Просмтор этого файла доступен только зарегистрированным пользователям. Но у нас супер быстрая регистрация: достаточно только электронной почты!

Текст из файла (страница 2)

– неможливість розірвання угоди протягом так званого основного терміну оренди, тобто терміну, що не­обхідний для покриття витрат орендодавця. Однак на практиці це іноді трапляється, що оговорюється у лізин­говій угоді, але в цьому випадку вартість операції значно збільшується;

– більш тривалим періодом лізингової угоди (у більшості випадків близьким до терміну служби об'єкта угоди); І

– об'єкти угод при фінансовому лізингу, як правило, відрізняються високою вартістю.

Після завершення терміну контракту, як і при опе­ративному лізингу, лізингоодержувач може:

– купити об'єкт угоди за залишковою вартістю;

– укласти новий договір на менший термін і за пільговою ставкою;

• повернути об'єкт угоди лізинговій компанії.

Про свій вибір Лізингоодержувач сповіщає лізингодавця заздалегідь, наприклад, за 6 місяців до закінчен­ня терміну договору. Якщо в договорі передбачається згода (опціон) на купівлю предмета угоди, тоді сторо­ни заздалегідь визначають залишкову вартість об'єкта. Як правило, вона складає від 1 до 10% початкової вар­тості, що дає право лізингодавцю нараховувати амор­тизацію на всю вартість обладнання.

Оскільки фінансовий лізинг за економічними озна­ками подібний до довготермінового банківського кре­дитування капітальних вкладень, то особливе місце на ринку фінансового лізингу займають банки та фінан­сові компанії, що тісно пов'язані з банками. У ряді країн банкам дозволяється займатися тільки фінансо­вим лізингом. Законодавством цих країн визначається тип орендних відносин, що може бути віднесений до фінансового лізингу. Так, згідно з вимогами комісії норм фінансової звітності США встановлені такі пра­вила, яким повинен відповідати договір фінансового лізингу:

1. Після закінчення терміну лізингового договору право володіння активами передається лізингоодержувачеві.

2. Умови договору надають право купівлі об'єкта з конкурентних торгів.

3. Термін лізингу складає 75% і більше від економі­чно обґрунтованого терміну служби активів, що орен­дуються.

4. Дисконтована вартість мінімальних лізингових виплат повинна складати не менше 90% реальної вар­тості орендованих активів за вирахуванням інвестиц­ійного податкового кредиту, утриманого лізингодавцем.

При недотриманні цих вимог орендна операція вва­жається оперативним лізингом і не враховується за від­повідними статтями банківського балансу.

3.3 Інші види лізингу.

У міжнародній практиці також розповсюджені такі форми лізингових угод:

– лізинг «стандарт» — при цій формі постачаль­ник продає об'єкт угоди товариству, яке через свої лізингові компанії здає його в оренду споживачам;

– повернений лізинг (lеаsе-bаск) — власник об­ладнання продає його лізинговій фірмі і одночасно бере це обладнання в оренду. Внаслідок такої операції про­давець стає орендарем. Використовується вона у ви­падках, коли власник об'єкта угоди відчуває гостру потребу у коштах;

– компенсаційний лізинг – орендні виплати здій­снюються поставками продукції, яка виготовлена на обладнанні, що є об'єктом лізингової угоди;

– відновлюваний лізинг – передбачається періо­дична заміна обладнання за вимогою орендаря на більш досконалі зразки;

– лізинг із залученням коштів — передбачається одержання лізингодавцем довготермінової позики в од­ного чи декількох орендарів на суму до 80% орендова­них активів. Кредиторами у таких угодах є великі ко­мерційні та інвестиційні банки, що користуються знач­ними ресурсами, які залучені на довготерміновій ос­нові. Фінансування лізингових угод банками здійсню­ється двома способами:

а) позика — банк кредитує лізингодавця з наданням. йому кредиту на одну лізингову операцію або, як бу­ває частіше, на цілий пакет лізингових угод;

б) придбання зобов'язань – банк купує у лізингодавця зобов'язання його клієнтів без права на регрес (зворотної вимоги), враховуючи при цьому репутацію лізингоодержувачів і ефективність проекту;

– контрактове наймання – це спеціалізована форма лізингу, при якій лізингоодержувачу надаються в оренду колективні парки машин, сільськогосподарсь­кої, дорожньо-будівної техніки, тракторів, автотранспортних засобів.

