169859 (742611), страница 5

Просмтор этого файла доступен только зарегистрированным пользователям. Но у нас супер быстрая регистрация: достаточно только электронной почты!

Текст из файла (страница 5)

Проблема екологічної кризи не вичерпується науково-екологічним або соціопрактичним аспектом, а є більш широкою – філософсько-світоглядною.

Йдеться про те, що розв’язання екологічних криз, а також таке ставлення людини до довкілля, що не спричиняє кризових екологічних станів пов’язане з формуванням нових світоглядних орієнтацій – проекологічних. Якщо засади нового світогляду мають виходити з самоцінності живого, як про це пише А.Швейцер, то вони мають відноситися і до людини. Очевидно, що людина, як будь-яка жива істота намагається розвиватися у відповідності зі своєю природою. Але в умовах технологізації людської життєдіяльності вона повинна відмовитись від більшості своїх дійсних бажань, інтересів, волі і сприймати світ і діяти у відповідності із стандартами техногенного суспільства. За таких умов внутрішні особистісні потреби не знаходять реалізації і замінюються іншими типами стосунків, неадекватними природі і орієнтаціям духовного світу людини. Е.Фромм розгядає таке порушення людської природності через форми існування людини, доходячи висновку, що в техногенному суспільстві потреба існувати “за принципом буття” витісняється існуванням “за типом володіння” [17].

Зрозуміло, що екологоорієнтований світогляд вимагає подолати таке ставлення людини як до природи взагалі, так і до себе самої. Перспективною в цьому аспекті може бути орієнтація на принцип коеволюції природи і людини. Це не означає відмови від впливу на довкілля. М.Моісеєв вважає, що основою покращення сучасної екологічної ситуації має бути регульована коеволюція [35]. Оптимальне управління сучасною екологічною ситуацією на засадах екологічного світогляду передбачає регулюючі впливи людини на природу на науково-теоретичному, політико-практичному і технологічному рівнях [47, 48].

Багатоманітність ракурсів і підходів осмислення сучасної екологічної ситуації, які виходять за межі власно науки, потреба узгодити метанаукові, етичні і світоглядні аспекти екологічної проблематики обумовлюють потребу створення загальної філософії екології. Особливий статус філософії екології – метаекології, пов’язаний з інтегральним характером проблем, трансдисциплінарними тенденціями, поєднанням разноманітних стилей, методів та інтерпретацій робить її, за висновком М. Кисельова, “постмодерністським” науковим напрямком, де долаються недоліки класичної науки [24]. В. Хьослє підкреслює необхідність створення “філософії екологічної кризи”. Причому, на його думку, ця галузь не може обмежуватись метафізичним фіксуванням загрози екологічної катастрофи. В філософії екологічної кризи теоретична частина має доповнюватись практичною.

Пріоритет в міркуваннях щодо практичного спрямування філософії екології віддається Х.Йонасу, який включає в спектр її проблем не лише етичні, а й політико-філософські. Необхідність практичної орієнтованості філософії екології підкреслюється в сучасних дослідженнях. Так, шляхами виходу з екологічної кризи вважаються цілеспрямовані зміни соціоекономічних і політичних вимірів людського буття [36, 41], суттєві зміни людського буття в природі, а саме – гармонізація взаємовідносин суспільства з природою на підставі влючення всіх продуктів промислової діяльності людини в природний колообіг речовин [4, 5]. П.Водоп’янов і В Крисаченко шляхом подолання екологічної кризи вважають методологію співвіднесення завдань НТП з закономірностями біосфери [27].

Створення практично орієнтованої філософії екологічної кризи не є “останнім завданням” філософії по відношенню до екології, взагалі до сучасної науки в ракурсі глобальної екологічної кризи. Відповідно до ситуації, виникає потреба поставити питання більш широким чином - про створення нової філософії науки, що здійснює синтез як сучасних розділів природознавства і гуманітарних наук, так і соціоекономічних наук, етики і філософії. Ця інтенція реалізується не лише через рух від конкретних наук до метанаукових досліджень, а й в зворотньому напрямку – від глибинного суто філософського обгрунтування до власно наукового – екологічного пізнання. Якщо, слідом за В.Хьослє погодитися з подібністю екології як науки про дім і “ідеальної домівки людства” – сукупності буття як предметом філософії, зрозуміло, що загроза руйнування нашого планетарного дому призведе і до руйнування дому ідеального. Отже, тільки відновлення “ідеальної будівлі”, яка б поєднувала автономію розуму із самодовільною гідністю природи, допоможе людині зберегти планетний дім і довго жити в ньому [11]. Таким чином, значимість створення філософії сучасної екології виявляється не лише в теоретико-філософському, а й практико-соціальному змісті.

