1892 (Розрахунки обов’язкових економічних нормативів регулювання діяльності комерційних банків), страница 3

Якщо норматив великих кредитних ризиків перевищує 8-кратний розмір регулятивного капіталу, то вимоги до нормативу адекватності регулятивного капіталу (Н₂) автоматично підвищуються:

якщо перевищення становить не більше ніж 50 відсотків, то вимоги до нормативу адекватності регулятивного капіталу (Н₂) подвоюються,

якщо перевищення більше ніж 50 відсотків, то вимоги до нормативу адекватності регулятивного капіталу (Н₂) потроюються.

3) Максимальний розмір кредитів, гарантій та поручительств, наданих одному інсайдеру (Н₉)

Інсайдер – фізична чи юридична особа, яка здатна здійснювати прямий або непрямий вплив на діяльність банку.

До інсайдерів фізичних осіб належать:

а) власники істотної участі ¹;

б) управлінський персонал банку:

• перші керівники банку;

• головний бухгалтер та його заступники;

• керівники структурних підрозділів банку;

• члени кредитного комітету;

• керівники філій;

• головні бухгалтери філій;

• працівники внутрішнього аудиту;

• члени ревізійної комісії;

в) контролери:

• особи, які здійснюють зовнішній аудит банку;

• особа, яка є керівником державних органів, здійснюючих контроль за діяльністю банків;

г) керівники та контролери споріднених осіб¹;

д) асоційовані особи: рідні брати та сестри, батьки, чоловік, дружина або повнолітні діти акціонерів банку, які є власниками істотної участі банку.

До інсайдерів юридичних осіб належать:

а) власники істотної участі ;

б) афілійовані особи:

• установа, що має істотну участь у банку;

• установа, в якій банк є власником істотної участі;

в) споріднені особи:

• установа, у якій власником істотної участі є особа, яка водночас є власником істотної участі в банку;

• установа, керівники якої є одночасно керівниками банку;

г) асоційована особа – юридична особа, в якій керівником є батьки, брати й сестри, дружина, чоловік або діти керівників банку, а також установ – акціонерів банку, які є власниками істотної участі у банку.

Норматив максимального розміру кредитів, гарантій та поручительств, наданих одному інсайдеру, установлюється для обмеження ризику, який виникає під час здійснення операцій з інсайдерами, що може призвести до прямого та непрямого впливу на діяльність банку. Цей вплив зумовлює те, що банк проводить операції з інсайдерами на умовах, не вигідних для банку, що призводить до значних проблем, оскільки в таких випадках визначення платоспроможності контрагента не завжди здійснюється достатньо об’єктивно.

Норматив максимального розміру кредитів, гарантій та поручительств, наданих одному інсайдеру, визначається як співвідношення суми всіх зобов’язань цього інсайдера перед банком (за мінусом фактично сформованих резервів) і всіх позабалансових зобов’язань, виданих банком щодо цього інсайдера, та капіталу банку.

, де

З_і – зобов’язання одного інсайдера перед банком:

строкові депозити, що розміщені в інших банках;

заборгованість за кредитами;

сумнівна, пролонгована та прострочена заборгованість за кредитами/депозитами;

дебіторська заборгованість та сумнівна дебіторська заборгованість;

заборгованість (у тому числі прострочена й сумнівна) за факторинговими операціями, фінансовим лізингом, урахованими векселями, борговими цінними паперами;

акції (крім вкладень у статутні фонди інших банків та фінансових установ, на суму яких зменшено регулятивний капітал);

ПЗ_і – позабалансові зобов’язання перед банком одного інсайдера:

гарантії, поручительства, акредитиви та акцепти, що надані банком;

сумнівні гарантії та поручительства;

зобов’язання з кредитування, що надані банком.

4) Максимальний сукупний розмір кредитів, гарантій та поручительств, наданих інсайдерам (Н₁₀)

Норматив максимального сукупного розміру кредитів, гарантій та поручительств, наданих інсайдерам, установлюється для обмеження сукупної суми всіх ризиків щодо інсайдерів. Надмірний обсяг сукупної суми всіх ризиків щодо інсайдерів призводить до концентрації ризиків і загрожує збереженню регулятивного капіталу банку.

