95164 (Особливості використання фізичних вправ при сколіозі)

МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ

ЧЕРКАСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ

ІМ. БОГДАНА ХМЕЛЬНИЦЬКОГО

Кафедра фізичного виховання

Реферат на тему:

Особливості використання фізичних вправ при сколіозі

2009

План

Вступ

1. Характеристика захворювання

2. Особливості виконання фізичних вправ

Висновки

Список використаних джерел

Вступ

Метою моєї роботи є ознайомлення суспільства з характеристиками захворювання показання та протипоказання застосування фізичних вправ, профілактика сколіозу. Завданням є характеристика хвороби, та застосування вправ для відновлення і реабілітації хребта, серцево-судинної, дихальної, нервової систем, грудної клітки.

Взагалі, виникнення сколіозу та розвиток сколіотичної хвороби слід вважати багатофакторним процесом та з точки зору біомеханіки – результатом взаємодії впливів, які порушують вертикальне положення хребта і пристосувальні реакції, спрямовані на підтримання вертикальної пози, а уміння кваліфіковано коригувати хід її протікання є важливою проблемою консервативного лікування насамперед засобами фізичної культури і спорту в період росту та формування скелету дитини У системі заходів профілактики, лікування і реабілітації дітей нажаль продовжують переважати традиційні засоби лікувальної фізичної культури (ЛФК), такі як: гімнастичні комплекси вправ лікувальної і коригуючої спрямованості, фізичні вправи у водному середовищу і елементи способів плавання, корекції положенням і використання ортопедичних фіксуючих корсетів, використання масажу і фізіотерапевтичних процедур.

Стосовно складності проблеми, на думку багатьох авторитетних науковців, практиків, даних літературних джерелполягає насамперед у багатофакторності розуміння причин виникнення сколіозу та вибору найбільш ефективних засобів і форм його лікування і реабілітації.

Актуальність проблеми. Сколіотична хвороба – одна з найбільш поширених і складних захворювань опорно-рухового апарату, що рано виникає у дитячому віці, схильна до прогресування, викликає значні функціональні порушення внутрішніх органів, зменшуючи тривалість життя. У хворих з важкими деформаціями хребта можливі також неврологічні ускладнення у вигляді компресійної мієлопатії. Прогресуючі форми сколіозу погано піддаються цілеспрямованому консервативному лікуванню, а тяжкі форми III-IV ступеня потребують складних хірургічних втручань у спеціалізованих вертебральних клініках

Розвиток сколіотичної деформації зумовлений причинно-наслідковими взаємовідносинами різних факторів зовнішнього та внутрішнього середовища. В свою чергу, наслідкові зміни в організмі хворої людини можуть стати причиною залучення інших органів і систем в патологічний процес, створюючи ланцюг патологічних змін. Послідовність виникнення і розвитку проявів захворювання складає механогенез сколіотичної деформації хребта

За сучасними уявленнями етіології та патогенезу причиною сколіотичної хвороби є порушення метаболізму сполучної тканини. Так, при біохімічних дослідженнях сироватки крові та сечі у хворих на сколіоз Т.Я. Балаба с соавт. (1972), А.И. Казьмин с соавт. (1981) виявили інтегральні зміни обміну речовин, що дало привід до обґрунтування метаболічної теорії розвитку сколіотичної хвороби.

Гістологічні, електронномікроскопічні та гістохімічні дослідження міжхребцевих дисків та епіфізарних хрящів тіл хребців виявили локальні порушення структури на вершині первинної кривизни сколіозу. Ці порушення призводять до міграції пульпозних ядер у майбутню випуклу сторону деформації і чітко прослідковуються на дискограмах вже при початкових формах сколіозу Зміщені пульпозні ядра вершинних міжхребцевих дисків утворюють нерівномірний тиск на епіфізарні хрящі, викликаючи асиметрію росту хребта, що є пусковим механізмом розвитку структурних змін первинної кривизни – формування клиноподібності та торсії хребців. Кісткові зміни хребців та зміщені пульпозні ядра міжхребцевих дисків на вершині первинної кривизни складають стабільні ознаки структурального сколіозу і призводять до декомпенсації хребтового стовпа у випуклу сторону деформації. Порушення постави, розвиток дисбалансу ваги тіла і декомпенсація деформованого хребта негативно впливає на динаміку патологічного процесу. В той же час, стійке відхилення хребта у випуклу сторону первинної кривизни викликає розвиток компенсаторних викривлень у протилежний бік в інших відділах хребта. При початкових формах сколіозу компенсаторні противикривлення носять функціональний характер, а при значних та важких призводить до структурних зміни, які при хірургічному лікуванні потребують усунення.

