184737 (744541), страница 2

Просмтор этого файла доступен только зарегистрированным пользователям. Но у нас супер быстрая регистрация: достаточно только электронной почты!

Текст из файла (страница 2)

• законодавчо-нормативна база;

• бюджетно-фінансове регулювання регіонального розвитку та селективна підтримка окремих регіонів з боку держави;

• реалізація державних регіональних програм, а також індика­тивних прогнозів і місцевих програм соціально-економічного розвитку відповідних адміністративно-територіальних утворень;

• створення та розвиток спеціальних (вільних) економічних зон у певних регіонах;

• розвиток міжрегіонального та прикордонного співробітництва.

Законодавчо-нормативна база створює правову основу для реа­лізації та зміцнення відносин «центр-регіони», впливає на роз­виток ринкових відносин на місцях та визначає організаційно-управлінські структури соціально-економічного розвитку в регіо­нах. До неї належать: Закони України «Про місцеві Ради народних депутатів та місцеве і регіональне самоврядування» (1995 р.); «Про формування місцевих органів влади» (1994р.); «Про столицю України – місто-герой Київ» (1999р.); «Про бюджетну систему України» (1995 р.); Декрет Кабінету Міністрів України «Про міс­цеві податки і збори» (1993 р.) та інші нормативно-правові акти.

Законодавчі акти визначають права і обов'язки регіонів у бюд­жетній і податковій політиці України, їх повноваження в управ­лінні майном, що перебуває у загальнодержавній власності, їх участь у реалізації загальнодержавних та регіональних програм.

Нормативні акти регулюють порядок створення та викорис­тання регіональних фондів субвенцій, інвестування, соціальної підтримки населення. Для повнішого врахування інтересів регіо­нів за допомогою нормативних актів вносяться уточнення та до­повнення до деяких законодавчо-нормативних актів.

Принципи формування та розподілу фінансових ресурсів між державними й місцевими бюджетами є ключовими механізмами регіонального розвитку. Держава спрямовує свою політику на зміцнення фінансової автономії адміністративно-територіальних одиниць, сприяючи зростанню бюджетних надходжень від їхніх власних доходів.

Податкова система на центральному й місцевому рівнях базується на законодавчо встановлених стабільних ставках (нормах) податкових надходжень до державного та місцевих бюджетів і розширенні прав місцевих органів влади щодо запровадження міс­цевих податків і зборів. З метою посилення соціального захисту населення мають застосовуватися регіональні системи мінімаль­них соціальних стандартів.

Використання прямого державного інвестування, надання субси­дій, створення спеціальних фондів для фінансування програм, залучення іноземного та вітчизняного приватного капіталу, пільгове кре­дитування й оподаткування, преференції та використання позабюд­жетних коштів посилюють вплив держави на економіку регіонів.

Із централізованих джерел фінансуються витрати на нове бу­дівництво, роботи з реконструкції підприємств базових галузей промисловості, агропромислового та військово-промислового комплексів, будівництво важливих природоохоронних об'єктів, тобто ті підприємства й галузі, які мають загальнодержавне зна­чення. Також державою фінансуються витрати на прискорений розвиток галузей економіки окремих регіонів, які могли б якнай­швидше забезпечити стабільне надходження валютних коштів і зростання обсягів виробництва товарів народного споживання.

Особливим напрямком державної допомоги є фінансування структурної перебудови і реконверсії депресивних територій, тобто таких, де показники розвитку відстають від нормативних або середніх по регіону. Також допомога надається регіонам з відносно низьким рівнем промислового потенціалу та надлишком трудових ресурсів, гірським та іншим регіонам зі складними при­родно-географічними та екологічними умовами. У такий спосіб держава здійснює загальнонаціональні програ­ми для розв'язання найважливіших регіональних проблем, а саме:

• забезпечення соціальних гарантій для населення регіонів;

• фінансування будівництва й функціонування загальнонаціо­нальних об'єктів культури, освіти, науки, охорони здоров'я;

• надання цільової фінансової допомоги окремим регіонам з метою прискорення реформування економіки.

Реалізація державних регіональних програм – це засіб регулювання розвитку економіки регіонів. Вони дають можливість узгодити територіальні, галузеві та державні інтереси.

3. Державне регулювання соціально-економічного розвитку регіонів. У рамках ДРЕП у процесі децентралізації управління, роздер­жавлення та приватизації підприємств державне втручання в еко­номічну діяльність регіонів постійно звужується, а роль терито­рій у проведенні економічних реформ, трансформації форм власності, розвитку ринкової та соціальної інфраструктури, роз­витку підприємництва, заснованого на комунальній власності, постійно зростає.

Держава спрямовує й координує діяльність місцевих органів державної виконавчої влади у сфері організації економічної без­пеки держави, зміцнення фінансово-економічної стабільності, грошового обігу, фінансово-бюджетної дисципліни, валютного й митного контролю, реалізації загальнодержавної структурно-промислової, науково-технічної політики та інших загальнодер­жавних пріоритетів та програм.

Об'єктами державного регулювання стають природно-еконо­мічні регіони з підприємствами всіх форм власності, що знаходя­ться на цій території.

Механізм державного регулювання економікою регіону пока­зано на рис. 1.

Державне регулювання регіонального розвитку складається з адміністративно-правового, економічного та специфічно-терито­ріального регулювання.

Адміністративно-правове регулювання включає розробку регіональних програм на середньо- та короткостроковий періо­ди (до 5 років). Програми спрямовано на вирішення проблем поточної збалансованості, стабілізації економіки, подолання спаду виробництва, фінансового оздоровлення. Для забезпе­чення стратегічних перетворень в економіці регіону та позитив­них змін у соціально-економічній ситуації можуть складатися так звані структурні програми на довго- та середньострокову перспективу (5-10 років). Також розробляється комплексний прогноз економічного і соціального розвитку України (на 10-15 років).

