Просмтор этого файла доступен только зарегистрированным пользователям. Но у нас супер быстрая регистрация: достаточно только электронной почты!

Текст из файла (страница 2)

Лимонна кислота утворює великі безбарвні і прозорі кристали, розчинні у воді, в етиловому спирті. На смак вона дуже кисла.

Найчастіше лимонну кислоту використовують як смакову речовину, щоб додати потрібний смак напоям чи кондитерським виробам.

Ще одне застосування лимонної кислоти придумав німецький хімік Юстус Либих. «Порошок Либиха» застосовувався дуже широко для готування житнього тіста. До його складу входить харчова (питна) сода — гідрокарбонат натрію NaHCO₃ і лимонна кислота. Дія цього порошку, як і інших замінників дріжджів, полягала в тому, щоб при легкому нагріванні виділявся газоподібний диоксид вуглецю, що розпушує тісто:

Можна використовувати лимонну кислоту так само, як щавлеву, — для виведення плям від чорнила й іржі на білизні (треба тільки приготувати з неї кашку) та металевих поверхнях. Солі — цитрати заліза — теж безбарвні, міцні і добре розчинні у воді.

Цукор

Сахароза (бурячний чи очеретяний цукор) С₁₂Н₂₂О₁₁ являє собою безбарвну кристалічну речовину з температурою плавління 160˚С. Добре розчиняється у воді. У значній кількості міститься в цукровому буряку й у стеблах цукрового очерету, а також у багатьох плодах і овочах. Одержують сахарозу з цукрового буряка чи цукрового очерету. Сахароза не дає реакцій, характерних для альдегідів (серебрянного дзеркала) і не є відновлювачем.

Сахароза має праве обертання площини коливань поляризованого променя. При гідролізі, наприклад, при нагріванні з водяним розчином кислоти, сахароза розпадається на α,D-глюкозу і β,D-фруктозу, що у молекулі сахарози з'єднані кисневим містком за рахунок обох глікозидних гідроксилів.

Майже немає жодної людини у світі, яка б не знала що таке цукор (сахароза) та навіщо він потрібен. Цукор знаходить надзвичайно широке застосування в харчовій промисловості і, насамперед, у виробництві кондитерських виробів.

Цукор грає дуже важливу роль у працездатності і здоров'ї людини. Це пояснюється тим, що глюкоза, яка входить до складу молекули сахарози, є центральним метаболітом більшості біохімічних реакцій, котрі відбуваються в організмі людини.

Синтетична їжа

Одержання нашої їжі тісно пов'язано з хімічними перетвореннями речовин. Академік А.Н. Бах писав, що виробництво печеного хліба — найважливіше хімічне виробництво у світі.

Сучасна їжа одержує близько 2500 нехарчових добавок – ароматичні речовини, згущувачи, піноутворювачи, консерванти, антисептики. Більшість з них дають хіміки. Це складні ефіри, кислоти, солі. З незапам'ятних часів до ковбаси додають нітрати. Без них вона буде сірою, непривабливою. Один з компонентів запаху сиру — фенілоцтова кислота (C₆H₆–CH₂–COOH). Цукор має білий колір завдяки синьці.

Консерванти у виробництві їжі пригнічують дію шкідливих організмів. Так, при переробці фруктів і ягід використовується універсальний консервант – сірчистий ангідрид ( діоксид сірки SO₂). Для стерилізації консервів застосовують сорбінову кислоту (2,4-гексадієнова кислота: CH₃CH=CHCH=CHCOOH). Очищення олії ведуть за допомогою лугів. А при витягу олії з насіння застосовують бензин (суміш вуглеводнів різної будівлі з довжиною ланцюга переважно C₄–C₁₂). Синтетичними барвниками підфарбовують харчові продукти. Звичайно, усі добавки до їжі проходять ретельну перевірку.

Поки основну їжу людині дає Земля — рослинний і тваринний світ, але цілком можливо, що швидке суперництво з природною їжею почне синтетична.

На думку А.Н. Несміянова, біологи повинні вишукувати білки у своїй області, хіміки — у своїй. Білок у харчовому тракті розпадається на амінокислоти, з яких він побудований. А амінокислоти можна одержувати синтетичним шляхом, зокрема з метану. Є й інший шлях одержання білка — із дріжджів. Дріжджі роблять білок із сільськогосподарської сировини, з парафінів нафти.

