3067 (Управління кредитними ризиками в комерційних банках)

НАЦІОНАЛЬНИЙ БАНК УКРАЇНИ

УКРАЇНСЬКА АКАДЕМІЯ БАНКІВСЬКОЇ СПРАВИ

ХАРКІВСЬКА ФІЛІЯ

До захисту допускаю:

завідувач кафедри банківської справи,

Академік АЕН України, д.е.н.,

професор О.В. Васюренко

ДИПЛОМНА РОБОТА

Управління кредитними ризиками в комерційних банках

Керівник роботи, викладач О.М.Христофорова

Консультант з питань використання

інформаційних технологій,

ст. викладач О.І.Ходирєв

Консультант з питань охорони праці,

к.х.н., доцент Л.І. Юрченко

Студентка перепідготовки

спеціалістів групи 3-ПС

спеціальності 7.050105 “Банківська справа”

О.В.Бросленко

Харків - 2009

Вступ

Банківська система – один із найважливіших елементів економіки країни. За образним порівнянням, вона виконує приблизно таку ж функцію й роль в економіці держави, як і кровоносна система в організмі людини: постачає необхідну для життєдіяльності “кров” – гроші в усі сфери народного господарства, одна із найважливіших і невіддільних структур ринкової економіки. В Україні проходить радикальне реформування економіки, з нею і банківської системи, яка базується на вікових принципах.

Банки є одним із головних інструментів здійснення реформ, однією з найважливіших структур ринкової економіки. Стан економіки негативно позначається на розвитку банків України. Щоб вчасно, оперативно, по нагоді здійснювати кредитування економіки держави банки повинні мати у своєму розпорядженні кошти.

Комерційна діяльність банків в нинішніх умовах ускладнена відсутністю сформованого грошового ринку країни, непідготовленістю клієнтів, недосконалістю системи страхування, загальною кризою неплатежів. В цих умовах особливе значення приділяється збалансованості пасивів банків по власним і запозиченим джерелам, збалансованість пасивної і активної частини балансу, а також відповідність формування власних коштів до вимог, що пред`являються зі сторони Національного банку України.

Таким чином, становлення в Україні сучасної банківської справи і банківської системи висуває на перше місце проблеми, які пов`язані з ризиковістю кредитних операцій банку, з достатністю власних коштів для формування резервної бази під забезпечення кредитних операцій.

У зв’язку з цим дослідження питань оцінки та аналізу кредитного ризику в діяльності банку набуває особливого значення, що зумовлює актуальність обраної теми та доцільність проведення досліджень для розвитку цього питання.

Об`єктом дослідження в даній роботі виступає механізм формування і використання резервної бази банків та регулювання їх діяльності за допомогою економічних нормативів, а також досягнення комерційними банками встановлених НБУ розмірів статутних фондів.

Дана робота має на своїй меті розкриття механізму формування резервної бази комерційних банків і механізму управління кредитними ризиками, як зі сторони самих комерційних банків, так і зі сторони держави в особі Національного банку України.

Для досягнення поставленої мети в роботі вирішуються такі завдання: досліджено роль резервної бази банку; наведено сучасний стан формування резервної бази банку; розглянуто організацію роботи з питань управління кредитними ризиками банку; викладено проблеми формування резервної бази банку; запропоновано напрямки щодо вдосконалення методів та механізмів управління кредитними ризиками банку.

Вказаному питанню приділяється значна увага Національного банку України, що знайшло своє відображення у законах “Про банки і банківську діяльність”, “Про Національний банк України”, інструкції НБУ “Про порядок регулювання діяльності банків в Україні”, Положення НБУ “Про порядок створення і державної реєстрації банків, відкриття їх філій, представництв, відділень від 31.08.2001р. № 375, Положення НБУ “Про порядок формування і використання резерву для відшкодування можливих втрат за кредитними операціями банків”, Закон України “Про заставу”.

На вирішення цієї проблеми спрямовані дослідження Васюренка О.В., Гребенник Н.І., Заруби О.Д., Івасіва Б.С., Карманова Є.В., Лаврушина О.І., Міщенка В.І., Мороза А.М., Савлука М.І., Тиркала Л.І.

Характер роботи розкриває взаємовідношення двох рівнів банківської системи України: Національного банку України і комерційних банків, допомагає зрозуміти, що встановлення певних нормативних вимог до пасивів комерційного банку – це об`єктивна необхідність для захисту інтересів вкладників, акціонерів і інших контрагентів банків, а також для ефективної роботи самого банку і ефективності банківської системи України.

Впровадження пропозицій та рекомендацій, наданих в роботі, дозволять покращити роботу з формування та використання резервних фондів банку, допоможуть зрозуміти, що встановлення певних нормативних вимог до пасивів комерційного банку - це об’єктивна необхідність для захисту інтересів вкладників, акціонерів та інших контрагентів банків, а також для ефективної роботи самого банку і ефективності банківської системи України вцілому.

