Просмтор этого файла доступен только зарегистрированным пользователям. Но у нас супер быстрая регистрация: достаточно только электронной почты!

Текст из файла (страница 2)

У червні 1992 р. у Ріо-де-Жанейро відбулася Конференція ООН з навколишнього середовища та розвитку, яка ухвалила підсумковий документ — Декларацію Ріо Головна риса цього фору­му — найвищий рівень представництва: на конференції були присутні делегації практично всіх держав — чле­нів 00Н, причому їх очолювали керівники країн. Укра­їнську делегацію очолював тодішній Голова Верховної Ради України І. С. Плющ, який виступив на конференції зі спеціальною доповіддю.

Декларація Ріо містить 27 принципів, які визначають ставлення 00Н до проблем навколишнього природного середовища та розвитку. Вже перший принцип проголошує:

"Турбота про людей займає центральне місце в зусиллях щодо забезпечення сталого розвитку. Вони мають право на здорове та полодотворне життя в гармонії з природою з природою".

Декларація розгортає цю тему, наголошуючи на ме­ханізмах досягнення закріплених екологічних прав лю­дини. Особливий наголос, тут робиться не лише на функціях держави щодо власних громадян, а й усього міжнародного співтовариства перед цивілізацією. Важ­ливим є те, що Декларація передбачає захист природ­ного середовища та ресурсів .навіть для народів, що живуть в умовах гніту та несвободи. Інакше кажучи, ставлення до ресурсів країни вже перестає бути суто її внутрішньою справою, але становить предмет занепо­коєння міжнародного співтовариства. Тут, власне, про­ступає загальна тенденція зміни статусу 00Н, міжнародних інституцій взагалі, які пов'язані зі значною активізацією їх діяльності та рішучими діями в оборону прав і свобод людей в "гарячих" точках планети.

Для України принципи Декларації Ріо мають винят­кове значення, оскільки відомо, що нашій державі не під силу впоратися з існуючими екологічними пробле­мами, особливо з наслідками Чорнобильської катастро­фи. Це проблема, яка зачіпає інтереси багатьох країн світу, має і розв'язуватися їхніми спільними скоордино­ваними зусиллями. Поряд з тим, кожна з країн, що під­тримали Декларацію, своєю власною мудрою природо­охоронною політикою вносить свою частку в забезпе­чення сталого, збалансованого розвитку людства в ці­лому. На цій конференції: від імені нашої країни зазначалося:

"будуючи нову, незалежну Україну як державу, інтегровану в європейське і світове співтовариство, "ми будуємо світ XXI століття — світ співпраці, взаємодопомоги та глобального екологічного партнерства вільних і рівних на­родів Землі — планети, яку маємо захистити як найкращий витвір Бога й Природи в безмежному й холодному Космосі".

Декларація Ріо об'єднує країни та народи в досяг­ненні поставлених цілей, гуртує їх у всепланетну єд­ність будівничих своєї власної домівки.

Таким чином, можна зробити висновок, що екологічне законодавство є важливою складовою частиною право­вої держави, спрямованої на захист, збереження та роз­виток навколишнього природного середовища та природних ресурсів, формування екологічної культури суспільства.

Екологічне законодавство СРСР, у складі якого Укра­їна перебувала до 1991 р., було неспроможне належним чаном захистити довкілля людини. Сприятливі умови для відновляння екологічної культури та створення наукової правової її основи виникають лише після здобут­тя державної незалежності.

У нинішній час в Україні формується національна пра­вова база. що .регулює ставлення людини до природного середовища. В цей перехідний період це законодавство має змішаний характер, оскільки поряд з новими закона­ми продовжують діяти і деякі з правових актів, успад­кованих від СРСР.

Водночас, українське екологічне право не повною мі­рою здатне забезпечити захист природи, оскільки, з од­ного боку, багато в чому залишається декларативним і не містить конкретних механізмів розв'язання існуючих проблем, а з іншого — не повною мірою враховує здо­бутки та досвід сучасного міжнародного екологічного законодавства. Тому, розбудова демократичної, правової держави в Україні значною мірою залежить від того, наскільки ефективним і досконалим буде система зако­нів, що забезпечують охорону навколишнього середовища та природних ресурсів в інтересах нинішнього та на­ступних поколінь.

