rabota (744673), страница 4

Просмтор этого файла доступен только зарегистрированным пользователям. Но у нас супер быстрая регистрация: достаточно только электронной почты!

Текст из файла (страница 4)

Водночас, саме в області мікроекономіки положення російської науки виявилося украй важко, тому що на заході в цій сфері йшла найбільше серйозна критика теорії трудової вартості. У цій області розвивався новий інструментарій аналізу -математичний і саме сюди вторглись проблеми
ринкового поводження і психології суб'єктів, що хазяюють, розроблювальні теорією граничної корисності. Аналізуючи ситуацію, що склалася в російській науці на рубежі сторіч, Дмитрієв відзначав: протягом більш ніж 20 років російська економічна наука "не помічала" психологічного напрямку -"самого значного по своїх розмірах і наслідкам плину європейської економічної думки" Перші спроби М.И.Туган-Барановського і В.Ф.Залеського пробити пролом у "тій стіні, що, відгородилася російська економічна наука від вторгнення всяких "нововведень" із Заходу", хоча і не мали негайних "дотикальних наслідків", але виявили чимало прихильників. "Лід був зламаний: із цього часу не говорити про теорію граничної корисності, замовчувати її (...) стало неможливо"Праці П.Б.Струве і С.Л.Франка запропонували російським економістам цікавий напрямок подальшої розробки теорії цінності - синтез трудової теорії цінності і граничної корисності. Ідея показалася новому поколінню російських економістів дуже привабливої, що дозволяє знайти вихід із дуже делікатної ситуації. З одного боку, виникнула можливість зберегти класичну основу -трудову теорію. З іншого боку, не визнавати значимість теорії граничної корисності було вже неможливо. Незалежно друг від друга, вони обрали схожий підхід - синтез теорій трудової вартості (в інтепретації Рікардо) і граничної корисності. "Самим значним явищем у прямуванні економічної думки за останні роки був поворот до чисто теоретичної роботи, ціллю якої усе більш і більш ставиться синтез основних положень, установлених класичною школою і її продовжувачами, і школою граничної корисності. Створювали "синтетичні" теорії цінності і Туган-Барановський, і київський економіст Н.Столяров і ряд інших дослідників. Проте укладається враження, що істотних результатів у цьому синтезі зазначені вище економісти не досягли. Незрівнянно більш успішної була робота в цій області В.К.Дмитрієва. У 1898 р. у друкарні Московського університету була надрукована перша наукова праця Володимира Карповича Дмитрієва "Економічні нариси. Випуск перший. Теорія цінності Д.Рікардо (досвід точного аналізу}". Цією роботою він заявив про себе як першій російському економісту-математиці. У 1902 р. він публікує продовження своєї наукової праці - "Економічні нариси. Випуски другий і третій. Нарис другий. Теорія конкуренції Ог.Курно. Нарис третій. Теорія граничної корисності". У 1904 р. усі трьох раніше опублікованого економічних нарису були видані окремою книгою - "Економічні нариси. (Серія 1-я: Досвід органічного синтезу теорії цінності і теорії граничної корисності)". Дмитрієв припускав підготувати ще одну серію з трьох нарисів: по теорії ренти, промислових криз і грошового обігу. Планувалося, певне, створити дуже обставинно пророблені теоретичні основи економічної науки початку XX сторіччя. Як видно, ці праці написані не були. У всякому разі, зведень про існування рукописів або публікацій знайти не вдалося. Як і багато економістів того часу, Дмитрієв ринувся осмислити ту революцію в науці, що відбувалася наприкінці XIX в., і сполучити новітні теорії - економічної рівноваги, граничної корисності, граничної продуктивності зі спадщиною класичної школи. Підхід Дмитрієва певною мірою подібний із методом А.Маршалла - починається спроба не відкинути класичну спадщину, а створити на новому фундаменті синтез визначених старих і сучасних ідей, розвивати їх і створювати нові теорії. Водночас Дмитрієва займають і зміни, що відбуваються в ринковій економіці, пов'язані з пануванням монополій, що посилюється. Звідси його інтерес до робіт Курно, одним із перших досліджуючого ринкові структури. У результаті виникнула цілком оригінальна праця, суть котрого чітко відбита в підзаголовку "Досвід органічного синтезу трудової теорії цінності і граничної корисності". Використовуючи математичні методи для аналізу теорії цінності Д.Рікардо і так називаної "догми Сміта", Володимир Карпович зумів "зняти" багато зауважень критиків Рікардо, що дорікали його, зокрема, у суперечливості окремих позицій (наприклад, трактувань ціни і прибули). Такий підхід до спадщини попередників, метод аналізу їхніх праць якоюсь мірою перегукується з роботами відомого сучасного неорікардинця П.Сраффи з Кембриджа, у тому числі з його книгою "Виробництво товарів за допомогою товарів". Істотний інтерес подають, навіть і в наш час, висловлені Дмитрієвим розуміння по окремих категоріях економічної науки. Так, за рубежем звертають особливу увагу на теорію невиробничих витрат при конкуренції між підприємцями. На мій погляд, аналіз Дмитрієва подає особливий інтерес, показуючи собою рідкісний приклад макроекономічного дослідження конкуренції і монополії, у ряді аспектів предзахопленну сучасну теорію "трансакціонних витрат" /у плані постановки питання про витратності ринку/. Учений одним із перших у світі став досліджувати і зіставляти економічну ефективність цих двох протилежних за своїм характером ринкових структур, вивчати "необмежену" і "недосконалу" конкуренцію. Висновки Дмитрієва - необмежена конкуренція несе економіці додаткові витрати, тобто додаткові суспільні витрати від утрат виробництва, надлишки запасів, недовантаження потужностей або надмірної реклами. Вони лише частково компенсуються споживчим прибутком від цін, менших, чим монопольні. При пануванні монополії народне господарство в цілому нічого не втрачає: що береться понад необхідні витрати в споживачів, то надходить у виді надмірно високого прибутку в розпорядження монополіста. Навпроти, уся сума, що переплачується споживачем понад необхідні витрати виробництва при пануванні вільної конкуренції, пропадає для народного господарства безвісти, витрачаясь на покриття непродуктивних витрат, тобто таких, витрата котрих "не збільшує загальної суми користі або задоволення". Це підриває, на думку Дмитрієва, класичне положення, що вільна конкуренція забезпечує найбільшу продуктивність існуючих засобів виробництва. Роль товарних запасів /як вважає учений, із неминучістю утворюваних кожним товаровиробником в умовах необмеженої конкуренції/ він порівнює з посиленим озброєнням держав у мирний час. Накопичення надлишків товарних запасів є результат боротьби конкуруючих виробників, кожний із який у своїх діях керується правильним господарським розрахунком. Утворюється, що "невидима рука", усупереч твердженням багатьох економістів, аж ніяк не забезпечує узгодженості в діях виробників товарів. Звідси, робить висновок Дмитрієв, накопичення надлишків товарних запасів призводить до нестійкості рівня виробництва і в остаточному підсумку -надвиробництву. У дослідженні цінності і конкуренції Володимир Карпович широко використовував математичні методи аналізу: матиматизуя теорію Рікардо, він склав систему лінійних рівнянь, що надалі, вже в 20-і роки і пізніше, стала прообразом міжгалузевого
балансу - найважливішого в наші дні інструмента вивчення економічних пропорцій, - і моделі "витрата-випуск". Сучасники Дмитрієва винятково високо оцінювали його дарування, відзначали значущість його внеску у світову науку, були упевнені, що "в історії економічної теорії йому забезпечене почесне місце"."... У небагатій скарбниці "чистої економії" додалася одна нова теорема, теорема Володимира Карповича Дмитрієва", - відзначав проф. Н.Н.Шапошніков. І усе ж одне з найважливіших досягнень Володимира Карповича відзначено не було. Мабуть, і самий автор не міг на самому початку сторіччя припустити, яке практичне застосування може знайти запропонована їм при математизації теорії Рікардо система лінійних рівнянь. Для нього це був усього лише інструмент, необхідний "побічний" продукт дослідження цінності. Лише в 20-і роки економісти стали розуміти, що ця система являє собою прообраз міжгалузевого балансу. Основи такого балансу були розроблені багато пізніше американським економістом російського походження В.В.Леонтьевим. Отримавша назву "витрата-випуск", його модель принесла автору Нобелевську премію. (1973р.).

