185273 (745273), страница 2

Просмтор этого файла доступен только зарегистрированным пользователям. Но у нас супер быстрая регистрация: достаточно только электронной почты!

Текст из файла (страница 2)

Естетична думка ХХ ст. активно продовжує розробку проблеми трагічного. При цьому йдеться не про якусь окрему країну або про конкретну практику мистецтва. У поняття трагічного починають вкладати глибоко філософський, моральний зміст. Трагічне аналізується в широкому контексті загальних смисложиттєвих проблем, проблем майбутнього людської цивілізації.

Функції мистецтва

Проблема функцій належить до фундаментальних теоретичних питань естетитки. Її основу зумовлює історичний чинник, адже функції мистецтва виникають і складаються впродовж усього розвитку цивілізації у зв’язку з формуванням нових потребі особливостей поведінки людини.

Питанням функціональності естетичних наук займалася ще з часів античності, зокрема у теоретичних розробках Арістотеля цій проблемі було приділено значну увагу. Дваньогрецький філософ чітко виділив три основні функції мистецтва: пізнавальна; виховна; емоційного впливу.

У порцесі подальшої розробки проблеми функціональності естетична думка повністю підтримала ідеї Арістотеля щодо пізнавальної та виховної функції. Певних коригувань зазнала також інтерпритована античним мислителем функція емоційного впливу. Арістотель тлумачив її через давньогрецьке поняття «гедонізм» - чуттєва насолода, тоді як естетика ХІХ – ХХ ст. емоційно-чуттєве начало перевела у площину естетичного.

Сучасна естетична наука розширила арістотелівську модель: соціальна; пізнавальна; сугестивна; виховна; компенсаційна; комунікативна; передбачення.

Соціальна функція. Інтерес до соціального аспекта мистецтва з боку його практиків і теоретиків пов’заних з ХХ ст. Дослідженням соціальної природи мистецтва активно займався французький філософ і письменник Ж. П. Сартр, який висунув концепцію його «соціальної заангажованості». Німецький теоретик Т. Адорно назвав «ідеологічним» мистецтво зазначеного періоду, а його співвітчизник В. Беньямін проголосив ідею «політизації мистецтва», сконцентрувавши увагу на двох формах суспільної свідомості – політиці та мистецтві.

Необхідно враховувати, що в 20 – 30-х роках ХХ ст. неоднаразово виникали ситуації, коли соціальна функція мистецтва висувалася на перше місце саме митцями. На думку художників, мистецтво повинно було повести аудиторію на «барикади», примусити її розпочати активні дії у вирішенні соціальних і політичних проблем. Отже, наприкінці 20-х років митці щиро сприймали соціальну функцію мистецтва через ідею політичного та ідеологічного виховання народу, адже жорсткі ідеологічні обмеження ще не стали обов’язковою нормою його розвитку.

Особливу роль у мистецтві радянського періоду відіграла теорія «соціального замовлення», що стала предметом гострих дискусій на прикінці 20-х та в 30-ті роки. Розглядаючи соціальну функцію мистецтва взагалі і теорію «соціального замовлення» зокрема, ми зупинилися на необхідності її принаймні двоаспектної інтерпритації. З одного боку, соціальна функція мистецтва, як уже зазначалося, безпосередньо пов’язана з суспільно-політичними процесами у державі, з іншого – вона потребує більш загальнотеоретичного осмислення і виховання специфіки природи мистецтва.

Слід пам’ятати, що у різні часи свого існування мистецтво виконувало соціальну функцію, реалізовуючи через систему художніх образів поставлене перед ним «соціальне замовлення». На «замовлення» працювала значна частина митців доби Просвітництва. Отже, аналіз соціальної функції мистецтва дає змогу звернутися до загальнотеоретичної проблеми.

Складність осмислення цієї проблеми полягає у необхідності чітко усвідомити і зрозіміти, хто виконує функції замовника і на кого покладається завдання виконання цього замовлення. У зв’язку з цим треба звернутися до складного питання, пов’язаного з проблемою художньої цінності мистецького твору. Історія світової культури свідчить, що сучасники практично ніколи не сприймали створене мистецтво за його життя, прирікаючи художника як на матеріальну скруту, так і на трагедію самотності.

Отже, як можна переконатися, справжнім випробувачем для мистецтва виявляється час. І тільки витримавши це випробування, твір мистецтва може вважатися духовною пам’яттю людства, у чому, власне, і полягає його надзавдання.

