161828 (738219), страница 4

Просмтор этого файла доступен только зарегистрированным пользователям. Но у нас супер быстрая регистрация: достаточно только электронной почты!

Текст из файла (страница 4)

Активний податковий борг залишає найбільше можливостей для застосування різних методичних прийомів адміністрування з метою його погашення. На сьогодні застосовувані податковою службою України основні заходи щодо стягнення податкової заборгованості можна класифікувати так:

– заходи морально-психологічного впливу на платника (співбесіди з боржниками чи їх посадовими особами);

– заходи взаємного узгодження позицій та оцінок (податковий компроміс, податкова порука);

– заходи примусу (податкова застава та призначення податкового керуючого, адміністративний арешт активів, продаж активів, що перебувають у податковій заставі, застосування процедури банкрутства).

У роботі з боржниками працівникам відповідних підрозділів перш за все рекомендовано проведення співбесід з платниками. Часто саме в результаті співбесіди відбувається погашення податкового боргу. Однак, організовуючи таку роботу, зокрема, з боржниками – фізичними особами, підрозділи податкової служби досить часто стикаються з додатковими проблемами розшуку тих громадян, що змінили місце проживання. Це один із прикладів невідлагодженості взаємодії служб (ДПС та МВС). Вирішити таку проблему можна шляхом спільної розробки (ДПА та МВС) змін до існуючих положень про взаємодію органів внутрішніх справ і податкової служби. Ними слід передбачити, що при зверненні до реєстраційних служб у разі зміни місця свого проживання громадянин зобов’язаний надати довідку від органів податкової служби про наявність (відсутність) заборгованості зі сплати податків (зборів, обов’язкових платежів). У випадку наявності податкового боргу відповідні органи МВС направляли б до податкової інспекції, де платник перебуває на обліку, інформацію про зміну останнім місця реєстрації. Підрозділи обліку платників заносили б отриману інформацію до Державного реєстру фізичних осіб – платників податків, та інших облікових реєстрів.

У випадках, коли платники не визнають своєї заборгованості перед державою, не погоджуються з висновками податкової служби та оскаржують нараховані суми, – заходи морально-психологічного впливу не справляють практично ніякої дії у напрямі створення умов щодо погашення боргу. Якщо при цьому в податковому органі існують докази, що розгляд скарги у господарському суді буде тривалим та, можливо, призведе до неповного надходження відповідних сум до бюджету, то може бути прийняте рішення щодо податкового компромісу.

Боржник, що погоджується з сумами боргу, однак не мав обігових коштів для його своєчасного погашення і опинився на порозі застосування заходів примусового стягнення, має право звернутися до поручителів і застосувати податкову поруку.

Якщо ж охарактеризовані засоби не підтвердили свою дієвість у конкретному випадку, то застосовуються заходи примусового стягнення податкового боргу. Найчастіше вони фактично спрямовані на забезпечення боргу активами платника.

Першочерговим із таких заходів вважається передача майна та майнових прав платника у податкову заставу з метою їх збереження у власності боржника. Для узгодження платником операцій зі своїми активами з боку органу податкової служби призначається податковий керуючий. У випадку непогашення податкової заборгованості здійснюється продаж частини майна боржника. Однак окремі положення Закону „Про порядок погашення зобов’язань платників податків перед бюджетом та державними цільовими фондами” не дозволяють ефективно зорганізувати роботу з погашення податкового боргу. Так, у ньому міститься вимога про те, що активи платника звільняються з податкової застави з дня закінчення строку позовної давності щодо податкового боргу. Дане положення дозволяє окремим платникам ухилятися від виконання своїх фінансових зобов’язань перед державою. На нашу думку, це не є вадою лише податкового законодавства, оскільки терміни позовної давності визначаються й Цивільним кодексом. Але специфіка відносин оподаткування потребує окремого регулювання плину та закінчення відповідних термінів. Вважаємо, що доцільно передбачити, що у випадках, коли термін позовної давності збігає, з моменту прийняття рішення про податкову заставу плинність його припиняється до моменту звільнення активів із застави на підставі погашення податкового боргу чи прийняття відповідного рішення суду. При цьому доцільно встановити термін звернення податкового органу до суду, наприклад, не пізніше 20 днів із моменту прийняття рішення про податкову заставу. Дане положення завадило б уникненню окремими платниками погашення зобов’язань лише на підставі збігання терміну давності та браку часу на звернення до суду з боку податкової служби. У комплексі із запропонованими вище заходами щодо законодавчого передбачення вирахувань із заробітної плати та примусу праці засновників боржника, це дозволило б значно скоротити обсяги списання податкових боргів.