Дріжджові організми ростуть дуже швидко, приблизно через кожні п'ять годин їх вага подвоюється, а це значить, що вони синтезують білок у кілька тисяч разів швидше, ніж тварини. Кілограм нафти може дати кілограм дріжджів.

Глибоко переконаний у безмежних можливостях науки, Д.І. Менделєєв писав: «...Еще возможно, что из угля, с его по­мощью сделают, произведут питательные вещества, потому что в угле все для этого начала содержатся». Це дало привід деяким сучасникам Менделєєва вважати його фантазером і мрійником. Але не пройшло і півстоліття, як хіміки навчилися виготовляти з продуктів переробки вугля штучні жири.

Наприкінці другої світової війни німецькі хіміки одержали з вугілля, води і повітря замінник вершкової олії. І по зовнішньому вигляді, і по запаху, і по смаку вона була схожа на звичайну олію, яка зовсім не псувалася. Але виявилась шкідливою. Справа в тім, що одержати зовсім чистими вихідні речовини — жирні кислоти — не вдалося. Звідси і виникла небезпека застосування таких недосконалих продуктів.

Виробництво кормового білка на основі вуглеводнів нафти чи вугілля зв'язано з мікробіологічним процесом. Він заснований на використанні мікроорганізмів. Людство почало використовувати мікроорганізми для одержання сиру, хлібного тіста, вина й інших продуктів ще тисячі років тому. Але таємниці світу мікроорганізмів цілком не розкриті дотепер.

Здатність мікроорганізмів окислювати вуглеводні нафти була доведена в 1925 році нашим співвітчизником мікробіологом і фізіологом рослин В.О. Таусоном. Зараз гігантська синтетична енергія мікроорганізмів широко використовується для виробництва кормового білка. Він призначений для тваринництва. Але якщо дріжджовий білок у присутності спеціальних ферментів піддати гідролізу, то отриманий гідролизат, що містить суміш амінокислот, може бути основою для кулінарії.

Амінокислоти синтезуються у світі десятками тисяч тонн. З них отримані вже перші зразки синтетичної їжі.

Наприклад, із синтетичного білка виготовляють штучне м'ясо. Білок роздрібнюють у розчиннику і для формування ниток під тиском пропускають через багатоканальний мундштук. Тонкі волокна, що утворилися, опускають у спеціальний розчин, в якому відбувається коагуляція, згортання. Потім продукт змішують із тваринним чи рослинним жиром, додають йому потрібний смак і колір. І, нарешті, використовуючи яєчний білок, волокна при підвищеній температурі з'єднують у грудку. При цьому одержують не сиру, а уже зварену «яловичину», «свинину», «птаха» і навіть «рибу». Штучне м'ясо можна різати, сушити, консервувати.

Аналогічним способом виготовляють штучні макарони, сири. Дріжджі, отримані мікробіологічним шляхом з вуглеводнів нафти, вже випробувані при випічці хліба і виробництві сосисок. Створені синтетичні рисові та гречані крупи. Вони містять білка в три рази більше природних круп.

Шлях синтетичній їжі відкритий. Безсумнівно, її значення в харчуванні людей буде зростати.

Хімія у косметичці

Чи знайдеться жінка, що не хотіла б бути красивою, улюбленою і бажаною? Однак бути красивою в епоху стресів і екологічних катастроф дуже важко. І тут приходить на допомогу косметика.

У юності всі ми виглядаємо свіжо, а в цьому віці є краса. Але з роками більшості з нас приходиться прибігати до косметичних процедур і засобів догляду за зовнішністю.

В основі практично всіх косметичних процедур лежать хімічні процеси.

Лосьони та маски

Легендарна красуня, дружина імператора Нерона щодня приймала ванну з молока 500 ослиць, а знатні єгиптянки в часи фараонів купалися в кислому молоці, вірячи, що це збереже їм молодість і здоров'я.

Молочні ванни залишилися надбанням історії, а от умиватися чи принаймні протирати обличчя молоком, кефіром, сметаною може кожна наша сучасниця.