Сьогоденна ситуація загрожує розв’язатися через ряд цивілізаційних претворень катастрофічного характеру. Кінець кінцем, людина втратить своє пануюче положення. Вона не є “вінцем творіння”, а залежала і буде залежати від природи. Можливо, ще не пізно звільнитися від залишку ілюзій і утопічних надій, що “якось все обійдеться”. На початку ХХ1 ст. людство має визначитися остаточно.

На підсумок треба зауважити, що філософія екології залишається “відкритою системою”, елементи якої потребують означення і осмислення.

ВИСНОВКИ

Таким чином, незаперечним фактом є існування екологічної кризи. Виникнення сучасної екологічної кризи пов’язане як з природними так і антропогенними чинниками.

Нині настав час серйозного переосмислення людством ставлення до природи, час об`єднання зусиль націй і народів у боротьбі за порятунок біосфери планети, а звідси і свого виду, адже людина є частиною природи і обов’язково повинна підчинятися її законам. В іншому випадку природа через внутрішні чи зовнішні регуляційні процеси – катаклізми, епідемії, «метеоритні дощі» та інші чинники, поверне собі клімаксний стан. Земля у нас всіх одна і для її збереження ми повинні здійснювати нові локальні, регіональні і міжнародні програми подальшого розвитку та вживання, які повинні базуватися на нових соціально-політичних засадах, екологічній основі, глибоких екологічних знаннях і підвищеній загальнолюдській екологічній свідомості.

Вченими запропоновано багато методів для покращення природокористування, збереження навколишнього середовища, покращення ефективності роботи агропромислового комплексу і т. д. Все це потрібне і важливе, але їх реалізація лише відтягує на певний час екологічну катастрофу, але не зупиняє її. Потрібно все змінювати в корні, тобто змінювати суть управління людським суспільством та його світогляд.

Незважаючи на заходи, які б ми не провели для збереження навколишнього середовища, не слід забувати, що час існування виду є обмеженим. Вимирання представляє собою звичайне, і в той же час обов'язкове еволюційне явище.

ЛІТЕРАТУРА

1. Александров А.П. Атомная энергия и ее роль в техническом прогрессе//Природа.– 1969.–№1

2. Алексеев В.П. Происхождение человечества. – М., 1984. – 305 с.

3. Безель В., Кряжимский Ф., Семериков Л., Смирнов Н. Экологическое нормирование антропогенных нагрузок. Общие подходы // Экология. – 1992. — № 6. – С. 3 – 12.

4. Білявський Г. О., Падун М. М., Фурдуй Р. С. Основи загальної екології. – К.: Либідь. 1995 – 368 с.

5. Білявський Г. О., Фурдуй Р. С. Практикум із загальної екології. // Навч. посібн. – К.:Либідь, 1997. – 160с.

6. Биология охраны природы.-М.: Мир, 1983. – 98 с.

7. Боков В., Лущик А. Основы экологической безопасности. — Симферополь: Соната, 1998. – 223 с.

8. Большакова В. Н., Таршис Г. И., Безель В. С. «Региональная экология 10-11 классы». Е.: «Сократ», 2000. – 324 с.

9. Буко А Эволюция и темпы вымирания. М.: Мир, 1979. – 318 с.

10. Булатов М.О., Малеев К.С., Загороднюк В.П., Солонько Л.А. Філософія ноосфери (Філософський зміст і сучасний смисл феномена ноосфери). – К.: Наукова думка, 1995. – C. 10.

11. Высoцкий Г.Н. Ергеня: культурно-фитологический очерк// Тр. Бюро по прикл. ботанике. – Т.8. – 1915. – С. 113-143.

12. Гардашук Т. Екологічна політика та екологічний рух: сучасний контекст. К.: 2000. – 268 с.

13. Голубець М.А.Від біосфери до соціосфери. Львів: 1997. – 355 с.

14. Голубець М.А. Екосистемологія. Львів: Поллі, 2000. – 316с. (204-219)

15. Голубець М.А., Марискевич О.Г., Крок Б.О, Козловський М.П., Башта А.-Т.В, Гнатів П.С., Грінчак М.М., Шпаківська І.М., Яворницький В.І. Екологічний потенціал наземних екосистем. – Львів: Поллі, 2003. – C. 142 – 160.

16. Гор А. Земля у рівновазі. − К., 2001. – 123 с.

17. Горський В.С. Україна на порозі планетарної цивілізації//Практична філософія. – 2001. - № 2.

18. Доклад о развитии человечества за 1996 год. — Нью–Йорк ; Оксфорд: Оксфорд Юниверсити Пресс, 1997. — 90 с.

19. Дьомкін В. Вступ до екологічної політики. – К.: Тандем, 2000. – C. 119 – 155.

20. Екологічний словник: Навч. посібник /В.В.Прежко та ін. – Харків: ХДАМГ, 1999. – 609 с.

21. Злобін Ю.А. Основи екології. – К.: Лібра, 1998. – 249 с.