Розділ 1. Кредитний ризик в процесі кредитного портфелю комерційного банку

1.1 Економічна природа і сутність кредитного ризику

У спеціальній літературі є різноманітні визначення кредитного ризику. Будемо користуватися таким визначенням. Кредитний ризик – можливість того, що вартість активів банку, насамперед кредитів, зменшиться у зв’язку з нездатністю або небажанням клієнта (позичальника) повернути борг або частину боргу, включаючи належні за договором відсотки.

При неповернені кредиту в банку зменшується капітал, виникає дефіцит коштів. Якщо кредитні утрати великі, то це може призвести до банкрутства. У випадку, коли сума неповернених кредитів перевищує розмір власних коштів банку, кредитна організація об'єктивно стає несплатоспроможною, оскільки обсяг реально наявних у неї активів є менше розміру зобов'язань і повна їхня оплата стає неможливою. При цьому страждають не тільки інтереси власників банку (акціонерів, учасників), але, найчастіше, і вкладників - фізичних і юридичних осіб, розрахунки, по ракунках яких припиняються.

Тому управління кредитним ризиком має дуже велике значення в системі управління банківськими ризиками, і є необхідною частиною стратегії і тактики виживання і розвитку комерційного банку. Крім того, тема управління кредитним ризиком найбільше розроблена в банківській практиці, кредитний ризик комерційних банків знаходиться під особливим спостереженням НБУ і регулюється множиною нормативних актів.

Управління кредитним ризиком вимагає постійного контролю за структурою портфеля позичок і їхнього якісного складу. У рамках дилеми “прибуток - ризик”, банкір змушений обмежувати норму прибутку, страхуючи себе від зайвого ризику. Він повинен проводити політику розосередження ризику і не припускати концентрації кредитів у декількох великих позичальників, що чревате серйозними наслідками у випадку неповернення позички одним із них. Банк не повинен надмірно ризикувати коштами вкладників, фінансуючи спекулятивні (хоча і високоприбуткові) проекти. За цим уважно спостерігають контрольні органи НБУ в ході періодичних ревізій.

Крім того, кредитний ризик залежить від зовнішніх (пов’язаних зі станом економічного середовища, із коньюнктурою) і внутрішніх (викликаних помилковими діями самого банку) факторів. Можливості управління зовнішніми чинниками обмежені, хоча своєчасними діями банк може у відомій мірі зм'якшити їхній вплив і запобігти значним втратам. Проте основні важелі управління кредитним ризиком лежать у сфері внутрішньої політики банку.

Кредитна політика належить до числа стратегічних планів комерційного банку. Вона фіксується у меморандумі кредитної політики банку і визначає довгострокову мету, шляхи розвитку банку, а також комплекс дій щодо втілення їх у життя.

Кредитна політика банку визначається, по-перше, загальними установками відносно операцій із клієнтурою, розробляється і фіксується в меморандумі про кредитну політику і, по-друге, практичною діяльністю банківського персоналу, який втілює в життя ці установки.

Удосконалення практики потребує розробки оптимальної для банку організації кредитування. Для цього банки, які мають у своєму апараті кваліфікованих і професійних банківських працівників, приділяють увагу пошуку оптимальних варіантів методики розрахунку кредитоспроможності позичальників, правил кредитування. Організація кредитування має забезпечити безумовне повернення позик, цільовий характер їх використання, стимулювання зростання обсягу виробництва продукції, збільшення частки кредитних вкладень, спрямованих на інвестиційні проекти у перспективні, високоефективні галузі. Загальні орієнтири і рекомендації мають сприяти ініціативній роботі практичних працівників, які займаються відбором конкретних кредитних проектів і розробкою умов кредитних договорів. При цьому можна визначити межу суми кредиту, за яким рішення приймають працівники різних посадових категорій. Кредитна політика банку розробляється також на основі економічного стану держави, господарської ситуації у даному регіоні.

При проведенні кредитної політики комерційні банки виходять із необхідності забезпечення поєднання інтересів банку, його акціонерів і вкладників та суб'єктів господарської діяльності з урахуванням загальнодержавних інтересів.

Принципи кредитної політики можна поділити на два види: загальноекономічні та специфічні.

Загальноекономічні принципи включають управління кредитними операціями, процес кредитування (дотримання терміну, цільового характеру, забезпеченості, платності), цілеспрямованість.

До специфічних принципів належать ліквідність, дохідність, надійність.

Розглянемо ці принципи докладно.

Принцип управління кредитними операціями. Закон покладає загальну відповідальність за кредитні операції на раду директорів банку. Остання делегує функції щодо практичного управління на нижчі рівні управління і формулює загальні принципи й обмеження кредитної політики. Тому здатність до управління залежить від компетентності керівництва банку та рівня кваліфікації його рядових працівників, які займаються відбором конкретних кредитних проектів і розробкою умов кредитних угод.

