VDV-1476 (741286), страница 2
Текст из файла (страница 2)
Лісогосподарське виробництво слабо механізоване, розосереджене на великій території знаходиться просто неба і під впливом природних факторів (дощ сніг) Ці особливості лісогосподарського виробництва створюють труднощі в організації виробництва та праці стримують формування кваліфікованих кадрів.
Специфічним є лісозаготівельне виробництво яке забезпечує заготівлю та транспортування круглих лісоматеріалів на кінцеві пункти. Виробничий процес лісозаготівель характеризується відносно короткою тривалістю виробничого циклу постійно переміщається по території лісового фонду Предмет праці розосереджений на значній території На нього істотно впливають природні фактори — клімат, рельєф та ін. Предмет праці в лісозаготівельному виробництві - продукт природного походження який на відміну від предмета праці інших видобувних галузей промисловості (вугільної, нафтодобувної та ін ) може поновлюватися природним шляхом.
На відміну від лісогосподарського та лісозаготівельного виробництва деревообробної та целлюлозопаперової промисловості зосереджені в цехах, в яких створені сприятливі умови для праці і відпочинку. Природні фактори істотно не впливають на технологічні процеси й організацію цих виробництв Однак доцільно зауважити що багато виробництв деревообробних підприємств пов’язані з використанням шкідливих для здоровя людей хімічних речовин, забруднюють навколишнє середовище.
Виробництва деревообробної промисловості неоднорідні Найбільш перспективні серед них є виробництва деревних плит і пластиків, які дають змогу комплексно освоювати низькоякісну деревину та виготовляти ефективну в споживанні продукцію. Ці виробництва розвиваються найбільш динамічно в деревообробній промисловості. Разом з фанерним виробництвом вони є базовими для нарощування випуску меблів. Подальший розвиток виробництва деревних плит тісно пов’язаний з підвищенням їх екологічності (зменшенням шкідливого впливу на здоров’я людей).
Лісопильне та шпалопильне виробництво, які є основними споживачами круглих лісоматеріалів у деревообробній промисловості розвиваються менш динамічно порівняно з виробництвом деревних плит. У цілому світове споживання деревини характеризується зменшенням частки цільної деревини та збільшенням глибокої хіміко-механічної та хімічної переробки .
[Джерело 3, с.43]
1.3. Історія розвитку лісового господарства.
Організоване ведення лісового господарства на заході України сягає 13ст. Відомо, що завдяки зусиллям Данила Галицького (1215 – 1264) вперше у світовій практиці на території теперішніх Біловезької та Уманської пущ був створений заповідник.
Промислові галузі лісового комплексу сформувались на території України в 19ст. У цей час пошматована територія України й її економічний потенціал були підпорядковані інтересам іноземних держав.
Ліси Західної України поділялись на державні, приватні та гминні. При цьому на території Галичини, Буковини та Закарпаття державні ліси становили 30%, приватні – 62, общинні – 8%.Ліси цього регіону на той час характеризувались досить високою продуктивністю, Щорічний приріст деревини становив6150 тис. м3.Однак слабо розвинена мережа шляхів сполучання не давала змогу здійснювати рівномірну експлуатацію лісів. Тому в першу чергу вирубували найбільш продуктивні насадження в басейнах рік, доставляючи деревину в місце призначення головним чином водними шляхами.
У другій половині 19ст. в Галичині та Буковині почалося будівництво залізниць з широкими та вузькими коліями. З 1885 по 1898р. експорт лісоматеріалів із Галичини та Буковини збільшився в 13 разів
[Джерело 11, с.39]
У кінці 19ст. на території Галичини та Буковини спостерігається інтенсивний розвиток міст, транспорту і промисловості. Особливо високими темпами розвивається деревообробна промисловість. У 1877р. на території Галичини діяло 556 лісопильних заводів. У Буковині переробка деревини була зосереджена в Чернівцях і Сторожинецькому окрузі. В Закарпатті лісопиляння розвивається в містах Буштино та Сігет. Розвиток лісопиляння зумовив надмірну експлуатацію лісів, скорочення лісистості території. Так за останні 30 років 19ст. площа лісів у Галичині скоротилася на 100 тис. га. Особливо відчутно скоротилась площа лісів у Буковині. Наприклад, якщо лісистість території в 1847р. становила 43,4%, то в 1929р.-тільки 24,6%.
