169580 (742464), страница 3

Просмтор этого файла доступен только зарегистрированным пользователям. Но у нас супер быстрая регистрация: достаточно только электронной почты!

Текст из файла (страница 3)

Процес розділення води і мінеральних речовин може здійснюватися в дві стадії: концентрація вихідного розчину і виділення з нього сухого залишку. Якщо здійснюється перша стадія, то концентрований розчин прямує на подальшу переробку або, в крайньому випадку, на поховання. Можна подавати стічні води, минувши стадію концентрації, безпосередньо на виділення з них сухих речовин, наприклад, в розпилювальну сушарку або в камеру спалювання, наприклад циклонний реактор.

2. Економічні методи природокористування і охорони довкілля

2.1. Економічні методи природокористування

Багато фахівців, у тому числі і юристи, в розвинених країнах вважають екологічні проблеми по суті проблемами економічними. Така позиція узгоджується з тим, що в даний час в багатьох країнах і особливо в США спостерігається ослаблення адміністративного регулювання економіки. Економічні методи адресні, однозначно визначають вимоги до керованого об'єкту, проте на відміну від адміністративних команд враховують, що об'єкти управління свідомо ставлять перед собою цілі і настільки ж свідомо прагнуть до їх досягнення. Така цільова установка – важлива відмітна особливість управління в соціальних і економічних системах. Тому єство економічних методів полягає в організації діяльності керованих об'єктів шляхом створення переваг у вжитку. Цим управління економічними методами відрізняється від стимулювання, яке передбачає заохочення і санкції неекономічного характеру.

Роль економічних методів полягає в створенні механізмів управління, стимулюючих середоохоронну діяльність і пошук доріг мінімізації економічних витрат, яке понесе суспільство ради досягнення бажаного стану довкілля і її окремих компонентів.

У числі економічних інструментів екологічного регулювання можна назвати:

- платежі або податки за право користування природними ресурсами;

- компенсаційні платежі за вибуття природних ресурсів з цільового використання або погіршення їх якості, викликане виробничою діяльністю;

- платежі або податки за викиди забруднюючих речовин в довкілля;

- додатковий податок з прибутку підприємств, що випускають екологічно шкідливу продукцію або що застосовують екологічно небезпечні технології.

Всі ці чисто економічні інструменти служать дотриманню екологічних стандартів найбільш ефективним дорогою.

2.1.1. Емісійний податок і платежі

Давно відома точка зору, що оголошує протизаконною будь-яку забруднюючу діяльність і що вважає, що забруднення довкілля можна просто заборонити. Цей підхід не лише економічно не обґрунтований, але і просто абсурдний, бо будь-яка діяльність, пов'язана з природокористуванням, наводить до забруднення.

Як основна міра контролю за забрудненням в розвинених капіталістичних країнах передбачено введення податків природокористувачів і забрудників довкілля, переважно на регіональному і місцевому рівнях. Так в Германії порівняно недавно законодавчо введена система оподаткування всіх забруднюючих виробництв. У Нідерландах така система функціонує вже впродовж 10 років, у Франції - починаючи з 60-х років.

Система податків на забруднення повітря і вод дуже складна. Вона полягає у встановленні плати за одиницю забруднення для всіх джерел на такому рівні, при якому прагнення до мінімізації витрат привело б до загального зниження забруднення, достатнього для досягнення стандартів.

Податкова система має дві головні переваги в порівнянні з системою адміністративного досягнення стандартів ПДВ або ГДК.

По-перше, в результаті дії забезпечуваних податків системою стимул-реакцій виникає ситуація, при якій боротьба із забрудненням концентруватиметься на тих об'єктах, де вона найдешевша. Кожен забрудник зменшуватиме забруднення до тих пір, поки граничні витрати запобігання забрудненню не порівняються зі встановленою платою за забруднення.

По-друге, податкова система може функціонувати при недоліку вихідної інформації. Інколи можна просто встановити величину податкової ставки, спостерігати за наслідками, а потім підвищувати або знижувати її до тих пір, поки не буде знайдений правильний рівень.

У екологічному плані емісійний податок, тобто податок за викиди в атмосферу, розміщення твердих відходів, скидання у водоймища, сприяє заміні або скороченню екологічно шкідливих виробничих процесів, зміні структури випуску продукції у бік її екологізації, введенню більш екологічно коштовних технологій виробництва, технологій очищення, переробці вторинних ресурсів. На першому етапі податковий “гніт” природно позначається на кінцевій ціні готової продукції. Проте після адаптації фірм до перерахованих змін співвідношення попиту і пропозиції нормалізується і ціни встановляться на колишньому рівні.

Альтернативою емісійному податку є платежі, що встановлюються для будь-якого джерела викидів і стягувані лише в тому випадку, якщо викиди перевищують заздалегідь встановлений рівень. Практика таких платежів існує з 1973 року в Японії.