На Заході інтерес до робіт Дмитрієва проявився в 60-і роки. Починаючи з першої статті, опублікованої в 1961 р. А.Ноувом і А.Цауберманом ("Воскреслий російський економіст" 1900), з'явилися дослідження творчості російського вченого, найбільше обгрунтоване з них утримується у вступній статті до англійського видання "Економічних нарисів". Зусиллями А.Ноува, А.Цаубермана, Д.М.Нуги ім'я і творчість В.К.Дмитрієва стали відомі західному читачу. У 1968 р. його книга була переведена на французьку мову. Рівн через сімдесят років після видання "Економічних нарисів" у Росії побачив англійський переклад цієї книги. У дуже детальній науковій передмові Кембріджського університету Д.М.Нуті даний докладний аналіз як основних теоретичних позицій Дмитрієва, так і їхньої значимості для розвитку сучасної економічної науки, осмислення процесів, що відбуваються в економіці до кінця XX сторіччя. (Читач може познайомитися з перекладом у додатку до дійсного видання). Як підкреслював англійський професор, Дмитрієв передбачив і дуже точно сформулював цілий ряд положень і технічних прийомів, що складають істотну частину сучасної економічної науки. Далі, - відзначає Нуті, - Дмитрієв створив надзвичайно оригінальний варіант теорії конкуренції - "дуже своєчасний внесок в область, у якій дослідження зайшли в безвихідь". І сама спроба "органічного синтезу" теорії цінності і граничної корисності, здійснена Дмитрієвим, служить, за словами англійського економіста, дуже важливим нагадуванням про значимість цілого ряду аспектів теорій цін і розподіли, що ігноруються сучасною наукою. Як бачимо, "Економічні нариси" В.К.Дмитрієва являють собою чудовий приклад: надається, звернувшись до праць великих попередників, до питань, ними піднятим, але не розкритим, до рішень, на думку багатьох, спірним і навіть суперечливим, можна внести цінний внесок у науку. Більш того, знайти підходи і рішення, що набагато випереджають свій час. Навіть саме, декілька змінене, назва праці Володимира Карповича в англійському перекладі говорить про це. Це вже не нариси теорій Рікардо, Курно і граничної корисності.

