57836 (Князь К.В.Острозький)
Описание файла
Документ из архива "Князь К.В.Острозький", который расположен в категории "". Всё это находится в предмете "история" из , которые можно найти в файловом архиве . Не смотря на прямую связь этого архива с , его также можно найти и в других разделах. Архив можно найти в разделе "рефераты, доклады и презентации", в предмете "история" в общих файлах.
Онлайн просмотр документа "57836"
Текст из документа "57836"
- 2 -
Поринаючи думками крізь багатовіковий простір та час у долю і життя одного із тисяч славних синів України, вікопомного князя К.В.Острозького, осмислюючи його плідні справи і діяння на благо рідного народу і Вітчизни, відчуваємо і бачимо його потужну і цілющу життєву наснагу, велику творчу енергію, природню міць, силу і європейське благородство, які в історії України, мабуть, що не мають аналогів. Проте ставлення до себе і своїх справ наш герой у співвітчизників та нащадків заслужив різне. Якщо перші, особливо соратники, наділяли його титанічними властивостями і героїчними заслугами, то спадкоємці, в силу тих чи інших причин, часто-густо обставин, неоднозначне і ставилися, і оцінювали, а іноді просто осуджували славну постать князя Костянтина-Василя.
Сьогодні, в умовах вільного європейського українотворення, нарешті, настав такий час, коли - з'являється органічна потреба і, здається, можливість об'єктивно, а головне, тверезо і спокійно вникнути в непросту долю і саму особу Костянтина-Василя Острозького та сумлінно, без емоцій, розібратися в його справах та діях, адже з іменем його пов'язується більш ніж півстолітня доба європейського гуманізму в історії України, коли людський розум і глузд стали цінувати вище за віру.
З-поміж відомих високопоставлених осіб, хто чи не уперше вдався до характеристики князя, був Енріко Спаноккіо, секретар папського нунція у Варшаві Альберта Болоньетто. У своєму посланні він доповідав Папі в Рим, що К.-В.Острозький є найпомітнішою і надзвичайно шанованою в Речі Посполитій особою, однак на заваді його сходження на королівський престол стоїть те, що "він русин і вождь схизматиків". Спаноккіо також іншим разом доповідав у Рим, що К.-В.Острозький є першим у списку претендентів на угорську королівську корону, оскільки володіє багатим благородством.
Славили заслуги Острозького роду перед Вітчизною, відзначаючи особливу стійкість і доблесть князя Костянтина-Василя творці і діячі Острозького культурно-освітнього осередку Даміан Наливайко, Андрій Римша, Симон Пекалід, дяк Кіпріан. Відомий просвітитель Герасим Смотрицький порівнював Костянтина-Василя з римським імператором Костянтином Великим, за якого стався рішучий перехід від переслідування християнської релігії до її оборони і захисту'. Інший сподвижник К.Острозького Захарія Копистенський у своїй знаменитій "Палінодїї" писав, що князь К.-В.Острозький "первой межи княжати Роскими, великий заступ й потеха всего народу Роскаго, мир желанный на Украинах, страх й трепет татарам." Стійким і непохитним у "вере православне-христианской" вважав Костянтина-Василя московський цар Борис Годунов. В одному із листів цар писав йому: "Ты пан крестнанской, истинное веры христианской, с нами одное веры". А князь А.М.Курбський, перебуваючи все життя під враженнями від справ і заслуг Острозьких, так описує їх подвиги: "...О них не токмо в крониках мужество их описуется, но й новими повестями храбрости их свидетельствуется, яко мало прежде й о других реком егда быша в вере православной пребываша по обычаем мерным, й к тому имеющая над собою гетмана храброго й славного Константина в правоверных догматах светлаго й во всяком благочестии сиявщего, яко славни й похвальнії в делах ратнымх явищась, отечество своє обороняюше".