Застосовуючи для здійснення екологічної політики емісійні податки або платежі треба враховувати наступні обмеження:

1) недооблік деяких забруднюючих речовин веде до заниження суми платежів;

2) точний розрахунок вартості обмеження викидів для кожного забрудника вельми накладений і досить ненадійний;

3) для кожного виду забруднень має бути передбачена система регулювання поетапного підвищення ставок податків або платежів, що відображає зростання граничних витрат у міру досягнення вищої якості довкілля;

4) емісійний податок не застосовний до регулювання деяких видів забруднень (небезпечних відходів, шумового забруднення в місті);

5) податок неефективний для вживання екстрених заходів в умовах надзвичайної екологічної ситуації;

6) спонукальний ефект податків може ослаблятися під дією ряду об'єктивних чинників (інфляція, швидкого економічного зростання і деяких інших).

Перші три проблеми не носять принципового характеру і видно, можуть бути вирішені технічно. Останні пункти до певної міри обмежують сферу дії емісійного податку забрудненнями повітря і вод. Саме у цій сфері емісійний податок і платежі знайшли найширше вживання в розвинених країнах Заходу.

2.1.2. Податки і платежі за ресурси

Податки на використання ресурсів застосовуються для обмеження попиту, коли немає необхідності встановлення максимуму сукупного використання ресурсів. Перед введенням податку мають бути ліквідовані субсидії і інші Чинники, що спотворюють ціна на ресурси.

Податки і платежі повинні відображати реальну вартість ресурсів. Високі податки і ціни на ресурси повинні стимулювати вищі технології і структуру вжитку, але вони повинні вводитися поступово, щоб уникнути економічних зривів.

2.1.3. Застави і облігації

У деяких країнах Заходу застосовується схема застав - відшкодувань. Згідно цій схемі застава стягується з екологічно брудних і небажаних продуктів і відшкодовується, як тільки цей продукт належним чином знищується. Заставні вклади на відшкодування екологічного збитку дозволяють також уникнути нелегальних скидань забрудників, бо застава більше витрат на поховання відходів.

Екологічні цілі можуть бути досягнуті і за допомогою спільного несення витрат фірмами. Прикладом тому можуть служити водні асоціації в районі Рура в Германії. У цих асоціаціях членство обов'язкове для кожного забрудника.

2.1.4. Екологічні фонди

Екологічні фонди зазвичай носять перерозподільний характер: засоби поступають від забрудників і їм же повертаються на конкретні середоохоронні заходи або йдуть на поліпшення екологічної обстановки в цілому. Це дозволяє координувати екологічну діяльність і наводити її відповідно до загальних цілей екологічної політики. Фонди можуть бути національними, міжрегіональними, регіональними і місцевими. Перші три типи утворюються для проведення крупних екологічних програм і заходів щодо охорони довкілля, вартість яких перевищує наявні засоби місцевих фондів.

Місцеві екологічні фонди складаються з наступних засобів:

- емісійні податки і платежі підприємств (за викиди в атмосферу, скидання у водоймища, розміщення твердих відходів);

- податки і платежі за ресурси;

- застави-відшкодування і облігації користування;

- засоби, вишукані у відшкодування збитку, заподіяного при порушенні середоохоронного законодавства;

- плата підприємств за викиди (ліцензійні внески);

- штрафи, стягнуті в адміністративному і судовому порядку з юридичних і фізичних осіб, винних в порушенні законодавства по охороні довкілля.

Засоби крупних фондів можуть витрачатися на фінансування:

- крупних середоохороних проектів на підприємствах при неможливості їх здійснення за рахунок власних засобів;

- будівництва, технічного переозброєння, реконструкції і капітального ремонту середоохороних об'єктів, що діють на відповідній території;

- науково - дослідницьких розробок і створення нового вигляду середоохоронної техніки і технології;

- заходів щодо попередження і компенсації негативних соціально-економічних наслідків порушення середоохоронного законодавства на даній території (озеленення, боротьба з шумом і так далі);

- робіт за оцінкою дії на довкілля і проведення експертизи економічних проектів, приурочених до даної території;

- створення спеціалізованих підприємств по переробці відходів виробництва на території даного регіону;

- часткове або повне погашення банківських кредитів, даних підприємствам для проведення ними крупних капіталомістких заходів середоохоронного призначення (будівництво очисних споруд, впровадження безвідходних технологій і так далі) за умови забезпечення високої якості цих робіт і виконання їх в певні терміни.

Певна частка відрахувань місцевих фондів може резервуватися і утворювати страховий фонд, засоби якого прямуватимуть на ліквідацію негативних наслідків від непередбачених природних процесів і явищ, а також аварій, що заподіюють збиток довкіллю.

