3334 (Управління вартістю кредитного портфеля банку), страница 2

Однак існує ряд підходів до питання про визначення поняття й сутності кредитного портфеля банку. Взагалі під портфелем варто розуміти сукупність, набір, запас певних матеріальних, фінансових, ідейних або інших параметрів, що дають подання про характер, напрямки, обсяги діяльності, перспективах ринкової ніші банку.

Основні трактування кредитного портфеля банку наведені в таблиці 1.1. Порівнюючи ці визначення кредитного портфеля, можна зробити висновок що одні автори дуже широко трактують кредитний портфель, відносячи до нього всі фінансові активи й навіть пасиви банку, інші - пов'язують розглянуте понят-тя тільки з позичковими операціями банку, треті - підкреслюють, що, кредит-ний портфель - це не проста сукупність елементів, а класифікована сукупність.

Більшість авторів при визначенні кредитного портфеля ґрунтуються тіль-ки на одному із критеріїв класифікації його елементів - кредитному ризику. На мою думку, для найбільш точного визначення кредитного портфеля необхідно брати до уваги й інших факторів, що здійснюють на нього безпосередній вплив (наприклад, рівень прибутковості й ступінь ліквідності кредитного портфеля).

У закордонній економічній літературі під кредитним портфелем розумі-ється характеристика структури і якості виданих позичок, класифікованих за певними критеріями залежно від поставлених цілей керування [70]. Тобто у визначення сутності кредитного портфеля іноземні економісти включають результат застосування елементів процесу кредитного менеджменту. Останнім часом все більше число вітчизняних фахівців бере на озброєння саме закордонну методи-ку визначення поняття кредитного портфеля.

Такий підхід реалізований і у нормативних документах Національного банку України та Центрального Банку Росії, що регламентують окремі сторони керування кредитним портфелем (зокрема в Положенні Банку Росії № 254-П від 26 березня 2004 р. «Про порядок формування кредитними організаціями резер-вів на можливі втрати по позичках, позичкової й прирівняної до неї заборгова-ності»), визначена його структура, з якої випливає, що в нього включається не тільки позичковий портфель, але й різні інші вимоги банку кредитного характе-ру (див.табл.1.1).

Сутність кредитного портфеля банку можна розглядати на категоріально-му й прикладному рівнях.

У першому аспекті кредитний портфель - це економічні відносини, що виникають при видачі й погашенні кредитів, здійсненні прирівняних до кредит-них операцій. У цьому випадку кредитний портфель визначається як сукупність кредитних вимог банку й інших вимог кредитного характеру, а також як сукуп-ність виникаючих при цьому економічних відносин. У другому аспекті кредит-ний портфель являє собою сукупність активів банку у вигляді позичок, врахова-них векселів, міжбанківських кредитів, депозитів і інших вимог кредитного характеру, класифікованих по групах якості на основі певних критеріїв.

Даючи визначення кредитному портфелю комерційного банку неможливо не торкнути поняття його якості. Під якістю кредитного портфеля будемо розу-міти комплексне визначення, що характеризує ефективність формування кре-дитного портфеля комерційного банку з погляду прибутковості, ступеня кре-дитного ризику (яка, у свою чергу, залежить від фінансового становища пози-чальника, якості обслуговування боргу, а також від всієї наявної в розпоряд-женні кредитної організації інформації по будь-яких ризиках позичальника, включаючи відомості про зовнішні зобов'язання позичальника, про функціону-вання ринку, на якому працює позичальник), і забезпеченості. Рівень показника якості кредитного портфеля оберено пропорційний рівню кредитного ризику (чим вище якість позички, тим менше ймовірність її неповернення або затрим-ки погашення, і навпаки). Те ж саме ставиться до рівня забезпеченості й при-бутковості позички (чим надійніше її забезпечення, і чим більший дохід вона приносить, тим вище якість кредитного портфеля).

