170020 (742682), страница 2

Просмтор этого файла доступен только зарегистрированным пользователям. Но у нас супер быстрая регистрация: достаточно только электронной почты!

Текст из файла (страница 2)

Вибір критеріїв оцінки ступеня несприятливої трансформації компонентів базується на принципі співвідношення балів:

за 0 балів береться природний взаємозв'язок між компонентами ландшафту, тобто ландшафт непорушений або майже непорушений;

0-1 балів - має місце порушення окремих компонентів, але примітивна технічна озброєність не дала змоги порушити взаємозв'язки;

2-3 бали - техногенний вплив збільшується покомпонентно;

4-5 балів - помітне порушення компонентів ландшафту, перетворення досягає 25-30% при збереженні природного самовідновлення;

6-7 балів - перетворення становить 50%. Освоюються всі компоненти, порушуються природні зв'язки між ними, окремі компоненти потребують охорони;

8-9 балів - вплив урбанізації досягає 70-80%, відбувається повна перебудова окремих компонентів з порушенням ходу природних процесів. Відновлення потребує значних затрат і великого проміжку часу;

10 балів - компоненти повністю втягнені в процес господарського перетворення.

Сучасне завдання оптимізації структури і динаміки лісових, лучних, болотяних і водних угруповань на урбанізованих територіях полягає у виявленні спонтанних режимів, проведенні на цій основі функціонального зонування з одночасним конструюванням культурфітоценозів, які б відповідали екологічним і естетичним потребам.

Історичний аналіз становлення озеленення дає змогу згрупувати основні елементи садово-паркових композицій, які використовуються і сьогодні.

Деревно-чагарникові композиції. Створюються угруповання дерев і чагарників, які відрізняються загальним виглядом, видовою різноманітністю або ж віком. У практиці створення пейзажних парків розрізняють угруповання як штучного, так і натурального походження. Виділяють такі елементи: ліс, лісок, гай, гуща, масив, група, клумба, солітер, лабіринт.

Ліс - це включений у створений парк багатовидовий деревостан із листяних, рідше із хвойних порід, високий, з нерегулярним розміщенням дерев і чагарників.

Лісок - відрізняється від лісу меншою висотою і величиною. Ліски використовували для забезпечення контрасту з відкритими ландшафтами або ж для влаштування своєрідних заслонів. Створювались з невисоких дерев 3-5 або 8 - 15 м заввишки. Часто ліски різної висоти з'єднувались між собою.

Гай - ліс з багатою як вертикальною, так і горизонтальною структурою, де загущені ділянки території чергуються з галявинами. Наприкінці минулого століття розповсюдженими були гаї, створені з ягідних порід. Особливою популярністю користувались березові гаї,

Дукт - загущені ділянки лісу, ліска або гаю, які мають вигляд дикої природи, через які були прокладені паркова дорога або стежка. Характерний елемент романтичного стилю.

Масив - складний елемент усіх пейзажних парків. Протяжність масиву перевищує висоту дерев, які його утворюють. Масив має добре розвинуте верховіття, що піднімається із самого низу.

Група - будувалась таким чином, щоб діаметр поверхні, яку вона займала, не перевищував висоти дерева-едифікатора. Група складалась із декількох дерев або чагарників і становила єдине ціле. Розміщували групи окремо або разом з іншою рослинністю, повертаючи її до відкритого простору. З метою кращого огляду парку створювали групи однопорідні або багатопорідні.

"Копиця" - створюється із дерев чи із високих чагарників, формується у вигляді невеликого стіжка, на узліссі якого висаджуються гарноквітучі дерева і чагарники та квіти.

Клумба - створювалась у місці з оглядом експозиції, мала круглий або овальний вигляд, як правило, на невеликому насипному підкиненні Високі рослини розміщувались ближче до середини, а низькі - ближче до узлісся. Для зовнішнього облямування підбирали дерева і чагарники, які відрізнялися високою декоративністю (цвітінням, плодами, формою крони і листя).

