ДИПЛОМНА РОБОТА

на тему:

«Управління кредитним портфелем (на прикладі ЗАТ «ПриватБанк»)»

Вступ

В умовах формування ринкового середовища, значного спаду промислового та сільськогосподарського виробництва велика увага в організаційній та структурній перебудові економіки приділяється комерційним банкам та банківській системі в цілому.

Провідна роль у вирішенні значних проблем належить саме кредитним відносинам та банкам, що пояснюється не лише збільшенням їхньої ролі в розвитку економіки, але й наявною можливістю швидко і ефективно реагувати на впроваджувані нові механізми господарювання.

В той же час однією з проблем здійсненні реформування та становлення фінансово – кредитного механізму, а отже і розвитку банківської системи в цілому, є досить висока ризикованість кредитних операцій. Зазначимо, що першопричинами є: теоретична недосконалість питання захисту інтересів кредитора від кредитних ризиків, незадовільний фінансово-господарський стан суб’єктів підприємництва, невисока кадрова підготовка працівників банківської системи тощо.

Проведений об’ємний аналіз ситуації, яка склалася в банківській сфері, свідчить, що банки зазнають фінансового краху в зв’язку з надзвичайно ризикованою кредитною політикою.

Основна причина банківських банкрутств – неповернення раніше виданих кредитів. За наявними даними більше половини виданих сум неповністю чи невчасно повертаються позичальникам. Усі зусилля банку щодо повернення кредитів зводяться нанівець через недосконалість нашого законодавства. Тому застосовувані в даний час і рекомендовані заходи щодо запобігання кредитних ризиків зводяться до того, щоб не допустити неповернення позички. Через це доцільно контролювати якість роботи конкретного кредиту ще на стадії його використання, постійно перевіряти здатність позичальника повернути кредит, а також перевіряти забезпечення позички чи гарантії її повернення третьою особою. З огляду на економічну та політичну нестабільність в Україні, найкращою гарантією повернення кредиту є його забезпечення оскільки при виникненні негативних явищ, єдиним джерелом повернення кредиту для банку є реалізація заставленого майна. Використання кожної окремої форми забезпечення повернення кредиту залежить від різних обставин, серед яких можна виділити такі проблемні для банку як: перевірка платоспроможності гарантів та поручителів, прийняття в якості застави неліквідного майна, звернення стягнення на заставу, можливість погашення боргу страховою компанією з огляду на нерозвиненість страхового бізнесу в Україні та його слабку економічну базу тощо.

І все ж необхідність забезпечення повернення наданих кредитів змушує кредитні установи звертатися до такої форми, як застава. Останнім часом саме застава стала найбільш популярною формою забезпечення зобов’язань, але через малий досвід роботи з нею та недосконалість законодавства змушують ставитись до неї досить обережно, тобто приймати тільки те майно позичальника, яке відповідає вимогам ринкових відносин. Для цього потрібно також враховувати те, що вартість майна постійно змінюється, тому на цьому етапі важливо якомога точніше визначити його вартість в майбутньому.

В подальшому послаблений контроль за цільовим використанням кредиту може призвести до негативних наслідків для всієї банківської системи і економіки України в цілому.

З огляду на існуючи труднощі з наданням кредиту та перелічених проблем, обрана тема є досить актуальною. Адже вивчення джерел і форм гарантованості погашення позичок, розробка методів зниження питомої ваги неповернених позичок в загальному обсязі наданих кредитів, ефективне використання результатів аналізу наданих кредитів, ефективне використання результатів аналізу кредитоспроможності клієнтів, а отже і впровадження якісних форм забезпечення та контролю за цільовим використанням позички справляють регулюючий вплив на банківську діяльність. Визначення кредитоспроможності позичальника, віднесення його до відповідного класу надійності, а отже і формування банком резерву покриття на можливі втрати за позиками є ще однією проблемою на шляху здійснення кредитних операцій.

Цим пояснюється потреба у всебічному вивченні вітчизняного та частково іноземного досвіду щодо надання кредитів, застосування ефективних форм забезпечення, повернення управління кредитним портфелем банку, дослідження сучасного стану по даній темі, висвітлення нових методів, концептуальних підходів, науково-методичних рекомендацій з питання проблем оцінки заставленого майна, страхування ризиків неповернення кредиту та удосконалення законодавства в області кредитування.

