CBRR1769 (738795), страница 13

Просмтор этого файла доступен только зарегистрированным пользователям. Но у нас супер быстрая регистрация: достаточно только электронной почты!

Текст из файла (страница 13)

— запровадити регулювання фондів оплати праці на підприємствах-мо­нополістах.

Рекомендовано Вищому арбітражному суду України вжити заходів щодо прискорення розгляду арбітражними судами справ про банкрутство, поруше­них заявами державних податкових адміністрацій.

Поряд із цим передбачено підготувати ряд законодавчих актів із зазначе­них проблем та посилити відповідальність платників податків перед бюдже­том, зокрема щодо:

— внесення змін до Закону України "Про підприємництво" в частині спрощення процедури скасування державної реєстрації суб'єктів підприєм­ницької діяльності в разі порушення ними податкового законодавства;

— справляння ввізного мита та податку на додану вартість на продук­цію, виготовлену із давальницької сировини українського замовника, під час ввезення цієї продукції на митну територію України;

— посилення майнової, кримінальної та адміністративної відповідаль­ності за ухиляння від сплати податків, зборів та внесення інших обов'язко­вих платежів до бюджетів за нецільове використання бюджетних коштів;

— встановлення мінімальної орендної плати за здачу в оренду житла, бу­дівель (споруд) фізичними особами як бази для нарахування прибуткового податку з громадян.

Задоволення особистих, підприємницьких інтересів має гарантуватися законодавством України, що стане основою для збільшення децентралізова­них фінансових ресурсів і базою для зміцнення фінансового становища дер­жави через стабільні, реальні, надійні методи впливу і підойми регулювання економічних процесів, і перш за все — через використання дійового механіз­му стягнення податків і формування доходів бюджету. Новостворену за відповідний період вартість у вигляді національного доходу слід розподіляти активними, ефективними і стабільними методами, зосереджуючи в руках держави ту його частину, вилучення якої не спричинить поглиблення супе­речностей між економічними інтересами суб'єктів ринкових відносин і сприятиме їх економічному зростанню. Встановлення оптимального розміру вилучуваної частки новоствореної вартості на всіх стадіях суспільного вироб­ництва є досить важливою роботою. Це питання можна вирішити науково обгрунтованим визначенням і зменшенням кількості об'єктів оподаткування, а також встановленням розмірів податків і зборів до бюджету та цільових по­забюджетних фондів. Значною мірою це залежить від механізму стягнення податків і формування доходів бюджету, від професіоналізму й компетент­ності посадових осіб, які займаються реалізацією податкової політики.

За допомогою податків держава має регулювати процеси виробництва, розподілу, перерозподілу та споживання ВВП, збалансованості економічних інтересів та вилучення частини новоствореної вартості до бюджетів усіх рівнів і цільових фондів.

За своєю природою податки виконують фіскальну, стимулюючу, регулю­ючу і контрольну функції. Не претендуючи на однозначність у поглядах на зміст податків, зауважимо, що нині діюча система податків і зборів не вико­нує повною мірою жодної з цих функцій, а єдиний механізм виконання до­ходів бюджету як такий у суспільстві ще не сформований. Діюча система оподаткування потребує радикальних змін. В основу її побудови слід поклас­ти стабільні, реальні та стимулюючі методи й форми реалізації економічних відносин, які б сприяли розвитку ініціативи та підприємництва, стабілізації економіки і фінансового становища держави.

На виконання Указу Президента України від ЗІ липня 1996 р. № 621 "Про заходи щодо реформування податкової політики" Кабінет Міністрів підготував пакет законодавчих актів щодо вирішення першочергових завдань із реформування податкової політики і зниження податкового тягаря на то­варовиробника, які подані на розгляд Верховної Ради.

У цьому пакеті — пропозиції щодо вдосконалення порядку справляння податку на додану вартість, податку на прибуток підприємств, прибуткового податку, акцизного збору, місцевих податків і зборів, податку із власників транспортних засобів, машин і механізмів.

На розгляді у Верховній Раді України знаходяться законопроекти "Про податок на нерухоме майно (нерухомість)", "Про забезпечення розвитку вітчизняного підприємництва та збалансування доходів і видатків бюджету", "Про здійснення платежів на території України та порядок забезпечення по­даткових зобов'язань" і деякі інші проекти. У законопроектах пропонується:

— зменшити податкове навантаження на суб'єкти підприємницької діяльності в першу чергу за рахунок скорочення відрахувань від фонду опла­ти праці до державних цільових фондів (Пенсійного фонду, Фонду для здій­снення заходів щодо ліквідації наслідків Чорнобильської катастрофи та со­ціального захисту населення, Фонду сприяння зайнятості населення); — скасувати відрахування до ряду інших фондів;

— визначитися з новими підходами в оподаткуванні прибутку підприємств і доходів громадян;

— розширити податкову базу шляхом значного скорочення пільг у про­цесі оподаткування доходів юридичних та фізичних осіб, сплати податку на додану вартість та деяких інших видів пільг.

