2342 (Інструменти підтримки платоспроможності та ліквідності комерційного банку (на прикладі АКБ "Приватбанк")), страница 2

1. Розташування отриманих ресурсів в активні операції оптимального ризику з точки зору прибутковості активних операцій та мінімізації ризику неповернення коштів, розміщених в активні операції, та нарахованих процентів за їх користування.

2. Розрахунок максимально допустимої частки розташування отриманих ресурсів в активні процентні операції та в високоліквідні безпроцентні активи - готівкові кошти та безготівкові кошти на кореспондентських рахунках, які забезпечують оперативну платіжну діяльність клієнтів банку та створення обов’язкових резервів в НБУ в залежності від сум запозичених ресурсів.

3. Наявність вільного власного капіталу у високоліквідних формах, який дозволяє покрити можливі ризики втрат частки коштів клієнтів, розташованих в активні операції банку.

4. Забезпечення розташування запозичених ресурсів в активні операції зі строками, які дозволяють своєчасно перевести розташовані кошти (повернення кредитів, погашення цінних паперів та інше) в платіжні високоліквідні кошти для повернення їх позичальнику (клієнту банка) на його вимогу чи згідно договорних строків.

Ліквідність комерційного банку характеризує його здатність перетворити фінансові чи матеріальні активи у грошові кошти з метою вчасного виконання зобов’язань перед вкладниками [43, с.49].

Банківська ліквідність залежить від структури та стабільності депозитної бази банку, достатності капіталу, якості активів, фінансового стану позичальників, репутації банку, яка впливає на здатність швидкого запозичення коштів на ринку. На рівень ліквідності банку впливає комплекс чинників загальноекономічного характеру, таких як грошово-кредитна політика, стан грошового обігу, можливість запозичення коштів в ЦБ, регулятивні обмеження в країні тощо.

Ліквідність комерційного банку - це здатність банку вчасно погасити свої фінансові зобов'язання за рахунок наявних у нього наявних коштів, продажу активів чи мобілізації ресурсів з інших джерел. Однією з центральних завдань управління комерційним банком є підтримка оптимального співвідношення між ліквідністю банку і його прибутковістю, прибутковістю його операцій. Вимоги підтримки ліквідності вступають у протиріччя з задачею максимізації доходу на одиницю активів; тому так важливо оптимальне сполучення надійності дій разом із забезпеченням прибутковості від операцій.

З врахуванням цього у світовій банківській теорії і практиці ліквідність прийнята розуміти як "запас" чи як "потік". При цьому ліквідність як "запас" містить у собі визначення рівня можливості комерційного банку виконувати свої зобов'язання перед клієнтами у визначений конкретний момент часу шляхом зміни структури активів на користь їх високоліквідних статей за рахунок наявних у цій галузі невикористаних резервів.

Ліквідність як "потік" аналізується з погляду динаміки, що припускає оцінку здатності комерційного банку протягом визначеного періоду часу змінювати сформований несприятливий рівень ліквідності чи запобігати погіршенню досягнутого, об'єктивно необхідного рівня ліквідності (зберігати його) за рахунок ефективного управління відповідними статтями активів і пасивів, залучення додаткових позикових коштів, підвищення фінансової стійкості банку шляхом зростання доходів.

Таким чином, кожен комерційний банк повинен самостійно забезпечувати підтримку своєї ліквідності на заданому рівні на основі як аналізу її стану, що складається на конкретні періоди часу, так і прогнозування результатів діяльності і проведення в наступному науково обґрунтованої економічної політики в області формування статутного капіталу, фондів спеціального призначення і резервів, залучення позикових коштів сторонніх організацій, здійснення активних кредитних операцій.

Для здійснення операційної діяльності, зв'язаної з залученням коштів і їхнім розміщенням в умовах ринкової невизначеності майбутнього попиту і надходжень готівкових коштів за певний період, банку потрібні кошти в їх ліквідній формі, тобто такі активи, що могли б бути легко і швидко перетворені в готівку з невеликим ризиком утрат чи узагалі без нього.

Поняття ліквідності банку тісно пов’язане з ліквідністю його балансу. Ліквідність балансу визначається співвідношенням вимог (статей активу) та зобов’язань (статей пасиву). Оскільки баланс складається на певну дату, то ліквідність балансі є оцінкою стану банківської ліквідності на визначену дату. Отже, ліквідність банківського балансу є складовою частиною ліквідності банку. Водночас ліквідність балансу є лише необхідною, але не достатньою умовою ліквідності банку [43].

