3072 (Управління ризиками банку)

8

Зміст:

1. Управління ризиками банку………………........................................................3

2. Аналіз балансу банку.......................................................................................7

3. Аналіз активних та пасивних операцій банку................................................10

Список використаної літератури.......................................................................14

1. Управління ризиками банку.

Під ризиком розуміється можлива небезпека втрат, що випливає зі специфіки тих або інших явищ природи і видів діяльності людського суспільства. Ризик - це історична й економічна категорія. Ефективне управління рівнем ризику повинне вирішувати цілий ряд проблем - від відстеження (моніторингу) ризику до його вартісної оцінки.

Рівень ризику, зв'язаного з тим або іншою подією, постійно міняється через динамічний характер зовнішнього оточення банків. Це змушує банк регулярно уточнювати своє місце на ринку, давати оцінку ризику тих або інших подій, переглядати відносини з клієнтами й оцінювати якість власних активів і пасивів, отже, коректувати свою політику в області управління ризиками.

Кожен банк повинний думати про мінімізацію своїх ризиків. Це потрібно для його виживання і для здорового розвитку банківської системи країни. Мінімізація ризиків - це боротьба за зниження втрат, інакше називана управлінням ризиками. Цей процес управління містить у собі: передбачення ризиків, визначення їхніх ймовірних розмірів і наслідків, розробку і реалізацію заходів щодо запобігання або мінімізації пов'язаних з ними втрат.

Усе це припускає розробку кожним банком власної стратегії управління ризиками, тобто основ політики прийняття рішень таким чином, щоб вчасно і послідовно використовувати всі можливості розвитку банку й одночасно утримувати ризики на прийнятному і керованому рівні.

Цілі і задачі стратегії управління ризиками у великій мірі визначаються постійно змінюючимся зовнішнім економічним середовищем, у якій приходиться працювати банкові. Основними ознаками зміни зовнішнього середовища в банківській справі України в останні роки є: зростання кількості банків і їхніх філій; регулювання умов конкуренції між банками з боку Національного банку й інших державних органів; перерозподіл ризиків між банками при участі Національного банку; розширення грошового і кредитного ринків; поява нових (нетрадиційних) видів банківських послуг; посилення конкуренції між банками, випадки поглинання великими банками дрібних конкурентів; збільшення потреби в кредитних ресурсах у результаті зміни структури росту потреби підприємств в оборотному капіталі і зміни структури фінансування убік зменшення банківської частки власного капіталу клієнтів банку; частішання банкрутств у сфері дрібного і середнього бізнесу з одночасним ухиленням від виконання вимог кредиторів: відсутність діючих гарантій по поверненню кредиту.

Банк повинен вміти вибирати такі ризики, які він може правильно оцінити і якими здатний ефективно керувати. Вирішивши прийняти визначений ризик, банк повинен бути готовим керувати ним, відслідковувати його. Це вимагає володіння навичками якісної оцінки відповідних процесів.

В основу банківського управління ризиками повинні бути покладені наступні принципи:

- прогнозування можливих джерел збитків або ситуацій, здатних принести збитки, їхній кількісний вимір;

- фінансування ризиків, економічне стимулювання їхнього зменшення;

- відповідальність і обов'язок керівників і співробітників, чіткість політики і механізмів управління ризиками;

- скоординований контроль ризиків по всіх підрозділах і службах банку, спостереження за ефективністю процедур управління ризиками.

Завершальний, найважливіший етап процесу управління ризиками - запобігання (попередження) виникнення ризиків або їхня мінімізація. Відповідні способи разом зі способами відшкодування ризиків складають зміст так називаного регулювання ризиків.

Найважливішими елементами систем управління ризиками є:

- чіткі і документовані принципи, правила і директиви з питань торговельної політики банку, управління ризиками, організації трудового процесу і використовуваної термінології;

- створення спеціальних груп управління ризиками, не залежних від комерційних підрозділів банку; керівник підрозділу, що відає ринковими ризиками, звітує перед виконавчим директором банку, керівник підрозділу кредитних ризиків - перед директором по кредитах, тобто перед членами вищого керівництва банку;

- установлення лімітів ринкових і кредитних ризиків і контроль за їх дотриманням, а також об'єднання ризиків по окремим банківським продуктам, контрагентам і регіонам;

- визначення періодичності інформування керівництва банку про ризики. Як правило, така інформація представляється щодня, особливо по ринкових ризиках;

- для всіх типів ризиків створюються спеціальні нечисленні групи по управлінню, не залежні від комерційних підрозділів банку;

- всі елементи системи контролю і управління ризиками регулярно перевіряються аудиторами, що не залежать від комерційних служб банку.