Але частіше для очищення шкіри користуються лосьонами. Імовірно, першим лосьоном було старе вино, яким протирали обличчя середньовічні француженки, щоб зберегти свою красу.

До складу косметичних лосьонів, крім води, входять до 40% етилового спирту, а також різні неорганічні й органічні добавки, наприклад, борна кислота, солі алюмінію, консерванти. Етиловий спирт допомагає успішному розчиненню корисних біологічно активних добавок, введених у лосьон, борна кислота забезпечує антимікробну дію, а солі алюмінію – стягуючий і ефект, що коагулює.

Лосьони застосовують для очищення обличчя (наприклад, при знятті макіяжу), освіження і зм'якшення шкіри; є лосьони, спеціально призначені для рук.

Огірковий лосьон містить натуральний сік огірка і володіє завдяки цьому легкою вибілюючою і стягуючою дією.

Лосьон з ромашки володіє противоалергійною, болезаспокійливою дією, а також дією, що загоює, завдяки біологічно активній речовині азулену. Він придатний для будь-якої шкіри обличчя.

Лосьон із соку подорожника чи настою його сухих листів володіє кровоспинною і протизапальною дією. Біоэфект обумовлений наявністю в подорожнику лимонної й аскорбінової кислот, дубильних речовин, глікозидів, фітонцидів, мінеральних солей і вітаміну К.

Крім перерахованих "натуральних" лосьонів, шкірі бувають потрібні і чисто хімічні. Наприклад, при неправильній пігментації шкіри застосовують лосьон, що містить бактерицидний реагент – буру, зволожувачи шкіри – сечовину, лактат натрію, молочну кислоту й вибілювач – перекис водню. Такий лосьон корисно мати в будинку, і він допоможе в потрібний момент справитися з неприємними наслідками перебування на сонці.

Маски для обличчя по своєму призначенню бувають різноманітні: зм'якшуючі (живильні), що тонізують, в'язкі, вибілювачі, очищаючі, що воложать, стягуючі, заспокійливі, проти зморщок і т.д. Готові косметичні маски складаються з основи і додаткових лікувальних засобів. Основою можуть служити жири (тварини, рослинні), крохмаль, яєчний білок, желатин, а також різні порошкоподібні очищаючі речовини (каолін, тальк, оксид алюмінію, оксид цинку чи оксид магнію). З лікувальних засобів у маски входять освіжаючі компоненти, наприклад, камфора, що стягають добавки (солі алюмінію), що заспокоюють речовини (азулен), що воложать шкіру (наприклад, карбоксиметилцелюлоза). Тонізуючі маски можуть містити вітаміни A, B, C, D, Е, вибілювальні маски – оксид цинку і перекис водню, що в'яжуть – квасци, буру.

Крем корисний всім

Можна скільки завгодно сперечатися про тім, чи корисно шкідливо постійно зволожувати шкіру кремом; аргументів досить і "за", і "проти". Якщо шкіра звикає до підтримуючого режиму, то без крему вона буде виглядати злегка зів'ялою.

З іншого боку, недоглянута шкіра теж "занедужує" – лупиться, дратується, передчасно покривається сіткою зморщок.

Креми, якими користується зараз, імовірно, майже кожна жінка, бувають різноманітні: нічні і денні, жирні і зволожуючі, що очищають і омолоджують шкіру, рідкі і густі, емульсійні і т.д.

Жирні креми для сухої шкіри зм'якшують і мають очищувальну дію. Емульгійні креми містять багатоатомні спирти – емульгатори і тому добре змиваються водою.

Емульсійні креми містять водорозчинні речовини у водяній, а жиророзчинні – у масляній фазі суспензії дрібних крапельок. Коли такий крем наносять на шкіру, він дуже активно усмоктується: водорозчинні речовини проникають у водяні розчини тканин шкіри, а жиророзчинні – у тканинні жири.

До складу нежирних кремів-гелів (для жирної шкіри) входять вода, етиловий спирт, гліцерин і речовини, що додають крему консистенцію желе (желатин, агар, карбоксиметилцелюлоза).