Істотним моментом визначення кредитного портфеля є те, що вибір і формування його прямо залежить від визначення банком свого інвестиційного обрію, набору стратегічних і тактичних рішень на певний проміжок часу. У цьому зв'язку, представляється важливим підкреслити, що кредитний портфель є не просто пасивно сформованим набором кредитних вимог банку, а резуль-татом активних дій банку, що динамічно розвивається, свідомо управлінським співвідношенням між різними видами кредитів. Саме тому необхідно розгля-дати кредитний портфель комерційного банку як втілення стратегії, кредитної політики банку (яка є, у свою чергу, частиною загальної стратегії розвитку банку), як результат активних управлінських дій банку, спрямованих на форму-вання певного співвідношення між сукупністю кредитних інструментів.

На формування структури кредитного портфеля банку істотно впливає специфіка сектору ринку, який обслуговується цим банком. Для спеціалізованих банків структура кредитного портфеля концентрується в певних галузях економіки. Для іпотечних банків характерним є довгострокове кредитування. У структурі кредитного портфеля ощадних банків переважають споживчі кредити та позички фізичним особам.

Обсяг і структура кредитного портфеля банку визначаються такими чинниками:

- офіційна кредитна політика банку;

- правила регулювання банківської діяльності;

- величина капіталу банку;

- досвід і кваліфікація менеджерів;

- рівень дохідності різних напрямів розміщення коштів.

Одним з головних завдань, що постають перед менеджментом у сфері кредитування, є розробка кредитної політики банку. Кредитна політика охоплює найважливіші елементи та принципи організації кредитної роботи в банку, визначає пріоритетні напрями кредитування, а також перелік кредитів, які не повинні входити до кредитного портфеля банку. Один і той самий кредит може не відповідати основним вимогам кредитної політики одного банку, але бути цілком прийнятним для іншого.

Кредитна політика банку регулює кредитну діяльність кожного банку і встановлює правила формування кредитного портфеля. Положення кредитної політики необхідно зафіксувати письмово й затвердити на засіданнях Кредитного комітету та Комітету кредитного нагляду. Цей документ має конфіденційний характер, а тому з ним можуть бути ознайомлені лише ті працівники банку, які здійснюють кредитування. Кожному банку необхідно розробити власну кредитну політику, що відбивала б напрями та специфіку його діяльності, можливості цього банку та його клієнтів, рівень допустимого ризику, права й обов’язки кредитних працівників.

Якість кредитного портфеля суттєво впливає на рівень ризикованості та надійності банку, тому саме кредитна діяльність підлягає регулюванню з боку органів нагляду в багатьох країнах. Установлені обмеження та нормативи, а також правила регулювання банківської діяльності відіграють суттєву роль у процесі формування кредитного портфеля.

Національним банком України регулюється обсяг кредитного портфелю банку як нормативна функція показника Н2 – відношення обсягу регулятивного капіталу банку до сумарного зваженого на ризик портфеля активів банку, який включає в себе кредитний портфель банку з коефіцієнтами ризику 50% для міжбанківських операцій кредитування та 100% для операцій кредитування клієнтів [18] – Додаток А.

Одночасно, Національним банком України встановлено вимоги щодо порядку надання кредитів та обов’язкові нормативи кредитного ризику. При цьому поняття „кредитний ризик” в інструктивному матеріалі НБУ має наступну трактовку:

«Кредитний ризик позичальника-контрагента - це сума всіх вимог банку (за мінусом фактично сформованих резервів) та всіх позабалансових зобов’язань щодо цього контрагента» - тобто це не тільки суми виданих кредитів та кредитних гарантій, але і обумовлені угодами суми відсотків за користування кредитами та надання гарантій. Таким чином, НБУ виділяє в нормативних документах поняття „кредитного ризику”, як абсолютної величини кредитних коштів та кредитних вимог, а поняття „ступеню кредитного ризику”, як відносний (відсотковий) рівень, що характеризує ймовірний ступень реалізації абсолютного обсягу «кредитного ризику».

Норматив максимального розміру кредитного ризику на одного контрагента (Н7) визначається як відношення суми всіх вимог банку (за мінусом фактично сформованих резервів) та всіх позабалансових зобов’язань щодо цього контрагента, до регулятивного капіталу банку. Нормативне значення не має перевищувати 25 % (наведені нормативні значення стосуються універсальних банків, для спеціалізованих банків нормативні значення встановлюються диференційовано).

