60867 (Давня Спарта), страница 3

Лікург вважав, що турботу про дітей потрібно починати з турботи про матерів. Жінка повинна бути здоровою і веселою. Тільки тоді її діти будуть міцними й сильними.

Залишатися неодруженим вважалося в Спарті ганебним. За наказом влади холостяки повинні були взимку роздягненими обходити ринкову площу й співати пісню, у якій говорилося, що вони покарані за непокору звичаям. Молоді люди не робили холостякам тих знаків поваги, які прийнято робити старшим. Розповідають, що коли один раз неодружений полководець увійшов у намет, один молодий воїн не встав, щоб його привітати. У відповідь на зауваження юнак сказав: «Я не зобов'язаний витягатися перед тобою, адже в тебе немає сина, що буде згодом вставати переді мною».

У Спарті батько не мав права вирішувати долю своєї дитини. Відразу після народження сина батько приносив його в призначене місце, де засідали старійшини. Уважно оглянувши дитину, старці, якщо знаходили його здоровим і міцним, дозволяли батькові ростити дитину до 6 років і відводили немовляті наділ землі. Якщо ж дитина виявлялася слабкою, її наказували кинути в прірву, вважаючи, що самій їй краще не жити і для держави корисніше буде, коли серед громадян не стане слабких і хворих.

Дітей не сповивали, відучували від страху перед темрявою й самітністю, від капризів і ниття, змушували їсти всяку їжу. Діти виростали здоровими, а спартанські няньки славилися по всій Греції.

Ніхто не мав у Спарті права виховувати дітей за своїм розсудом. Куплені або наймані педагоги не допускалися до дітей. У сім років хлопчиків відбирали від батьків і поєднували в невеликі загони – агели (у перекладі – «зграя»). Тут їх виховували всіх разом, привчаючи до суворої дисципліни. На чолі кожного загону стояла людина, що прославилася розважливістю й мужністю. Діти у всьому брали з неї приклад, підкорялися їй і покірно терпіли покарання. Старики спостерігали за грою хлопців і часто, навмисно сварили їх між собою, викликали бійки, щоб з'ясувати, хто з дітей хоробріше.

В той час, коли в інших грецьких державах з'являлися оратори, софісти, філософи, історики й драматичні поети, розумова сторона виховання в спартанців обмежувалася лише навчанням грамоті й письму, священним і войовничим пісням, які вони співали на святах і починаючи битву. Грамоті хлопчиків учили тільки в межах необхідності, щоб вони вміли прочитати наказ або підписати своє ім'я. Інше навчання зводилося до виховання беззастережної покори. Спартанці повинні були терпляче переносити тяготи й перемагати в битвах.

У міру того як хлопчики виростали, умови виховання ставали усе більше суворими: їх стригли коротко, змушували ходити босоніж і у будь-яку погоду гратися без одягу. У дванадцять років їм видавали плащ, який вони повинні були носити цілий рік. Гарячою водою їм майже не дозволялося митися. Спали юні спартанці всі разом на зв'язках очерету, які приносили собі самі з берегів Еврота, ламаючи його руками.

Старші уважно стежили за розвитком дітей, ходили в школи, спостерігали за заняттями. За дітьми тут дивився вихователь — педоном, і, крім того, вони самі вибирали в кожній агелі ватажка — найдужчого й розумного юнака. Це міг бути тільки юнак, що уже більше року як вийшов з дитячого віку. Такі юнаки називалися іренами. 20-літній ірен командував потішними боями, які хлопчики розігрували, щоб привчитися до війни.

Після закінчення випробного терміну, в 15 років підлітки попадали в групу іренів. Тут в основі навчання були стройові заняття й оволодіння зброєю. Базу власне фізичної підготовки становили п’ятиборство (пенатлон) і кулачний бій. Кулачний бій, а також прийоми рукопашної сутички становили «спартанську гімнастику». Навіть танець служив підготовці воїна: по ходу ритмічних рухів потрібно було імітувати двобій із супротивником, метання списа, маніпулювати щитом, щоб ухилитися від каменів, які кидали під час танцю вихователі й дорослі. Спартанські юнаки звичайно ходили по вулицях тихим, рівним кроком, з опущеним поглядом і, тримаючи руки під плащем (останнє вважалося в Греції ознакою скромності).

Діти самі здобували собі дрова і їжу. Все це вони змушені були красти. Одні відправлялися в сади, інші прокрадалися в сиссітії, намагаючись виявити найбільшу хитрість й обережність. Юним спартанцям навмисне видавали занадто вбоге харчування. Їх привчали власними силами боротися з тяготами і виховували з них людей спритних і хитрих. Їм доводилося не тільки таємно красти продукти, але іноді навіть нападати на сторожів і силою відбирати необхідне. Спійманого без пощади били батогом, як неспритного злодія, і змушували голодувати.