У довіднику "Who's Who in Economics (1770 - 1986), складеним відомим істориком економічної думки Блаугом, В.К.Дмитрієв зайняв по праву місце серед видатних економістів" усіх часів і народів. Дослідження В.К.Дмитрієва зіграли величезну роль у формуванні російської школи політичної економіки, визначили багато в чому спрямованість наукових праць ряду економістів більш пізнього часу. Не тільки його книги, але і статті в економічних часописах високо цінувалися сучасниками. У них учений звав до створення нових оригінальних теорій, до відмови від догматичного сприйняття спадщини попередників, підтримував новаторство молоді. Його роботи підняли планку так високо, що сучасники, усвідомлюючи новаторство його поглядів далеко не завжди могли оцінити всю їхню глибину і значимість. Найбільшою мірою ідеї Володимира Карповича послужили економіко-математичному напрямку як російської, так і західної науки. Саме "Економічні нариси" стали фундаментом, на якому в 20-і роки виростила перша у світовій науці теорія економічного росту Г.А.Фельдмана; відзначені в шістдесяті роки державних премій роботи В.С.Немчинова і В.В.Новожилова; праці Нобелевських лауреатів Л.В.Канторовича і В.В.Леонтьева.

Здається, що і теперішнє покоління вчених знайде в роботах Дмитрієва чимало ідей, спроможних розбудити думку дослідника, важливих для пізнання процесів, що відбуваються в сучасної Росії.