У 1905 р. в лісопильному, столярно-меблевому та паперовому виробництвах Галичини працювало 65112 робітників. Загальна потужність силових машин у деревообробній промисловості становила 12 тис. кінських сил. Серед галузей промисловості лісовий комплекс посідає провідне місце. Однак за сучасними уявами це були невеликі підприємства. Середня кількість працюючих на одному підприємстві становила 55 працівників.
У повоєнні роки лісова та деревообробна промисловість розвивались повільно, оскільки не були конкурентноспроможними на світовому ринку, мали відсталу техніку та технологію.
Організоване ведення лісового господарства на територій Східної України сягає Київської русі. Ще в 11 – 12 ст. здійснювалася охорона лісів.
Історія розвитку галузей лісового комплексу Східної України тісно пов’язана з історією Російської імперії, в складі якої вона перебувала протягом трьох століть. До 17 ст. у Східній Україні було багато лісів. Великої шкоди лісам України завдало будівництво поштатних заводів. Поташ у той час використовували для виготовлення скла, мила, фарб. Обсяги виробництва поташу в окремі роки сягали 17400 ц. Для його отримання було необхідно близько 3 млрд. м3 цінної деревини.
Винищення лісів призвело до значного зменшення лісистості території Східної України. Тільки за період з 1819 по 1913 рік лісистість території Полтавської губернії зменшилась з 13 до 5%, Чернігівської – з 21 до 14, Київської – з 20 до 17%.
Перед першою світовою війною ліси Східної України перебували головним чином у приватній власності. При цьому слід зазначити, що частка державних лісів поступово зменшувалась. За період з 1854 по 1886 рік частка державних лісів зменшилась від 30,7 до 19,5%.Після більшовицького перевороту ліси стали загальнодержавною власністю. У 1921 р. утворене Всеукраїнське управління лісами та губернські управління.
У 1927 – 1928 рр. Ліси Східної України мали таку вікову структуру : молодняки – 46% ; Середньовікові – 24 ; пристигаючі – 12 ; стиглі та перестиглі – 18%. У лісах переважали сосна(43%) , дуб і ясень(37%0. Щорічний приріст становив 2,8 м3 на 1 га. Він був дещо вищий порівняно з 1914 р.
[Джерело 11, с.47]
ІІ. Основна частина.
2.1. Сучасний стан розвитку лісових ресурсів.
В умовах незалежності України лісова промисловість має особливе значення для підвищення рівня забезпеченості держави та населення продукцією лісового комплексу та покрашення, за рахунок збільшення обсягів лісових насаджень, екологічної обстановки.
За попередніми даними, в 1998р., у зв’язку з скороченням обсягів виробництва лісової промисловості, у зв’язку з скороченням поставок деревини з інших регіонів і розривом господарських зв’язків, Україна недоодержить (в круглому обчисленні) близько 6 млн. м3 лісової сировини та біля 22% виробленої з неї продукції. В цілому в 1997р. обсяги продукції лісової промисловості скоротились на 7,6 млн. грн. Такі втрати були спричинені, в першу чергу неефективністю та неінтенсивністю використання деревинних ресурсів, яких і без того не вистачає. В Україні інтенсивність використання лісових ресурсів є найнижчою серед країн Європи.
[Джерело 3, с.43]
Значні обсяги деревини Україна не добирає у лісах неспеціалізованих фондотримачів (колгоспів, міських лісів і парків, воєнлісгоспів), а також у захисних смугах полів, річок і водоймищ.