В структурі диспластичного сколіозу велику групу (до 40 %) складають грудні сколіози, при яких можливий розвиток компенсаторних противикривлень у поперековому відділі, і саме механізм їх формування, за даними сучасної літератури, не достатньо вивчений.

Корекція основної грудної кривизни диспластичного сколіозу є обов’язковим моментом у хірургічному лікуванні диспластичного сколіозу, в той час як корекція компенсаторних поперекових противикривлень починаючи з 50-х років минулого століття й досі являється дискусійним питанням. Таким чином все вищевказане зумовлює актуальність даної роботи

Завдання і мета. Метою моєї роботи є ознайомлення суспільства з характеристиками захворювання показання та протипоказання застосування фізичних вправ, профілактика сколіозу. Завданням є характеристика хвороби, та застосування вправ для відновлення і реабілітації хребта, серцево-судинної, дихальної, нервової систем, грудної клітки.

2. Характеристика захворювання

Сколіоз – це важка прогресуюча патологія хребта, яка характеризується викривленням його у фронтальній площині, що супроводжується поворотом хребців навколо вертикальної осі в бік опуклості (торсією). За законом рівноваги, організм, який прагне зберегти вертикальне положення, реагує утворенням компенсаційних викривлень, спрямованих в бік, протилежний первинному вигину. Повна компенсація викривлення самостійно відбувається тільки в 30% випадків. При розвинутому сколіозі виявляють значні структурні зміни в ділянці хребта, тазу і навіть черепа. Це приводить не тільки до деформації постави, але й до порушення функцій органів грудної клітки, насамперед легень, а в особливо тяжких випадках, також і серця. Хворі зі значним сколіозом, як правило, не доживають до 40 .

Аналізуючи останні дослідження і публікації, я виявив, що у профілактиці сколіозів головним діючим чинником є фізичні вправи. Необхідність їх застосування зумовлюється багатостороннім впливом на організм. Насамперед, вони підвищують загальний тонус організму, активізують діяльність центральної нервової, серцево-судинної, дихальної та інших систем, стимулюють обмінні процеси, забезпечують перерозподіл м'язового напруження, зміцнення м'язів, створення м'язового корсету. Систематичні заняття фізичними вправами тренують людину, руйнують стереотип неправильного утримання тіла.

Версій про причину виникнення сколіотичної деформації багато і з кожним днем їх стає все більше, відповідно і пропонованих методів лікування стає все більше, але, на жаль, частина з них не терпить ніякої критики, деколи виявляються не просто не ефективними, але і небезпечними для здоров'я.

Хребет, якщо дивитися на нього ззаду, повинен бути прямим. У деяких він, проте, приймає S-образну форму (сколіоз). У легких випадках це не веде до яких-небудь ускладнень. При значному викривленні хребта, коли він повертається навколо своєї осі, іноді виникають болі і його здатність нормально функціонувати зменшується. З погляду біомеханіки, процес формування ськоліотичної деформації - це результат взаємодії чинників, що порушують вертикальне положення хребта, і пристосовних реакцій, направлених на збереження вертикальної пози

Сколіотична хвороба, або сколіоз, на відміну від функціональних викривлень хребта у фронтальній площині, характеризується прогресуючою в процесі зростання клиновидною і торсіонною деформацією хребців, а також деформацією грудної клітки і тазу.

Структуральний сколіоз розвивається при деяких обмінних захворюваннях, що приводять до функціональної неповноцінності сполучнотканинних структур - синдромі Марфана, синдромі Элерса-Данлоса, гомоцистінурії, рахіті. При цих захворюваннях ськоліотична деформація виступає як один з симптомів, причому не найголовніший.

