Просмтор этого файла доступен только зарегистрированным пользователям. Но у нас супер быстрая регистрация: достаточно только электронной почты!

Текст из файла (страница 5)

Декабристи не спиралися в своїй діяльності на про­гресивний на той час клас чи суспільний прошарок, здат­ний не лише взяти владу, а й здійснити прогресивні перетворення. Таким класом могла стати буржуазія, яка тоді лише формувалась і не була спроможною під­тримати дворянських революціонерів.

Дворянські революціонери, керуючи політничним ру­хом, не змогли подолати пасивності солдатських мас, придавлених муштрою, темрявою неписьменності, ца­ристськими ілюзіями, не зуміли переконати колишніх кріпаків у кончій необхідності соціальної революції, під­готувати з них свідомих борців й повести за собою на штурм старого ладу.

ирієнтація декабристів лише на військове повстан­ня — хибна тактика, що не могла привести до повної і остаточної перемоги революції. Однак ця тактика існу­вала й відповідала умовам того часу.

Декабристи розпочали повстання без врахування того факту, що в Росії ще не визріла революційна ситуація. Вони обрали моментом для виступу династичну кризу — тимчасове й незначне явище, що не являло собою кризу «верхів», а лише вносило деяку дезорганізованість в се­редовище панівного класу — поміщиків і царизму.

Наявність в ідеології й тактиці дворянських револю­ціонерів істотної долі консервативних традицій, що віками складалися в середовищі дворянства як привілейова­ної касти, спричинилася до нерішучості, схильності до компромісів, пасивності перших борців за свободу.

Безперечною заслугою дворянських революціонерів було те, що вони заради інтересів народу, зокрема се­лянства, знехтували власними привілеями й виступили проти свого класу. Але ті ж декабристи, дбаючи про поліпшення долі народу, водночас боялися залучати його до боротьби. Це був парадокс, породжений умова­ми кріпосної епохи. Загальну думку про ставлення дво­рянських революціонерів до народних мас висловив О. В. Поджіо: «Народ знемагав у рабстві, в невігластві, і ми ухилялися від нього; уникали цього вибуху... Вій­ськові поселення, варварське обходження поміщиків та притаманне всім самоуправство з селянами, — які були б для нас сили; — але ми їх обминули, щоб не ввергати суспільство в неминучі розрухи...». О. О. Бестужев-Марлінський також відверто визнавав: «Ми найбільше боялися народної революції; бо вона не може не бути кровопролитною і тривалою...»

Декабристи очолили кілька тисяч солдатів і вступили в боротьбу, майже напевне знаючи наперед чи відчуваю­чи приреченість своєї благородної справи на невдачу, І все ж нерівний поєдинок їх із самодержавством від­бувся й означав початок фатального кінця старого ладу. З іскри, викресаної цією героїчною сутичкою револю­ціонерів з царизмом, з часом розгорілось велике полум'я російської революції.

Важко переоцінити значення десятирічної діяльності таємних товариств дворянських революціонерів та їх збройного повстання проти самодержавства. Грім гармат на Петровській площі в Петербурзі та на засніжених полях України провістив початок визвольного руху, в якому декабристи стали піонерами. О. І. Герцен через 25 років після цих подій проникливе писав: «Мовчанню, німій бездіяльності було покладено край; з висоти своєї шибениці ці люди збудили душу в нового покоління;

Десятиріччями лютувала царська реакція, придушую­чи будь-які прояви опозиції та протесту в суспільстві. Але революційні ідеї, посіяні декабристами, не загину­ли. Вони знайшли собі шлях до умів і сердець нового покоління борців за свободу.

Литература.

1. Сергиенко Г. Я. Декабристы и их революционные традиции на Ук­раине (на укр. языке) – К.: «Наукова думка», 1976.

2. Семенова А.В. Временное революционное правительство в планах декабристов. -М.: Мысль, !982.-206с.

21

Характеристики

Список файлов реферата