2201 (Фінансовий менеджмент банка), страница 2

Вихідний етап планування - стратегічне фінансове планування, що передбачає визначення основних напрямків і цільових параметрів фінансової діяльності банку шляхом вибору загальної фінансової політики банку, яка, у свою чергу, визначає завдання і параметри тактичного фінансового планування – процесу, що забезпечує перетворення цілей, завдань банку і заходів щодо їх виконання в конкретні абсолютні і відносні показники та нормативи, відповідно до яких необхідно здійснювати управління філіями банку в плановому періоді.

Тактичне фінансове планування складає основу розробки та доведення до безпосередніх виконавців бюджетів за всіма аспектами діяльності банку. Оперативне фінансове планування діяльності банку пов`язане з визначенням оптимальних фінансових операцій та перерозподілом фінансових ресурсів між підрозділами банку.

Основою фінансового планування в банку є фінансова політика – складова загальної політики банку

Зміст якої визначається прийнятою банком концепцією розвитку фінансів, стратегічними цілями, що розкривають основні напрями формування, розподілу й використання фінансових ресурсів та сукупністю заходів, що здійснюються органами управління для досягнення поставлених цілей.

Фінансова політика являє собою систему довгострокових цілей фінансової діяльності та найефективніших шляхів їх досягнення. Фінансова політика справляє значний вплив на формування загальної політики економічного розвитку банку.

Тактичне фінансове планування діяльності банку - це процес пошуку оптимального розв'язання фінансових завдань банку в межах стратегічних фінансових цілей банку.

Метою даного виду планування є оцінка поточних перспектив банківського бізнесу і відповідне планування його діяльності, щоб найраціональніше і з максимальним прибутком використати наявні ресурси з урахуванням потенційних можливостей ринку.

Необхідність тактичного планування визначається важливістю розробки фінансових планів, що дають змогу визначити джерела фінансування банку на майбутній період, сформувати структуру доходів та витрат, передбачити побудову його активів та пасивів на кінець запланованого періоду.

Як правило, формуються два види фінансових планів банку - балансовий та план доходів і витрат. Основним недоліком фінансових планів діяльності банку є їх необґрунтованість і неточність через невирішеність фундаментальних питань: які саме ресурси і як потрібно використати для досягнення поставлених цілей.

Бюджет - це фінансовий план, що охоплює всі напрямки діяльності організації та дає змогу порівнювати всі понесені витрати й отримані результати у фінансових термінах на майбутній період часу в цілому і за окремими підперіодами.

Характеризуючи функції бюджетів, слід зазначити, що вони виступають як:

1. економічний прогноз — основні планові рішення приймаються під час розробки стратегічного фінансового плану, процес формування бюджету, власне кажучи, є переробкою цих прогнозів;

2. основа для контролю — у міру реалізації закладених у бюджеті планів реєструються фактичні результати діяльності банку. Порівнюючи фактичні показники з запланованими, можна здійснювати так званий бюджетний контроль;

3. засіб координації - бюджет являє собою виражений у вартісних показниках план діяльності банку;

4. основа для постановки завдання - розробляючи бюджет на наступний період, необхідно приймати рішення завчасно, до початку діяльності в цей період.

Бюджет банку представлений, насамперед, бюджетом активів і пасивів бюджетом доходів і витрат. бюджетом руху грошових коштів і кошторисом капітальних вкладень.

Бюджетування - це технологія складання, коригування, контролю й оцінки виконання бюджетів, а тому бюджетування перетворюється в основу основ усіх технологій внутрішньобанківського управління.

Розрізняють два основних методи бюджетування - зверху вниз і знизу вверх.

Під час бюджетування "зверху вниз" бюджет будується виходячи з цілей і обмежень, поставлених керівництвом банку, на основі яких відбувається розподіл ресурсів. Технологічно це відбувається в такий спосіб: спочатку формуються і веріфікуються бюджетні цілі для банку в цілому, потім на їх основі формуються бюджети великих підрозділів банку, які, у свою чергу, також поділяються на менш великі бюджети і т.п. Недоліком даного методу є значні витрати на дослідження ринкових тенденцій, розроблення стратегії банку і, нарешті, на побудову реалістичного прогнозу. Крім того, централізоване планування діяльності підрозділів викликає негативну реакцію з боку співробітників різних бізнес-центрів, незадоволених втручанням у їх роботу, оскільки центра візоване складання бюджету в багато філіальному банку не може врахувати всіх особливостей кожного окремого регіону. На сьогодні цей метод бюджетування є популярним серед великих банків у розвинених країнах, адже він забезпечує широкі можливості у сфері стратегічного планування.