Норматив максимального сукупного розміру кредитів, гарантій та поручительств, наданих інсайдерам, визначається як співвідношення сукупної заборгованості зобов’язань усіх інсайдерів перед банком (за мінусом фактично сформованих резервів) і 100 відсотків суми позабалансових зобов’язань, виданих банком щодо всіх інсайдерів, та капіталу банку.

, де

n – кількість інсайдерів, які мають заборгованість перед банком.

4. Нормативи інвестування

(розраховуються щоденно, а контроль здійснюється НБУ за формулою середньоарифметичної величини за місяць)

З метою забезпечення контролю за інвестиційною діяльністю банків, а саме за прямими інвестиціями, Національний банк установлює нормативи інвестування.

Прямі інвестиції банків – це внесення банками власних коштів або майна до статутного фонду юридичної особи.

Банки мають право здійснювати прямі інвестиції (за рахунок власних коштів і від власного імені) лише на підставі письмового дозволу Національного банку, що надається згідно з правилами, установленими відповідними нормативно-правовими актами Національного банку.

Банки мають право здійснити інвестицію без письмового дозволу Національного банку, якщо:

інвестиція і будь-яку юридичну особу становить не більше ніж 5 відсотків регулятивного капіталу банку;

юридична особа, в яку здійснюється інвестиція, веде виключно діяльність з надання фінансових послуг;

регулятивний капітал банку повністю відповідає вимогам, установленим Інструкцією НБУ, та вимогам для інвестицій, установленим нормативно-правовими актами Національного банку.

Банку забороняється інвестувати кошти в підприємство, установу, статусом яких передбачено повну відповідальність його власників.

З метою обмеження інвестиційного ризику, пов’язаного із здійсненням інвестиційної діяльності та можливою втратою капіталу інвестора, Національний банк установив такі нормативи інвестування: норматив інвестування в цінні папери окремо за кожною установою ¹ (Н₁₁), норматив загальної суми інвестування (Н₁₂).

1) Інвестування в цінні папери окремо за кожною установою (Н₁₁)

Норматив інвестування в цінні папери окремо за кожною установою встановлюється для обмеження ризику, пов’язаного з операціями вкладання коштів до статутних фондів установ, що може призвести до втрати капіталу банку.

Норматив інвестування в цінні папери окремо за кожною установою визначається як співвідношення розміру коштів, які інвестуються на придбання акцій (паїв, часток) окремо за кожною установою, до регулятивного капіталу банку.

, де

К_інв. – кошти, що інвестуються:

акції та інші цінні папери з нефіксованим прибутком у портфелі банку на продаж та на інвестиції, що випущені установою;

вкладення в асоційовані та дочірні фінансові установи;

Ц_пб – сума вкладень у цінні папери на продаж та інвестиції, що випущені іншими банками (за мінусом суми сформованого резерву під знецінення ціх паперів);

В_сф – вкладення у статутні фонди інших банків та фінансових установ, на суму яких зменшено регулятивний капітал згідно з цією інструкцією.

2) Загальна сума інвестування (Н₁₂)

Норматив загальної суми інвестування встановлюється для обмеження ризику, пов’язаного з операціями вкладання (прямого чи опосередкованого) коштів банку до статутних фондів будь-яких юридичних осіб, що може призвести до втрати капіталу банку.

Цей норматив характеризує використання капіталу банку для придбання акцій (паїв/часток) будь-яких юридичних осіб.

Норматив загальної суми інвестування визначається як співвідношення суми коштів, що інвестуються на придбання акцій (паїв/часток) будь-яких юридичних осіб, до регулятивного капіталу банку.

, де

d – кількість юридичних осіб, в статутні фонди яких інвестуються кошти банку.

5. Норматив загальної відкритої (довга/коротка) валютної позиції уповноваженого банку (Н₁₃)

Визначається щоденно, окремо щодо кожної іноземної валюти, контроль здійснюється НБУ за формулою середньоарифметичної величини за місяць

Діяльність банків на валютних ринках, що полягає в управлінні активами і пасивами в іноземній валюті, пов’язана з валютними ризиками (одним з елементів ринкового ризику), які виникають у зв’язку з використанням різних валют під час проведення банківських операцій.

