170158 (742738), страница 2
Текст из файла (страница 2)
У практиці використовуються й інші види документів, характеристика яких не наведена вище.
Управлінське рішення
У процесі функціонування підприємства управлінське рішення займає центральне місце в роботі апарату. Це, з одного боку, — процес вироблення варіанта реалізації задуманого, а з іншого — документ, прийнятий план дій. Якщо розглядати інший, на наш погляд, більш предметний зміст цього поняття, то під управлінським рішенням розуміється творчий акт суб'єкта, що визначає, на основі знання об'єктивних законів функціонування та розвитку керованої і керуючої систем програму діяльності з дозволу назрілої проблеми.
У силу великої значимості управлінського рішення для діяльності організації воно повинне відповідати таким вимогам:
повинно мати чітку цільову спрямованість, вирішувати конкретну проблему;
повинно бути повноважним, тобто повинно прийматися органом чи керівником, що має право приймати саме це рішення в рамках існуючого закону;
повинно бути своєчасним (не можна поспішати з ухваленням рішення, але і не можна його затягувати);
- не повинно бути суперечливим, тобто повинно узгоджуватися з іншими рішеннями;
- повинно бути чітким, ясним і лаконічним.Управлінське рішення включає змістовну частину (відповіді на питання як повинна бути вирішена проблема) і організаційну частину (послідовність і порядок дії; календарні терміни; відповідальні виконавці; питання координації і взаємодії між співвиконавцями; порядок звітності).
Залежно від ступеня охоплення об'єкта розрізняють загальні, приватні і локальні рішення. Загальні рішення охоплюють усю керовану чи керуючу систему іноді обидві відразу. Приватні стосуються відповідних сторін діяльності організації. Локальні рішення можуть бути прийняті стосовно якогось окремого елемента системи.
За тривалістю дії рішення поділяють на стратегічні і тактичні.
Стратегічні стосуються генеральних проблем. Вони, як правило, розраховані на тривалий термін, часто приймаються для рішення перспективних задач, тому їх називають перспективними.
Тактичні (чи оперативні) рішення пов'язані зі здійсненням поточних цілей і задач.
За ступенем повноти інформації рішення можуть прийматися в умовах визначеності, ризику і невизначеності. Умови визначеності мають на увазі чіткість і ясність обстановки, у якій приймається рішення. Вибір рішення в умовах ризику означає, що дія може привести до безлічі можливих наслідків.
За характером наявної інформації розрізняють програмовані і непрограмовані рішення.
Програмованими можна назвати стандартні, повторювані рішення.
Непрограмовані - це нестандартні, разові, творчі рішення. Для прийняття їхньому суб'єкту необхідно мати багатий досвід, добре розвинуту інтуїцію.
При розгляді управлінського рішення як процесу, виділяють прийняття і реалізацію управлінського рішення.
Прийняття управлінських рішень включає виявлення і формулювання проблеми, збір і аналіз інформації для рішення, формулювання можливих рішень, вибір остаточного варіанта.
Реалізація рішень включає: розробку плану реалізації, доведення завдань до виконавців, оперативне керівництво реалізацією рішення, облік і контроль, коректування рішення в разі потреби.
Обґрунтоване рішення базується на знанні об'єктивних закономірностей функціонування і розвитку керованої та керуючої систем і обліку всіх особливостей конкретної ситуації. Тому воно поєднує науковий підхід і елементи творчості, мистецтва.
Процес управління можна охарактеризувати з точки зору змісту, організації і технології. Зміст визначається сутністю, цілями, функціями і методами управління. Організація характеризується наступними стадіями: планування і прогнозування; організація, координація і мотивація; облік, аналіз і контроль.
З точки зору технології процес управління являє собою насамперед процес управління організаційними процедурами й управлінськими операціями і процесами одержання, збереження та переробки різноманітної інформації.
Відповідно до стадій організації управління, ці процеси обслуговуються, у свою чергу, обліковим, аналітичним і інформаційним процесами, які також можуть бути неавтоматизованими, напівавтоматизованими і автоматизованими. Належність до тієї чи іншої групи з останніх визначається ступенем використання обчислювальної техніки і програмного забезпечення.