Бюджетування "знизу вверх", навпаки, передбачає облік і оформлення бюджетних планів окремих підрозділів, які після затвердження складають основу бюджетів більш великих структур і, в остаточному підсумку, усього банку. Технологічно це відбувається шляхом збору й обробки бюджетної інформації від виконавців і керівників нижнього рівня до керівників більш великих підрозділів, а потім до керівництва банку. Основна перевага цього методу - урахування особливостей реальної роботи на місцях, порівняно менша конфліктність, а також зниження управлінських витрат. З іншого боку, відсутність стратегічного централізованого планування залишає банк без чітко поставлених цілей і змушує жити сьогоднішнім днем. Крім того, створюються умови для штучного завищення планових витрат і заниження доходів з боку бізнес-центрів з метою створити собі більш комфортні умови роботи. Таким чином, короткочасний позитивний ефект від впровадження даного методу надалі може обернутися відставанням, від конкурентів і невмінням пристосуватися до мінливих умов зовнішнього середовища.

Таким чином, можна дійти висновку, що обидва методи мають певні переваги й недоліки і жоден з них не можна назвати оптимальним. Найперспективнішими є комплексні методики, що дають змогу організації поєднати обидва методи бюджетування. Наприклад, побудова первинних бюджетів за методикою "вверх" з подальшим коригуванням даних бюджетів відповідно до цілей стратегічного планування за методикою "вниз". При цьому основним завданням системи бюджетування є узгодження цілей організації, обумовлених топ-менеджментом, і реальних детальних знань про шляхи досягнення цих цілей, які є в персоналу бізнес-центрів.

Вибір найбільш зручної та якісної системи бюджетування, залежить, насамперед, від самого банку - його величини, структури, спеціалізації тощо. Тільки ретельний аналіз діяльності кредитної організації в поєднанні зі знанням особливостей різних типів бюджетування дасть змогу зробити правильний вибір і розробити оптимальну технологію банківського бюджетування.

1.3 Система та методи фінансового аналізу

У ході формування ефективної системи фінансового менеджменту банку важливого значення набувають методики аналізу їх фінансово-господарської діяльності. Актуальними на сьогодні є питання поглибленого аналізу таких напрямків, як резерви зростання показників фінансової діяльності, доходи та витрати, раціональність грошових потоків, фінансовий стан тощо.

Фінансовий аналіз банку — це процес дослідження фінансового стану та основних результатів фінансової діяльності банку з метою виявлення резервів підвищення його ринкової вартості та забезпечення ефективного розвитку.

У сучасному банку фінансовий аналіз не просто елемент фінансового управління, а його основа, оскільки фінансова діяльність, як відомо, є переважною в банку. Управління цією діяльністю неможливе без аналізу.

Фінансовий аналіз у банку передбачає: визначення значень показників і нормативів діяльності банку, встановлених зовнішніми регулятивними органами; визначення й аналіз показників, що характеризують процес управління активами і зобов'язаннями банку в цілому та управління окремими видами його активних та пасивних операцій; визначення та аналіз показників, що характеризують процес управління комісійними й торговельними операціями банку; визначення значень внутрішніх показників і нормативів, що регулюють ступінь ризику (у тому числі ризику ліквідності) банківських операцій; визначення й аналіз показників прибутковості діяльності банку та ефективності процесу управління капіталом (власними коштами) банку; визначення показників фінансової стійкості, ліквідності та платоспроможності банку; визначення й аналіз показників ефективності окремих підрозділів банку та окремих видів операцій, аналізу чинників, що впливають на показники ефективності.

За цілями проведення фінансовий аналіз банку поділяється на різні форми залежно від таких критеріїв:

1. За обсягом аналітичного дослідження розрізняють повний та тематичний фінансовий аналіз.

