Мiнiстерство освiти України

Харькiвська державна

Академiя народного господарства

на тему:

Декабристи
на України

Харков, 1999

Змiст

1. ПЕРШІ ТАЄМНІ СОЮЗИ БОРЦІВ ПРОТИ САМОДЕРЖАВСТВА І КРІПОСНИЦТВА 2

1.1. ПЕРЕДУМОВИ ДВОРЯНСЬКОГО ЕТАПУ ВИЗВОЛЬНОГО РУХУ 2

1.2. УТВОРЕННЯ ТАЄМНИХ ТОВАРИСТВ 4

1.3. ПОДІЇ НА УКРАЇНІ (ТУЛЬЧИН) ТА В БЕССАРАБІЇ (КИШИНІВ) 6

2. ПОВСТАННЯ ДЕКАБРИСТІВ У ПЕТЕРБУРЗІ І НА УКРАЇНІ 8

2.1. ПЛАН ВІЙСЬКОВОГО ПЕРЕВОРОТУ В РОСІЇ 8

2.2. ПОВСТАННЯ ДЕКАБРИСТIВ В РОССIЇ 9

2.3. ПОВСТАННЯ ЧЕРНІГІВСЬКОГО ПІХОТНОГО ПОЛКА НА УКРАЇНІ 11

3. ІСТОРИЧНЕ ЗНАЧЕННЯ РУХУ ДЕКАБРИСТІВ 18

ЛИТЕРАТУРА. 21

1. ПЕРШІ ТАЄМНІ СОЮЗИ БОРЦІВ ПРОТИ САМОДЕРЖАВСТВА І КРІПОСНИЦТВА

1.1. ПЕРЕДУМОВИ ДВОРЯНСЬКОГО ЕТАПУ ВИЗВОЛЬНОГО РУХУ

Визвольний рух проти самодержавства й кріпосни­цтва в Росії мав глибокі історичні корені й зумовлювався економічними, соціальними, політичними й культурними факторами суспільного життя. Він став найяскравішим показником розкладу й кризи феодально-кріпосницького ладу, провісником революційних змін і утвердження нових явищ буржуазного розвитку.

Суспільний розвиток Росії першої чверті XIX ст. зумо­вив об'єктивну необхідність революційної ломки фео­дально-кріпосницької системи господарства, оскільки промисловість, сільське господарство, культура могли далі розвиватися лише на основі прогресивнішого порів­няно з феодальним способу виробництва — капіталіс­тичного.

Капіталістичний спосіб виробництва і буржуазні ви­робничі відносини прокладали собі шлях в економіці царської Росії, розвивалися й міцніли, тіснили відсталу панщинну систему в сільському господарстві; поряд з кріпосною мануфактурою в промисловості виникала й успішно конкурувала капіталістична фабрика, устатко­вана машинами; на зміну кріпакові упевнено йшов най­маний робітник.

В промисловості Росії дрібне товарне виробництво поступово еволюціонувало по капіталістичному шляху розвитку.

В першій чверті XIX ст. прискорювався розвиток про­мисловості. Якщо у 1804 р. в кріпосній Росії діяло 2423 промислових підприємства, то в 1825 р. чисельність їх досягла 5261. Машинобудівний завод в Петербурзі протягом 1815—1825 рр. випустив 11 парових машин для пароплавів вітчизняного виробництва. Кількість підприємств на Україні зросла з 365 (1813 р.) до 649 (1825р.).

Товарно-грошові відносини проникали в панщинне сільське господарство й спричинялися до його розкладу та кризи. Провісником розпаду старого режиму стало зростання виробництва поміщицькими маєтками хліба на продаж. Щоб збільшити прибутки, поміщики для своїх селян-кріпаків запроваджували щоденну панщину, тяжку урочну систему, переводили їх на місячину, відрізали в них родючіші землі. Безправних селян-кріпаків помі­щики продавали, міняли як речі або худобу, знущалися над їх людською гідністю, карали, засилали в Сибір.

Під час Вітчизняної війни 1812 р. народ Росії від­стояв незалежність батьківщини і розгромив нашестя французьких військ Наполеона Бонапарта. Але після війни цар в маніфесті від 14 серпня 1814 р. цинічно заявив: «Се­ляни, вірний наш народ — хай дістане мзду свою від бога». Кріпосне рабство залишалося непорушним.

Селяни-кріпаки вважали себе справжніми рятівника­ми Росії, визволителями рідної землі від загарбників. Вони були переконані, що ця героїчна боротьба принесе їм полегшення, звільнення від кріпосного рабства. За свідченням майбутнього декабриста М. І. Тургенєва, «...кріпаки деяких місцевостей не хотіли більше визна­вати владу своїх панів».

Вітчизняна війна 1812 р. збудила народи Росії, вия­вила їх стійкість, героїзм, патріотизм, глибоку віру з неминучість перемін в суспільному житті країни. Пере­дові офіцери-дворяни, які вели на бій з ворогом солда­тів-селян, замислювалися над їх тяжким становищем.