Банківське кредитування здійснюється у відповідності з принципами дотримання терміну, цільового характеру, забезпеченості, платності.

Принцип дотримання терміну означає, що позика має бути повернута в попередньо обумовлений термін. Від дотримання цього принципу залежить можливість банку надавати кредити, оскільки одним із джерел кредитування є повернення позики. Порушення цього принципу означає перетворення позики в прострочену. При порушенні термінів повернення і наявності прострочених позик нові кредити таким позичальникам, як правило, не видаються.

Принцип цільового характеру. Цільовий характер кредитування передбачає вкладення кредитних коштів у конкретні господарські процеси. Його дотримання дає змогу комерційному банку приймати об'єктивніше рішення про можливість видачі кредитів, служить певною гарантією забезпечення їх повернення.

Принцип забезпеченості. Одним із принципів банківського кредитування є забезпечення зобов'язань позичальника щодо повернення позики. Це може досягатися за рахунок застави майна, на яке банком відповідно до закону може бути звернуто стягнення.

Майно та інші форми забезпечення зобов'язань позичальника перед банком мають задовольняти такі вимоги:

• висока ліквідність. Під ліквідністю товаро – матеріальних цінностей, цінних паперів, фінансових вимог до третьої сторони тощо) мається на увазі здатність до конвертації готівкових коштів;

• здатність до довготермінового зберігання (як мінімум, протягом строку погашення позики);

• стабільність цін на заставлене майно;

• низькі витрати щодо зберігання і реалізації застави.

Залежно від того, наскільки заставлене майно відповідає цим умовам. визначається обсяг позики, що видається банком. Розмір позики під заставу майна встановлюється у процентах до ринкової вартості застави на момент укладання кредитної угоди. У разі неплатоспроможності позичальника кредитор має право на реалізацію застави з метою повернення з виручених коштів боргу клієнта й витрат на реалізацію.

Принцип забезпеченості кредиту означає наявність у банку права на захист своїх інтересів, недопущення збитків від неповернення боргу через неплатоспроможність позичальника.

У ролі носіїв гарантії повернення кредиту виступають різні види майна позичальника. Комерційні банки можуть надавати і не забезпечені майном кредити (бланкові позики), однак вони мають обмежене використання, пов'язані з великим ризиком для банку і видаються під високий процент.

Видаючи кредити юридичним і фізичним особам, банк вимагає не тільки повернення їх у встановлений термін, а й виплати процентів за користування ними. В умовах ринкових відносин процент є об'єктивним супутником кредиту, складовою кредитної операції, оскільки остання — це акт комерційного продажу на певний термін грошових засобів.

Принцип платності. В умовах ринкових відносин процент виражає споживчу вартість позичкового капіталу і є частиною додаткової вартості, що виплачується позичальником власникові цього капіталу.

Слід також відзначити, що на величину процентної ставки і на діяльність банку взагалі дуже впливає банківський ризик. Щодо кредитної діяльності, то при формуванні кредитного портфеля необхідно враховувати:

• кредитний ризик, при якому позичальник не може погасити свій борг;

• ризик ліквідності, при якому в банку може виявитися недостатньо коштів для виконання платіжних зобов'язань у встановлені строки;

• процентний ризик – ризик змін процентних ставок, що негативно відобразиться на прибутку банку;

Кредитний ризик має контролюватися для підтримання його на відповідному рівні. Цього рівня можна досягти за допомогою поміркованого управління кредитами, а також таких заходів:

• кредит надається лише тим постачальникам, кредитоспроможність яких перевірена і є задовільною;

• кредитну угоду укладають таким чином, щоб виключити можливість її невиконання;

• постійно контролюється виплата відсотків і погашення основної суми боргу (якщо платежі переходять у категорію прострочених, то негайно вживаються відповідні заходи).

Позики з найвищим ступенем ризику повинні видаватися під вищий процент, щоб компенсувати кредитору витрати від ризикового розміщення коштів. Першокласним позичальникам, тобто тим, які мають високу кредитоспроможність ставкою з невеликим збільшенням. Для інших клієнтів позичковий процент встановлюється на вищому рівні, ніж базова ставка, причому при визначені величини базової процентної ставки необхідно враховувати всі фактори, що підвищують ступінь ризику.

Зазвичай процент за великими позиками має бути нижчим, ніж за малими, оскільки витрати, пов'язані з кредитною послугою, прямо не залежать від її величини, а абсолютний дохід банку за великими позиками вищий, ніж за малими. Інакше кажучи, при видачі великих позик банки зазнають відносно менших витрат. Крім того, великі позики видаються великим позичальникам, які мають менший ризик банкрутства. Але з такого правила можуть бути винятки. Банк може не знижувати процентну ставку за великими кредитами, якщо за його розрахунками це призводить до підвищення ризику у зв'язку з погіршенням структури кредитного портфеля через порушення правила диверсифікації активів.