Солітер - окремо стояче дерево або високий чагарник, який відрізняється великою декоративністю. Особливо цінували і цінують старі дерева, які являють собою спеціальну експозицію.

Лабіринт - як і в минулі періоди, які відрізняються регулярністю паркових композицій, користується успіхом, але не довго, у другій половині XIX ст. зникає.

Трав'яний покрив у садово-паркових композиціях. Для створення галявин застосовують рослини, які формують дернину. Вирізняють декілька типів трав'яного покриву: луки, мурава, газон і руно.

Лука формувалась, як правило, в річкових долинах або на узбережжях, а також на галявинах. Луки інколи збагачуються гарноквітучими трав'яними рослинами.

Мурава - елемент, подібний до лук, але відрізняється тим, що розміщується на схилах горба або гори. Використовують низькі трави з добре розвинутим кореневищем.

Газони. Якщо луки або мурава мали крім декоративного ще й утилітарне значення (сіно), то газони створювали виключно для декорування пейзажу. Влаштовували шляхом дернування. Часто збагачували квітами - крокусами, шафраном та ін.

Квітники. У першій половині XIX ст. квітники разом з деревами і чагарниками були складовою частиною паркових композицій. У другій половині XIX ст. розповсюджуються квітники різних типів - килимові, арабескові, із них створюють квіткові корзини і вази.

Килимові квітники створювали із низьких рослин, які можна було підстригати. Із килимових квітів сьогодні створюють рабатки, клумби інколи партери.

Арабески, подібно до килимових квітників, створювали рослини, які висаджували у вигляді малюнка - квітка чи гілочка на тлі газону, як правило, поблизу доріжок.

Клумби. Принцип побудови був таким самим, як і для клумб із деревних рослин. Цей елемент озеленення широко використовують і дотепер.

Партери. Квітучі партери використовували протягом усього XIX ст. Відрізнялись регулярністю і симетричністю, інколи органічно зливали з іншими елементами - скульптурою, спорудами.

Середовищні групи створювали із рослин із специфічних умов проростання: скельні, водні, болотяні, альпійські та ін.

Квіткові прикраси використовували у вигляді трельяжу, гірок, пірамід тощо. Створювали за допомогою спеціальних металевих чи дерев'яних конструкцій, інколи робилась торф'яна основа, на якій висаджувався квітковий килим. Водні простори мали вигляд струмків, в ландшафт включали також джерела, потічки, водоспади.

Стилі і напрямки садово-паркового будівництва XX ст. Промислова цивілізація змінила не лише природний ландшафт, але й саму людину, повернула її обличчям до природи, якої їй почало не вистачати в урбанізованому місті. Тому на зламі століть з'явилась нова тенденція, яка характеризувала перехід від садів і парків до великих зелених комплексів. Ця концепція відбивала ідею міста-саду Гоуарда і його послідовників. Нові ідеї вимагали нових форм і прийомів садово-паркового будівництва. Тому поряд із закладкою традиційних міських садів і парків місто починає освоювати для рекреаційних потреб заміські ліси, а також створювати систему зелених насаджень.

Польський дослідник парків Г. Цьолек (1978) виділяє у 20 ст. три етапи розвитку садово-паркового будівництва.

Перший, що починається на зламі століть і продовжується до першої світової війни, характеризується рівноцінним розвитком палацових і міських публічних парків. У той час починається рух за створення охоронних і заповідних територій.

Другий етап, який охоплює період між першою і другою світовими війнами, включає обидва напрямки: створюються як палацові, так і міські парки, але домінує міське озеленення загального значення. З'являються перші народні парки (лісопарки).

Третій - повоєнний етап характеризується небаченим до цього часу розвитком міської системи зелених насаджень. Створюються проекти і будуються великі парки культури і відпочинку, ідею яких ще на початку століття розвивав Гоуард.

Впроваджена в практику концепція міської зелені протистоїть урбанізації і її негативним наслідкам - зникнення лісів і луків, погіршень кількісного і якісного стану поверхневих і підземних вод, забруднені-повітря та девастації грунту. В цій ситуації комплексне озеленення охоплює практично всю незабудовану територію міста. Прийоми садово-паркового мистецтва виходять за межі традиційних об'єктів озеленення сад і парків і стають інструментом формування культурного ландшафту.