Визвольний похід російської армії в Європу (1813— 1815 рр.) показав офіцерам і солдатам новий світ, віч-на-віч звів їх з позитивними наслідками Французької буржуазної революції 1789—1794 рр. Франція вже давно не знала кріпацтва й розвивалася як буржуазна країна.

Передові офіцери сприймали визвольні ідеї, револю­ційні надбання народу Франції — громадянські свободи, конституційні права. «У багатьох, — писав декабрист А. Є. Розен, — з'явилася думка про можливість передати рідній країні кращі з благих перетворень...».

Один з найвидатніших дворянських революціонерів С. І. Муравйов-Апостол дав глибоку характеристику причин, які спонукали передових людей до рішучої бо­ротьби за оновлення Росії: «Трирічна війна, що визво­лила Європу від іга Наполеона; її наслідки, запрова­дження представницького правління в деяких державах: політичні твори, що безперервно з'являлися в цю епоху і жадібно читалися молоддю; дух часу, що зрештою при­вернув уми до спостереження законів внутрішнього влаштування держав — ось джерела революційних ду­мок у Росії».

Міжнародні події сприяли поширенню революційних настроїв серед передових людей Росії. У 1820—1821 рр. Європа палала у вогні повстань і революцій. В січні— березні 1820 р. перемогла військова революція в Іспанії. На чолі повстанців стояли полковники Рафаель дель Рієго і Антоніо Квірога. Іспанський король змушений був підписати маніфест про скликання кортесів (парла­менту) і відновлення конституції 1812 р. В Неаполітан­ському королівстві революція відбулася в липні 1820 р. її підготувало таємне товариство карбонаріїв на чолі з генералом Гульєльмо Пепе. Король мусив погодитися на введення конституції, але водночас звернувся по до­помогу до реакційного Священного союзу, який послав війська в Неаполь для придушення революції. В серп­ні—вересні 1820 р. відбулося переможне повстання в Португалії й проголошена конституція. В лютому 1821 р. вибухнуло- визвольне повстання в Греції, яке очолив ке­рівник таємного товариства «Феліке Гетерія» Олександр Іпсіланті. Майже одночасно почалося повстання в П'ємонті (Італія), де військові проголосили конституцію, що обмежувала абсолютизм.

Революційні події в Іспанії, Португалії, Італії та інших країнах Європи справляли певний позитивний вплив на розвиток антимонархічних і антикріпосницьких настроїв у Росії.

Економічні, соціальні й політичні умови сприяли народженню визвольного руху в Росії, біля колиски якого стояли дворянські революціонери, майбутні де­кабристи.

1.2. УТВОРЕННЯ ТАЄМНИХ ТОВАРИСТВ

Вітчизняна війна 1812 р. відкрила глибокі супереч­ності самодержавно-кріпосницького ладу в Росії. Пере­дові сили відчували гостру необхіднісь корінної рефор­мації суспільства, усунення насамперед таких реакційних явищ, як самодержавство й кріпосництво.

Визвольний рух зародився серед прогресивної час­тини дворянських офіцерів російської армії, яка звіль­нила Росію від іга Наполеона Бонапарта й здійснила переможний визвольний похід в Європу, ставши носієм ідей патріотизму і свободи.

Причини активізації діяльності передових людей Росії яскраво описав найвидатніший ідеолог і керівник дворянських революціонерів Павло Іванович Пестель:

«Події 1812, 13, 14 і 15 років, як і попередніх та наступ­них часів, показали стільки повалених престолів..., стіль­ки знищених царств..., стільки царів вигнаних..., стільки здійснених революцій, стільки проведених переворотів, що всі ці події ознайомили уми з революціями, можли­востями й перевагами їх здійснення. До того ж кожний вік має свою відмітну рису. Нинішній ознаменовується революційними думками. Від одного кінця Європи до другого видно скрізь одне й те ж саме, від Португалії до Росії, не виключаючи жодної держави, навіть Англії й Туреччини — Цих двох протилежностей. Таке ж саме видовище представляє і вся Америка. Дух перетворення примушує, так би мовити, скрізь уми клекотіти ».

Назріла необхідність внутрішніх соціально-економіч­них перетворень, загострення класової боротьби, загаль­не зростання протесту передових людей Росії, а також вплив міжнародних революційних і національно-виз­вольних рухів — все це сприяло організації, об'єднанню прогресивних сил та активізації дій, спрямованих проти самодержавства й кріпосництва, що гальмували прогрес країни.

Учасники Мос­ковського з'їзду кілька разів збиралися на організаційні наради, де йшлося про вироблення програми й статуту нового таємного товариства. Програма й статут, скла­дені І. Г. Бурцовим та М. І. Тургенєвим, визначали його головну мету — підготовку Росії до прийняття представ­ницького правління й обмеження самодержавства, тобто запровадження конституційної монархії. При цьому пе­редбачено здійснити переворот силами військ. М. І. Тургенєв, який на Петербурзькій нараді членів «Союзу бла­годенства (1820 р.) так гаряче підтримав республікан­ську форму правління, тепер відійшов вправо й зімк­нувся з поміркованими діячами товариства.