Поняття ліквідності пов’язується з активами банку. Під ліквідністю активів розуміють їх здатність швидко та без суттєвого зниження вартості перетворюватися в грошову форму. За ступенем ліквідності (тобто легкості перетворення у грошові кошти) банківські активи поділяють на групи [40]:

Високоліквідні активи - активи, які знаходяться в готівковій формі або можуть бути швидко реалізовані на ринку. Це - готівкові кошти, дорожні чеки, банківські метали, кошти на рахунках в інших банках, державі цінні папери.

Ліквідні активи - активи, які можуть бути перетворені в грошову форму протягом певного періоду часу (наприклад 30 днів). До цієї групи відносять платежі на користь банку з термінами виконання в зазначений період, такі як кредити, в тому числі і міжбанківські, дебіторська заборгованість, інші цінні папери (крім високоліквідних), які обертаються на ринку.

Низьколіквідні активи - прострочені, пролонговані та безнадійні кредити, безнадійна дебіторська заборгованість, цінні папери, які не обертаються на ринку, господарські матеріали, будинки, споруди та інші основні фонди.

Попит на ліквідні засоби в банках для забезпечення платоспроможності підвищується з таких основних причин:

зняття клієнтами коштів зі своїх рахунків;

надходження кредитних заявок, які банк вирішує задовольнити;

настання строків погашення заборгованості за позиками, одержаними банком;

настання термінів платежів до бюджету;

виплата дивідендів акціонерам.

Отже, потреба в ліквідних коштах може виникнути як при здійсненні пасивних операцій банку, так і внаслідок проведення активних операцій, якщо рішення про розміщення коштів приймається раніше, ніж знайдено відповідні джерела фінансування.

Джерелами покриття потреби в ліквідних коштах є наступні:

надходження коштів на рахунки клієнтів банку на період до їх використання клієнтом;

настання строків погашення наданих банком кредитів;

продаж активів;

доходи від надання недепозитних банківських послуг;

залучення депозитних вкладів від фізичних та юридичних осіб;

запозичення коштів на грошовому ринку.

Джерела поповнення ліквідних коштів поділяються на внутрішні та зовнішні. До внутрішніх джерел належать накопичені ліквідні активи, величину яких можна визначити за балансом. Перетворення активів банку в ліквідну форму (готівкові чи безготівкові кошти) може відбуватися автоматично з настанням строків погашення кредитів чи цінних паперів, сплати відсотків за користування кредитом, повернення дебіторської заборгованості, одержання дивідендів від пайової участі в інших підприємствах тощо. Цей процес банк може достатньо точно передбачити та спланувати.

До зовнішніх джерел поповнення ліквідних коштів належать залучення депозитів та запозичення на грошовому ринку. На вибір зовнішніх джерел поповнення ліквідності впливають такі характеристики, як доступність, відносна вартість коштів, терміновість та тривалість потреби в ліквідних засобах, правила регулювання, обмеження. Основними джерелами запозичення ліквідних коштів для банків є міжбанківські позики, угоди РЕПО, депозитні сертифікати, позики в євровалюті та механізм рефінансування операцій комерційного банку центральним банком. Підтримання ліквідності за рахунок зовнішніх джерел супроводжується ризиком зміни відсоткових ставок.

Через високу вартість внутрішніх джерел та значну ризикованість зовнішніх джерел поповнення ліквідних коштів на практиці більшість банків зупиняють свій вибір на компромісному варіанті. В такому разі частина попиту на ліквідні засоби задовольняється за рахунок внутрішніх джерел, а решта - за допомогою проведення операцій запозичення коштів на ринку (зовнішніх джерел).

Сутність проблеми банківської ліквідності полягає в тому, що попит на ліквідні засоби рідко дорівнює їх пропозиції в будь-який момент часу, тому банк постійно має справу або з дефіцитом ліквідних коштів, або з їх надлишком. Дефіцит ліквідних засобів призводить до порушення нормативних вимог центральних банків, штрафних санкцій і - що найбезпечніше для банку - до втрати депозитів.

Надмірна ліквідність породжує дилему “ліквідність - прибутковість”, адже найбільш ліквідні активи не генерують доходів. Якщо фактична ліквідність значно перевищує необхідний рівень або встановлені нормативи, то діяльність банку негативно оцінюється акціонерами з погляду не повністю використаних можливостей для отримання прибутку.