Паростком хрестителя руської землі Великого князя Володимира називав Костянтина Острозького Іпатій Потій. Стійкість і відданість Русі-Україні Костянтина-Василя вражала одного із найвитонченіших європейських богословів та, зрештою, і дипломатів того часу Петра Скаргу". Острозький літописець наділяв покійного К.-В.Острозького в день його погребіння особливими заслугами: "...князь бул велікій милостнік набоженства грецкаго, монастирі будовал, маєтності понадавал, навіть і до міських церков маєтності надавал, на шпиталь і школи місто надав Сурож з селами, був богобойний, ніщелюбивиц, смиренний, приступний кождому і найубогшему". А дещо пізніше віденське православне братство згадувало К.В.Острозького, звертаючись до громадськості з питаннями:"... чи не був він прикладом і зразком для всіх інших людей свого століття у своїх знаменитих і благочестивих справах і поступках, а особливо у великій любові до своєї східної святої церкви, своєї матері, в любові, яку він проявив до
останньої хвилі свого богоугодного життя? Хіба не заслужив він ще за життя щедрої нагороди і благословення Божого?"
В ХVІІ ст. інтерес до Острожчини загалом проявляли хіба що тільки польські хроністи і мандрівники-місіонери. З-поміж них Шимон Окольський, який в першій половині ХVІІ ст. побував на Волині і свої враження від побаченого і почутого про Острозьких описав у книзі, яка була видана у Львові в 1646р.
У полоні польської історичної думки перебували Острозькі і, насамперед, Костянтин-Василь майже все ХVIII ст. і першу пол. ХІХ ст.
З поділом Польщі і утворенням цілого ряду російських губерній на Правобережній Україні, інтерес до Острозької спадщини починають проявляти київські і московські дослідники минулого краю. Так із статтею "Острожская старина" в журналі "Киевлянин" в 1840 р. вперше виступив В.О.Домбровський, який з православно-патріотичних позицій назвав Острозьких "стражами русской народности в Польском королевстве". З-поміж них найкремезнішою постаттю на Русі був князь
Костянтин-Василь - гроза татар і москалів, оплот православних і захисник давньої віри предків." З аналогічних позицій оцінив вклад Острозьких взагалі, і Костянтина-Василя зокрема, в історії України професор Київського університету Михайло Максимович.
Абсолютно в інших фарбах і тонах постав К.-В.Острозький у працях П.А.Куліша. Звинувативши князя в головному гріху - Люблінській унії -"слиянии гражданских обществ, несоединимых по своей формации",-Пантелеймон Куліш буквально виніс йому судовий вирок:
"Панская пасивность, незнание русской природи, неуважение прав своего народа, безстыдная скаредность, магнатское чванство, отсутствие душевного благородства... жалкий старик, наделавший безсознательно очень много вреда русскому делу... лишь бы сберечь й умножить свои багатства, лишь бы одни его чествовали, а другие боялись... Дом Острожских был широкими вратами, ведущими в погибель русскую веру й народность...
Негативно оцінюючи роль українського панства в історичному розвитку українського народу, погляди П.Куліша розділив і Володимир Антонович. До таких думок та оцінок приєднався і Микола Костомаров. Він наголошував, що "...Костянтин Острозький не відзначався ні військовими подвигами, ні державними діями, навпаки, часто-густо стягав на себе королівські докори, що не дбав про охорону повіреного йому воєводства, залишив київський замок у сумному стані, не платив податків. Він був суєтливим і чванливим паном, орудував величезним багатством, не особисті здібності, а його блискуче положення надавало йому важливе значення і поставило його в осередку розумової діяльності, що тоді проявилася на Русі. Він був прибічником Польщі і виступав за реформи православної церкви на Русі" .
