TOVARIV (744699), страница 2

Просмтор этого файла доступен только зарегистрированным пользователям. Но у нас супер быстрая регистрация: достаточно только электронной почты!

Текст из файла (страница 2)

Властивості товару

Товар — це продукт праці, який має дві властивості: по-перше, задовольняє певну потребу людини; по-друге, здатний обмінюва­тись на інші блага в певних пропорціях. Отже, йому властиві спо­живна вартість і вартість. Товаром може бути як матеріальне, так і нематеріальне благо, в тому числі й послуга.

Споживна вартість товару

Споживна вартість товару — це його здатність задовольняти потреби людини. Наприклад, хліб, м'ясо, молоко та інші продукти споживання задовольняють потребу в їжі; костюм, плаття — по­требу в одязі; верстат, нафто-, газопровід, виробничі споруди то­що — потребу в засобах виробництва. Отже, матеріальні блага і послуги задовольняють ті чи інші потреби як предмети особистого споживання або як засоби виробництва. Кінцевою метою будь-якого виробництва є створення спожив­них вартостей. Якщо не брати до уваги ті конкретні економічні форми, в яких за певних умов виступають продукти праці, то ба­гатство суспільства завжди складається із споживних вартостей. Споживна вартість продукту праці безпосередньо не виражає сус­пільних відносин, але має історичний характер, оскільки її роль та значення змінюються залежно від змін у суспільстві. Якщо благо створюється виробником для особистого споживання, то воно має споживну вартість для самого виробника. Якщо ж внаслідок сус­пільного поділу праці продукт (послуга) призначається для когось іншого, то він є суспільною споживною вартістю. В умовах товар­ного виробництва споживна вартість — це здатність товару задо­вольняти потреби не самого виробника, а покупців. Специфічно історичний характер споживної вартості проявля­ється не лише в тому, що вона є матеріальною основою обміну, а й у тому, що вона відбиває ступінь суспільного поділу праці, його історичну зрілість. Споживна вартість речей, їх корисність для людей тісно пов'язані з прогресом науки і техніки, розвитком продуктивних сил у ціло­му. Так, корисність заліза стала відомою лише тоді, коли люди на­вчилися виплавляти його з руди і виготовляти з нього знаряддя і предмети праці. Науково-технічний прогрес, запровадження у виробництво досягнень науки і техніки розкривають все нові мож­ливості та способи використання природних і штучних матеріалів, їх нові корисні властивості. Проте загальна економічна теорія вив­чає лише роль споживної вартості в системі суспільних відносин, які складаються в процесі виробництва, розподілу, обміну і спожи­вання. Сучасний світ споживних вартостей надзвичайно різноманітний. Його основу становлять товари особистого і виробничого спожи­вання. Крім того, існує ринок ремісничих товарів. Переважну їх частину становлять вироби ручної чи частково індустріальної праці. Особливим є ринок раритетів (рідкостей). Це, з одного боку, уні­кальні наукові відкриття та конструкторські розробки, а з друго­го — шедеври мистецтва. Товари такого ринку збагачують вироб­ництво культурними і естетичними цінностями та традиціями. Все більшого значення серед сукупності споживних вартостей набувають різні види сучасного транспорту, енергії, інформації, комп'ютер­ного забезпечення, доставки енергоносіїв тощо.

Вартість

Вартість, на відміну від споживної вартості, не лежить на по­верхні явищ, тому з'ясування її природи як другої властивості това­ру є більш складним. Формою її прояву є мінова вартість, тобто кількісне співвідношення (пропорція), в якому одні споживні вар­тості обмінюються на інші. Це співвідношення постійно змінюєть­ся залежно від місця й часу, що створює враження випадковості, відсутності внутрішньої стійкої основи мінової вартості. Насправді ж, як би не відрізнялись мінові вартості одного й того самого това­ру, вони завжди мають щось загальне. В найрізнорідніших товарах спільною є одна властивість: вони — продукти праці. Прирівню­вання різнорідних товарів один до одного передбачає, очевидно, їх об'єктивну рівність ще до обміну. Внутрішнім змістом товару є вар­тість як вкладена в товар праця — те спільне, що знаходить вира­ження у міновому співвідношенні товарів. Саме вартість робить їх порівнянними. Як споживні вартості товари якісно розрізняються, як вартості — мають спільну міру. Вартість вир-ажає відносини між товаровиробниками з приводу порівняння витрат їх праці на виробництво благ і послуг, якими вони обмінюються. Кількісні характеристики праці, витраченої на виготовлення то­вару, втілюються у величині вартості товару. Розрізняють індивідуальну і суспільна необхідну працю й відпо­відно індивідуальну і суспільну вартість товару. Товаровиробники діють у різних індивідуальних і природно-клі­матичних умовах. Тому на виробництво товарів одного й того са­мого виду, однакової маси і однакової якості витрачається різна кількість праці, що знаходить своє втілення в витратах робочого часу. Згідно з цим у товарах втілюється різна індивідуальна вар­тість. Робочий час, витрачений на виробництво товару окремим виробником (підприємством), називається індивідуальним робочим часом, а вартість, створена ним, — індивідуальною вартістю. Проте на ринку товари однакової споживної вартості оцінюють­ся покупцями (споживачами) однією мірою, яка не збігається з інди­відуальним робочим часом. Це означає, що ринок у процесі обміну враховує лише суспільну вартість. Величина її визначається не інди­відуальними витратами праці, а суспільне необхідним робочим ча­сом, тобто тим робочим часом, який визначається наявними сус­пільне нормальними умовами виробництва при середньому в кон­кретному періоді і в даному суспільстві рівні уміння й інтен­сивності праці товаровиробників. Суспільне нормальні умови виробництва — це типові, пануючі в конкретному суспільстві в певний час.