Економічне регулювання передбачає використання економіч­них регуляторів розміщення продуктивних сил і регіонального розвитку. До економічних регуляторів з боку держави належать податкова політика (види місцевих податків, ставки, пільги та об'єкти оподаткування); цінова політика, квоти та ліцензії, дота­ції та субвенції, державні закупівлі.

Рис. 1. Механізм державного регулювання економіки регіону

Така система економічних регуляторів мусить мати цілеспря­мований, стимулюючий характер, бути строго обмеженою в часі, особливо щодо пільг і дотацій.

Специфічно-територіальне регулювання визначає конкретні методи державного регулювання розвитку регіонів, через прове­дення типологізації регіонів на макро- і мікрорівні.

Типологізація регіонів проводиться за такими параметрами: географічне положення; кліматичні умови; наявність природних ресурсів; рівень економічного й соціального розвитку; структура

господарства; рівень розвитку виробничої та соціальної інфра­структури; рівень розвитку зовнішньоекономічних зв'язків.

Після основного розподілу регіонів за типами можна додатко­во виділити регіони з різною демографічною ситуацією, різним соціально-психологічним кліматом тощо.

Для врахування природних, економічних, соціально-демо­графічних та історично-етнічних умов і факторів, що впливають на формування регіональних комплексів для регулювання основ­них територіальних пропорцій і визначення стратегії розвитку в Україні застосовується мезорайонування, в основу якого покла­дено вісім економічних регіонів:

1. Донецький (Донецька, Луганська обл.);

2. Придніпровський (Дніпропетровська, Запорізька, Кірово­градська обл.);

3. Східний (Полтавська, Сумська, Харківська обл.);

4. Центральний (Київська, Черкаська обл., м. Київ);

5. Поліський (Волинська, Житомирська, Рівненська, Чернігів­ська обл.);

6. Подільський (Вінницька, Тернопільська, Хмельницька обл.);

7. Причорноморський (АР Крим, Миколаївська, Херсонська, Одеська обл., м. Севастополь);

8. Карпатський (Закарпатська, Львівська, Івано-Франківська, Чернівецька обл.).

З урахуванням наявного природно-ресурсного й науково-виробничого потенціалу та необхідності структурної перебудови економіки країни для кожного з економічних регіонів ДРЕП ви­значає головні перспективні напрямки розвитку господарських комплексів регіонів.

Наприклад, для Донецького регіону перспективними визнано:

• структурну перебудову народногосподарського комплексу через збалансування розвитку основних галузей спеціалізації (ву­гільна, металургійна та хімічна промисловість) з потребами України, запровадження сучасних технологій та техніки, нових безвідходних виробництв, випереджального розвитку галузей, пов'язаних із задоволенням потреб населення;

• удосконалення структури металургійного комплексу, скоро­чення виробництва чавуну, нерафінованої сталі, вогнетривів і збільшення виробництва електросталі, тонколистової продукції, розвиток вторинної та переробної кольорової металургії, випуск нових видів напівпровідників;

• удосконалення структури машинобудівного комплексу, зо­крема перепрофілювання частини підприємств ВПК на виготовлення технічно-складної цивільної продукції та товарів народно­го споживання;

• поліпшення екологічної ситуації перепрофілюванням окре­мих виробництв, технічним переоснащенням підприємств, здійс­ненням комплексу природоохоронних заходів;

• інтенсивний розвиток сільськогосподарського виробництва, зокрема тваринництва м'ясо-молочного напрямку;

• забезпечення ефективної зайнятості населення шляхом ди­версифікації виробництва та створення нових робочих місць.

Суб'єктами, що реалізують державну політику в регіонах та безпосередньо здійснюють державне регулювання на місцях є обласні, районні та міські держадміністрації. Вони забезпечують реалізацію законів України, Указів Президента, постанов Верхов­ної Ради, Кабінету Міністрів, рішень відповідних представниць­ких органів регіонального самоврядування.

Отже, для виконавчої влади – Президента, Кабінету Мініст­рів, міністерств і відомств – держадміністрації є інструментом у процесі реалізації законів та інших правових актів.

Регіональні державні адміністрації мають широкі повнова­ження в галузі соціально-економічного розвитку; в галузі бюд­жету та фінансів; управління майном, приватизації та підприєм­ництва; в галузі містобудування, житлово-комунального госпо­дарства, побутового, торговельного обслуговування, транспорту та зв'язку; у галузі використання та охорони земель, природних ресурсів і охорони довкілля; у галузі міжнародних та зовнішньо­економічних відносин.

Для виконання функцій управління територією, реалізації за­гальнодержавної та регіональної політики в складі місцевих держадміністрацій існують відповідні економічні служби – коміте­ти (департаменти), управління економіки. Функції цих служб до­сить широкі й виходять за межі лише прогнозно-планової роботи.

Основними завданнями управлінь економіки місцевих держав­них адміністрацій є: реалізація ДРЕП на місцях; забезпечення комплексного соціально-економічного розвитку регіону; сприян­ня проведенню економічних реформ, забезпечення раціонального використання виробничо-технічного та наукового потенціалу ре­гіону, його природних, трудових і фінансових ресурсів; здійснен­ня методичного керівництва економічною роботою в регіоні.

Управління економіки виконують також певні функції щодо використання й охорони земель, природних ресурсів, навколиш­нього середовища, в галузі обслуговування населення, міжнарод­них та зовнішньоекономічних зв'язків.

Характеристики

Список файлов реферата