Висновок

Екологічна культура існує відколи виникло люд­ство. Інша справа — в яких формах та іпостасях, з яки­ми результатами та наслідками. Подібно до зразків культури взагалі, типу масової, авангардної, елітарної, тоталітарної та багатьох інших, екологічна культура ба­гатовимірна і неоднозначна. І, мабуть, важко очікувати, що людство прийде до якоїсь однієї її моделі, хоча б тому, що воно залишається розділеним на етноси, дер­жави. Класи, партії, конфесії та ще багато інших спіль­нот, страт та верств, котрі навряд чи дійдуть в усьому спільної мови будь-коли.

Екологічна культура, однак, формує для всіх нас спільний вектор: думання та мислення — з одного боку, життя та діяння — з іншого. І справді, та ситуація, що нині склалася у взаєминах людини й довкілля, однако­вою мірою зачіпає і багатого шейха, і бідного сміттяра, чорного та білого, ескімоса й індуса, тобто має універ­сальне, життєве значення для всього людства.

У багатьох випадках дотри­муватися вимог екологічної культури примушує закон, суворий до руйнівників та забруднювачів природи, тоб­то людина приходить до них через заборону, табу, кару. Очевидно, що потрібні різні шляхи екологізації люд­ської діяльності. Загальним же набутком мас стати муд­ре та гуманне природокористування кожного із зем­лян.

У наш час екологічна культура, крім світоглядних і тех­нологічних зрушень, стає ще й могутнім чинником уста­лення процвітаючих суспільств. Це характерно для багатьох країн, зокрема для Япо­нії або ж Швеції, котрі зуміли інтегрувати традиційніі екокультурні цінності в постіндустріальне суспільство, або ж Сингапуру, Німеччини чи США, де екологічна культура формувалася під суворим "оком" закону. Скрізь у таких випадках спостерігаються оздоровлення суспільства, поліпшення його моральних та естетичних чеснот, подовження тривалості життя та інші позитивні зрушення. Це — ще один аргумент стосовно того, по­трібна чи непотрібна екологічна культура.

Отже, нинішня екологічна ситуація у зв'язку з переходом до діяльності екокультурно насна­женої та спрямованої має стати імперативом поведінки кожного і всіх загалом.

Окремі положення чинного законодавства щодо охорони природи

1. Положення про громадський контроль у галузі охорони навколишнього природного середовища

1. Громадський контроль у галузі охорони навколишнього природного середовища відповідно до Закону України "Про охорону навколишнього природного середовища" здійснюють громадські інспектори з охорони навколишнього природного середовища (надалі - громадські інспектори), котрі призначаються відповідними органами громадських природоохоронних формувань або головними державними інспекторами з охорони навколишнього природного середовища відповідних територій.

2. Основним завданням громадського контролю у галузі охорони навколишнього природного середовища і:

• безпосередня участь громадськості у справі покращення екологічної ситуації;

• надання допомоги органам державного контролю в забезпеченні додержання вимог законодавства про охорону навколишнього природного середовища підприємствами, установами, організаціями та громадянами, попередження та виявлення порушень природоохоронного законодавства, ліквідації їх наслідків;

• екологічна просвіта,виховання та інформування широких верств населення через засоби масової інформації.

3. Об'єктами громадського контролю і охорона і використання землі, її надр,водних ресурсів, атмосферного повітря, рослинного та тваринного світу, природних об'єктів і територій, що підлягають особливій охороні, сельбищних територій і міського середовища.

4. Громадський контроль базується на принципах законності, гласності і демократизму, захисту екологічних прав громадян відповідно до Закону України "Про охорону навколишнього природного середовища".

5. При здійсненні своєї контрольної діяльності громадський інспектор повинен керуватись чинним законодавством та нормативними актами Уряду з питань охорони навколишнього природного середовища, рішеннями Мінприроди України та його органів на місцях, цим Положенням.

6. Організацію діяльності громадських інспекторів здійснюють відповідно громадські природоохоронні формування та підрозділи Державної екологічної інспекції Мінприроди України.

7. Громадські природоохоронні формування та підрозділи Державної екологічної інспекції зобов'язані систематично інструктувати громадських інспекторів, проводити з ними наради, семінари з обміну досвідом, надавати їм практичну допомогу в здійсненні їх природоохоронної діяльності.