Боячись покарання, хлопчики намагалися за всяку ціну приховувати свої злочини. Розповідають, що один з них украв лисеня і сховав його в себе під плащем. Звір розпоров йому пазурами й зубами живіт, але, не бажаючи видати себе, хлопчик кріпився і не закричав, поки, обливаючись кров'ю, не впав мертвим. Цьому цілком можна повірити, знаючи, що багато хто із хлопчиків умирав під час бичування на вівтарі Артеміди. У Спарті протягом ряду сторіч зберігався звичай при переводі хлопчиків в ірени піддавати їх публічному бичуванню. На вівтарі богині Артеміди юнаки повинні були довести свою мужність і зневагу до болю. Цим намагалися досягтися того, що вирослі з таких хлопчиків чоловіки не будуть боятися в бою ні ран, ні смерті. Не бажаючи виявити свою слабість, деякі вмирали під бичами, але не видавали ні єдиного звуку.

Після обіду ірен, не виходячи з-за столу, проводив із хлопчиками щось подібне до занять: одним він наказував співати, іншим задавав різні питання. Ці бесіди повинні були навчити дітей відрізняти гарне від дурного й судити про поводження людей. Ірен часто карав дітей у присутності стариків, щоб ті могли судити, чи правильні його прийоми виховання. Під час покарання старші не втручалися в розпорядження юнака, але після того як діти йшли, з нього стягували, якщо він покарав суворіше, ніж слідувало, або був надто м'який і поблажливий.

У двадцять років спартіат закінчував своє виховання й надходив у військо. Він мав право одружитися, але відвідувати дружину міг лише потайки.

Спартанські воїни навчалися ходити в ногу й робити найпростіші перешикування. У них уже були елементи стройової підготовки, що одержали подальший розвиток у римській армії. У спартанців тренування переважало над навчанням, що визначалося характером бою того часу.

Для перевірки бойової готовності періодично влаштовувалися військові огляди. Той, хто на огляд прибував розжирілим понад встановлену для воїна норму, зазнавав покарання. З нього глузували і навіть били палицями — за порушення громадянського обов'язку. Військові огляди закінчувалися змаганнями.

Усі спартанці вважалися військовозобов'язаними з 20 до 60 років і розподілялися по вікових і територіальних групах. Ефори звичайно зараховували в діючу армію молодші й середні віки (до 40 років). Усі зараховані в армію зобов'язані були прибути на службу зі своїм озброєнням і продовольством; виключення становили царі і їх свита, які утримувались у поході за рахунок держави.

Озброєння спартанців було важким. Вони мали списа, короткого меча і захисне озброєння: круглий щит, прикріплений до шиї, шолом, що захищав голову, панцир на груди й поножі. Вага захисного озброєння досягала 30 кілограмів. Такий важкоозброєний боєць називався гоплітом. Кожен гопліт мав слугу — ілота, який у поході ніс його захисне озброєння.

До складу спартанського війська включалися й легкоозброєні бійці, що набиралися з жителів гірських місцевостей. Легкоозброєні воїни мали легкий спис, дротик або лук зі стрілами. Захисного озброєння в них не було. Дротик метався на дистанцію 20-60 метрів, стріла вражала на дистанції 100-200 метрів. Легкоозброєні воїни звичайно прикривали фланги бойового порядку. Ядро спартанської армії становили гопліти, чисельність яких коливалася в межах від 2 до 6 тисяч людей. Легкоозброєних було значне більше, у деяких боях їх налічувалося кілька десятків тисяч людей.

Добре навчена й дисциплінована спартанська армія довгий час вважалася кращою у всій Греції. Армія ділилася на шість мор. Кожна мора складалася із чотирьох лохів, лох — із двох пентекостій, пентекостія — із двох братерств, братерство — із двох еномотій. Морою командував полемарх, лохом — лохач, пентекостією — пентекостер, еномотією — еномотарх.

Гопліти спочатку ділилися на 5 лохів, а до кінця V століття до н.е. спартанська армія мала 8 лохів. В IV столітті до н.е. організаційна структура спартанської армії ще більш ускладнилася. Нижчим підрозділом було братерство або подвійна еномотія (64 людини); два братерства становили пентіокостіс (128 людей); два пентіокостіса утворювали лох (256 людей); чотири лохи становили мору (1024 людини). Таким чином, у спартанців ми бачимо чітку організаційну структуру армії. Але в бою ці підрозділи самостійно не діяли.

Бойовим шикуванням греків була фаланга (моноліт). Вона з'явилася в V столітті до н.е.. 8 тисяч греків перед боєм шикувалися в 8 шеренг (12 або 25) у глибину. Дистанція між шеренгами на ходу була 2 м, при атаці — 1 м, при відбитті атаки — 0,5 м. У кожній шерензі було по тисячі воїнів; вони займали по фронту півкілометра. Воїни стояли, відчуваючи лікоть один одного. Передня шеренга, зімкнувши великі щити, виставивши списи, прикривала всю фалангу. Друга й третя теж направляли списи вперед. Наступні шеренги були готові замінити вбитих товаришів. Прорвати лави фаланги було майже неможливо.