Статичним сколіозом прийнято називати структуральний сколіоз, первинною причиною якого є наявність статичного чинника - асиметричного навантаження на хребет, обумовленого природженою або придбаною асиметрією тіла (наприклад, асиметрією довжини нижніх кінцівок, патологією тазостегнового суглоба або природженої кривошиї). При статичному сколіозі темп прогресування і тяжкість деформації залежать від співвідношень вираженості статичного чинника і чинника функціональної неспроможності структур, що забезпечують утримання вертикального положення хребта. При хорошому функціональному стані м'язово-зв'язкового апарату і міжхребцевих дисків викривлення хребта може тривало залишатися функціональним по характеру або зовсім не приводити до розвитку прогресуючого сколіозу. До тих пір, поки пульпозне ядро міжхребцевого диска зберігає центральне положення, передаваний на диск тиск ваги тіла розподіляється рівномірно за всією площею опорного майданчика нижчерозташованого хребця, не викликаючи прогресуючої клиновидно-торсіонної деформації. Якщо ж за наявності трохи вираженого статичного чинника слабкі компенсаторні механізми або є функціональна неповноцінність сполучнотканинних структур, сколіотичний чинник формує і обумовлює прогресування деформації. При функціональній неспроможності м'язів велика частина навантаження по утриманню вертикальної пози переноситься на зв'язки. Достатній ступінь натягнення зв'язок досягається за рахунок значного збільшення кута викривлення хребта, що приводить до збільшення навантаження на міжхребцеві диски, стійкого бічного зсуву пульпозного ядра і формуванню таким чином сколіотичного чинника. Статична компенсація грубої асиметрії тіла може досягатися за рахунок значного викривлення хребта. При цьому міжхребцеві диски піддаються великому асиметричному навантаженню, яке приводить до формування сколіотичного чинника навіть за відсутності диспластичних змін, слабкості м'язів і конституціональної слабкості сполучнотканинних структур.

При сколіотичній хворобі, що виділяється в окрему нозологічну форму викривлення хребта - головний симптом. Терміном «сколіотична хвороба» об'єднують природжений, диспластичний і ідіопатичний сколіоз ( тобто сколіоз неясного генеза). Природжений сколіоз обумовлений грубими пороками розвитку скелета, такими, як додаткові бічні клинохребці хребта. При природженому сколіозі форма викривлення знаходиться в прямій залежності від локалізації і характеру аномалій

Причина розвитку диспластичного сколіозу - дисплазія міжхребцевого диска, що виражається в ексцентричному розташуванні пульпозного ядра. При диспластичному сколіозі часто виявляються такі кісткові аномалії, як незарощення дужок хребців, порушення тропізма суглобових відростків, люмбалізація S - I, сакралізація L - V, що свідчать про наявність «диспластичного синдрома». При так званому ідіопатичному сколіозі сучасними засобами обстеження не вдається виявити безпосередньої причини розвитку викривлення хребта.

В юнацькому віці іноді виникає інша, більш небезпечна форма викривлення хребта, точна причина якого невідома. Тут йде мова про хворобу Шеєрманна-Мау. Захворювання виникає внаслідок нерівності майданчиків тіл уражених грудних, рідше верхніх поперекових хребців. Уражені хребці відстають в зростанні у висоту, тут формується кіфоз, пізніше - стоншування міжхребцевих дисков. Деформація в цьому випадку буває дуже сильною, відчуваються болі і відчуття «скутості» у області хребта, швидка стомлюваність. Для підлітків, про яких йде мова, викривлення спричиняє за собою також значні психологічні травми. Механогенез розвитку деформації при хворобі Шеєрманна-Мау представляється таким чином:

1. Первинно виникла патологічна кіфотична деформація в грудному відділі хребта приводить до зсуву центру тяжіння тулуба до переду. У відповідь для компенсації цього патологічного стану відбувається відкидання всього тулуба назад за рахунок розвороту тазу у тазостегнових суглобах, оскільки цей механізм компенсації є найбільш ефективним.

2. Знов виникла біомеханічна ситуація приводить до зміни навантажень в поперековому відділі хребта, який, будучи менш жорстким, ніж грудний відділ, під дією вигинаючих навантажень, що збільшилися, за рахунок збільшення плеча сили продовжує згинатися, що приводить до поступового посилення поперекового лордоза. Посилення лордоза, що продовжується, неминуче приводить до втрати вертикального положення тулуба. Для запобігання цій ситуації у міру посилення поперекового лордоза відбувається поступове повернення тазу в нормальне положення.

3. Нова патологічна біомеханічна ситуація рівноваги системи, що створилася, не виключає подальшого прогресування як грудного кіфоза, так і поперекового лордоза. М'язи тулуба, що включилися в процес компенсації, фіксують положення тазу і тим самим вимикають первинний механізм компенсації. Тепер продовження збільшення грудного, кіфоза може бути компенсоване тільки за рахунок згинання в колінних і тазостегнових суглобах, оскільки фізіологічні можливості перерозгинання поперекових рухових сегментів також вичерпані. Згинання в колінних і тазостегнових суглобах найвиразніше позначається на зміні просторового положення грудного відділу хребта, що виявляється в зміні положення хорди його дуги.