186059 (746120), страница 3
Текст из файла (страница 3)
І дубляжу у науковому дослідженні та утворенню прогалин, подолання неконструктив-|дискусій.
Перш за все серед них слід назвати принцип втілення справедливості, гуманізму, законності, плановість наукових досліджень, їх практична націленість та Інші.
ГПеред сучасною юридичною наукою постає цілий ряд нових завдань, що мають перспективний або першочерговий невідкладний характер. Молода українська дер-1 жава опинилася в дуже скрутному становищі. Особливі труднощі відчуваються в економічній сфері. Однак, за Конституцією Україна — це демократична, правова, соціальне орієнтована держава, тому вирішення проблем державного будівництва, економічного відродження країни значною мірою залежить від використання правових заходів та механізмів. Ті методи управління, що існували до входження України в систему ринкових відносин, вже не відповідають дійсності, але ще не склалася і нова систем? управління, не спрацьовують на практиці юридичні гарантії, проголошені чинним законодавством. Тому виникла гостра потреба — засобами юридичного прогнозування сконструювати модель сучасного українського суспільства та вказати на шляхи та методи її практичної реалізації з урахуванням існуючих особливостей внутрішнього порядку та вимог світових стандартів щодо організації державного життя. Це — генеральна лінія, якою рухається вся юридична наука, але поряд з цим передбачається вирішення значної кількості більш конкретних завдань: підготовка проектів законодавчих актів, проведення загальної систематизації законодавства, розробка правових механізмів ефективного використання інституту місцевого самоврядування, передбачення нових тенденцій росту злочинності та обгрунтування відповідних правових гарантій захисту прав та свобод громадян, вивчення та ґрунтовний аналіз практики державотворення інших країн з метою використання їх позитивного досвіду тощо...
Підсумковою ознакою, яка характеризує внутрішню організацію наукових юридичних знань являється їх системний характер. Ми вже зазначали, що правознавство змістовно складається з певної системи юридичних наук, які мають свої власні предмети дослідження та відповідно до специфіки предметів власну методологію. Щодо класифікації юридичних наук, то у науковій літературі існують деякі розбіжності не принципового характеру. Для прикладу наведемо більш поширену класифікацію, за якою можна виділити:
1. Загально-теоретичні та історичні науки — теорія держави та права, історія держави та права, історія політичних та правових вчень.
2. Галузеві науки — конституційне право, кримінальне право, адміністративне право та інші.
3. Міжгалузеві науки — суд і правосуддя, транспортне право, господарське право, банківське, митне право.
4. Прикладні юридичні науки — кримінологія, криміналістика, судова медицина, бухгалтерський облік.
5. Науки, що вивчають міжнародне та зарубіжне право і державу — міжнародне право, державне право зарубіжних країн, порівняльне правознавство, історія держави та права зарубіжних країн.
Юридична деонтологія більшою мірою відноситься до групи прикладних наук тому, що вивчає вимоги етичного порядку у зв'язку з виконанням юристами професійного обов'язку та деякі інші питання, про що вже говорилося раніше. В історичному плані
юридична наука має багатовіковий досвід, який складався шляхом поєднання зусиль філософів, юристів, державних та політичних діячів різних епох. На кожному етапі свого становлення в юридичні^ науці відбивалися тенденції розвитку суспільства, особливості функціонування тих чи інших політичних інститутів. Але якщо казати про витоки формування юридичних знань, що мали у достатній мірі офіційний та систематизований характер, то слід згадати про римське правознавство пізнього періоду, j яке формувалося в межах колегії жреців (collegium pjntificum) та відчувало значний ї вплив релігійного світогляду. В цілому їх правові знання ще не відділялися у само-I стійну галузь знань та існували разом з формулами релігійних традицій. Знання про I' правові норми вважалися цілком таємними та охоронялися кастою жреців, що забез-J^ почувало ефективність їхнього релігійного та владного впливу на людей.