Інша когорта істориків, що сповідувала, насамперед, християнсько-державницькі цінності в історії, вбачала в К.-В.Острозькому визначну фігуру свого часу. Благочестивим, доброчесним називає князя Костянтина-Василя Аким Перлштейн, скромним і щедрим -М.П.Биков, вельможею багатим, хоробрим і знатним його іменує Д-Бантиш-Каменський, стовпом західноруської церкви - Е. Четиркін і П.М.Батюшков, найбільшим землевласником Речі Посполитої -В.О. Ключевський і М.Довнар Запольський. А ось яким поставав К.В.Острозький в тогочасній громадській думці: "По своєму обширному, светлому уму, блестящему образованию й разносторонним сведениям, несокрушимой твердости, по глубокому й неподдельному благочестию, по своей толерантности, ласковости й доброте, по своим мягким, истинно княжеским й даже царским приемам, по своей величественной, высокоизящной й прекрасной наружности, при несметных багатствах, роскоши й великолепии, щедрости й благотворительности, он своєю широкою, разностороннею и неустанною деятельностью привлекал к себе сердца всех, начиная от короля и его придворних й кончая последним его слугою, и пользовался всеобщим уважением и любовью. Его имя было известно в Европе и на Востоке. Он пробудил дремлющую Русь, воскресил й обновил ее, поддержал ее всем своим величием, всею силою своего характера," -писала про него "Киевская старина" в 1883 (Т. VII). Отже, в XIX ст. з'являється два абсолютно протилежні погляди на життя і діяльність К.-В.Острозького. Вони матимуть місце і на поч. ХХст., в дореволюційний час. Напередодні 300-річчя з дня смерті К.В.Острозького
з поміркованою статтею про князя виступив Ф.М.Уманець. Він зазначив, що "... знатного рода, талантами многих поколений, огромным богатством й государственными заслугами, князья Острожские самой жизнью были поставлены во главе тогдашнего малорусского дворянства". I тут: "... в характере К.-В.Острожского двойстенность, присущая современным ему малороссиян... Он против католицизма й водночас ратует за свободу веры, отстаивает православие й любит будущую русскую церковь. Он больше размышляет, чем увлекается. Рационалист. В мотивах одинок. Постит. В нем отсутствуют резкие очертания, тайные устремления. Он безпристрастен, иногда преступно равнодушен, непоколебим в своих решениях й желаниях, наделен несметным богатством, талантом, но не имеет будущего, хотя на голову выше современных ему Русского й Польского общества". "Русским патриотом, человеком совестливым, безкомпромисным" характеризував князя в річницю з дня його смерті О.І.Тітов."
Більш прискіпливіше цікавилися постаттю К.-В.Острозького І.Франко і особливо М.Грушевський. Обидва прийшли висновку, що для повної картини в з'ясуванні особи Костянтина-Василя не достає змісту особистої кореспонденції князя, яка зберігається в бібліотеках Санкт-Петербурга і може достатньо повно пролити світло на цілий ряд білих плям і неузгодженостей як в самій біографії, так і життєвих правах вельможі. Разом з тим, І.Я.Франко, вивчаючи історію Острозького дому, прийшов до висновку, що К.-В.Острозький був одним із головних рушіїв національного життя Південної Русі в другій пол. ХVI ст., а його особиста переписка варта окремого видання та спеціальної студії про неї.