Валютна позиція – це співвідношення вимог (балансових і позабалансових) та зобов’язань (балансових і позабалансових) банку в кожній іноземній валюті. При їх рівності позиція вважається закритою, при нерівності – відкритою. Відкрита позиція є короткою, якщо обсяг зобов’язань за проданою валютою перевищує обсяг вимог, і довгою, якщо обсяг вимог за купленою валютою перевищує обсяг зобов’язань.

При цьому довга відкрита валютна позиція при розрахунку зазначається зі знаком плюс, а коротка відкрита валютна позиція – зі знаком мінус.

На розмір відкритої валютної позиції уповноваженого банку впливають:

купівля (продаж) готівкової та безготівкової іноземної валюти;

поточні і строкові операції (на умовах своп, форвард, опціон та інші), за якими виникають вимоги та зобов’язання в іноземних валютах;

одержання (сплата) іноземної валюти у вигляді доходів або витрат;

купівля (продаж) основних засобів і товарно-матеріальних цінностей за іноземну валюту;

надходження коштів в іноземній валюті до статутного фонду;

погашення банком безнадійної заборгованості в іноземній валюті;

інші обмінні операції з іноземною валютою.

З метою зменшення валютного ризику в діяльності банків Національний банк установлює норматив ризику загальної відкритої (довгої/короткої) валютної позиції (Н₁₃), у тому числі обмежується ризик загальної довгої відкритої валютної позиції банку (Н_13-1) і ризик загальної короткої відкритої валютної позиції банку (Н_13-2).

Норматив ризику загальної відкритої (довгої/короткої) валютної позиції банку встановлюється для обмеження ризику, пов’язаного з проведенням операцій на валютному ринку, що може призвести до значних втрат банку.

Норматив ризику загальної відкритої (довгої/короткої) валютної позиції (Н₁₃) визначається як співвідношення загальної величини відкритої валютної позиції банку за всіма іноземними валютами у гривневому еквіваленті до регулятивного капіталу банку:

де

ВВП – загальна величина відкритої валютної позиції банку, визначається як сума абсолютних величин (без урахування знака) усіх довгих і коротких валютних позицій у гривневому еквіваленті за всіма іноземними валютами. За кожною іноземною валютою обчисляється підсумок вимог (балансових і позабалансових) і зобов’язань (балансових і позабалансових) та розраховується відкрита валютна позиція банку в гривневому еквіваленті.

6. Заходи впливу Національного банку за порушення економічних нормативів

У разі порушення банками економічних нормативів, Національний банк застосовує такі заходи впливу адекватно допущеним порушенням.

1. Письмове застереження. Якщо банк порушує норматив миттєвої ліквідності і його значення перебуває в межах 10-15 відсотків, то Національний банк надсилає йому письмове застереження з вимогою надати прогнозні розрахунки джерел надходжень та використання коштів на наступні 90 днів та розробити заходи підвищення ліквідності (Н₄) до нормативного рівня.

2. Розпорядження щодо зупинення виплати дивідендів чи розподілу капіталу в будь-якій іншій формі. Цей захід впливу НБУ застосовує для банків, які порушили норматив адекватності основного капіталу (Н₃).

3. Установлення для банку підвищених економічних нормативів. Застосування в частині підвищення нормативу адекватності регулятивного капіталу (Н₂) та/або нормативу адекватності основного капіталу (Н₃), а також нормативів кредитного та валютного ризику для банків що здійснюють операції з високим рівнем ризику.

4. Підвищення резервів на покриття можливих збитків за кредитами та іншими активами. У разі здійснення банком окремих операцій з підвищеним рівнем ризику, що можуть загрожувати інтересам кредиторів і вкладників, Національний банк може видати розпорядження банку щодо підвищення резервів на покриття можливих збитків за кредитами та іншими активами, яке полягає в установленні підвищеного розміру відрахувань до резервів (коефіцієнта резервування) під ці активні операції.

5. Обмеження, зупинення чи припинення проведення банком окремих операцій з високим рівнем ризику.

У випадках порушення банком відповідних економічних нормативів, Національний банк може видати розпорядження щодо обмеження, зупинення чи припинення проведення окремих видів здійснюваних банком операцій (визначені в статті 47 Закону про банки) з високим рівнем ризику.