Отже, величина вартості товару значною мірою визначається сус­пільне необхідними витратами праці й вимірюється суспільне необ­хідним робочим часом. Величина останнього, як правило, збігається з індивідуальними витратами праці тих товаровиробників, які достав­ляють на ринок переважну більшість товарів одного виду, і встанов­люється стихійно в процесі конкурентної боротьби. Такі товарови­робники знаходяться в кращому становищі, ніж їх конкуренти, ос­кільки останні зазнають втрат на суму реалізованої продукції, пом­ножену на різницю суспільної та індивідуальної вартості продукції. Суспільне необхідний робочий час і зумовлена ним величина суспільної вартості не залишаються незмінними і залежать від про­дуктивної сили праці та її інтенсивності. Продуктивна сила праці визначається, в свою чергу, рівнем розвитку науки, природними здібностями, досвідом, культурою і кваліфікацією робітника, а та­кож суспільною комбінацією виробничого процесу та природними умовами, в яких він відбувається. Величина вартості товару зміню­ється прямо пропорційно кількості і обернено пропорційно про­дуктивній силі праці. Під час інтенсивнішої праці одиниця часу виражає більшу масу праці. Це свідчить про те, що сам по собі робочий час не може дати повне уявлення про фактичні витрати праці. Тому при різній інтен­сивності праці він не може бути безумовним мірилом вартості. Суспільне необхідні витрати праці вимірюються робочим часом лише при її середній інтенсивності. Базовою величиною для вимірювання вартості товару є витрати простої праці (тобто без спеціальної кваліфікації), посильної кож­ному здоровому члену суспільства на даному етапі розвитку. Складна праця — кваліфікована, вона вимагає попередньої підготовки виробника. За одиницю складної праці створюється більша вартість, ніж за одиницю простої. Складна праця зводиться до простої (ре­дукція праці) через ринкові відносини. У цілому величина вартості товару значною мірою визначається суспільне необхідними витратами праці, а також його корисністю. У процесі праці людина створює споживну вартість і вартість товару. Це випливає з подвійної природи праці, яка створює товар. 3 одного боку, вона має корисний зміст і створює блага та послуги, що задовольняють ті чи інші потреби людей. Певна корисна праця є природною необхідністю існування людей незалежно від суспіль­них умов. 3 другого боку, праця кожного товаровиробника є час­тиною всієї суспільної праці як витрати людської робочої сили вза­галі безвідносно до її конкретних форм. Перший вид — це кон­кретна праця, другий — абстрактна праця. Конкретній праці властиві мета, певний характер операцій, пред­мет, засоби і, нарешті, результати. Вона витрачається в доцільній, корисній формі, що характеризує її з одного якісного боку. Кон­кретна праця створює певну споживну вартість (хліб, вугілля, ме­тал, будинки, обслуговування тощо). Розрізнення споживних варто­стей зумовлюється тим, що вони є результатами якісно різних ви­дів корисної праці (трудових зусиль хлібороба, шахтаря, металурга, будівельника, лікаря, вчителя та ін.). Саме специфічний характер конкретної праці кожного товаровиробника і породжує її відмін­ність від праці іншого товаровиробника. Другий бік праці — праця взагалі як продуктивна витрата розу­мових здібностей, сили мускулів тощо безвідносно до її корисної доцільної форми. Вона характеризує працю насамперед кількісно, як джерело вартості в товарному виробництві. На всіх історичних етапах суспільного розвитку праця виступає, з одного боку, як корисна, доцільна, а з другого — як витрата фі­зичних і розумових сил, як "праця взагалі". Однак лише за умов товарного виробництва ця подвійність набуває особливих історич­них форм як праця конкретна і абстрактна. Якщо немає товарного виробництва, то немає й товару з його двома властивостями і від­повідно немає абстрактної праці й породжуваної нею вартості. Абстрактна праця, яка значною мірою створює вартість, є специ­фічною формою праці, що властива лише товарному господарству і відбиває відносини товаровиробників. Процеси конкретної праці — це сукупність економічних явищ, безпосередньо пов'язаних з функціонуванням конкретної праці; про­цеси абстрактної праці — це всі безпосередньо пов'язані з нею явища. До перших належать: процес створення споживної вартості товару, в якому вирішальну роль відіграє корисна форма праці; споживної вартості товару як результат функціонування конкрет­ної праці; перенесення старої вартості з засобів виробництва, здій­снюване конкретною працею, на заново створюваний товар. До других — створення вартості товару як результат функціонування абстрактної праці; додаткового продукту незалежно від його кон­кретних форм. В усіх цих випадках йдеться лише про нерозривно пов'язані між собою сторони економічних явищ товарного вироб­ництва, оскільки процеси конкретної праці не існують окремо від відповідних процесів абстрактної праці, а останні перебувають в органічному зв'язку з першими. Крім того, конкретна праця, ство­рюючи споживну вартість, впливає й на вартість товару. В свою чергу, абстрактна праця, значною мірою створюючи вартість, впли­ває й на споживну вартість товару. Під впливом науково-технічного прогресу відбуваються важливі зміни як у конкретній, так і в абстрактній праці. В зв'язку з роз­витком нових видів виробництва і технологій, використанням у них немеханічних форм руху матерії (наприклад, лазерної тощо) з'явллється багато нових професій (видів конкретної праці), чимало старих — відмирає. Разом з тим суттєво підвищується рівень квалі­фікації робочої сили. Стосовно абстрактної праці найважливіші змі­ни полягають у значному збільшенні інтенсивності витрат, насам­перед розумових, психічних, нервових сил трудівників, а також у зростанні складності виконуваної ними праці.