В другому десятилітті XX в. з оригінальними концепціями в області "чистої теорії" виступав київський економіст Євген Євгенович Слуцький /1880-1948/. У 1915 р. він опублікував в італійському часопису статтю "ДО теорії збалансованого бюджету", у якій був запропонований оригінальний варіант теорії граничної корисності, розвивалася концепція економічної рівноваги В.Парето. Слуцький зумів значно просунути розробки Парето . Йому першому вдалося розмежувати і дати аналітичний опис ефекту заміщення й ефекту прибутку, що дозволило відмежувати вплив, що робиться на індивідуальний попит коливаннями відносних цін, від впливу, пов'язаного зі змінами індивідуального прибутку /згодом такий аналіз був зроблений англійським економістом Дж.Хіксом у його, що стали класичним, праці "Вартість і капітал", виданому в 1939 р., і зазначені ефекти одержали назву "хіксіанських"/. За розробку теорії загальної рівноваги /її мікроекономічних основ, що складають головне утримання роботи "Вартість і капітал"/ Хікс був нагороджений Нобелевською премією 1972 р. Ось що англійський економіст писав у введенні до своєї книги 1939 р.: "Теорія, що буде викладена в цей і двох наступних главах, належить, по істоті, Слуцькому, із тієї лише обмовкою, що я цілком не був знаком із його роботою ні під час дослідження, ні навіть якийсь час після опублікування цих глав у часопису Р.Г.Д.Алленом і мною. Робота Слуцького сильно математизована, у ній мало міркувань про важливість його теорії. Все це /а також час, коли була опублікована робота/, можливо, і пояснює, що настільки довгий час вона не робила впливу на розвиток економічної думки і прийшлося відчинити її наново. Дійсна праця являє собою перше систематичне дослідження "території", уперше відкритої Слуцьким". Російською мовою робота Слуцького, що вже в 20-х роках відійшов від досліджень в області "чистої теорії" ринку й успішно зайнявся математичною статистикою, побачила світло лише в 1963 р.15 /У видання "Вибраних трудів" ученого 1960 р. вона включена не була/. У коментарях радянських економістів-математиків Волконського В.А. і Конюса А.А. відзначалося, що важлива заслуга Слуцького складається в тому, що він перший підійшов до вивчення функції корисності як до об'єктивної характеристики поводження товариства або сукупності споживачів і намітив шлях її експериментального дослідження і застосування в практичних економічних розрахунках. Ідеї Слуцького знайшли відбиток у працях західних економістів Г.Шульца, Х.Хаутекера, М.Дебре й ін. У СРСР результати, отримані Слуцьким, використовував В.С.Немчинов для визначення ринкової ціни. Виникає цікаве питання: чи знали в Росії десятих-десятих-двадцятих років цю /таки на десятиліття випереджуючи західних дослідників/ роботу Слуцького? Зважаючи на все, і знали й обговорювали. Справа в тому, що Євген Євгенович був членом майже всіх наукових товариств, у яких велися дискусії в області "високої теорії": Товариства економістів при Київському комерційному інституті, Математичного товариства. Цей аналіз у свою чергу, дав Туган-Барановському можливість намітити ряд ознак Сцена заліза, висота облікового відсотка), що визначають кожну фазу промислового циклу і дозволяють проаналізувати прямування кон'юнктури і - як з'ясувалося згодом - і впливати на її проводячи подальше дослідження об'єктивних закономірностей економічної кон'юнктури, вивчаючи можливості втручання в її людини, використовуючи вивірені їм індикатори фаз циклу, М.Туган-Барановський одним із перших у світі здійснив прогнозування економічного розвитку - і дуже вдале. У книзі "Російська фабрика" (1898 р.) він зробив висновок, що Росія наближається до промислової кризи, і криза дійсно відбулася в гострій формі наприкінці 1899 р. У німецькому виданні "Промислових криз" він висловив думку, що Німеччина наближається до промислової кризи; криза дійсно мала місце, що звернуло на себе серйозна увага німецького уряду. Точно так само їм була передбачена криза в США 1907 р. И, нарешті, необхідно відзначити: у книзі "Промислові кризи" Туган-Барановський провів спеціальний аналіз динаміки положення робітничого класу в умовах капіталізму і під впливом його циклічного розвитку. Його дослідження не тільки не підтвердило, але спростувало сформоване в марксизмі початку XX в. положення про неминучий "зубожінні пролетаріату в умовах капіталізму". Російський учений був у той час навряд чи не єдиним дослідником циклів і кон'юнктури, що звернула увагу на їх, якщо можна так сказати, соціальну складову й у цьому ще разом яскраво проявилася характерна риса російської школи політичної економіки - схильність до соціального аналізу, успадкована від класиків і "Капіталу" К.Маркса. Зроблене Туган-Варановським дослідження місця і ролі профспілок і іншої громадської організації в ринковій економіці, що розвивається - очевидне свідчення пошуку соціальної моделі, якийсь методів соціальної орієнтації капіталістичної економіки, пошуку, що був продовжен у наступних роботах ученого. Книга Туган-Барановського зробила на Заході величезне враження - настільки несподіванним були постановки питання. Автор першим із російських вчених-економістів одержав світову популярність. При житті Туган-Барановського побачили світло німецький (1902) і французький переклади "Промислових криз" У наш час були видання в Англії (1954 р.), ФРН (1969 р.), Японії (1972 р.). Чимале число вчених різних країн, що належать до різних напрямків економічної науки, розвивали і підтримували ідеї Туган-Барановського. Серед вітчизняних економістів до його концепції приєдналося В.