Проблема забезпеченості повернення кредитів, реалізації заставного права та формування резерву покриття на можливі втрати, а також оцінки та страхування майна знайшли своє відображення в працях Лаврушина О.М., Мороза А.Н., Г. Таскі, О. Куценко, С.Івасів., Галасюка В.М., Костюченко В.М. та інші.

Між тим, до теперішнього часу в Україні комплексного визначення видів кредитних ризиків, джерел їх виникнення, аналізу впливу на прибутковість – збитковість кредитних операцій в умовах переходу до ринку не проводилося. Таке становище пояснюється передусім обмеженим використанням товарно-грошових відносин протягом тривалого часу, а також характерними в минулому адміністративними методами управління. Це виключало необхідність забезпечення гарантії повернення виданих позик, оцінки кредитоспроможності позичальника та відповідно і страхування кредитів.

Тому, з причин складності та багатогранності проблеми, яка досліджується, чимало питань потребує поглибленого системного вивчення. Серед останніх розрізняють основи організації банківського кредитування в Україні, джерела та інструменти забезпечення повернення позичок, формування кредитної політики, практичні методи визначення оцінки майна та інші.

Отже метою роботи є вивчення теоретичних, методологічних та практичних аспектів визначення та оцінки форм забезпечення повернення кредитів, розробка рекомендації щодо удосконалення кредитування, зокрема при застосуванні такої форми забезпечення, як застава, та зменшення ризикованості кредитних операцій.

Поставлена мета обумовлює необхідність вирішення наступних завдань:

• проаналізувати причини і фактори неповернення кредитів;

• вивчити вітчизняний досвід в сфері застосування методів захисту від ризику неповернення позичок;

• виявити ефективність застосування методів та форм забезпечення повернення кредитів;

• порекомендувати практичні шляхи зменшення питомої ваги неповернених кредитів в загальному обсязі наданих позичок.

Методологічну та теоретичну основу роботи складають існуючі розробки українських та зарубіжних науковців, законодавчі та нормативні акти Верховної Ради України, Національного банку, внутрішньобанківські інструкції та положення. Інформаційну основу складають звітні та поточні матеріали комерційного банку, дані періодичного друку, інші джерела інформації.

1. Теоретичні асспекти кредитної діяльності банку

1.1 Кредитна політика та її зміст

У радянській економічній літературі під кредитом розумівся рух позичкового капіталу, наданого в позичку на умовах зворотності за плату у вигляді відсотка. Це визначення ґрунтувалося на тім, що капітал лише відчужується під умовою, що він не продається, а лише віддається в позичку. Узагалі, кредит буквально означає розпорядження визначеною сумою грошей протягом відомого терміну, тобто ті, у кого є надлишок коштів, можуть їх давати в кредит тим, хто має потребу в додаткових сумах[9].

Роль і значення кредиту дуже великі, тому що з його допомогою вирішуються проблеми, що постають перед всією економічною системою. Так за допомогою кредиту можна перебороти труднощі, зв'язані з тим, що на одній ділянці вивільняються тимчасово вільні кошти, а на інших виникає потреба в них. Кредит акумулює капітал, що вивільнився, тим самим, обслуговує приплив капіталу, що забезпечує нормальний відтворювальний процес. Також кредит прискорює процес грошового обігу, забезпечує виконання цілого ряду відносин: страхових, інвестиційних, відіграє велику роль у регулюванні ринкових відносин.

Джерелами позичкового капіталу служать, по-перше, що вивільняються з кругообігу грошові засоби: кошти, призначені для відновлення основного капіталу (тобто амортизаційний фонд); частина оборотного капіталу, що вивільняється в грошовій формі в зв'язку з розбіжністю часу продажу товарів і покупки сировини, палива, матеріалів; капітал, тимчасово вільний у період між надходженням коштів від реалізації товарів і виплатою заробітної плати[17].

