160779 (738031), страница 2
Текст из файла (страница 2)
Позицію, згідно з якою збільшення обсягу кримінально караної поведінки у даному разі не сталося, зайняв щодо громадян – не суб'єктів господарської діяльності і Пленум ВСУ, вказавши в абз. 2 п. 17 своєї постанови від 8 жовтня 2004 р. N 15 на те, що дії громадянина, який одержав доходи від незаконної діяльності, у т. ч. такої, що містить ознаки підприємницької, і не сплатив з них податки, мають кваліфікуватись за відповідними статтями КК і додаткової кваліфікації за ст. 212 КК не потребують. Варто однак зробити одне уточнення: слова "і не сплатив з них податки" вжиті у цьому роз'ясненні не зовсім доречно, оскільки Пленум ВСУ витлумачив регулятивне законодавство таким чином, що доходи від кримінально караної діяльності оподаткуванню, як правило, взагалі не підлягають. Обґрунтування ж того, чому за ст. 212 КК не може кваліфікуватись несплата податку з доходів, отриманих платником як хабар, викраденого майна чи знайденого як скарб, у постанові Пленуму відсутнє. Адже навряд чи таким обґрунтуванням слід вважати використання словосполучення "у зв'язку з цим" після простого відтворення тексту пп. 4.2.16 п. 4.2 ст. 4 Закону від 22 травня 2003 р.
З урахуванням викладеного абз. 2 п. 17 постанови Пленуму ВСУ від 8 жовтня 2004 р. N 15 варто доповнити приблизно таким положенням: "Відповідно до пп. 4.2.16 п. 4.2 ст. 4 Закону N 889-IV об'єкт оподаткування у вигляді одержаного хабара, викраденого майна чи знайденого скарбу виникає у платника тільки після набрання відповідним вироком суду законної сили, що унеможливлює приховування фізичною особою такого об'єкта. У зв'язку з цим підстав для застосування ст. 212 КК у разі одержання вказаних оподатковуваних доходів немає". У такий спосіб буде пояснено, чому за ст. 212 КК не повинна кваліфікуватись несплата податку з тих злочинних доходів, які завдяки прямій вказівці законодавця включаються до складу об'єкта оподаткування податком з доходів фізичних осіб.
Неподання декларації
Щоправда, злочинне ухилення від сплати податків може бути вчинене і шляхом умисного неподання податкової звітності за умови, що чинним законодавством на особу покладався обов'язок її подання. При цьому у листі ДПА України від 28 лютого 2007 р. N 4082/7/17-0217 "Щодо організації роботи з декларування доходів, одержаних фізичними особами у 2006 році" прямо зазначено: Законом "Про податок з доходів фізичних осіб" передбачено, що доходи, визначені, зокрема, у п. п. 4.2.16 і отримані платником податку, "повинні знайти відображення у декларації при її обов'язковому поданні" (Урядовий кур'єр. — 28 березня 2007 р. — N 55). Слід уточнити, що ті платники податків, які перебувають під арештом, є затриманими або засудженими до позбавлення волі (а це формулювання охоплює і випадки застосування норми про звільнення від відбування покарання з випробуванням — ст. 75 КК), звільняються від обов'язку подання декларації (п. 18.4 ст. 18 Закону від 22 травня 2003 p.).