Озеленення як галузь міського народного господарства зосереджується на вирішенні трьох головних завдань:

а) охорона і консервація існуючих садів і парків;

б) формування новостворених садово-паркових об'єктів;

в) рекультивація девастованих ландшафтів. їх вирішення представлене чотирма напрямками: утилітарним, природоохоронним, архітектурно-ландшафтним і консерваторським.

Утилітарний напрямок у зеленому господарстві міста - створень масових насаджень на колишніх неугіддях, девастованих землях, санітарно-захисних зонах підприємств тощо.

Природоохоронний напрямок пов'язаний з цільовою охороною окремих пам'яток природи і садово-паркового мистецтва, які належать до системи міського озеленення, а також усього зеленого покриву міста його природної зони.

Архітектурно-ландшафтний напрямок заснований на ідеї формування міст-садів, тобто ідеї створення культурної садово-паркового ландшафту. Його формування сполучене природними властивостями середовища, в якому він створюється, а також з діяльністю людини: житлом, роботою, відпочинком.

Консерваторський напрямок у середині XX століття став особливо важливим, оскільки сади і парки минулих століть перебували уже у стадії деструкції деревного пологу. Використовуються три види консерваторської діяльності: а) власне консервація; б) реконструкція; в) реставрація.

Наприкінці XIX-у першій половині XX ст. виникають нові типи саді які мають новий зміст. Це спеціалізовані сади, які задовольняють потреби різних груп відвідувачів - від дітей до дорослих.

Дитячі сади.

Шкільні сади. Відпочинок дітей на повітрі, рухливі ігри, характерні для дитячих садів, стали основним принципом створення шкільних садів. Раніше їх створювали на тісних пришкільних ділянках У даний період їх територія, згідно з існуючими будівельними нормами і правилами, залежить від кількості учнів і часто займає декілька секторів.

Спортивні парки. Призначені для спортивних занять молоді та дорослих.

Парки культури і відпочинку. Парки минулого при всій їх архітектурно-художній цінності не могли прийняти одночасно велику кількість відвідувачів і задовольнити їх інтереси. Це зробив парк культури і відпочинку - парк нового типу, на території якого гармонійно поєднується організація різносторонніх, розрахованих на десятки тисяч відвідувачів форм культурно-просвітньої роботи, спортивних занять і відпочинку в оптимальній природній обстановці.

Колективні сади, які почали створювати на вільних територіях у приміській зоні у 60-ті роки, інтенсивно розвиваються у 80-ті роки. Ділянки площею 0,04~0,06 га формуються як сади помологічної і декоративної спрямованості. Нинішнє Законодавство України передбачає, що такі сади можуть мати площу до 0,12 га.

Парквеї. Спроба створити паркову дорогу за американським зразком була зроблена у 70-ті роки на автомагістралі Львів-Київ, де була спроектована прогулянкова стежка для пішоходів і велосипедистів.

Сад на даху. Блочне будівництво з плоскими дахами, які у великому місті займають значну поверхню, дало змогу відродити давню практику садів на даху, характерних для часів древнього Вавилону. Перші кроки в цьому напрямку було зроблено з використанням контейнерів із зеленню. Сьогодні з'явилося чимало прийомів створення таких садів.

Заводські або фабричні сади. Створюються з метою покращання санітарно-гігієнічних умов робітників і службовців підприємств, використовують для відпочинку в обідні перерви.

Сади вілл. Широке розповсюдження отримали в 30-ті роки, коли заможні міщани забудовували так звані колонії. На великих ділянках, як правило з фасадного боку створювались мініатюрні сади із застосуванням високодекоративних екзотів і квітів. На початку 90-их років спостерігається повернення до цього типу садів.

У першій половині XX архітектурно-ландшафним ст. з'являються сади і парки дидактичного значення - ботанічні та зоологічні сади, етнографічні парки тощо.

Характеристики

Список файлов реферата