Іншим джерелом позичкового капіталу виступають грошовий доход і заощадження приватного сектора. Потрібно відзначити, що, починаючи з 50–60 років 20 сторіччя, у наявності тенденція посилення залучення грошових заощаджень населення. Цьому сприяли, у першу чергу, поліпшення соціально-економічного положення розвитих країн, зміни в структурі споживання.

Як третє джерело позичкового капіталу виступають грошові нагромадження держави, розміри яких визначаються масштабами державної власності і часткою валового національного продукту.

Таким чином, можна зробити висновок, що тимчасово вільні кошти, що виникають на основі кругообігу промислового і торгового капіталу, грошові заощадження приватного сектора і держави утворять джерела позичкового капіталу, що акумулюються в рамках кредитно-фінансових установ.

Ціною позичкового капіталу є відсоток. На відміну від ціни звичайних товарів і послуг, що представляють собою грошове вираження вартості, відсоток є оплатою споживчої вартості позичкового капіталу. Джерелом відсотка є доход, отриманий від використання кредиту.

Більш точну картину, що відображає вартість кредиту, дає норма відсотка, чи процентна ставка. Нормою відсотка називається відношення річного доходу, отриманого на позичковий капітал, до суми наданого кредиту, помноженого на 100. Норма відсотка залежить від прибутку, що поділяється на відсоток і підприємницький доход. Відсоток не може бути більше норми прибутку, тому що ціна позичкового капіталу не виражає його вартості, її зміни не керуються законом вартості[4].

Норма відсотка залежить від співвідношення попиту та пропозиції, що визначаються багатьма факторами. Серед них: масштаби виробництва; розміри грошових нагромаджень і заощаджень усього суспільства; співвідношення між розмірами кредитів, наданих державою, і його заборгованістю; темпи інфляції; ринкова кон'юнктура; державне регулювання процентних ставок; конкурентна боротьба між банками й ін.

У зв'язку з вищесказаним можна укласти, що зміна норми відсотка зв'язано з ринковим механізмом, а також залежить від державного регулювання.

Позичковий відсоток виконує дві функції: перерозподіл частини прибутку підприємств чи доходів приватного сектора і регулювання виробництва шляхом раціонального розміщення позичкових капіталів.

Цікава динаміка кредиту в період циклічних коливань. Позичковий капітал обслуговує в основному кругообіг функціонуючого капіталу, закономірності його руху обумовлені циклічними коливаннями виробництва. У період пожвавлення промислового підйому збільшення обсягу позичкового капіталу відстає від розширення виробництва і товарообігу, попит на позичковий капітал і норма відсотка зростають. Під час криз скорочення виробництва і надлишок дійсного капіталу сполучається з гострою недостачею позичкового капіталу і різким підвищенням норми відсотка. У період депресії, коли частина виробничого капіталу приймає грошову форму, нагромадження позичкового капіталу обганяє нагромадження дійсного, знижується середній прибуток і норма відсотка.

Особливе місце займає в сучасних умовах комерційний кредит – постачання товарів однією компанією іншої на умовах відстрочки платежу, а також лізинг – оренда підприємством машин, устаткування, транспорту з погашенням заборгованості протягом декількох років.

З приведеного вище можна укласти, що саме поняття «кредит» змінюється, воно не може вже розкритися колишнім визначенням як форма переміщення позичкового капіталу від кредитора до позичальника. У сучасних умовах кредитною угодою можна назвати будь-яку економічну чи фінансову операцію, що приводить до виникнення заборгованості одного з учасників. Погашення заборгованості провадиться боржником у грошовій формі одноразово чи в розстрочку, причому в загальну суму платежу, крім боргу, включається надбавка у вигляді відсотка[2].

Від всіх інших форм надання коштів (субсидії, субвенції, дотації й ін.) кредит як економічну категорію відрізняють три основних принципи – терміновість, зворотність і платність.

При цьому під терміновістю маються на увазі заздалегідь обговорені терміни повернення кредитору позикових коштів; під зворотністю – обов'язкова виплата кредитору суми основного боргу на обговорених умовах. Платність означає, що в даній економічній операції кошти являють собою специфічний товар і, на основі закону вартості, його ціна виражається у відсотках.