Треба відзначити, що всі перераховані статті витрат відносяться до прямих витрат на екологічну діяльність. Окрім них, існують ще і непрямі витрати, які не можуть покриватися з екологічних фондів. Пов'язані з ними виплати здійснюються з держбюджету.

2.1.5. Метод угоди про компенсацію збитку і постійний моніторинг. Принцип “ковпака”

Управління по охороні довкілля (ЕРА) недавно прийняло ряд заходів по зменшенню жорсткості і негнучкості своїх правил. Ці заходи з'явилися результатом політичного тиску, викликаного впливом суворих правил на регіональний економічний розвиток. Наприклад, ЕРА має право забороняти будівництво підприємств в певних районах, якщо в результаті цього може бути перевищений допустимий рівень забруднення. Останнім часом ЕРА відмовляється від таких заходів, що явно перешкоджають регіональному розвитку.

Наприклад, тепер в багатьох районах США ЕРА застосовує політику “компенсації”. При такій політиці фірмам дозволено розміщувати свої підприємства в тих районах, де раніше це було заборонено, оскільки додаткові викиди могли привести до забруднення повітря вище за допустимий рівень. При політиці "компенсації” фірма, що бажає почати виробництво на даній території, повинна спонукати інші фірми понизити об'єми викидів. Зазвичай це досягається шляхом виплати деякої суми. Без цієї умови, фірма не може отримати дозволу на розміщення свого виробництва. Наприклад, "General Motors" отримала дозвіл ЕРА на будівництво нового заводу в Оклахомі, після того, як через місцеву торгівельну палату була досягнута угода з нафтовими компаніями, що здійснюють виробництво в даному районі про скорочення ними викидів вуглеводню як компенсація за викиди заводу “General Motors". Укладання угод про компенсацію, подібних цьому, рівносильно продажу існуючих прав на забруднення.

Політика ЕРА стала гнучкішою і завдяки програмі, що прозвала “під ковпаком в ЕРА". Дана програма полягає в тому, що фірма "накривається" уявним "ковпаком", завдяки чому ведеться постійне спостереження за всіма видами викидів. Якщо фірма перевищує гранично допустимі викиди по одному із забруднюючих речовин, ЕРА не “помічає" цього порушення за умови, що фірма, в той же час зменшує об'єм викидів іншого забрудника в порівнянні з нормативним. Гнучкіший підхід дотриманню стандартів дозволяє фірмам добитися істотної економії на витратах.

Нарешті, недавно ЕРА просунулася ще на один крок до моделі "прав на забруднення” дозволивши фірмам, в яких об'єми викидів менше нормативних “нагромаджувати” економію по викидах для цілей описаної системи. Фірма, в якої об'єм викидів певного забрудника менше нормативного, отримує "кредит” на перевищення норм викидів в майбутньому. Крім того, фірма може продавати ці “кредити” іншим фірмам. Цей метод стимулює фірми зменшувати об'єми викидів нижче встановлених норм оскільки в результаті вони отримують ”кредити", які вони можуть потім продати і збільшити таким чином свій дохід.

2.2. Проблеми вживання економічних методів в природокористуванні і охороні довкілля

Досвід останніх років, впродовж яких робляться спроби створити нормативні документи, сприяючі підтримці стану природного середовища на безпечному для населення рівні, показує, що доки не знайдені економічні важелі дії на підприємства, що забруднюють природу.

Використання правових методів, включаючи адміністративно-кримінальні законодавчі акти, виявило їх неефективність ще раніше. Такого роду примусові заходи, як свідчить досвід їх вживання в США, просто виявилися дорожчими.

Але повернемося до економічного аспекту регулювання проблеми. Саме на економічних заходах базувалися союзні методичні розробки, що увійшли до порядку визначення платежів, та і в багато документів держав – членів Співдружності. Чому ж запропоновані методи, вельми кваліфіковано, методично грамотно виконані, не приносять результатів, викликають критику і з боку контролюючих органів і з боку виробничників?

Найпростіша і найвірніша по суті відповідь – це те, що здійснення методик, сповна прийнятних для нормального економічного співтовариства, в наших умовах, як і маси інших нормативних актів, стикається з непереборними перешкодами, властивими системі господарювання, що склалася в нашій країні.

Контрольні органи бачать своє завдання перш за все у вилученні грошей, розуміючи, що відразу встає інша, складніше завдання – правильно ці гроші витратити. Місцеві виконавчі влади, як правило, негативно відносяться до найбільш вірного способу використання цих засобів – повернення на спеціальний екологічний рахунок караного підприємства. При цьому можна було б залишати за собою право контролювати темпи використання цих "екологічних" грошей саме на охорону природи. А коли немає цілеспрямованості використання засобів, та ще якщо значна їх частина йде не до місцевого бюджету, то гроші (таке вже їх природна властивість)"вирушають" як вода в пісок.

Характеристики

Список файлов реферата