При наданні в оренду великомасштабних об'єктів (літаки, кораблі, бурові платформи, вишки) найчастіше використовується груповий (акціонерний) лізинг. При таких угодах у ролі лізингодавця виступають декілька компаній;

– генеральний лізинг — право лізингоодержувача доповнювати перелік обладнання, що орендується, без укладання нових контрактів.

Вище були перелічені найбільш розповсюджені фор­ми лізингових контрактів. На практиці використовуєть­ся і злучання різних форм контрактів

Відповідно до результатів вишукувань Стенфордського дослідницького інституту росту лізингових операцій сприяють загальні тенденції економічного розвитку:

скорочення об'єму ліквідних засобів через постійно виникаючих на грошових ринках труднощів;

загострення конкуренції, що потребує оптимізації інвестицій;

зменшення прибули підприємств, що обмежують їхні можливості виділення достатніх засобів для бажаного розширення виробництва;

сприяння розвитку лізингових операцій із боку урядових органів і фінансового світу в цілому в інтересах стимулювання економічного росту і, зокрема, росту інвестицій.

У залежності від сектора ринку, у якому проводяться лізингові операції, розрізняють:

внутрішній лізинг, при якому всі учасники угоди представляють одну країну;

зовнішній (міжнародний) лізинг, при якому учасники знаходяться в різних країнах.

До появи перших спеціалізованих лізингових організацій у нашій країні лізинг активно використовувався зовнішньоторговельними відомствами для придбання устаткування на зовнішньому ринку – в основному морських судів, контейнерів, вантажного автотранспорту.

В даний час створене Об'єднання європейських лізингових суспільств із штаб-квартирою в Брюсселі. Закладено основи правового забезпечення міжнародного лізингу, що відображені в Конвенції ООН від 28 травня 1988 р. "Про міжнародний фінансовий лізинг", що вступила в силу з 1 травня 1995 р. у відношеннях між Францією, Італією та Нігерією і підписаної 13 державами. У ній зроблена спроба уніфікувати умови лізингових угод. Вказується, що вибір устаткування і його постачальника — обов'язок лізингоодержувача. Лізингодавець отримує устаткування на умовах договору лізингу (який заключається між лізингодавцем та лізингоодержувачем), із котрим постачальник ознайомлений. Розмір лізингових платежів визначається за обліком амортизації всієї або значної частини вартості устаткування⁰.

1. Ефективність лізингу.

Відновлення основного капіталу є однією з найважливіших проблем для економіки України. Статистика свідчить, що в більшості підприємств використовується застаріле обладнання. Основні фонди, що експлуатуються більше 20 років, складають 40 % від загальної його кількості, від 10 до 20 років - 28 %. Рівень зносу основних фондів складає 43 %, а в промисловості і капітальному будівництві відповідно — 48 і 62 %. На деяких підприємствах знос фондів досягає 80 %, що обумовлює підвищена витрата сировини, енергії і як наслідок – ріст собівартості продукції. Для того щоб змінити сформовану ситуацію, необхідні великі капітальні вкладення. За деякими прогнозами об'єм інвестицій повинний складати біля 40 млрд долл. Через непродуману амортизаційну політику держави, постійних змін у законодавстві і невідрегульваності системи ринкових відносин підприємства не в змозі самостійно забезпечити.