Норматив великих кредитних ризиків (Н8) визначається як відношення суми всіх великих кредитів (за мінусом фактично сформованих резервів) до регулятивного капіталу банку. Нормативне значення Н8 не має перевищувати 8-кратний розмір регулятивного капіталу банку. Якщо норматив великих кредитних ризиків перевищує 8-кратний розмір регулятивного капіталу банку, то автоматично підвищуються вимоги до адекватності регулятивного капіталу. Кредитний ризик вважається великим, якщо сума всіх вимог і позабалансових зобов’язань щодо одного контрагента (або групи пов’язаних контрагентів) становить 10 % і більше від величини регулятивного капіталу банку.

Норматив максимального розміру кредитів, гарантій та поручительств, наданих одному інсайдеру (Н9), визначається як співвідношення суми всіх зобов’язань щодо цього інсайдера перед банком (за мінусом фактично сформованих резервів) і всіх позабалансових зобов’язань, виданих банком щодо цього інсайдера, та регулятивного капіталу банку. Нормативне значення Н9 не має перевищувати 5 %.

Норматив максимального сукупного розміру кредитів, гарантій та поручительств, наданих інсайдерам (Н10), визначається як співвідношення суми сукупних зобов’язань усіх інсайдерів перед банком (за мінусом фактично сформованих резервів) і 100 % суми всіх позабалансових зобов’язань, виданих банком щодо всіх інсайдерів, і регулятивного капіталу банку. Нормативне значення Н9 не має перевищувати 30 %.

У формуванні структури активів банку вирішальним фактором є рівень дохідності кожного виду активних операцій. Проте висока дохідність, як правило, супроводжується високим рівнем ризику, тому менеджменту банку необхідно врахувати обидва фактори. Якщо рівень дохідності різних видів активів приблизно однаковий, то перевага надається найменш ризикованим напрямам розміщення коштів. У такому разі обсяг кредитного портфеля банку може зменшитися на користь портфеля цінних паперів або на користь проведення інших активних операцій.

Для оцінювання прибутковості кредитів банк повинен мати ефективну систему обліку не лише доходів, а й витрат за кожним видом кредитів. На прибутковість кредитних операцій банку впливають як доходи та витрати, так і можливі збитки, що визначаються рівнем кредитного ризику за кожною позичкою. Вимірювання, мінімізація та контроль за рівнем кредитного ризику — одне з найскладніших завдань, що постає перед менеджментом банку у процесі формування кредитного портфеля.

Сучасна класифікаційна структура кредитного портфелю будується за принципом рівня ризикованості кредитів [12]. Банки самостійно визначають рівень ризику кредитних операцій, оцінюють фінансовий стан позичальників (контрагентів банку) та вартість застави в межах чинного законодавства.

З метою розрахунку резерву під кредитні ризики банки мають здійснюва-ти класифікацію кредитного портфеля за кожною кредитною операцією залеж-но від фінансового стану позичальника, стану обслуговування позичальником кредитної заборгованості та з урахуванням рівня забезпечення кредитної опе-рації. За результатами класифікації кредитного портфеля визначається катего-рія кожної кредитної операції: «стандартна», "під контролем", "субстандартна", "сумнівна" чи "безнадійна".

Загальна заборгованість за кредитними операціями становить «валовий кредитний ризик для кредитора», що в термінах Національного банку відповідає поняттям наукового термінологічного блоку – „вартість кредитного портфелю”.

Для цілей розрахунку резервів на покриття можливих втрат за кредит-ними операціями визначається «чистий кредитний ризик» (в абсолютних показниках) шляхом зменшення валового кредитного ризику, класифікованого за ступенями ризику, на вартість прийнятного забезпечення.

Банки зобов'язані створювати та формувати резерви для відшкодування можливих втрат на повний розмір чистого кредитного ризику за основним боргом, зваженого на відповідний коефіцієнт резервування, за всіма видами кредитних операцій у національній та іноземних валютах.

Резерв під кредитні ризики поділяється на резерви під стандартну та нестандартну заборгованість за кредитними операціями. Резерви під нестандартну заборгованість формуються за кредитними операціями, класифікованими як "під контролем", "субстандартні", "сумнівні", а також «безнадійні»:

- «стандартні» кредитні операції - це операції, за якими кредитний ризик є незначним і становить один відсоток чистого кредитного ризику.