Повний фінансовий аналіз проводиться з метою вивчення всіх аспектів фінансової діяльності та всіх характеристик фінансового стану банку в комплексі.

Відомо, що однією з основних цілей банку є отримання прийнятних для нього фінансових результатів з дотриманням певних обмежень. У свою чергу фінансовий стан - узагальнена, комплексна характеристика банку - відбиває рівень дотримання банком у своїй діяльності обмежень (мінімального розміру абсолютної і відносної величини капіталу, рівня властивих активам ризиків і ліквідності, вартості придбання пасивів, загального ризику тощо).

Повний фінансовий аналіз дає змогу оцінити ступінь досягнення цілей управління, його ефективність; при цьому фінансовий стан банку більше характеризує ефективність його фінансового управління, ніж управління в цілому.

Тематичний фінансовий аналіз обмежується вивченням окремих аспектів фінансового стану банку.

Об'єктами тематичного фінансового аналізу в банку, насамперед, можуть бути показники фінансових результатів, результативності й фінансового стану; показники ефективності системи фінансового управління; ефективності банківських послуг, операцій, технологій, систем тощо.

Тематичний фінансовий аналіз є інструментом реалізації окремих видів фінансового управління (активів, пасивів, ліквідності, ризиків, капіталу тощо) й методом їх наступної оцінки.

У ході управління активами основним завданням їх є досягнення найвищої прибутковості з дотриманням необхідного рівня ліквідності і припустимого рівня ризикованості. Це завдання можна здійснити тільки на основі системного аналізу фінансових активів у зазначених напрямках і цілеспрямованих діях з формування відповідної структури активів.

Управління пасивами пов'язане з аналізом коштів, що не дають доходів; вивченням основних напрямків пошуку необхідних кредитних ресурсів для виконання зобов'язань перед клієнтами і для розвитку активних операцій; аналізом можливих способів залучення "недорогих" ресурсів.

Аналіз є основним методом управління ризиками. З його допомогою досліджуються та оцінюються умови виникнення ризику, масштаби передбачуваного збитку, способи попередження ризику, джерела його відшкодування.

Багато видів управління активами банку, зокрема управління кредитами, інвестиціями, комерційними операціями з нерухомістю, відповідають видам банківської діяльності. Тому її фінансові показники є індикаторами якості управління даними видами активів.

2. За суб'єктом аналізу розрізняють внутрішній та зовнішній фінансовий аналіз банку. Особливостями зовнішнього фінансового аналізу є: орієнтація аналізу на публічну, зовнішню звітність банку; множинність об'єктів-користувачів; різноманітність цілей та інтересів суб'єктів аналізу; максимальна відкритість результатів аналізу для користувачів.

На відміну від внутрішнього відповідні складові зовнішнього аналізу більш формалізовані та менш деталізовані. Відмінність у змісті зовнішнього і внутрішнього аналізу пов'язана з різним інформаційним забезпеченням і завданнями, які вирішують обидва види аналізу.

Основним змістом внутрішнього аналізу банку є: аналіз капіталу; аналіз фінансової стійкості та стабільності; оцінка ділової активності; аналіз динаміки прибутку та рентабельності і факторів, що на них впливають; аналіз ліквідності та платоспроможності тощо.

Цей аналіз здійснюється аналітиками банку і ґрунтується на широкій інформаційній базі, включаючи й оперативні дані.

3. За об'єктом фінансового аналізу банку розрізняють: аналіз фінансової діяльності банку в цілому; аналіз фінансової діяльності окремих, структурних підрозділів, центрів фінансової відповідальності банку; аналіз окремих фінансових операцій банку. Під час першого аналізу предметом вивчення є фінансова діяльність банку в цілому без виокремлення його структурних одиниць та підрозділів.

Аналіз фінансової діяльності окремих структурних підрозділів, центрів фінансової відповідальності банку, як правило, спрямований на дослідження рівня та ефективності використання фінансового потенціалу (витрат). Ця форма аналізу базується на результатах управлінського обліку.

Предметом аналізу окремих фінансових операцій банку можуть бути окремі операції, пов'язані з формуванням і використанням фінансових ресурсів банку.