Найсильніші удари наносила фаланга в короткій атаці. Воїни переходили із кроку на біг, списами перекидали супротивника й довершували розгром мечами.

Фаланга не могла пересуватися на велику відстань, не розстроюючи свого порядку, не могла діяти на нерівній місцевості (лава порушувалася, фаланга розривалася. У ці розриви спрямовувався супротивник і завдавав удару з незахищеного тилу, у спини грекам), не могла переслідувати супротивника (він успішно рятувався від неї простою втечею).

Другий недолік — слабкі краї фаланги. На краю ворога зустрічали всього 8 списів (додамо ще 16 із другого й третього рядів). Особливо вразливим місцем були фланги першої шеренги, яка раніше інших наносила або відбивала удар. Воїни тримали щит у лівій руці, праве плече виявлялося відкритим, і його прикривав правофланговий сусід. Але першого правофлангового ніхто не прикривав. Тому тут ставили найбільш сильних і добре озброєних бійців. Внаслідок цього правий фланг фаланги був сильніше лівого флангу.

Пізніше охорону країв фаланги стали доручати кінним загонам. Легка піхота — лучники, метальники дротиків, пращники, зав'язавши бій, теж відходили на охорону країв і тилу.

При одному царі, що здійснював верховне командування спартанською армією, був добірний загін охоронців з 300 знатних юнаків. Цар перебував звичайно на правому фланзі бойового порядку. Його накази виконувалися точно й швидко.

В 30 років спартіат ставав повноправним громадянином, міг законно одружитися й брати участь у народних зборах, але левову частину часу він проводив у гімнасії, лесхе (щось на зразок клубу) і фідитії. Шлюб укладався між молодими людьми вільно, по схильності. Зазвичай спартіат викрадав свою подругу (втім, з відома батьків) і деякий час бачився з нею потайки, а потім уже відкрито оголошував її своєю дружиною і вводив у будинок. Положення дружини в Спарті було досить почесне: вона була господинею в будинку, не вела такого самітницького життя, як на Сході й почасти в інших грецьких племенах, і за кращих часів Спарти виявляла високий патріотичний дух.

За законами Лікурга, дівчата повинні були бігати, боротися, кидати диск, метати спис. Подібно юнакам, вони повинні були бути присутніми на святах, брати участь у танцях і співати в хорі. У своїх піснях дівчата славили сильних і хоробрих і збуджували в молоді гаряче бажання відзначитися.

Лікург увів таке навчання для дівчаток для того, щоб вони виростали сильними й сміливими, здатними народити на світ міцних і здорових дітей. Тому, вийшовши заміж, спартанка цілком віддавалася своїм сімейним обов'язкам – народженню й вихованню дітей. Спартанки були відомі своєю красою у всій Греції. Спартанські годувальниці ввійшли в таку славу, що скрізь багаті люди намагалися доручати їм своїх дітей.

Жінки в Спарті брали участь у змаганнях, в яких вони могли показати свою мужність і придбати славне ім'я. От як відповіла спартанська цариця Горго одній іноземці, коли та дорікала спартанкам у тому, що жінки в них розпоряджаються своїми чоловіками: «Але ж ми й народжуємо чоловіків».

Велика увага приділялася виробленню військової мови. Спартанці славилися вмінням говорити коротко і ясно. Коли перський цар під Фермопілами зажадав від греків, щоб вони здали зброю й щити, йому відповіли: «Прийди й візьми».

Сам Лікург виражався завжди коротко й уривчасто (недарма сучасне слово «лаконізм» - стислість у вираженні думки - походить від назви області спартанців – Лаконії).

Коли хтось став вимагати, щоб він увів в державі демократію, він сказав: «Введи спершу демократію у себе вдома».

Один раз спартанці запитали Лікурга: «Як зробити, щоб сусідні країни не нападали на нас?» Він відповів: «Залишайтеся бідними й не будьте ні в чому багатше сусідів».

Взагалі спартанці любили короткі й дотепні відповіді. Коли людина говорила розумно, але недоречно, йому говорили: «Ти говориш діло, але не до діла».

Один раз у присутності спартанського царя лаяли якогось філософа за те, що на званому царському обіді він не сказав ні слова. Захищаючи його, цар помітив: «Хто вміє говорити, уміє й вибирати для цього час».

Одна людина набридла спартанському цареві питаннями, хто кращий зі спартанців. Ніхто не здивувався коли цар відповів йому: «Той, хто найменше схожий на тебе».

Коли в царя Архідама запитали, чи багато в Спарті війська, він сказав: «Вистачить, щоб прогнати боягузів».