Великі банки звичайно мають два комітети з управління ризиками: комітет із кредитного ризику і комітет з управління активами і пасивами банку.

Відповідальність за реалізацію політики, розроблювальної комітетом із кредитного ризику, несе кредитний відділ. Операційний відділ, відділи цінних паперів, міжнародних кредитів і розрахунків, аналізу банківської діяльності, маркетинговий несуть відповідальність за реалізацію політики, розроблювальної комітетом з управління ризиками, зв'язаними з активами і пасивами.

Ефективне управління рівнем ризику повинне вирішувати цілий ряд проблем - від відстеження (моніторингу) ризику до його вартісної оцінки. Рівень ризику, зв'язаного з тим або іншою подією, постійно міняється через динамічний характер зовнішнього оточення банків. Це змушує банк регулярно уточнювати своє місце на ринку, давати оцінку ризику тих або інших подій, переглядати відносини з клієнтами й оцінювати якість власних активів і пасивів, отже, коректувати свою політику в області управління ризиками.

До основних засобів (методик) управління ризиками можна віднести:

- використання принципу зважених ризиків;

- здійснення систематичного аналізу фінансового стану клієнтів банку;

- здійснення систематичного аналізу платоспроможності і кредитоспроможності банку;

- застосування принципу поділу ризиків;

- рефінансування кредитів;

- проведення політики диверсифікації (широкий перерозподіл кредитів у дрібних сумах, наданих великій кількості клієнтів, при збереженні загального обсягу операцій банку);

- страхування кредитів і депозитів;

- застосування застави;

- застосування реальних персональних і “мнимих” гарантій;

- хеджування валютних операцій;

- збільшення спектру здійснюваних операцій (диверсифікація діяльності).

2. Аналіз балансу банку.

Баланс - це метод економічного групування і відображення коштів банку за складом, розміщен­ням та джерелами утворення, це основа фінансової звітності, яка відображає його активи, зобов'язання та власний капітал у грошовому виразі на певну дату.

У балансі здійснюється систематизація бухгалтер­ської інформації за попередньо визначеними правила­ми. Баланс є головним інструментом для вивчення діяль­ності банку.

Елементи, що безпосередньо пов'язані з оцінкою фінансового стану в балансовому звіті, визначають:

Активи - це ресурси, що контролюються установою банку в результаті попередніх подій і з яких передба­чається отримання майбутньої економічної вигоди, що врешті призведе до потоку грошових коштів для установи.

Зобов'язання - це поточні обов'язки установи банку, що випливають із попередніх подій, виконання яких пов'язане з відпливом ресурсів (активів).

Капітал - залишкова частка в активах після від­рахування всіх зобов'язань.

В основу побудови балансу банків покладено такі принципи:

■ Інформація в балансі відображається методом подвійного запису. Кожна банківська операція, що підлягає реєстрації в балансі, аналізується з
позиції бухгалтерської моделі облікової формули балансу:

Активи = Зобов'язання + Капітал;

• Баланс банку може складатися як у розгорнутій формі, тобто за всією номенклатурою діючих ра­хунків, так і за скороченою формою - за статтями
  балансу. Баланс, складений за скороченою фор­мою, називається балансовим звітом;

• Балансовий звіт та звіт про прибутки і збитки взаємопов'язані. Цей зв'язок може бути представ­лений в обліковій моделі:

Активи = Зобов'язання + Капітал + (Доходи - Витрати);

• Банк повинен представляти балансовий звіт, у якому групуються активи і зобов'язання за їх характером і подається перелік у порядку їх відносної ліквідності;

• Повне і чітке відображення стану всіх коштів і цінностей, зосереджених у комерційних банках за окремими видами (це забезпечує контроль за їх збереженням та цільовим використанням);

• Одностороння форма складання балансу. Табли­ця балансу складається з двох частин: перша - актив - характеризує стан (тобто залишки і роз­міщення коштів); друга - пасив – характеризує джерела цих же коштів і їх цільове призначення. Пасив включає зобов'язання та капітал. Різниця між доходами і витратами банку на певну дату показується в капіталі на статті «Фінансовий результат поточного року» і може впливати на капітал як позитивно, так і негативно. Правильно складений баланс має рівність сум статей активу і пасиву;

• Відображення однорідних за економічною суттю операцій на одній і тій же статті балансу;

• Щоденне складання балансу пов'язане з опера­тивністю обліку в комерційних банках. Забез­печення своєчасного щоденного складання
  балансу досягається на даному етапі шляхом використання сучасних банківських технологій, комп'ютеризації.