4. Юридична практика
Після ознайомлення з загальними рисами та системою наукових юридичних знань більш зрозумілими стають питання практичної діяльності, яка відбувається у сфері дії права в зв'язку з цим має ряд характерних-ознак, які дають можливість виділити її у певний вид соціальної діяльності. Перед тим, як визначити ці характерні риси, слід звернутися до розуміння більш загального терміну— соціальна діяльність, існує навіть теорія соціальної дії, автори якої у 20-ті роки XX століття намагалися пояснити поведінку соціальних суб'єктів через зв'язки уявлення, психологічні і моральні моменти? які виникають у ході взаємовідношень між ними Ця теорія характеризувалася свого часу, як основний напрям американської соціології XX століття та мала значний успіх у питаннях пояснення соціальної структури, ієрархії соціальних систем, рівнів їх організації тощо.
Питання соціальної діяльності можна розглядати також з позицій філософії або психології. В кожному випадку ми отримаємо певний результат. Однак, слід враховувати той факт, що правознавство відноситься до суспільних наук, має свою методологію дослідження та різні методологічні рівні — від філософського до конкретно-історичного, а значить може самостійно пояснювати окремі явища оточуючого світу, які мають відношення до правової дійсності. На цій підставі соціальну діяльність можна визначати як спосіб організації та існування соціального організму, в процесі чого, шляхом перетворення та споживання оточуючого світу відбувається задоволення життєвих потреб та інтересів соціальних суб'єктів. Людські потреби та інтереси, які вис-тупають двигуном їхньої діяльності, дуже різноманітні, характеризуються невизначе-ним колом аспектів розуміння, тому людська діяльність відбувається відповідно у різноманітних формах, напрямах та сферах суспільного життя. Одним із напрямів, що змістовно наповнюють поняття соціальної діяльності, являється юридична діяльність. При цьому юридичну діяльність можна розкрити через поняття форми або сфери со-ціальної діяльності. У першому і у другому випадку це буде виправдано тому, що всяка людська активність спостерігається лише у випадку свого зовнішнього прояву та може існувати, як самостійне явище лише у визначеній системі зв'язків, тобто у певній сфері соціальних відносин. Ці різні аспекти вказують лише на відмінність методологічних підходів та допомагають всебічно розкрити об'єкт дослідження. Поряд з цим, юридична діяльність може мати свої власні форми здійснення та відбуватися у різних сферах життя суспільства. У даному випадку було б доцільним визначити, які види соціальної діяльності існують поряд з юридичною та якими рисами остання відрізняється від інших. За різними підставами виділяють такі види, як — розумова, предметна, виробнича, політична, організаційна, державно-управлінська, виховна та безліч інших видів діяльності за формою прояву або способом здійснення (це залежить від методології дослідження).
Виділення такої значної кількості видів обумовленого багатогранністю соцільного життя, складністю відносин та зв'язків, в які вступають люди.
Вид діяльності характеризуеться конкретними причинними зв'язками, метою, формами, сферою здійснення, суб'єктами, засобами та інше. Юридична діяльність, окремий вид соціальної діяльності. також характеризуєтьсягювними рисами:
1. Відбувається у сфері дії права з використанням правових засобів.
2. Здійснюється спеціально уповноваженими на те суб'єктами, які володіють юридичними знаннями.
3. її метою є упорядкування, узгодження суспільних відносин по відношенню до вимог права, вирішення конкретних життєвих ситуацій та задоволення на цій основі індивідуальних, групових та загальнолюдських потреб та інтересів.
4. Юридична діяльність має організуючий характер, націлена на організацію дій інших суб'єктів І значною мірою пов'язана з державною діяльністю.
5. Зміст юридичної діяльності у кожній конкретній ситуації складають окремі дії юристів, що націлені на досягнення бажаних правових результатів.
6. Юридична діяльність у багатьох ситуаціях виявляє елементи творчості, індивідуального підходу, винесення конкретного рішення на підставі загальної моделі поведінки.
7. Юридична діяльність своїм правовим впливом пронизує майже всі сфери суспільного життя, які підлягають правовому регулюванню.