На користь доречності наведеного вище обґрунтування своєї позиції хотів би зазначити наступне. Якщо суть передбаченого ст. 212 КК злочину полягає у введенні держави в оману і створенні платником перешкод для правильного нарахування податкових платежів (принаймні так вважає переважна більшість українських вчених, які займаються цією проблематикою, а також Пленум ВСУ), то хіба це характерно для тих випадків, коли лише ухвалення державним органом рішення (судового вироку) призводить до виникнення об'єкта оподаткування як такого? Видається, що ні. А позбавлення податкових органів інформації про набрання законної сили відповідним вироком суду і, як наслідок, про наявність специфічного об'єкта оподаткування — це, на моє переконання, не злочинна поведінка платника податку з доходів фізичних осіб, не проблема засудженої особи, щодо якої суд вже вирішив питання про долю речових доказів і відшкодування заподіяної злочином шкоди, а результат відсутності належної взаємодії державних інституцій — суду і контролюючих органів, зумовленої недосконалістю окремих положень Закону від 22 травня 2003 р. Практика ж "просунутих" запорізьких податківців, які, отримавши в судах копії відповідних вироків, пропонували особам, засудженим за одержання хабара (цікаво, чому лише за цей злочин?), задекларувати свої злочинні доходи (Манько М. Усіх хабарників, які "засвітилися" на чужих грошах, оподатковують // Голос України. — 23 березня 2007 p.), слугує зайвим підтвердженням того, що неподання декларації у випадку отримання злочинного доходу не має нічого спільного із притаманними злочинному ухиленню від сплати податків обманом держави в особі фіскальних органів і латентністю діянь, вчинюваних платником податків.
Взагалі ситуація, що склалась на сьогодні з оподаткування окремих злочинних доходів та його кримінально-правовим значенням, переконує як у необхідності виключення із Закону від 22 травня 2003 р. пп. 4.2.16, так і в доцільності відмови на законодавчому рівні від позбавленої визначеності конструкції "ухилення від сплати податків".
Дискусійні аспекти
А. В. Савченко пропонує безпосередньо у ч. 1 ст. 212 КК уточнити, "чи можуть бути об'єктом оподаткування доходи злочинного походження" (Савченко А. В. Порівняльний аналіз кримінального законодавства України та федерального кримінального законодавства Сполучених Штатів Америки: Автореф. дис. ... канд. юрид. наук. — К., 2007. — С. 25). Не думаю, що треба рухатись таким шляхом. Питання про оподаткування (або, навпаки, неоподаткування) доходів, одержаних злочинним шляхом, вочевидь, має вирішуватись (і вирішується в Україні) не кримінальним, а регулятивним (податковим) законодавством. Інакше кажучи, кримінально-правова оцінка ухилення від сплати податків із незаконних, у т. ч. злочинних доходів є похідною в тому плані, що: по-перше, за своєю галузевою належністю проблема оподаткування нелегальних доходів є не стільки кримінально-правовою, скільки фінансово-правовою; по-друге, про застосування ст. 212 КК у такій ситуації є підстави вести мову лише у тому разі, коли регулятивне законодавство позитивно вирішує питання про оподаткування зазначених доходів і зобов'язує платника сплачувати з них податки.
Розмірковуючи ж над проблемою злочинних доходів як об'єкта оподаткування, слід констатувати її дискусійність. З одного боку, оподаткування таких доходів своїм позитивним фіскальним наслідком має розширення бази оподаткування і збільшення податкових надходжень до скарбниці держави. З іншого, закріплення у податковому законодавстві норми, згідно з якою для оподаткування джерело походження доходів значення не має (п. 3 ст. 5 однієї з попередніх редакцій проекту Податкового кодексу України), певною мірою призводить до легалізації злочинних доходів, виглядає кроком, який суперечить зусиллям, спрямованим на протидію (у т. ч. кримінально-правовими засобами) відмиванню "брудних" коштів. Подібна норма, за образним висловлюванням М.П. Кучерявенка, перетворює державу у співучасника злочинних дій (Кучерявенко Н. П. Курс налогового права. В 6 т. Т.ІІІ. Учение о налоге. — X., 2005. — С. 235). На думку македонського дослідника Н. Р. Тупанчеські, запровадження оподаткування доходів від злочинної діяльності (незаконна торгівля, незаконне виробництво та обіг наркотиків, контрабанда, одержання хабара тощо) означало б згоду держави на легалізацію такої діяльності (Тупанчески Н. Р. Уклонение от уплаты налогов в сравнительном праве / Под ред. проф. В. С. Комиссарова. — М., 2001. — С. 229). Не слід ігнорувати моральний аспект, з приводу чого Л. П. Брич слушно зауважує: "Для престижу держави принизливо одержувати податки з будь-якого доходу, одержаного від антидержавної (незаконної) діяльності" (Брич Л. П., Навроцький В. О. Кримінально-правова кваліфікація ухилення від оподаткування в Україні. — К., 2000. — С. 176). Якби фінансове забезпечення держави здійснювалось за рахунок коштів, здобутих злочинних шляхом, іронізує Е. М. Циганков, то полотнище чорного кольору із зображенням "Веселого Роджера" було б офіційним прапором такої держави (Цыганков Э. М. Традиция есть, таланта нет (в УК РФ краткость нашла сестру, но потеряла брата) // Ваш налоговый адвокат. — 2004. — N 2. — С. 79).