Однією з причин уповільнення темпів розвитку раціональних технологій і удосконалення галузевої структури випуску продукції лісової промисловості була порочна орієнтація на поставки деревини і продукції, яка виготовлена на її основі, з інших регіонів. Тому в нас не досягло належного розвитку виробництво плит, картону і прогресивної тари. Склалася парадоксальна ситуація, коли за рахунок власних ресурсів потреби держави в деревній сировині та продукції лісової промисловості задовольняються тільки на 1/3, тоді як деревні відходи використовуються тут на 50-60%, а використання біомаси є значно нижчим, ніж у розвинутих країнах.
З переходом до ринкових відносин і завоюванням Україною незалежності підвищення ступеня задоволення її потреб у лісопродукції за рахунок місцевих ресурсів набуває особливої актуальності, оскільки для збереження існуючого рівня виробництва необхідно щорічно закуповувати деревину та її продукти на суму до 4 млрд. дол. США.
При сучасній структурі споживання лісопродукції, яка склалася, потреба в ній у 2005р. зросте (у порівнянні з 1997р.) на 15%, а власні ресурси сиророслого лісу на цей час розширяться тільки на 1,5%, тобто розрив між лісосировинними ресурсами місцевого виробництва і потребою в них стане ще більшим. Дослідження структури потреб у деревині для виробництва основних видів продукції показали, що у перспективі потреба у пиломатеріалах помітно знизиться, а у прогресивних видах лісопродукції (деревних плитах, пресованих виробах, картоні, папері та ін.) – збільшиться у кілька разів. Розвиток цих виробництв які використовують вторинні ресурси (деревні відходи , макулатуру, кострицю та інше), забезпечить підвищення повноти та ефективності використання біомаси дерева, а також одержання замінників суцільної деревини.
Також ці тенденціїї можна прослідити з даних Статистичного щорічника (Які подані у додатках у вигляді таблиць).
[Джерело 10, с.378]
Баланси виробництва підприємств лісової промисловості та споживання лісоматеріалів та лісопродукції в Україні свідчать, що за 1990-1996 рр. їх поставки з інших республік скоротилися на 38%. Причому характерним є скорочення ввезення лісоматеріалів у непереробленому вигляді : ділової деревини – більш як у 2 рази, пиломатеріалів – на 33%, паливних дров – у 6 разів, інших пиломатеріалів – на 1/3. Ввезення клеєної фанери знизилося в 3 рази, тоді як деревностружкових плит – виросло у 4 рази, деревноволокнистих плит – в 6, картону – в 4,5 і паперу – в 2 рази. Збільшення ввезення продукції глибокої хіміко-механічної переробки деревини особливо виявилося в останні роки і є прогресивним явищем у торгівельно-економічних відносинах між країнами колишнього союзу. Але в умовах економічної незалежності України такий обсяг її поставок має і негативні наслідки – у зв’язку з нестабільною, завдяки нестабільності національної валюти, ціновою політикою.
Щорічне вивезення лісоматеріалів за межі республіки становить близько 1млн. м3 (в умовному обчисленні0. Це – незначна кількість деревини бука і дуба, а також окремі види паперу і картону.
Збільшення обсягів виробництва на підприємствах лісової промисловості, а саме в лісовій, деревообробній та целюлозно-паперовій, можливе шляхом збільшення повноти використання всієї біомаси дерева, вторинних та інших волокнистих матеріалів та використання замінників. У перспективі приріст місцевого виробництва лісоматеріалів реальний за умов значного розширення площ швидкорослих і технічно цінних порід, здійснення ряду організаційно-технічних заходів по підвищенню продуктивності виробництва, переорієнтації експлуатації лісів І групи та інших лісових ресурсів.
