнером державного органа виконавчої влади - Кабінету Міністрів України. Основна функція НБУ – забезпечення стабільності грошової одиниці. Адже національна грошова одиниця – це ознака економічного і політичного потенціалу країни, її незалежності.

Законодавство про центральний банк держави покладає на нього виконання інших функцій. До них насамперед відносяться визначення і проведення грошово – кредитної політики відповідно до заснованої Верховної Ради державної програми економічного розвитку.

Нацбанк України має монопольне право здійснювати емісію національної валюти України й організовувати її оборот. Це означає, що більше жоден суб'єкт банківської системи не може здійснювати цю функцію.

Центральний банк держави виступає також кредитором в останній інстанції для банків і кредитних організацій, організовує систему рефінансування, визначає для банків і інших кредитних організацій правила здійснення банківських операцій, бухгалтерського обліку, звітності і захисту інформації. З цією метою НБУ розробляє і підтверджує відповідні нормативні акти у виді положень постанов керуючих органів і т.д.

НБУ визначає систему, порядок і форми розрахунків, у тому числі між банками й іншими кредитними установами, напрямок розвитку сучасних електронних платіжних засобів, систем розрахунків, автоматизацію банківської діяльності і засобів захисту банківської інформації; здійснює банківське регулювання і контроль; веде Реєстр банків, їхніх філій і представництв; здійснює ліцензування банківських і інших операцій у передбачених законом випадках.

На НБУ покладена також важлива функція, як складання платіжного балансу і балансу міжнародних інвестицій України, здійснення їхнього аналізу і прогнозування.

Для міжнародного авторитету Нацбанку України величезне значення має покладання саме на нього функції представництва інтересів України в центральних банках інших держав, міжнародних банках і інших кредитних організаціях, де співробітництво здійснюється на рівні центральних банків. Центральний банк також здійснює валютне регулювання, визначає порядок здійснення розрахунків в іноземній валюті, організовує і здійснює валютний контроль. Лише НБУ має право здійснювати операції з золотовалютним резервом і забезпечувати його нагромадження і заощадження.

Нацбанк України реалізує державну політику з питань захисту державних секретів у банківській системі, бере участь у підготовці кадрів для банківської системи.

Крім зазначеного вище, до списку функцій НБУ відносяться також спостережливі, регуляторні і контрольні. Їхнє здійснення забезпечується через:

1. здійснення усіх видів перевірок банків на місцях, інших кредитних організацій і суб'єктів підприємницької діяльності в Україні, а також перевірку вірогідності інформації, що продається юридичними і фізичними особами під час реєстрації банків, кредитних установ і ліцензування банківських операцій;

2. пред'явлення вимог до проведення загальних зборів акціонерів банків і інших кредитних організацій і визначення питань, по яких повинні бути прийняті рішення.

НБУ має право направляти своїх представників для участі в роботі зборів акціонерів, засідань правління і ревізійної комісії інших банків.

НБУ має право застосовувати міри до порушників законодавства. У випадку порушення чи банком іншою кредитною організацією банківського законодавства України, нормативних актів НБУ, проведення операцій, що загрожують інтересам кредиторів і власників, НБУ має право жадати від банку і кредитної установи усунення виявлених порушень. Якщо ці вимоги не будуть виконані у встановлений термін, НБУ має право застосувати такі міри:

1. підвищити норму обов'язкових резервів;

2. зняти з чи банків інших кредитних установ штраф у розмірі неправомірно отриманого доходу;

3. відсторонити керівництво від керування і призначити тимчасову адміністрацію;

4. відкликати ліцензію на виконання окремих чи всіх банківських операцій.

Але звичайно міри повинні бути адекватні допущеним порушенням.

У випадку виникнення незадовільного фінансового стану комерційного чи банку іншої кредитної організації НБУ може вжити заходів до їхнього фінансового оздоровлення.

У теж час законодавство передбачає певні обмеження у відношенні вимог НБУ. Так, він не має права жадати від банків і інших кредитних організацій виконання операцій і інших дій, не передбачених законами України і нормативних актів НБУ.