Неузгодженість з вимогами КПК
Треба враховувати і те, що положення податкового законодавства про включення майнових благ, здобутих злочинним шляхом, до оподатковуваного доходу фізичної особи не узгоджується з вимогами кримінально-процесуального законодавства. Згідно зі ст. 81 КПК України суд, виносячи вирок у справі, повинен одночасно вирішити питання про речові докази. При цьому гроші, цінності та інші речі, нажиті злочинним шляхом (питання вирішується судом), підлягають не оподаткуванню, а передачі у дохід держави, тобто конфіскації. Так що немає жодних підстав для того, щоб вбачати у неоподаткуванні злочинних доходів якусь податкову пільгу, надання державою особі, котра вчинила злочин, привілейованого статусу: у такому випадку фінансові інтереси держави забезпечуються способом, відмінним від оподаткування.
До речі, цей спосіб (конфіскація) є жорсткішим порівняно з оподаткуванням, оскільки, на відміну від останнього, він передбачає безоплатне вилучення не частини, а всієї протиправно отриманої майнової вигоди. Відповідно до п. 5 ст. 81 КПК гроші, цінності та інші речі, які були об'єктом злочинних дій (наприклад, при викраденні таким об'єктом є саме майно), повертаються їх законним володільцям.
Також у кримінальних справах про викрадення майна суд вирішує питання про відшкодування заподіяної шкоди і може ухвалити рішення про передачу потерпілому викраденого у нього майна або майна такого ж роду та якості (відшкодування в натурі). Таким чином, у разі послідовного дотримання судом вимог законодавства (у т. ч. норм КПК стосовно долі речових доказів) у фізичної особи – платника податку після постановлення обвинувального вироку суду і набрання ним законної сили злочинний дохід як об'єкт оподаткування буде відсутній. Що ж у такому випадку з 1 січня 2004 р. пропонує оподатковувати наш законодавець?
Проведене дослідження дозволяє зробити висновок про те, що положення Закону від 22 травня 2003 р. про включення певних різновидів доходів, одержаних злочинним шляхом, до складу оподатковуваного доходу фізичної особи є недосконалим: воно безпідставно ставить цей фіскальний показник у залежність від прийняття процесуального рішення у кримінальній справі, є невиправдано казуїстичним, не здатне досягнути прагматичної мети (усунення браку доказів), яку цей захід переслідує у деяких зарубіжних країнах, не узгоджується з вимогами КПК України щодо речових доказів і зусиллями, спрямованими на протидію легалізації "брудних" коштів. У зв'язку із цим пропоную виключити: пп. 4.2.16 — із ст. 4 Закону від 22 травня 2003 p.; пп. 4.2.12 — із ст. 4 розділу 4 проекту Податкового кодексу України.
Література:
-
Гега П. та ін. Основи додаткового права. - К.: «Знання»
-
Закон України « Про систему оподаткування»
-
Закон України «Про місцеві податки і збори»
-
Головна державна податкова інспекція України. Основи оподаткування в Україні.-Київ. «Укртиппроект»,
-
Ткаченко Т. Система оподаткування в Україні.
![](https://s.studizba.com/z.php?f=/templates/si/i/noavatar.png&w=100&h=100&t=1"){kind=avatar}