Одним із шляхів вирішення даної проблеми може бути лізинг. Прийнятий Закон України «Про лізинг» відчиняє великі перспективи як для відновлення основного капіталу, так і для реалізації продукції. Як відомо, лізинг — це особлива форма оренди, зв'язана з передачею в користування машин, устаткування, інших матеріальних засобів і майна. Іншими словами, застосування лізингу дозволяє підприємцям здійснювати розширення і модернізацію виробництва, не затрачуючи коштів для інвестицій у власний основний капітал, а оплачувати лише лізингові платежі. Це також дозволить уникнути залучення кредитів, а отже, і виплати значних відсотків по ним. Ще одна важлива риса лізингу є можливість навіть дрібним підприємствам використовувати нові види техніки, особливо тій, що характеризується швидким моральним старінням. Це дозволяє вчасно обновляти основний капітал, але з меншими витратами. Для підприємств, що роблять високотехнологічну (а отже, й дорогу) продукцію машинобудування, лізинг дозволить знайти покупця. Для того щоб реалізувати таку продукцію через лізингові операції, великим підприємствам доцільно створювати лізингові центри, що забезпечували б лізингоодержувача необхідною інформацією, здійснювали контроль за експлуатацією об'єкта лізингу, його сервісне обслуговування і ремонт (якщо це передбачено договором).

Прийнятий Закон України «Про лізинг» багато в чому вирішив проблеми юридичного характеру. Однак виникає безліч питань при визначенні розмірів лізингових платежів, способів їхнього розрахунку, особливо за об'єктами, що були в експлуатації, частка котрих значно перевищує частку нових засобів виробництва, що поставляються по лізингу в Украину. Чимало випадків, коли іноземний лізингодавець завищує вартість об'єкта лізингу. Ще однією важливою проблемою є визначення ефективності лізингових проектів, особливо на етапі вибору того або іншого варіанта. Один із підходів до визначення ефективності проекту лізингу запропонований начальником відділу Фінансово-лізингового будинку банку «Україна» Б. Мариниченко (Вісник НБУ. лютий, 1997 р.).

,

где С_ліз — вартість об’єкту лізингу;

ЧП_і — чистий прибуток 1-го періоду;

К_{n ліз} — лізинговий коефіціент; n — срок лізингу; і — період лізингового до­говору (і=1, 2, .... n).

Чистий прибуток при цьому визначається на основі балансу грошових надходжень і витрат, що розробляється в складі бізнес-плану при підготовці лізингового проекту. Якщо значення К_{n ліз} перевищує нерівність (граничну ефективність проекту) необхідно враховувати ступінь ризику реалізації проекту.

Ще одним показником, що характеризує ефективність лізингової операції, є показник інтегрального економічного ефекту, розроблений Г. Холодним і Ю. Коронатовой (Бізнес-інформ, 1997 р., №7).

,

где – загальна сума лізингових платежів за період дії лізингового договору, приведена до першого року лізингу; - одноразові витрати лізингодавця в році t, грн.; — поточні витрати лізингодавця в році t, грн.; Н_t — податки, виплачувані лізингодавцем у році t, грн.; В_t – виторг від реалізації майна, що повертається лізингодавцю в році t, грн.; а_t — коефіцієнт дисконтування (чинник часу), що представляє собою очікувану норму прибутку від капітальних вкладень у лізингову операцію в році t: a_t = 1/(1+i)_t, де i – розрахунковий розмір ставки дисконту.

Дані методики, незважаючи на ретельне пророблення, мають односторонній характер, тому що визначають економічний ефект тільки для лізингодавця. Економічний ефект для лізингоодержувача можна представити як наступну нерівність:

де С_о.в.ф. – вартість об'єкта основних виробничих фондів; К(%) — процент по кредиту; С_лік — вартість ліквідації об'єкта основних виробничих фондів; П_ліз – загальна лізингових платежів; Д(%) — процент по депозиту (або можливий прибуток від використання засобів, що визволилися внаслідок застосування лізингу); Р_ліз — вартість ремонту об'єкта лізингу (якщо він здійснюється за рахунок лізингодавця); Т — термін реалізації лізингового проекту.

Знак ">" свідчить, що проект ефективний, "<" — неефективний, "=" – необхідний більш ретельний аналіз, спрямований на визначення позитивних і негативних чинників (який носять не явно виражений характер).

Характеристики

Список файлов реферата