Економічні закони і категорії товарного виробництва

Товаровиробники, які неспроможні освоїти нову техніку та тех­нологію, працюють в гірших умовах, у них немає перспективи існу­вання. Закон вартості позбавляє товаровиробника права вибору: ви­робляти чи не виробляти якісні товари; знижувати чи не знижува­ти витрати на їх виробництво; впроваджувати чи ні нову техніку та технологію; поводити себе активно чи пасивно у виробництві та реалізації продукції. Якщо він хоче залишитися товаровиробником, то повинен виробляти, знижувати, впроваджувати, активізувати свою діяльність, ризикувати. Виробництво та реалізація споживної вартості сприяли форму­ванню стійких господарських зв'язків між товаровиробниками, заснованих на жорсткій матеріальній відповідальності, обов'язко­вості та взаємній довірі. У поєднанні із законами попиту та пропозиції, через відхилен­ня цін від вартості закон вартості виконує функцію регулятора суспільного виробництва та розподілу суспільних ресурсів між різ­ними сферами виробництва. 3 підвищенням попиту на окремі то­вари зростають ціни на них, а отже, і прибуток товаровиробників. На розширення виробництва цих товарів спрямовуються ресурси товаровиробників інших галузей, де виробляється надмірна кіль­кість товарів, які не поглинаються попитом, і на них знижуються ціни. В епоху вільної конкуренції закон вартості є стихійним регу­лятором суспільного виробництва. В сучасних умовах у різних господарських системах регулюван­ням суспільного виробництва, як правило, займається держава. Зростає значення планомірності, проте при цьому функції закону вартості як регулятора не усуваються. Очевидно, формування струк­тури виробництва, зміна її неможливі без певних втрат. Врахуван­ня попиту та пропозиції, рух цін є важливими орієнтирами розподілу капіталів, засобів виробництва та робочої сили між різними галузями виробництва. Інших надійніших економічних орієнтирів поки що не знайдено. Важливо підкреслити ще одну обставину: врахування попиту та пропозиції, відхилення цін і зміни у виробництві товарів під їх впли­вом означають не що інше, як підпорядкування виробництва задо­воленню платоспроможних потреб членів суспільства. В розвину­тих економічних системах, заснованих на використанні законів то­варного виробництва, подолано таке негативне явище, як хроніч­ний дефіцит товарів. Товар шукає грошей, а не навпаки. Сучасні методи вивчення ринку, спираючись на концепцію маркетингу, дають змогу істотно наблизити обсяги виробництва товарів та пла­тоспроможного попиту на них. Це сприяє формуванню та підтри­манню пропорцій суспільного виробництва. Розв'язання суперечностей, дія економічних законів товарного виробництва пов'язані з використанням системи вартісних катего­рій. Крім уже згаданої вище ціни до них слід віднести собівартість продукції (індивідуальні витрати виробництва), прибуток, кредит і відсоток, земельну ренту, заробітну плату та ін. Ці категорії є фор­мами використання законів товарного виробництва. Крім того, вони є формами прояву суті (вартості), але відбивають цю суть у перетво­реному, модифікованому вигляді. В своєму русі ці категорії відо­соблюються від суті, набувають нових рис. В економічній науці ці форми одержали назву перетворених. Вартість як категорія не може бути безпосередньо використана як інструмент у господарській практиці. Поки що немає можливо­стей облічувати та вимірювати витрати суспільне необхідної праці на виробництво товару в одиницях робочого часу. Для цього пот­рібні інші матеріально-технічна та соціальна основи. В практиці узагальненим представником вартості є її грошова форма — ціна. Особливістю руху ціни є здатність її відхилятися від вартості това­ру. На практиці це оптова ціна підприємства (ціна виробництва), монопольна ціна, роздрібна та ін. Роздрібна ціна, якщо на її вели­чину істотно не впливає економічна політика, є найближчою до вартості. Додатковий продукт як частина вартості в грошовій формі є частиною ціни і цілим набором категорій, потреба в яких викли­кана господарською практикою. До них належить передусім при­буток як перетворена форма додаткової вартості. Прибуток, у свою чергу, виступає в різних формах. Перетворені форми надто гнучкі, пристосовані до різних економічних ситуацій. Ці властивості їх апро­бовані протягом багатовікової практики. Нині процес виробництва товару та його реалізацію не можна уявити поза використанням кредиту, з яким пов'язана виплата відсотків. Це саме стосується торгового капіталу і торгового прибутку.