Пізнавальна функція. Основою мистецтва, як і інших форм суспільного пізнання, є зв’язок: Суб’єкт – Об’єкт; Митець – Дійсність. Проте на відміну від науки, де Фенномен пізнання існує в межах об’єктивного характеру наукового знання та об’єктивна істина тяжіє над науеовцем, вимагаючи від нього жорстокого протокольного мислення, специфіку пізнання в мистецтві визначають суб’єктивний характер відображення, метафоричне ставлення до дійсності, активне використання емоціно-чуттєвого начала, що сприяє створенню художньої картини світу.

У цьому сенсі цікаво зіставити практику осмислення проблем спадковості у галузі природничих наук і мистецтва. Так, розроблюючи теорію спадковості, генетики, біологи, медики перебували і перебувають під тиском об’єктивної істини і, вивчаючи та пізнаваючи її, створюють систему практичних засобів, що сприяють фізичному та психічному удосконаленню людства. Отже, на перше місце. Як ми бачимо. Виходить об’єктивний чинник наукового знання.

Сугестивна функція пов’язана з певною гіпнотичною дією. Впливом на людську психіку. Сугестивне начало чітко простежувалося ще у доісторичному мистецтві. Вагоме навантаження покладалося на сугестивну функцію середньовічним мистецтвом іконопису й архітектури. При першому наближенні може скластися враження, що сугестивна функція споріднена з виховною. Безперечно між ними існують певні спільні риси, проте ототожнювати сугестивну і виховну фунуції не можна у зв’язку з тим, що виховна орієнтована на сферу свідомого, тоді як сугестивна пов’язана з позасвідомим людської психіки. У зв’язку з цим слід зазначити, що нереалістичні напрями, зокрема експресіонізм і сюрреалізм, у своєму мистецтві орієнтувалися на сугестивну функцію.

Виховна функція. Її специфічною особливістю є наявність в усіх формах суспільної свідомості: релігії, політиці. В мистецтві надзавданням виховної функції є формування цілісної гармонійної особливості, використання різних механізмів впливу для досягнення цієї мети.

У структурі арістотелівської тріади функціональності мистецтва виховній функції відведено другу позицію. Тобто вона чтала сполучною ланкою між пізнавальною фунуцією і функцією емоційного впливу.

Логіка функціональної структури Арістотеля зумовлена важливим для філософа концептуальним положенням – теорією катарсису – духовного очищення людини в процесі сприйняття твору мистецтва. Пізнаючи дійсність, художник через систему відповідних художніх прийомів впливає на людину, виховує її, стимулюючи процес емоційного сприйняття твору. Виховна функція безпосередньо пов’язана з процесом активізації емоційно-чуттєвого начала, яке сучасна естетична наука також ототожнює з компенсаційною та комунікативною функціями.

Компенсаційна функція. Ця функція дає змогу людині у процесі сприймання художнього твору пережити ті почуття, яких вона була позбавлена в житті. Надзвичайно показовим тут є феномен мелодрами – найпопулярнішого жанру в літературі. Сентементальне начало, еиоційно-роматичний настрій, класичний любовний трикутник, чіткий розподіл героїв на позитивних і негативних, - всі ці специфічні ознаки мелодрами, що виконували компенсаційну функцію, зумовили її всесвітній і позачасовий успіх.

Комунікативна функція. Аналізуючи феномен мистецтва, науковці різних історичних періодів підкреслювали його комунікативну перевагу над іншими формами суспільної свідомості. До аналізів комунікативної функції прямо чи опосередковано зверталися Арістотель, Г.Е. Лессінг, І.Г. Гердон, А. Бергсон, Б. Кроче, надаючи цій проблемі великого значення, адже загальномистецький зв’язок «митець - аудиторія» уможливлює саме комунікативна функція.

Функція передбачення. Аналізуючи феномен мистецтва, дослідники певною мірою торкаються питання чинника часу. Час – найголовніший критерій мистецького твору, зумовлює його довголіття і місце в кулютурному просторі. В структурі проблеми функціональності часовий момент насамперед пов’язаний з функцією передбачення – «касандрівським началом». Основою цієї функції мистецтва є давньогрецький міф про дочку Пріама і Гекуби – Касандру, яку Аполлон наділив даром пророцтва і яка передрікала падіння Трої в період її найбільшого розквіту.

У мистецтві функція передбачення виявляє себе як у прямій, так і в опосередкованій формах. Найяскравішим прикладом такого «прямого варіанта» є жанр фантастики в літературі і кінематографі. Логіку його еволюції можна простежити від творів Ж. Верна. «Опосередкований варіант» «касандрівської функції» мистецтва репрезинтовано, зокрема, в творах експресіоністичної орієнтації. Показовим щодо цього став образ «загубленого покоління» у творчості Е. М. Ремарка.

5

Характеристики

Список файлов реферата