У випадках порушення платником правил відчуження майна, що перебуває у податковій заставі, від’їзду боржника фізичної особи за кордон, визнання платника неплатоспроможним за зобов’язаннями, іншими ніж податкові, відмови платника від проведення документальної перевірки (за наявності її законних підстав) або від допуску службовців фіскальних органів для проведення обстежень, відсутності у платника документів про державну реєстрацію суб’єкта підприємницької діяльності, постановку на податковий облік, необхідних ліцензій, патентів, сертифікатів може бути застосовано адміністративний арешт активів. Він передбачає заборону вчиняти будь-які операції зі своїми активами (крім спрямованих на підтримання належного стану, охорону, забезпечення збереження). Розрізняють повний та умовний арешт активів. Повним встановлюється виключна заборона на реалізацію прав розпорядження та користування активами (можливо навіть з їх вилученням). За умовного ж арешту платник повинен отримати попередній дозвіл керівника податкового органу на здійснення операцій з активами, що надається на підставі висновку податкового керуючого. Законодавством знову ж таки досить чітко регламентовано порядок застосування арешту активів, функції виконавців рішень, порядок зупинення арешту.

Однак проведений нами аналіз нормативних актів показує, що як при застосуванні податкової застави, так і при податковому арешті неоптимальними є повноваження податкових керуючих. Законом „Про порядок погашення зобов’язань платників податків перед бюджетом та державними цільовими фондами” лише передбачено, що правила призначення, звільнення, а також компетенцію податкового керуючого визначає центральний податковий орган. На підставі цієї норми визначена компетенція податкових керуючих, що, на нашу думку, є досить широкою і мала б належати не одній особі, а, наприклад, спеціальній раді. Одноосібні висновки щодо звільнення окремих видів активів з-під податкової застави, видання приписів про заборону здійснення операцій з активами, визначення складу активів, що підлягають продажу, прийняття рішень про продаж майнових комплексів створюють умови для можливої участі окремих співробітників фіскальних органів у здійсненні корупційних схем. Хоча окремі зазначені рішення в кінцевому рахунку затверджуються керівництвом податкової інспекції, та все ж основу їх складає обґрунтування, що виражає думку (інколи досить суб’єктивну) однієї особи – податкового керуючого. Таким чином, можливе виникнення ситуацій, за яких вчасне і повне погашення податкового боргу (чи навпаки – дотримання окремих прав платника) не знаходитиме логічної реалізації. Вихід вбачаємо у законодавчому передбаченні створення ради податкового нагляду із залученням представників громадськості. Цьому органу доцільно було б передати згадані вище функції податкових керуючих. Залучення ж представників громадськості дозволило б реально впровадити принципи громадського контролю за діяльністю фіскальних організацій та окремих їхніх співробітників.

Податкові органи, упевнившись у безнадійності податкової заборгованості, як крайній захід можуть зініціювати процедуру банкрутства боржника. Формально звернення з відповідною заявою до суду можливе у випадку, коли борг платника перевищує 300 мінімальних заробітних плат, термін його виникнення понад 3 місяці і строк давності не минув. У випадку, коли процедура банкрутства розпочата з ініціативи самого боржника чи інших його кредиторів, податкова служба виступає заявником кредиторських вимог.

Варто зазначити, що за умови банкрутства шанси на повне погашення податкової заборгованості досить малі, однак частково вона покривається за рахунок активів. Інша ж частина списується як безнадійний борг. Вище уже йшлося про можливості посилення відповідальності банкрутів за непогашення податкового боргу.

Таким чином, наведене свідчить про те, що основний метод досягнення скорочення податкової заборгованості – адміністрування боргу – містить ряд суттєвих вад механізму свого впровадження. В основному вони перебувають у площині законодавчого регулювання таких питань, як відповідальність боржників, повноваження окремих представників фіскальних служб, плинність термінів позовної давності та умови їх переривання, взаємодія контролюючих органів. Запропоновані вище заходи спрямовуються саме на вирішення зазначених проблем. Їх реалізація дозволить досягти зменшення податкового боргу завдяки поєднанню моральних, правових та економічних засобів впливу на платників.

У подальшому ж, враховуючи нестабільність податкового середовища, проблема заборгованості платників перед бюджетом і державними цільовими фондами перманентно потребуватиме свого вирішення з урахуванням нових реалій. Однак дослідження, що провадитимуться з цього питання, на нашу думку, завжди вимагатимуть вивчення моральних, правових і соціально-економічних аспектів податкового боргу і розробки відповідних їм засобів впливу на боржників.

Список джерел

1. Онищенко В.А. Податковий контроль (основи організації). – К.: Ред. журн. „Вісник податкової служби України”, 2002. – 432 с.

2. Про порядок погашення зобов’язань платників податків перед бюджетом та державними цільовими фондами: Закон України від 21 грудня 2000 року № 2181-III // www.sta.gov.ua

3. Про підсумки роботи органів державної податкової служби України у 2005 році // Інформаційні матеріали до розширеного засідання Колегії ДПА України 9 лютого 2006 р.

Характеристики

Список файлов реферата