169821 (742587), страница 2

Просмтор этого файла доступен только зарегистрированным пользователям. Но у нас супер быстрая регистрация: достаточно только электронной почты!

Текст из файла (страница 2)

Перехід України на шлях економічних перетворень все більш привертає увагу до питань регіонального розвитку. Кожний регіон має свій особливий природно-ресурсний потенціал, відмінності соціально-економічного розвитку, які не завжди негативно впливають на економіку регіону. Державна регіональна політика, як відмічає О. Дьомін, не повинна замикатися на вирівнюванні соціально-економічного розвитку регіонів, оскільки обмеження бюджетної спроможності держави може призвести лише до "вирівнювання всіх у бідності", а має роботи головний наголос на підтримці "точок зростання".

Однак сучасна державна політика не направлена ні на підтримку "точок зростання", ні на вирішення проблем депресивних територій і регіонів. Якщо розглянути концепцію державної регіональної політики, схваленої Указом Президента України від 25 травня 2001 року, то можна визначити новий підхід при формуванні державної регіональної політики. Цей підхід передбачає залучення до управління і фінансування регіонального розвитку не тільки центральних державних органів і їх фінансових ресурсів, але й суб'єктів суспільних відносин на регіональному та місцевому рівнях, у тому числі територіальних громад, органів виконавчої влади, суб'єктів підприємства, недержавних організацій. Регіональний розвиток повинен базуватися на самостійності регіону у визначенні перспективних цілей та джерел фінансування заходів і, перш за все, за рахунок власних джерел та інвестицій. Держава здійснює підтримку регіонального розвитку, але на законодавчому рівні повинні бути чітко визначені критерії та об'єми надання державних ресурсів. У даному випадку державні ресурси повинні розглядатися як додаткові до ресурсів, що акумулюються регіоном. Ця ідеологія декларується Державною Стратегією регіонального розвитку до 2015 p., яка була затверджена в 2006 році.

Механізм державного регулювання регіонального розвитку, наближаючись до європейських стандартів, повинен базуватися на:

• законодавчо-нормативній базі чіткого визначення статусу депресивних територій, механізмі отримання цього статусу та інструментарії щодо підтримки розвитку депресивних територій;

• чіткій координації діяльності центральних владних структур і місцевих органів в управлінні регіональним розвитком;

• запровадженні механізму налагодження відносин між центральними і місцевими органами виконавчої влади, чіткому визначенні заходів, які мають державний пріоритет і фінансуються з державного бюджету, а також заходів, що фінансуються за рахунок місцевого бюджету;

• програми та проекти регіонального розвитку повинні обов'язково враховувати глобальні процеси світового розвитку, тобто інноваційно-інвестиційну спрямованість економіки, направлену на підвищення конкурентоспроможності продукції, підприємств, галузей та економіки регіону в цілому.

Найближчі перспективи екологізації регіонального розвитку повинні спиратися на зупинення руйнуючого впливу територіально-виробничих комплексів на навколишнє природне середовище та природно-ресурсний потенціал регіону. У перспективі важливим залишається перехід до сталого екологічно-збалансованого розвитку територіально-виробничого комплексу регіону на основі відродження унікальних складових його природно-ресурсного потенціалу та цілеспрямованого зростання якості середовища життєдіяльності людини.

Резюмуючи вищевикладене, можна констатувати, що подальше економічне зростання в регіональному розрізі та вихід з еколого-економічної кризи можливе лише за умов усунення існуючих диспропорцій в розвитку господарсько-виробничого комплексу регіону, розробки заходів та механізму залучення коштів, у тому числі місцевих органів влади, для боротьби з підтопленням, вирішення соціальних проблем, які виникли внаслідок цього; раціонального використання унікального рекреаційного потенціалу як складової регіональної моделі еколого-збалансованого природокористування, а також формування ефективної інноваційної політики регіону, яка б базувалася на останніх науково-технічних досягненнях та забезпечувала б цільовий розвиток фінансово-кредитного механізму інвестиційно-інноваційного розвитку шляхом переходу до програмно-цільових методів управління просторовим розвитком, які передбачають визначення конкретних завдань, конкретних об'єктів досліджень та строків виконання науково-дослідних робіт з обов'язковим урахуванням глобальних процесів світового розвитку.

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

1. 1.Бутко М. Інвестиційні аспекта підвищення конкурентоспроможності економіки // Економіка України. - 2004. - №4. - С. 40-45.

2. 2.Мельник Л.Г. Екологічна економіка: Підручник. - Суми: ВТД "Універс. книга", 2002. - 346 с.243,с.178

3. 3.Лемешев М.Я. Экономика и экология. - М.: Знание, - 1990. - 62 с

218.

4.Купцова О.Є Формування еколого-економічної системи життєзабезпечення на регіональному рівні: Автореф. дис. канд. ек. наук: 08.08.01 /ІПРЕЕД HAH України. - Одеса, 2005. - 19 с 213, с.4]

5.Коренюк ПЛ. Фінансові проблеми економіки природокористування в аграрному секторі України //Фінанси України. -2005.-№1 (ИО).-С. 132-136

Характеристики

Список файлов реферата