Процес управління - це діяльність органів і кадрів з впливу на об'єкт за допомогою обраних методів для досягнення поставлених цілей. Процес характеризує систему, усі її елементи і динаміку. Він становить реальне життя системи. Як основні елементи процес включає прийняття і реалізацію управлінського рішення й організацію діяльності працівників.
Відповідно до рівня структури виділяються наступні процеси:
а) процес на народногосподарському рівні, на міжгалузевому рівні;
б) процес на рівні галузей народного господарства і регіонів;
в) процес на рівні підприємств, об'єднань;
г) процес в органі, всередині апарату.
Крім рівнів, необхідно виділити і функціональний розріз процесу: процес планування, процес оперативної діяльності, процес контролю чи інші функціональні процеси: процес управління виробництвом, кадрами, фінансами та ін. Вихідною ж є перша класифікація, що дає чітку, глибоку картину реального процесу на кожнім рівні економіки.
Планування забезпечує цілеспрямовану діяльність органа, єдність у рішенні питань і стабільності в роботі. Воно дає можливість підкоряти поточну оперативну діяльність апарату рішенню в першу чергу основних, перспективних задач, що стоять перед органом. Тут використовуються усі види планування, характерні для управлінської діяльності: прогнозування, перспективне і поточне планування.
Організація оперативної діяльності полягає в тому, щоб здійснити чітку регламентацію робочого дня всіх співробітників - від керівників до виконавців, організувати прийом відвідувачів, проведення нарад, здійснювати контроль за проходженням документів, організувати й оснастити робочі місця з використанням техніки та ін.
Контроль - завершальна стадія процесу. Він поділяється на попередній, поточний і наступний. Для організації системи контролю необхідно насамперед знати зміст роботи контрольованого об'єкта і мати правильно оформлену та своєчасну звітність, тобто бути інформованим про об'єкт, що перевіряється. Основна мета перевірки - дати об'єктивну характеристику діяльності суб'єкта в процесі досягнення ним поставлених цілей і задач.
Система наукових знань про управління представлена системою наук, яку можна назвати науковими основами управління.
4. НАУКОВІ ОСНОВИ УПРАВЛІННЯ - це система наукових знань, що складає теоретичну базу практики управління. Вся система наукових основ управління складається з трьох частин:
Методичні основи наукового управління - відповідні розділи суспільних наук і науки, що вивчають загальні організаційно-технічні закони, властиві різним видам управління (кібернетика, теорія систем), а також право, психологія, соціологія та ін. Зазначимо, що методичні основи наукового управління були б неосяжними, якби в їхній склад включалися самі згадані науки чи хоча б їхні розділи, але мова йде тільки про заключні висновки і рекомендації, що безпосередньо стосуються управління.
Конкретні управлінські науки про елементи, функції і аспекти управління — це теорія планування, облікові дисципліни, управління науково-технічним прогресом, управління дослідженнями і розробками, управління зовнішньоекономічними зв'язками, управління містом. Ряд конкретних наук про управління вивчають окремі його елементи: наукова організація управлінської праці, автоматизовані системи управління, діловодство та ін. Система конкретних наук про управління постійно розвивається і доповнюється.
Теорія управління. Чим більше з'являється конкретних управлінських наук, чим більша різноманітність матеріалу методологічних і теоретичних основ, тим гостріша необхідність підходу до управління як до єдиного цілого. Цим визначається потреба в науці, присвяченій проблемам управління як цілого. Такою наукою є теорія управління. Теорія управління покликана дати знання, що дозволяють науково керувати і сформувати навички вмілої управлінської діяльності.
5. ПРИНЦИПИ І ФУНКЦІЇ УПРАВЛІННЯ
Психологія управління твердить, що керівництво колективом будь-якого рангу повинно ґрунтуватись на певних принципах, згідно з якими можна визначити головні функції управління. Оскільки застосування філософської категорії «принцип» у теорії управління має суто прикладний характер, слід виділити декілька класифікаційних груп принципів. У той же час функції управління не можуть бути постійними на будь-якому етапі досягнення поставленої мети, а це свідчить про те, шо існує також класифікація і функцій управління.