Місцем перебування Корінної думи товариства ви­значався Петербург, а місцеві думи передбачалося утво­рити в Петербурзі, Москві, Тульчині і Смоленську. Нове товариство утворювалося як єдина організація. Вводи­лася сувора конспірація. Оригінал програми й статуту, підписаний усіма присутніми засновниками товариства, відправлявся з М. І. Тургенєвим в Петербург, а копії — І. О. Фонвізіним передавалися для Московської управи, І. Г. Бурцовим — Тульчинської та І. Д. Якушкіним — Смоленської. Цим особам доручалося заснування дум товариства на місцях.

Проте дальші події розгорнулися дещо інакше, ніж їх планували учасники Московського з'їзду і установчих нарад. Вони й привели до утворення Південного і Пів­нічного товариств (округів) одночасно (березень 1821 р.) з центрами першого в Тульчині (на Україні), а друго­го — в Петербурзі.

М. І. Тургенєв, розпочавши створення Корінної та місцевої дум в Петербурзі, відразу звернувся до актив­ного діяча «Союзу благоденства» М. М. Муравйова, який щойно повернувся з-за кордону. Останній, не підтримав­ши ініціативу Тургенєва, почав організовувати таємне товариство самостійно. Першими учасниками Північного товариства стали М. М. Муравйов, М. С. Лунін і П. П. Лопухін. Відбулося кілька організаційних нарад. За дорученням М. М. Муравйова, який вважав за не­обхідне до організаторів товариства залучити і П. І. Пес-теля, П. П. Лопухін відвіз останньому в Тульчин листа, проект, де викладалися засади утворення нового това­риства, а також текст присяги. Отже, М. М. Муравйов, налагоджуючи спільні дії з П. І. Пестелем, розглядав товариство як єдину організацію.

Дещо інакше діяв М. І. Тургенєв. Повідомивши М. М. Муравйова про рішення Московського з'їзду, він не залучив його до утворення Петербурзької думи. Уста­новче засідання в квартирі Тургенєва відбулося без Му­равйова. Він опирався переважно на колишніх учасників Ізмайловської управи «Союзу благоденства». Це товари­ство будувалося на поміркованих засадах програми •' статуту, привезених М. І. Тургенєвим з Москви.

Таким чином, Північне товариство утворилося спочат­ку з двох самостійних організацій, що діяли незалежно і навіть без зв'язку. Пізніше ці організації злилися. Пів­нічне товариство пройшло склочний процес становлення й формування.

Утворення Північного товариства в Петербурзі за­гальмувалося тим, що після придушення повстання Семенівського гвардійського піхотного полку цар вирішив вивести всі гвардійські частини з столиці на тривалі ма­неври. Гвардія вирушила в похід у квітні — травні 1821 р. і протягом 15 місяців пересувалася по території Литви і Білорусії. І в цей час навколо поручика М. М. Муравйова продовжували гуртуватися і зростати сили Північного товариства.

Товариство розраховувало на силу війська. Цар прагнув вивітрити дух вільнодумства серед гвардії. А насправді вийшло навпаки. «Офіцери всіх полків, ставши вільнішими від служби, ніж у Петербур­зі, — писав І. Д. Якушкін, — не піддавалися такому суворому наглядові, як в столиці, часто спілкувалися між собою, і багато нових членів вступило до Таємного товариства».

У вересні 1822 р. гвардія повернулася в Петербург. Напередодні з'явився царський указ про заборону таєм­них товариств і масонських лож по всій Росії. Офіцери і чиновники мусили давати начальству індивідуальні під­писки про неналежність до таємних товариств.

Сувора заборона не залякала членів Північного то­вариства, які, давши підписку, продовжували свою діяль­ність. Восени 1822 р. було створено Північну думу, куди увійшли М. М. Муравйов, обраний «правителем» това­риства, С. П. Трубецькой і Є. П. Оболенський. Перед товариством постала досить гостра альтернатива — яку мету і програму обрати за керівну для дальшої діяль­ності. На порядок денний було поставлено обговорення проекту «Конституції», над якою продовжував працю­вати М. М. Муравйов.

Протягом 1821—1825 рр. Північне товариство чисель­но зросло до 105 осіб і перетворилося в досить значну суспільну силу, що тримала в руках військові частини для здійснення перевороту, підготувала програму дій, а також план революційних перетворень в Росії.

1.3. Події на Україні (Тульчин) та в Бессарабії (Кишинів)

У березні 1821 р. І. Г Бурцов на засіданні Тульчинської управи офіційно повідомив рішення Московського з'їзду про ліквідацію «Союзу благоденства». Управа на чолі з П. І. Пестелем відмо­вилася визнати це рішення законним. Бурцов не зва­жився оголосити свої повноваження на заснування нової думи в Тульчині й залишив засідання. До присутніх Пес-тель звернувся з закликом «з'єднатися найміцнішими узами» і продовжувати боротьбу, «захопив усіх силою своїх міркувань». Члени товариства (О. П. Юшневський, О. П. Барятинський, Ф. Б. Вольф, П. В Аврамов, В. П. Івашов, М. В. Басаргін, О. О. Крюков, М. О. Крю-ков) одностайно його підтримали.