Сьогодні, коли Україна переживає не легкі часи, коли економіка знаходиться в занепаді і маже в більшості галузях народного господарства існує безліч різноманітних проблем, економічний стан підприємств лісової промисловості та лісового комплексу в цілому хоче бажати кращого. Нестабільність української економіки та національної валюти, нестача обігових коштів фінансових активів підприємств призводять до постійного зменшення обсягів випущеної продукції, її якості та конкурентноспроможності на ринку. Подальший розвиток галузей лісової промисловості потребує повного радикального реформування, що включає в себе заміну фізично та морально застарілого обладнання, наділення підприємств обіговими коштами, розробка ефективних, раціональних технологій, раціональне використання відходів. На превеликий жаль, сьогодні, в державі існує значний дефіцит грошових коштів і тому сподіватись на реформування в близькому майбутньому лісової промисловості та народного господарства в цілому не доводиться.
[Джерело 9, с.15]
2.2. Лісовий фонд України.
Лісовий фонд – це територія лісів і земель, покритих лісом, які призначенні для потреб лісового господарства. Лісовий фонд відділений від земель іншого призначення відповідно до чинного законодавства. До земель лісового фонду належать лісові (призначені для вирощування лісу) та нелісові (рілля, сінокоси, води тощо)
Загальна площа лісового фонду становить 9942 тис га, лісова — 9152 тис га, покрита лісом — 8620 тис га. Частка прських лісів становить 21,8%
Ліси розміщені дуже нерівномірно. Наприклад, в Українських Карпатах ліси займають 40,5% від площі, в Кримських горах – 32%, на поліссі – 26,1%.В Лісостеповій зоні цей показник складає 12,2%,а в Степовій – 3,8%.До найбільш лісистих областей належать – Закарпатська, Івано-Франківська, Рівненська, Житомирська, Волинська і Чернівецька.
[Джерело 1, с.452]
У складі лісового фонду України переважають ліси першої групи загальна площа яких становить 5072 тис га (51%) Ліси першої групи мають велике економічне та соціальне значення. Цінність їх визначається в першу чергу захисними, рекреаційними, охоронними та іншими численними корисними функціями, які вони виконують. У складі лісів першої групи водоохоронні ліси становлять 314,5 тис га 3 них заборонні смуги лісів по берегах річок, озер, водосховищ та інших водних об'єктів займають 268,8 тис га, заборонні смуги лісів, що захищають нерестовища цінних промислових риб,— 45,7 тис га.
[Джерело 2, с.75]
Лісові масиви України, що виконують захисні функції, становлять 1184,9 тис га 3 них протиерозійні ліси мають площу 527,4 тис га, захисні смуги лісів уздовж залізниць, автошляхів шляхів загальнодержавного та обласного значення — 229,9 тис га, особливо цінні лісові масиви — 20,5 тис га, державні захисні лісові смуги — 1,9 тис га, байракові ліси, стрічкові бори, степові — 405,2 тис га. Ліси, що виконують санітарно-гігієнічні та оздоровчі функції, становлять 1751,3 тис га 3 них ліси зелених зон навколо міст, населених пунктів і промислових підприємств займають площу 1581,0 тис га, санітарної охорони джерел водопостачання — 40,2 тис га, санітарної охорони курортів — 116,2 тис га, міські — 13,9 тис га. Ліси спеціального цільового призначення становлять 202,2 тис га, з них заповідників — 135,3 тис га, національних і природних пам'яток — 57,4 тис га, заповідних лісових ділянок, а також лісів, що мають наукове та історичне значення — 9,5 тис га.
У складі лісового фонду України переважають державні ліси, загальна площа яких сягає 7550 тис га Загальна площа колгоспних лісів становить 1884 тис га. Як правило, вони представлені малопродуктивними насадженнями з малою часткою стиглих деревостанів.
![](https://s.studizba.com/z.php?f=/templates/si/i/noavatar.png&w=100&h=100&t=1"){kind=avatar}