22. Исаченко А.Г. Ландшафтоведение и физико-географическое районирование.– М.: Высшая школа, 1991. – 366 с.

23. Калликот Б. Азиатская традиция и перспективы экологической этики // Глобальные проблемы и общечеловеческие ценности.- М.: Прогресс, 1990. – С.308–327.

24. Кисельов М.М., Канак Ф.М. Національне буття серед економічних реалій. − К., 1998. – 325 c.

25. Кучерявий В.П. Екологія. – Львів: Світ, 2001. – 500с. (56-59) 2001. – 406 с.

26. Корсак К.В., Плахотнік О.В. Основи екології, – К.: МАУП, 2000. – 238 с.

27. Крисаченко В.С. Філософія біології. Досвід „творчого дарвінізму” // Філос. і соц. думка.– 1990. №12. – С. 76-96.

28. Крисаченко В.С. Типологія екологічних криз антропогенного походження // Ойкумена. – 1991а.– № 4. – С. 6-18.

29. Крисаченко В.С. Стратегія виживання виду Homo sapiens// Філос. і соціол. думка. – 1992а.– № 10. – С. 12-50.

30. Крисаченко В.С. Екологічна культура: теорія і практика.-К.: Заповіт, 1996. – 352 с.

31. Крисаченко В.С., Хилько М.І. Екологія. Культура. Політика: Концептуальні засади сучасного розвитку. − К.: «Знання України», 2001. – 598 с.

32. Крисаченко Ч.С., Мостяєв О.І. Україна: природа і людина. – К.: Ін-т філософія НАНУ, 2000. – 492 с.

33. Кюв’є Ж. Рассуждение о переворотах на поверхности земного шара. – М.: Л.: Биомедгиз, 1937. – 368 с.

34. Миркин Б.М. Теоретические основы современной фитоценологии. – М.: Наука, 1985. – 136 с.

35. Моисеев Н.Н. Экология глазами математика. М.:1988. – 368 с.

36. Моисеев Н.Н. Расставание с простотой. М.:1998. – 200 с.

37. Мороз С.А. Історія біосфери Землі. У 2-х кн. – К.: заповіт, 1996. – Кн. 1. – 440 с.; Кн.2. – 422с.

38. Одум Ю. Основы экологии. – М.: Мир, 1975.- 740 с.

39. Пианка Э. Эволюционная екология. – М. Мир, 1981. – 399 с.

40. Потіш Л.А., Медвідь В.Г., Гвоздецький О.Г., Козак З.Я. Екологія: основи теорії і практикум. Навчальній посібник для студентів вищих навчальних закладів. – Львів: «Новий світ 2000», «Магнолія плюс», 2003. – C. 162 – 163.

41. Реймерс Н.Ф. Природопользование: Словарь-справочник. М.: Мисль, 1990. – 639 с.

42. Сидоренко Л.І. Сучасна екологія: філософські та етичні аспекти//Філософія. Антропологія. Екологія. Альманах. – 2000. – Вип.1.

43. Скиннер Б. Хватит ли человечеству земных ресурсов? – М.: Мир. 1989.– 264 с.

44. Стеббинс Дж., Айала Ф. Эволюция дарвинизма // В мире науки. – 1985.- № 9. – С. 39-42.

45. Тахтаджян А.Л. Вопросы эволюционной морфологи растений. – Л.: Изд-во АН СССР, 1954.– 252 с.

46. Тахтаджян А.Л. Макроэволюционные процессы в истории растительного мира // Ботан. журн. – Т. 68.– 1983. № 12. – С. 1593-1603.

47. Толстоухов А.В. Глобализация. Власть. Экобудущее// Практична філософія. 2001. – № 2.

48. Толстоухов А.В., Хилько М.І. Екобезпечний розвиток: пошуки стратегам. − К., 2001. – 406 с.

49. Уайт Г. Георгафия, ресурсы и окружающая среда. – М.: Прогресс, 1990.– 554 с.

50. Уиттекер Р. Сообщества и экосистемы. – М.: Прогресс, 1980. – 327 с.

51. Шеляг-Сосонко Ю.Р., Крисаченко В.С., Мовчан Я.И. Методологія геоботаніки. – К.: Наук. думка, 1991.– 271 с.

52. Экологическая альтернатива: Стоки беды. Знаки беды / Под общ. ред. М. Я. Лемешева. – М.: Прогресс, 1990.– 800 с.

53. White L. Jr. The Historical Roots of Our Ecologic Crisis // Science. – Vol. 155. – № 3767. – 1967. – Р. 1203-1207.

54. White R., Srezynski B. Getting behind Environmental ethics // Environ. Values. – 1992. – 1, № 4. – P. 285 – 296.

55. World Health Organizatiоn, Our Planet, Our Health: Report of the WHO Commision on Health and the Environment. — Geneva : WHO, 1992. — 300 s.

Характеристики

Список файлов реферата