Поряд із цим передбачається здійснити реструктуризацію заборгованості підприємств та організацій перед бюджетом, яка виникла останніми роками, а саме:

— суму заборгованості, що виникла до ЗІ грудня 1993 р., списати у зв'язку із закінченням строку позовної давності;

— суму податкових зобов'язань, що виникла з 1 січня 1994 р. до ЗІ груд­ня 1995 р. включно, реструктуризувати шляхом розстрочення сплати суми заборгованості строком на 120 місяців зі сплатою рівними частинами що­квартально;

— суму податкових зобов'язань, що виникла з 1 січня 1996 р. до ЗО лис­топада 1996 р. включно, реструктуризувати шляхом розстрочення сплати су­ми заборгованості строком на 60 місяців зі сплатою рівними частинами що­місячно.

Податкова реформа передбачає усунення причин, що гальмують розви­ток підприємницької діяльності всіх форм власності, заохочення інвестицій в економіку України, реальне збалансування бюджету, зміцнення податкової та бюджетної дисципліни.

Реформування податкової політики проходить досить складно. І це не­випадково. Цьому є об'єктивні та суб'єктивні причини. На нашу думку, нині основним завданням є те, що кількісні показники податкової системи мають поступитись якісним шляхом скорочення кількості податків, зборів і обо­в'язкових платежів та запровадження системи врегульованих, науково об­грунтованих, оптимальних форм і методів податкового впливу, регулювання підприємницької діяльності через якісно нові, найвпливовіші, а головне, ефективні та стимулюючі податкові важелі. Податкова політика має бути жорсткою, але справедливою, стабільною, зрозумілою та привабливою. Вона має виступати провідним стимулюючим фактором у стабілізації виробницт­ва, забезпечувати повне, якісне і своєчасне виконання доходів бюджетів усіх рівнів.

Податкова реформа, яка проводиться в Україні, — це відкритий крок держави до розуміння усіма суб'єктами підприємницької діяльності свого обов'язку та відповідальності перед суспільством щодо податкових зобов'я­зань. Зменшення податкового навантаження має сприяти легалізації "тіньо­вих" доходів і потоків фінансових ресурсів та збільшенню надходжень до бюджету. Податки мають сплачувати усі суб'єкти підприємницької діяль­ності, а не лише ті, де ведеться облік. Це — об'єктивний закон економічного розвитку.

Проведення реформи — це робота не одного фінансового року. Можли­во, доцільніше приймати законодавчі акти з питань оподаткування і рефор­мування податкової системи поступово. Це унеможливило б негативні нас­лідки, пов'язані з процесами реалізації податкової політики і формування ринкового середовища.

ДЕЯКІ ОЦІНКИ ПРАКТИКИ ОБСЛУГОВУВАННЯ ДЕРЖАВНОГО БОРГУ В УКРАЇНІ

Державні цінні папери (ДЦП) є фінансовим інструментом, який вико­ристовується практично в усіх країнах. Випуск їх здійснюється урядами від­повідних держав головним чином для неемісійного (неінфляційного) фінан­сування тимчасового або перманентного дефіциту державного бюджету. Крім того, за допомогою емісії ДЦП може одночасно матися на увазі:

— використання ДЦП як ефективного інструменту макроекономічного регулювання (регулювання кредитно-грошового обігу за допомогою операцій на відкритому ринку шляхом впливу на банківську систему, вплив на рівень і структуру інвестицій та заощаджень населення і суб'єктів господарювання, формування базової ставки для інших оборотних фінансових інструментів тощо);

— розвиток фондового ринку в цілому і торговельної системи для ринку ДЦП зокрема;

— визначення реальної вартості обслуговування державного боргу (про­центна ставка прибутковості ДЦП визначається на ринку).

Конкретна "вага" вищезазначеного залежить від конкретних економіч­них і політичних умов у країні, що досить чітко простежується на прикладі пострадянських держав СНД, зокрема України та Росії.

Це робить ДЦП обов'язковим атрибутом економічного життя будь-якої розвинутої держави і означає, що підтримка досягнутих обсягів ринку (кіль­кість ДЦП в обігу, помножена на їх курсову вартість), а також (звичайно) його постійне і повільне зростання є одним із важливих завдань уряду відпо­відної держави (наочний приклад — США). Внаслідок цього надійність ДЦП вважається (і справді є такою) максимальною на фондовому ринку конкрет­ної країни. Інша справа, коли сама держава може стати банкрутом через ряд обставин, зокрема через перекручене уявлення про природу ДЦП, які є перш за все інструментом оперативного реагування на дисбаланси надход­жень і витрат держбюджету, що виникають, і не можуть служити "паличкою-стукалочкою" для затуляння дірок у бюджеті, котрі мають структурну приро­ду, як у випадку з Україною та Росією.

У світі існує багато видів ДЦП. Однак, незважаючи на різноманітність назв, вони мають практично однакову мету і умови випуску, при цьому ос­новна різниця між такими типами ДЦП — лише в термінах їх погашення.