Таким чином, під юридичною діяльністю слід розуміти один з різновидів соціальної діяльності, який здійснюється юристами-фахівцями з метою отримання правового результату, задоволення законних потреб та інтересів соціальних суб'єктів у відповідності до вимог права. —Іноді вживається термін "юридична практика" (соціальна практика), який по суті
відображає поняття діяльності, але включає ще й досвідпрактичного засвоєння І дійсності. Адже всяка діяльність здійснюється з урахуванням^ існуючого досвіду Це закономірність соціального прогресу, тому немає потреби вишукувати суттєві відмінності між вище згаданими термінами.
Нами вже було зазначено, що зміст юридичної діяльності у кожному випадку складають конкретні дії перелік суттєво впливає на визначення обсягу,сфери та форм юридичної діяльності. В умовах соціального прогресу, ускладненням соціальних зв'язків відповідним чином змінюється зміст та форми соціальної, а, значить, і юридичної практики. На підставі аналізу спробуємо обгрунтувати вище зазначену закономірність. Професійна діяльність (prudentes) знатоків римського права поділялася на три основні ) види: cavere (складати нові позови та угоди), адеге (вести справу у суді), respondente (давати відповіді). Самою типовою функцією юрисконсультів було "respondente" — висловлювання думок стосовно запитів приватних осіб або їх посередників. Авторитет римських юристів,, набутий у судових засіданнях, був настільки значним, що їх думки впливали на волю суддів навіть без їх особистої участі у судовому розгляді справи. У ( зв'язку з тим, що за консультаціями в основному зверталися оратори-адвокати, Ци- церон порівнював роль юрисконсульта у суді з роллю латинського флейтиста, який супроводжував виступ актора на сцені.
суспільних відносин вимагає від їх учасників узгодження своїх цілей, бажань, потреб та інтересів.
Юридична діяльність, характеризуючись своїми специфічними рисами, не являється виключенням із загального правила. Як і інші види соціальної діяльності, вона впорядковується за допомогою цілої системи засобів, серед яких правові займають вагоме місце. Однак, в деонтологічному аспекті привертають до себе увагу засоби неюридичного походження, за допомогою яких здійснюється регулятивний вплив. В чому ж полягає сутність соціального регулювання, які види його бувають та як воно трансформується в сферу юридичної діяльнбсті? Треба зазначити, що виходячи із системного характеру соціальної організації (суспільство як система), її багатоплановості, необхідності розвитку і функціонування, соціальне регулювання як невід'ємний фактор і умова співіснування різнородних суб'єктів, умова здійснення будь-яких видів соціальної діяльності існувало на протязі всього періоду суспільства. Можна визначити два основних види соціального регулювання: нормативне та індивідуальне. Суть нормативного зводиться до створення загальних правил поведінки людей в суспільстві, які розраховані на невизначене коло осіб та ситуацій. Індивідуальне регулювання полягає у встановленні моделі поведінки для конкретно визначених осіб, яка розрахована на одноразове використання. В залежності від суб'єктів регулювання розрізняють державне та недержавне. При цьому зазначимо, що для регулювання юридичної діяльності характерно поєднання різних видів регулятивного впливу. Таким чином, в ході регулювання відбувається формування моделей поведінки загального або індивідуального характеру. При цьому використовуються слідуючі засоби: надання права на певні дії, покладання обов'язку, встановлення заборон та визначення мір відповідальності. В залежності від способу встановлення та забезпечення реалізації існуючих нормативів, вони можуть бути юридичного, морального, релігійного або іншого походження. При цьому, їх головне призначення полягає в тому, що вони визначають алгоритм дій людини в різноманітних життєвих ситуаціях і в комплексі складають нормативну основу всякої соціальної діяльності. Виходячи з того, що предметом нашого дослідження виступає діяльність юридична, то безпосередньою основою її здійснення являються юридичні норми. Але при цьому існує система моральних вимог, які складають деонтологічну характеристику юридичної діяльності. Це не означає, що мораль і право існують відокремлено, не знаходячи аспектів взаємодії. Навпаки, вони доповнюють одне одного, узгоджують свої регулятивні можливості, хоча пріоритет у цій взаємодії визнається за нормами морального походження, які виконують роль визначального фактору у формуванні нормативної бази всякої соціальної регуляції.
![](https://s.studizba.com/z.php?f=/templates/si/i/noavatar.png&w=100&h=100&t=1"){kind=avatar}