Використання перетворених форм вартості пов'язане зі ство­ренням різноманітних установ, системи обліку. Прикладом можуть бути розгалужена банківсько-кредитна система, товарні біржі. 3 урахуванням законів товарного виробництва та вартісних ка­тегорій побудовано метод господарської діяльності товаровиробни­ка — комерційний розрахунок. Через нього і реалізуються рушійні сили товарного виробництва, визначається результативність вико­ристання їх зіставленням витрат та результатів господарювання кожного товаровиробника. Комерційний розрахунок грунтується на конкуренції товаровиробників, відхиленні цін від вартості, пос­тійних змінах попиту та пропозиції товарів, визначає лінію пове­дінки товаровиробників: постійна раціоналізація виробництва, тех­нічне удосконалення його матеріальної бази, підвищення рівня нормування й обліку витрат праці, удосконалення організації ви­робництва та праці, економія матеріальних витрат і, врешті-решт, зниження індивідуальних витрат на виробництво товарів, зближення їх з рівнем суспільне необхідних витрат. Комерційний розрахунок зумовлює функціонування відособле­них форм капіталу (торгового, банківського), сфери послуг. Він сприяє реалізації закону економії часу, який визначають першим економічним законом, що примушує товаровиробника економити ресурси. Інакше не можна залишатися товаровиробником, реалі­зувати свій економічний інтерес. Вимагаються підприємливість, по­стійний ризик, пошуки резервів виробництва та шляхів викорис­тання їх. В умовах комерційного розрахунку кругооборот ресурсів това­ровиробника передбачає їх зростання. Початкове авансована гро­шова сума збільшується. Якщо цього не відбувається, авансування коштів товаровиробником, виробництво та реалізація товару поз­бавлені сенсу.

Теорії вартості

Розробку теорії трудової вартості було почато представниками класичної політичної економії У. Петті, А. Смітом, Д. Рікардо та ін. Свій дальший розвиток вона отримала в працях К. Маркса, який розробив учення про двоїстий характер праці, втіленої в товарі, розкрив суперечність між приватною і суспільною, конкретною і абстрактною працею, споживною вартістю і вартістю товару, до­слідив історичний процес розвитку обміну і форм вартості, роз­крив природу і суть грошей як загального еквівалента. В його еко­номічній концепції трудова теорія вартості та заснована на ній тео­рія додаткової вартості займають центральне місце. Світовій економічній науці відомі й інші теорії вартості: ті, що в центр уваги ставили витрати, і ті, що перемістили його на кінцеві результати виробництва.

Характеристики

Список файлов реферата