Наприклад, деякі автори при перекладі найменувань ринкових цінних папе­рів, що емітуються урядом США, ототожнюють короткострокові облігації з казначейськими векселями.

Таке змішування понять різних типів ДЦП з юридичної точки зору може бути обумовлене їх практично повною еквівалентністю в економічному зна­ченні: немає різниці, як назвати ДЦП, якщо вони реально є фінансовими інс­трументами з фактично ідентичними властивостями до ринкового обігу та ін­вестування, а також мають єдину мету емісії — фінансування держбюджету. Абсолютна надійність зобов'язань держави в розвинутих країнах робить несут­тєвою різницю в наданих юридичних правах і гарантіях для інвесторів. У ціло­му, як здається, тенденція до взаємозамінності, зближення, універсалізації ха­рактеристик інструментів, які ще не так давно досить сильно відрізнялися, — характерна риса сучасного фінансового (в тому числі фондового) ринку.

Необхідно, як уявляється, враховувати і особливості перекладу, а також міждержавну різницю в термінології, що іноді не робиться, в результаті чого і виникають труднощі. У цілому характерними рисами всіх ДЦП є:

— максимально можлива (юридичне і практично) гарантія інвестицій; — практично абсолютна ліквідність;

— конкурентоздатна прибутковість з урахуванням мінімального порівня­но з іншими фінансовими інструментами ризику.

Вперше фінансування дефіциту держбюджету шляхом державної позики було здійснено урядом України у 1995 р. (постанови Кабінету Міністрів № 586 від 23.08.94 р. та № 994 від 11.12.94 р.). До цього часу ринок аналогіч­них ДЦП Росії — ДКО — існував і розвивався величезними темпами вже майже 2 роки.

У відповідності з цими постановами строки обігу облігацій внутрішньої державної позики (ОВДП) були визначені в 91, 182, 273 і 364 дні. Облігації — купонні, на пред'явника, номіналом 100 млн. крб. Прибутковість — 140% річних.

Ці постанови визначили ряд параметрів емісії ОВДП, які використову­вались і в подальшому: вони емітуються у вигляді електронних записів на рахунках системи електронного обліку обігу ДЦП. Система оформлення та розміщення випуску в цілому залишається аналогічною тій, яка вже вико­ристовується в Росії. Емітує ОВДП Мінфін України (МФ), він же виступає від імені Кабміну України гарантом своєчасності погашення ОВДП. Гене­ральним агентом по розміщенню та обліку прав власності на ОВДП є НБУ. В ньому зберігається глобальний сертифікат на весь випуск, ним же (через комерційні банки) здійснюється обслуговування випуску. Емісія визнавалася здійсненою вже при 20% розміщення. Причому НБУ міг, за спеціальною домовленістю з Мінфіном, скупити ту частину випуску, яка залишилася, для подальшого перепродажу.

З урахуванням конкретної кон'юнктури ринку міжбанківських кредитів, депозитних ставок, облікової ставки НБУ та щомісячних темпів інфляції бу­ла очевидною непривабливість низького рівня прибутковості ОВДП, через що реальне розміщення ОВДП(95) почалося лише у березні 1995 р., коли відповідні ставки значно впали, а головне — в цілому намітилася загальна тенденція до їх подальшого зниження.

Крім того, усвідомлення невтішної перспективи змусило НБУ ще до мо­менту здійснення емісії задуматися над диверсифікацією випуску за терміна­ми (постанова Кабміну № 994) і за суб'єктами (передбачалась реалізація об­лігацій фізичним особам і нерезидентам). Однак, як відомо, ці наміри пов­ністю не реалізовані й досі.

Загалом обсяг розміщення ОВДП(95) (за середньозваженою ціною аук­ціонів) становив майже 34 трлн. крб., причому на 91-денні випуски припада­ло понад 26 трлн. крб. (78%). Але не це головне. Головне полягає в тому, що всі суб'єкти ринку нормативне і практично "опрацювали" досить чіткий ме­ханізм ринку (раніше відомий лише теоретично та практично щодо російсь­ких ДКО) як у частині здійснення емісії, так і в частині управління своїми портфелями ОВДП залежно від кон'юнктури цього і всіх інших сегментів фінансового ринку України.

Успішна робота з ОВДП(95) дала змогу МФ і НБУ, а також іншим учас­никам ринку (комерційним банкам та іншим господарюючим суб'єктам) на­копичити достатній досвід роботи на ньому, що й спричинилося у 1996 р. до розгортання захоплюючих сюжетів боротьби за "золотого тільця" між емі­тентом і операторами ринку. Спробуємо проаналізувати ці події.

Основними ціноутворюючими факторами на ринку ОВДП є: — динаміка поточних виплат за ОВДП із боку МФ; — ставка рефінансування НБУ;

— поточна ситуація на валютному та грошово-кредитному ринках, а та­кож тенденції на них;

— раціональні очікування господарюючих суб'єктів щодо темпів інфля­ції і динаміки процентної ставки на міжбанківському кредитному ринку, а також депозитних ставок;

Характеристики

Список файлов реферата