Банківська ліквідність відіграє життєво важну роль як у діяльності самих банків, так і у фінансовій системі країни. Без ліквідності банк не може виконувати свої функції і проводити операції з обслуговування клієнтів, тому вирішення проблем ліквідності повинно мати найвищий пріоритет у роботі банку. Щоденна робота з підтримки достатнього рівня платоспроможності та ліквідності є неодмінною умовою самозбереження та виживання банку. Недостатній рівень ліквідності часто стає першою ознакою наявності у банка серйозних фінансових труднощів.

З огляду на винятково важливу роль ліквідності в життєдіяльності банку та підтримці рівноваги банківської системи в цілому в багатьох країнах органами банківського нагляду та законодавством передбачено встановлення нормативів ліквідності. Банки зобов’язані підтримувати показники ліквідності не нижчими від певного рівня (нормативу), що визначається з урахуванням нагромадженого досвіду та конкретних економічних умов у країні.

Дотримання нормативів є необхідною, але не достатньою умовою ефективного управління ліквідністю. З банківською ліквідністю пов’язане широке коло питань, які не можуть бути вирішені лише встановленням мінімальних вимог до рівня ліквідних коштів. Ефективність процесу управління банківською ліквідністю оцінюється за двома основними характеристиками: швидкістю перетворення активів у грошову форму і задоволення потреби в готівкових коштах (часовий компонент) та вартістю підтримки певного рівня ліквідності (вартісний компонент). Адже найбільш стабільні джерела коштів потребують найвищих витрат, а найбільш ліквідні активи - непрацюючі та низькодоходні.

Метою аналізу ліквідності банку є оцінка та прогнозування можливостей банку щодо своєчасного виконання своїх зобов’язань за умови збереження достатнього рівня прибутковості. Перед банком постає завдання пошуку оптимального співвідношення між активами і зобов’язаннями як з погляду забезпечення потреб ліквідності, так і щодо їх доходності та вартості.

Система управління банківською ліквідністю складається з підсистеми стратегічного управління і планування та підсистеми оперативного управління і моніторингу ліквідності. Формування підсистеми стратегічного управління ліквідністю має відбуватися в контексті загальної стратегії банку і базуватися на обраних ним принципах і підходах до управління активами і пасивами. Оскільки вибір загальних стратегій управління банком незначний - їх лише дві, - то це стосується і ліквідності. Першу стратегію спрямовано на максимізацію прибутків, а отже, свідоме прийняття підвищеного ризику незбалансованої ліквідності. Друга має на меті мінімізацію ризику незбалансованої ліквідності та стабілізацію прибутків.

Підсистему оперативного управління ліквідністю спрямовано на визначення щоденної потреби в ліквідних коштах і вибір раціональних джерел їх поповнення для прийняття обгрунтованих управлінських рішень. Основні етапи оперативного управління ліквідністю:

контроль за дотриманням обов'язкових нормативів ліквідності;

визначення планового періоду для оцінювання потреб ліквідності;

розподіл планового періоду на інтервали згідно зі строками виконання активів і зобов'язань;

групування активів і пасивів банку за строками;

прогнозування обсягів і строків проведення активних і пасивних операцій банку у межах обраного періоду;

обчислення розриву ліквідності (фактичного та прогнозованого) у кожному із зафіксованих інтервалів;

обчислення сукупного (кумулятивного) розриву ліквідності впродовж планового періоду;

складання плану дій у разі виникнення дефіциту або позитивного сальдо ліквідності;

моніторинг ліквідної позиції банку.

У процесі формування систем управління банківською ліквідністю ефективність процесу потрібно оцінювати за двома основними параметрами: швидкістю перетворення активів у грошову форму і задоволення потреби в готівкових коштах (часовий компонент) і вартістю підтримки певного рівня ліквідності (вартісний компонент). Адже найстабільніші джерела коштів потребують найвищих витрат, а найліквідніші активи - непрацюючі та низькодохідні.

У практичній діяльності банки застосовують три основні стратегії управління ліквідністю, які по суті є проявом загальних підходів до управління активами і пасивами банку:

стратегія трансформації активів (управління ліквідністю через активи);

стратегія запозичення ліквідних засобів (управління ліквідністю через пасиви);

стратегія збалансованого управління ліквідністю (через активи і пасиви).

Кожна зі стратегій має свої переваги і хиби, а економічна доцільність їх застосування визначається характеристиками банківських портфелів, станом фінансових ринків, особливостями зовнішнього середовища.