Таким чином, у балансі банку відображені всі опера­ції за звітний період (день, місяць, рік) та залишки на рахунках на відповідні дати. Залишки відображають фактичну наявність коштів банку, його матеріальних засобів, а також фінансові результати.

Облікова формула балансу - це одночасно як алге­браїчна, так і економічна моделі. Як алгебраїчна вона може бути представлена по-різному, наприклад: Активи - Зобов'язання = Капітал.

Як економічна модель вона символізує істину - те, що мені належить, за вирахуванням того, що я вам винен, становить мій капітал.

Отже, використання цього бухгалтерського рівняння дозволяє за загальними даними балансового звіту визна­чити платоспроможність банку. Різниця між банків­ськими активами і зобов'язаннями становить реальну величину власного капіталу банку. Банк є платоспро­можний доти, доки величина його власного капіталу більша за нуль.

Кожна банківська операція, що підлягає реєстрації в балансі, аналізується з позиції його облікової формули.

Операція завжди відображається, як мінімум, двома змі­нами в бухгалтерському рівнянні, та після запису кожної операції повинна зберігатися рівність між правою і лівою частинами рівняння. Можна виділити чотири типи опе­рацій (Табл. 1):

Таблиця 1. Правила реєстрації банківських операцій у балансі

3. Аналіз активних та пасивних операцій банку.

Банківські операції відображаються окремими статтями в ба­лансі комерційного банку. Залежно від того, в якій частині бала­нсу вони обліковуються, їх поділяють на пасивні й активні.

Пасивні операції - це операції з мобілізації ресурсів комер­ційного банку. За видом банківських ресурсів розрізняють пасив­ні операції з формування власних, залучених (депозитних) та по­зичених (не депозитних) ресурсів. Операції з формування власних ресурсів охоплюють:

• операції з формування статутного капіталу банку;

• операції з формування резервного фонду банку;

• операції з формування страхових фондів банку;

• операції з формування інших фондів банку спеціального при­значення, які створюються за рахунок прибутку банку і викорис­товуються відповідно до рішення, прийнятого вищою управлін­ською ланкою комерційного банку;

• операції, пов'язані з формуванням і розподілом банківського прибутку.

Операції з формування залучених ресурсів називають пасив­ними депозитними операціями. Вони відображають процес за­лучення й обліку в банківському балансі тимчасово вільних кош­тів юридичних, фізичних осіб, банків, які зберігаються на різно­манітних рахунках (строкових і до запитання). Вкладниками мо­жуть бути як юридичні та фізичні особи, що постійно обслуго­вуються в даному банку (клієнти банку), так і юридичні і фізичні особи, що не належать до постійних клієнтів цього банку, а об­слуговуються в іншому банку.

У банківській практиці України передбачена можливість ви­бору банку для постійного обслуговування і для проведення окре­мих депозитних операцій на вигідних умовах в інших банках. З цією метою банки відкривають рахунки до запитання (поточні, бюджетні) та на строк (депозитні). Наявність залишку грошових коштів на цих рахунках дає можливість банку, що обслуговує власників рахунків, використовувати ці залишки як ресурси для здійснення активних операцій з метою отримання доходу. Паси­вні депозитні операції створюють можливість користування тим­часово вільними грошовими коштами інших банків, які зберіга­ються на кореспондентських рахунках (кошти до запитання) та строкових депозитах (кошти на строк).

Отже, пасивні депозитні операції можна класифікувати:

• за категорією вкладника:

- операції із залучення тимчасово вільних коштів юридичних осіб - на поточні, бюджетні, депозитні рахунки;

- операції із залучення тимчасово вільних коштів фізичних осіб - на поточні, депозитні рахунки;