Я.Железнов, И.М.Кулішер, В.К.Дмитрієв. Як видатне по своєму значенню дослідження в області кон'юнктури оцінював теорію свого вчителя Н.Д.Кондратьева, підкреслюючи, що вона настільки оригінально і глибоко ставила і вирішувала проблему, "настільки яскраво розкрила природу капіталістичного народного господарства в його цілому і настільки в загальному підтверджувалася дійсністю, що по справедливості доставила йому світову популярність, створила в цьому питанні цілу школу, до якого з тими або іншими обмовками примкнули настільки значні економісти західних країн, як Шпітгоф, Эйленбург, Поль, Шмоллер, Лескюр і ін. Вона породила цілу література за і проти її. Навіть і супротивники її, як В.Зомбарт, визнали її надзвичайним кроком уперед, вищою формою теорії криз. Один із західних послідовників Туган-Барановського -А. Шпітгоф назвав його кращими теоретиком економічної кон'юнктури. Автор найбільше великого в той час праці, присвяченого промисловим кризам, професор Жан Лескюр назвав його книгу самим оригінальним і самим значним твором у всій економічній літературі цього часу. М.Туган-Барановський "додав новий напрямок аналізу цієї проблеми", - писав десятиліття через відомий американський економіст А.Ноув про теорію промислових криз. Дослідження Туган-Барановського продовжив у 20-і роки Н.Д.Кондратьев, що зробив гігантський крок вперед у цій області, також отримавший світову популярність і визнання. Як і роботи Дмитрієва, праці Туган-Барановського стали фундаментом, на якому будувалися перші теорії економічного росту, концепції державного регулювання економіки. Іншу долю життя приготувала останній науковій праці Туган-Барановського "Паперові гроші і метал" - книзі, що свідчить, на мою думку, про початок нового етапу в розвитку російської школи політичної економії - розробці теоретичних основ і практичних мір державного економічної політики, причому при цілком чіткому усвідомленні необоротних змін, скоєних у капіталістичному світовому господарстві за роки першої світової війни. Опублікована в 1918 р., ця робота стала відома на Заході лише в 80-і роки, завдяки перекладу на італійську мову. Що дуже незвичайно - вона відразу була відрецензована в однім із головних економічних часописів Франції. Автор рецензії відзначав незвичайний дарунок передбачення в російського економіста, ремствував на те, що невідомі були запропонованої їм міри антиінфляційної політики, що не одержала розвитку його "кон'юнктурна теорія грошей", що його блискуче науково обгрунтоване попередження - про неможливість повернення після війни до золотого стандарту - не могло бути прийняте в увагу. Той незвичайний інтелектуальний зліт, така концентрація інтелектуальних зусиль, що була характерна для російської школи політичної економії, природно, були можливі лише за певних умов. Я думаю, що головними серед цих умов була свобода думки і чекання затребуване/ні, дає впевненість у затребуване країною накопиченого наукового потенціалу. Ще разом хочеться відзначити - цей потенціал початків укладатися ще в XIX в. Адже ніхто з тих російських політекономів, хто зробив дійсні відкриття, не одержав утворення за рубежем. Санкт-Петербургский, Московський, Київський, Казанський, Юрьевский /Дерптский/, Харківський, Варшавський, Новоросійськ /Одеський/, Томский - от ті дев'ять університетів, у яких одержували знання майбутні російські інтелектуали. Майбутні економісти училися поруч із тими математиками, фізиками, біологами, що склали славу російської науки. Величезну роль грали своєрідні "науково-дискусійні центри", у яких вдосконалювались, а нерідко зароджувалися ідеї як молодих учених, так і маститих професорів. У літературі того часу часто згадується Товариство по розробці суспільних наук ім. А.И.Чупрова при Московському університеті, що дав "добро", зокрема, першим роботам А.В.Чаянова й Е.Е.Слуцького. Петербуржці - і ті, хто в 20-і роки працювали в СРСР, і які опинились далеко за межами своєї країни, з особливою теплістю згадували "науковий семінарій" М.И.Туган-Барановського при Санкт-Петербурзськом університеті. Його вихованці - Н.Д.Кондратьев, Солнцев, Юровський, Фельдман /і, певне, чимало інших, що стали згодом відомими, економістів/. Багато талановитої різночинної молоді концентрувалося навколо професорів Петербургзського політехнічного інституту, де головним політекономом був Туган-Барановський, а статистику вів Олександр Олександрович Чупров. Курси по кооперації при Московському народному університеті /Міусська пл., б/ являли собою вихід у саму широку гущавину народу найвищої теорії - тут лекції читали "у чергу" професора П.П.Мануйлов, А.А.Пажитнов, С.Н.Прокопович, Туган-Барановський.

Характеристики

Список файлов реферата