Абсолютно протилежних поглядів в оцінках постаті К.-В.Острозького, солідаризуючись з Пантелеймоном Кулішем, все своє життя притримувався Михайло Грушевський. Історик поділяв думку І.Я.Франка, що історичні відомості про К.-В.Острозького обмежені через невикористану вповні його особисту кореспонденцію, яка зберігається частково в Санкт-Петербурзькій публічній бібліотеці. Через це, зазначає він,"... ми не знаємо мотивів і характеру його діяльності, його особисті і суспільно-національні прикмети не визначені, хоч як визначну ролю відігравав він в очах сучасників, хоч як сильну увагу притягав до себе і пізніших поколінь і новіших істориків. Водночас, симпатизуючи козацтву і гетьманам, Михайло Грушевський досить категорично і однозначно оцінює К.-В.Острозького за його справи і дії: "Незважаючи на всю повагу, надмірне багатство, зв'язки і впливи, якоїсь хоч трохи визначної політичної ролі князь К.-В.Острозький не грав. До справ політичних, адміністрації, публічної діяльності князь відношення взагалі не мав. Він пасивно ставився до козацького руху. На свою державу він дивився як на просте джерело доходів. У своїх справах він не показував енергії, рішучості, ініціативи. Дехто вбачає в ньому людину пусту, безхарактерну, позбавлену ідеалів. Не претендуючи на рішучу оцінку при теперішнім стані наших відомостей, ми мусимо сконстатувати у К.-В.Острозького брак визначної індивідуальності, енергії і витривалості, неохоту виступати різко і гостро". І далі: "Я позволив собі спинитися на характеристиці князя К.-В.Острозького не тільки як тодішнього голови українського народа "начальника в православно" та характерного репрезентанта українського магнатства, а також і тому, що ця характеристика потрібна нам для того, аби оцінити відповідно весь Острозький період в історії духовного життя ХVI ст. Особисті прикмети князя К.-В.Острозького дають нам об'яснення недовговічності, ефемерності сього епізоду, а заразом кажуть шукати в його окружению інших людей, яким завдячав сей епізод світліші свої сторони. Острозька академія, меценатство К.-В.Острозького в справах православної віри і української культури - се властиво й усе, що дало українське магнатство українській народній справі в таку тяжку для неї хвилю... Се магнатство не вселяло майбутнього".
Думки М.Грушевського на "Острозький епізод" розділила І.Н.Полонська-Василенко, хоч спеціально на постаті К.-В.Острозького вона не зупинялася. "Українська шляхта, - писала вона, - яка одна могла захищати українські інтереси, втратила права самоуправління і була зв'язана різними обмеженнями, яких не знала польська шляхта. Під тиском тих обмежень вона тратила своє значення і з ходом років злилася з польською шляхтою. Переважна частина значного боярства потопає в польській стихії, руський характер зберігають лише селяни, духовенство, міщанство".
В українській радянській історичній науці, яка в оцінці історичних явищ і подій пальму першості завжди віддавала народним масам, роль особи в історії або недооцінювалася, або зовсім ігнорувалася, тим більше, коли мова заходила "про класового ворога". В Радянській Україні першим, хто почав вивчати цей період вітчизняної історії був К.Гуслистий. Так, на його думку, в кінці ХV ст. на початку ХVI ст. в Україні встановлюється магнатсько-шляхетська диктатура польських і українських феодалів, гнобителів і утискувачів українського народу. За Люблінську унію 1569 р. К.Острозького на рівні з іншими названо зрадником інтересів України, яка була закабалена панською Польщею. Така постановка питання була обумовлена тим, що історичну роль шляхетської Польщі К.Гуслистий висвітлював за Ф.Енгельсом, який писав в своєму листі до К.Маркса: "Не можна навіть указати жодного моменту, коли б Польща дійсно була представницею прогресу... або зробила щось історично значно".
З оцінками дій К.-В.Острозького і особливо ролі Люблінської унії виступив О.І.Баранович. Він зазначав, що "К.-В.Острозький захисником православної віри, а тим більше руської народності ніколи не був. Він відомий, як один із активних прибічників Люблінської унії. Було ясно всім, що він Речі Посполитої ніколи не зрадить і не піде ні з Турцією, ні з Росією. Унія, - це затія антинародна, її ніхто з селянства і козаків не хотів визнавати. Народу її нав'язали силою". Дещо пізніше, але досить співзвучно О.І.Барановичу. на адресу К.-В.Острозького висловився російський радянський історик І.М.Голеніщев-Кутузов. Він наголошував, що К.-В.Острозький був відданим до кінця своїх днів Польській короні, але в справах віри знаходився під впливом росіянина А. М.Курбського.