161474 (738145), страница 2

Просмтор этого файла доступен только зарегистрированным пользователям. Но у нас супер быстрая регистрация: достаточно только электронной почты!

Текст из файла (страница 2)

Правовий режим іноземної власності визначається, насамперед, внутрішнім законодавством приймаючих країн (гірничим законодавством, законодавством про розробку природних багатств, спеціальними інвестиційними кодексами).

Говорячи про захист економіки у зв’язку із залученням іноземних інвестицій, слід мати на увазі не її захист від іноземних інвестицій, які конче необхідні, а доцільно вести мову про нейтралізацію негативних ефектів неминучого процесу, про забезпечення інвестиційного механізму системою безпеки.

Створюючи сприятливі умови для вкладання іноземного капіталу, оголошуючи про національний режим для нього, практично в усіх країнах світу процес залучення іноземних інвестицій в тій чи іншій формі регламентується: їхній приплив заохочують в одні галузі виробництва і обмежують в інші.

Вочевидь, що для кожної з країн - донорів, які є основними імпортерами капіталів в економіку країни-отримувача, держава повинна напрацьовувати та проводити цілеспрямовану політику щодо залучення іноземних інвестицій, яка має базуватися на принципах загальнодержавних пріоритетів щодо іноземного інвестування та на концептуальному визначенні галузей економіки держави, їх ведучих підприємств, набуття контролю над якими з боку іноземного капіталу загрожуватиме економічній безпеці державі.

Таке визначення дає можливість країні-отримувачу побудувати свої системи захисту - від дій недобросовісних іноземних інвесторів та впливу негативних явищ, що супроводжують процес будь-якого іноземного інвестування, та заохочення - з метою залучення іноземних інвесторів до інвестування економіки за пріоритетними напрямами.

Ці системи повинні включати відповідні заходи на рівні законодавчої та виконавчої влад. На законодавчому рівні мають бути вирішені питання щодо заборон та обмежень, які стосуються діяльності будь-якого іноземного інвестора на території країни, на рівні виконавчої влади - прийняті конкретні рішення щодо умов діяльності на ринку капіталів кожного з іноземних інвесторів з урахуванням визначених для кожного з них пріоритетів інвестування та діючих міжурядових і міжгалузевих угод тощо.

Потенційні інвестори з-за кордону в усіх розвинених індустріальних країнах (окрім США, ФРН, Італії і Швейцарії) повинні отримати спеціальний урядовий дозвіл на здійснення капіталовкладень.

Та навіть якщо для трансферту капіталу не треба попереднього дозволу, іноземний інвестор має повідомити про нього компетентний державний орган (ФРН, Італія). У багатьох країнах існує механізм контролю за поглинанням національних фірм зарубіжними інвесторами. Скажімо, у Німеччині при захопленні 25% акціонерного капіталу компанії інвестор зобов'язаний інформувати її про це.

В Японії для встановлення закордонного контролю необхідне одностайне схвалення ради директорів корпорації. У Великобританії скупка іноземцями контрольного пакету акцій великих підприємств обробної промисловості може бути заборонена у випадку, коли вона вступає у протиріччя з національними інтересами. При цьому для запобігання небажаній скупці уряд може викупити акції об'єкта, що передбачається для поглинання.

Конкуренція за залучення ПІІ на міжнародних ринках капіталів вимагає від національних урядів запровадження спеціальних сприятливих умов для діяльності іноземних інвесторів. зокрема, особливий режим стосовно іноземних інвестицій запровадили більшість розвинутих країн та країни, що розвиваються.

Також більшість країн, що розвиваються та постсоціалістичних країн для заохочення надходжень прямих інвестицій широко використовують приватизацію державних підприємств.

Використання спеціальних пільгових умов таїть в собі небезпеку залучення до країни спекулятивних капіталів. Відтак воно має поєднуватися з активним регулюванням форм і напрямів діяльності іноземних інвесторів у країні.

Світовий досвід свідчить, що найбільш фундаментальні стимули ПІІ стосуються базисних характеристик економіки країни-реципієнта, в той час роль спеціальних стимулів, які створює держава, є другорядною.

Протікання інвестиційних процесів, їх характер, інтенсивність та результативність, а також управління ними залежить від інвестиційного клімату, що сформувався в державі, тобто від стану правового, фінансового, соціально-економічного та суспільно-політичного середовища в її межах, яке зумовлює ту чи іншу ступінь привабливості для інвестицій.

Характеристики

Список файлов реферата