8. З метою координації роботи громадськості, широкого залучення її до розробки та виконання заходів по охороні навколишнього природного середовища, бережливого ставлення до природних ресурсів і підтримання контактів з природоохоронними органами при громадських природоохоронних формуваннях та при підрозділах Державної екологічної інспекції Мінприроди України можуть створюватись на громадських засадах штаби громадських інспекторів.

9. Організаційними формами громадського контролю можуть бути планові та термінові перевірки об'єктів, цільові рейди, участь в перевірках, що здійснюють органи державного контролю, та термінові перевірки ( у випадках отримання оперативної інформації про грубе порушення природоохоронного законодавства, про аварію або надзвичайну ситуацію).

10. Громадських інспекторів призначають:

1) в громадських природоохоронних формуваннях- керівні органи цих формувань відповідно до їх статутів.

2) при підрозділах Державної екологічної інспекції - головні державні інспектори з охорони навколишнього природного середовища відповідних територій.

11. Громадськими інспекторами можуть бути громадяни України, що досягли 18 років, мають досвід природоохоронної роботи та пройшли атестацію у відповідних органах громадських природоохоронних формувань або підрозділах Державної екологічної інспекції.

Призначення здійснюється на підставі власної письмової заяви громадянина, подання організації, що рекомендує, та результатів атестації.

12. Громадські інспектори отримують посвідчення встановленого Мінприроди України зразка, що підтверджують їх повноваження.

Посвідчення видають на три роки органи громадських природоохоронних формувань або підрозділи Державної екологічної інспекції відповідно до пункту 10 цього Положення.

По закінченню дії цього строку громадський інспектор, що виявив бажання продовжувати контрольну діяльність в цій сфері, проходить переатестацію, позитивна оцінка якої і підставою для продовження строку дії посвідчення.

13. Громадський інспектор діє в територіальних межах повноважень органу, що видав та зареєстрував посвідчення.

14. Громадські інспектори виконують роботу в порядку громадського доручення, без увільнення від основної роботи і без додаткової оплати праці.

15. Громадські інспектори мають право:

• безперешкодно відвідувати об'єкти в будь-який час їх роботи при пред'явлені посвідчення;

• отримувати інформацію про стан навколишнього природного середовища, джерело негативного впливу на нього та заходи, що вживаються для поліпшення екологічної ситуації;

• брати участь у проведенні спільно з працівниками підрозділів Державної екологічної інспекції Мінприроди України, інших спеціально уповноважених органів контролю у галузі охорони навколишнього природного середовища рейдів та перевірок додержання підприємствами, установами, організаціями та громадянами природоохоронного законодавства, норм екологічної безпеки та використання природних ресурсів;

• проводити перевірки і складати протоколи про порушення законодавства про охорону навколишнього природного середовища і подавати їх відповідному підрозділу Державної екологічної інспекції для притягнення винних до відповідальності. У разі неможливості встановлення особи порушника на місці громадські інспектори можуть доставляти порушника до органів внутрішніх справ та інших місцевих органів державної виконавчої влади;

• брати участь у підготовці органами Державної екологічної інспекції або органами громадських природоохоронних формувань до суду матеріалів на відшкодування збитків, заподіяних внаслідок порушення законодавства про охорону навколишнього природного середовища;

• вносити до адміністрації підприємств, установ, організацій, відповідних державних органів подання про виявлені правопорушення в галузі охорони навколишнього природного середовища та пропозиції щодо їх усунення;

• виявляти обставини і причини, які призводять до порушень природоохоронного законодавства, проводити профілактичну роботу по попередженню таких порушень;

• захищати екологічні права і інтереси громадян, пояснювати громадянам вимоги природоохоронного законодавства;

• брати участь у громадській екологічній експертизі, що проводиться згідно Закону України "Про охорону навколишнього природного середовища" незалежними групами спеціалістів.

16. Громадські інспектори працюють у взаємодії з державними інспекторами з охорони навколишнього природного середовища відповідного підрозділу Державної екологічної інспекції.

17. Громадські інспектори можуть заохочуватись за досягнення у галузі охорони навколишнього природного середовища органами Мінприроди України за рахунок коштів позабюджетних фондів охорони навколишнього природного середовища або коштів громадських природоохоронних формувань,передбачених їх кошторисами, та інших надходжень.

18. Громадські інспектори зобов'язані сумлінно виконувати покладені на них завдання та систематично інформувати відповідний підрозділ Державної екологічної інспекції про результати своєї діяльності і щорічно звітувати про свою роботу.

Характеристики

Список файлов реферата