Щороку з'являються нові й нові види кремів, що містять біологічно активні добавки самого різного походження. Тут і рослинні екстракти, витяжки з лікарських трав і фруктів – хмелячи, папороті, женьшеню, плодів манго, вишневих кісточок, і препарати з меду, прополісу, бджолиного молочка, і компоненти лікарських брудів (наприклад, солі Мертвого моря), і вітаміни.

Вважається, що противозморшкові й антистресові креми омолоджують шкіру; в них особливо великий вміст вітаміну А, що стимулює шкірний обмін речовин, вітаміну С, що зміцнює імунітет, і головне – вітаміну Е. Іноді вітамінні добавки вводять у креми у вигляді мікроскопічних капсул у желатиноподібній оболонці; у цьому випадку дія крему стає довгостроковою, тому що капсули поступово передають свій вміст шкірі.

Креми, що очищають і воложать шкіру містять різні адсорбенти типу магнезії, "фруктові" кислоти – яблучну чи лимонну, рослинні олії у виді косметичного молочка чи мусу.

У залежності від типу шкіри і переслідуваної мети вам належить вибрати потрібний крем, часом аж ніяк не дешевий, і добре, якщо він зробить обіцяний ефект.

Руки: догляд і краса

Лак для нігтів виконує не тільки декоративну, але і захисну функцію. Плівкоутворювальною речовиною найчастіше служить нітроцелюлоза. Щоб плівка лаку була пластична, у лак додають пластифікатори, наприклад, дибутилфталат. Синтетичні смоли, що входять до складу лаку, додають йому блиск і збільшують зчеплення з поверхнею нігтів.

Для догляду за шкірою рук найчастіше рекомендують спеціальні емульсійні креми на основі вазелінової олії, у яких міститься до 14% бджолиного воску, близько 35% води і приблизно 1% бури. Силіконові захисні креми утворюють на поверхні шкіри гладку плівку.

Можна створити на руках і так називані "біологічні рукавички", що особливо корисні при роботі з отрутохімікатами, з органічними розчинниками й олійними фарбами в тих випадках, коли немає гумових рукавичок придатного розміру чи ви їх просто не любите. "Біологічні рукавички" наносять, розтираючи руками спеціальні пасти чи занурюючи руки в напіврідкі суміші. Висихаючи, ці пасти чи суміші приблизно через півгодини перетворюються в тонкі плівки, що захищають шкіру, але дозволяють їй дихати. Якщо такі "рукавички" треба зробити помітними, у суміш додають барвники, наприклад, хну чи басму.

Готування паст – справа нехитра. Спочатку воду змішують з іншими рідинами, зазначеними в рецепті, потім додають до отриманого розчину желатин, крохмаль чи каолін, а після цього – всі інші компоненти. От два рецепти сумішей для "біологічних рукавичок":

• 40 мол води, 2 м желатини, 20 м тальку, 15 м крохмалю, 2 м борної чи бензойної кислоти;

• 35 мол води, 15 мол гліцерину, 35 мол етилового спирту, 2 мол 25% водяного розчину аміаку, 10 м казеїну. Порошок казеїну попередньо замочують на добу в кип'яченій воді, а інші компоненти додають у суміш води і казеїну.

Коли робота кінчена, "рукавички" разом із брудом змивають теплою водою з милом. Після цього досить змазати руки звичайним кремом, і ніяких неприємних відчуттів.

Турботи від поту

Важка робота, жара, духота – от від чого піт звичайно "ллє струмком". Поганий настрій, неприємний запах, неохайний зовнішній вигляд, схильність до застуд – усе це результати великого потовидділення.

Від запаху поту позбутися порівняно легко. Для цієї мети створено безліч дезодорантів; вони випускаються у виді аерозолей, олівців, пудр, кульок і т.п. Їхні звичайні компоненти – дезинфікуючі речовини й ароматичні добавки. Тверді дезодоранти включають також високомолекулярні спирти, мила і віск, а рідкі – водно-спиртові суміші.

Дезодоранти попереджають розкладання поту (а неприємний запах викликаний саме цією обставиною), а заодно і маскують ці запахи за допомогою спеціально підібраних сумішей запашних речовин.

Характеристики

Список файлов реферата