Категорія «принцип» означає: основне правило, ідея, якою керуються, основна вимога. Принцип визначений об'єктивними закономірностями управління, він відбиває найбільш загальні, найбільш стійкі риси в прояві цих закономірностей. Принцип визначає спосіб діяльності. Відповідно до характеру закономірностей, властивих управлінню, виділяються загальні принципи, дія яких поширюється на усі компоненти системи управління, і принципи, що належать тільки до окремих частин системи управління.
Загальний принцип — це найважливіший усіх правил і норм управління. Дотримання загальних принципів є необхідною, а не абсолютно достатньою умовою успішного управління, тому що необхідно враховувати безліч інших факторів. Найчастіше правильність ухвалення рішення залежить також від локальних і приватних умов у кожній конкретній ситуації. Але ігнорування загальних принципів обов'язково приведе до серйозних помилок і прорахунків керівника.
Найважливішим із загальних принципів можна вважати принцип економічного підходу, що вимагає безупинного росту ефективності виробництва, орієнтації на науково-технічний прогрес, на ріст продуктивності праці, її якісних показників та економії ресурсів.
Функції управління - це особливий вид управлінської діяльності, продукт процесу поділу праці і спеціалізації в сфері. Існує шість стадій виділення (відокремлення) функцій управління (Г.Х. Попов, 1984).
У процесі розвитку організації і, як наслідок, її управління змінюється перелік функцій, що виконують керівники. Необхідною умовою вивчення функцій управління є їхня класифікація.
У загальному вигляді виділяють два найбільш важливі типи класифікацій функцій управління: з позицій об'єкта і з позиції суб'єкта 3 позиції об'єкта функції розподіляються між різними ступінями ієрархії органів управління: від Міністерства до мінімальної групи. Вони називаються господарськими.
Як суб'єкт виступає управління. Функції управління, виділені на основі суб'єкта управління, називають організаційними. Серед них особливе значення має група функцій, що відбиває стадії управління. їх називають основними (попереднє управління, оперативне управління і заключне управління).
Функції попереднього управління. Перша з основних функцій попереднього управління — визначення мети. Мета — це вихідний пункт процесу управління, це основа реалізації всіх інших функцій процесу управління.
Прогнозування - наступна функція, що відноситься до попереднього управління. У даний час прогнозуванню підлягають практично всі сторони життєдіяльності будь-якої організації: розробляється система прогнозів, що складається із соціальних, економічних, демографічних і науково-технічних прогнозів.
Планування також належитьдо попереднього управління, тому що план включає визначення мети, перелік засобів і методів досягнення мети, узгодження цілей, передбачуваних витрат і результатів. У стислому розумінні функція планування покликана визначити систему заходів, що дозволять забезпечити досягнення цілей.
Функції оперативного управління підрозділяються на організацію (включає організацію об'єкта і суб'єкта управління, впливу суб'єкта на об'єкт): мотивацію (стимулювання), коорди націю дій та усунення конфліктів. Мотивація здійснюється шляхом матеріального, морального і адміністративного впливу.
Функції заключного управління: контроль, облік і аналіз. Контроль забезпечує перевірку відповідності процесу функціонування (діяльності) об'єкта і суб'єкта управління цілям та іншим критеріям (законам, постановам, наказам, нормам, стандартам, правилам). У процесі контролю перевіряються результати роботи, ступінь відхилення від планованих етапів, виявляються причини і винуватці невиконання робіт.
Функції обліку й аналізу мають місце в процесі всієї роботи, але особливу важливість здобувають на етапі закінчення роботи. Облік як функція управління реалізується в спостереженні, реєстрації і збереженні інформації шляхом бухгалтерського, статистичного й оперативного обліків.
Чим складніше і масштабніше управління, тим глибше відбувається в ньому поділ праці, тим більше з'являється нових функцій управління. У той самий час поява нових функцій управління обумовлює посилення ролі інтегруючої функції керівництва.
![](https://s.studizba.com/z.php?f=/templates/si/i/noavatar.png&w=100&h=100&t=1"){kind=avatar}
