160012 (737911), страница 2

Просмтор этого файла доступен только зарегистрированным пользователям. Но у нас супер быстрая регистрация: достаточно только электронной почты!

Текст из файла (страница 2)

Огляд розвитку санітарно-епідеміологічної служби в Україні дає підстави віділити п’ять етапів її розвитку:

– дореволюційний – зародження санітарно-епідеміологічної служби;

– 1918-1932 рр. – створення санітарних організацій та установ, формування й зміцнення санітарних органів як обов'язкових ланок охорони здоров'я;

– 1933-1949 рр. – створення державної санітарної інспекції, посилення державних контрольних функцій і диференціація санітарно-епідеміологічної роботи;

• 1950-1990 рр. – утворення єдиної комплексної санітарно-епідеміологічної служби й посилення її ролі в плануванні та координації профілактичної роботи; проведення державної санітарної діяльності в рамках єдності попереджувального й поточного санітарного нагляду; розвиток матеріально-технічної бази, в тому числі будівництво і реконструкція приміщень усіх районних і міських санітарно-епідемічних станцій;

– з 1991 р. – створення законодавчої бази для функціонування установ державної санітарно-епідеміологічної служби та центрів санепіднагляду; переорієнтація санітарно-епідеміологічної служби на проведення санітарного нагляду за об'єктами зовнішнього середовища, пошук причин і факторів, що визначають стан здоров'я, у тому числі захворюваність населення у зв’язку з проблемами екології, епідеміології, захворювань; освоєння нових методів роботи в системі інформаційної й правової забезпеченості населення щодо санітарного та епідеміологічного стану в суспільстві.

На сьогодні діяльність в сфері забезпечення санітарного та епідемічного благополуччя населення здійснюють: Головне санітарно-епідеміологічне управління МОЗ України; управління з медичних проблем аварії на Чорнобильській АЕС МОЗ України; Кримська санітарно-епідеміологічна станція; обласні, міські, районні, районні у містах санітарно-епідеміологічні станції, дезінфекційні станції; центральні санітарно-епідеміологічні станції на залізничному, повітряному, водному транспорті, санітарно-епідеміологічні станції на залізницях, а також станції басейнів і портів; відповідні установи, заклади, з’єднання, частини і підрозділи державної санітарно-епідеміологічної служби Міноборони, МВС, Держкомкордон, Служби безпеки України.

В останні роки спостерігається покращання роботи органів санітарно-епідеміологічної служби, органів і установ охорони здоров'я з вирішення проблем екологічної епідеміології захворювань, проводяться дослідження за програмою соціально-гігієнічного моніторингу, вдосконалюються лабораторні бази, відбувається освоєння нових методів роботи в системі інформаційної і правової забезпеченості населення. Створюється нормативна і законодавча база для функціонування установ державної санітарно-епідеміологічної служби.

В сучасних умовах поряд з іншими напрямками діяльності, визначеними в Законі України „Про забезпечення санітарного та епідеміологічного благополуччя населення”, органи санітарно-епідеміологічної служби здійснюють діяльність, пов’язану з розглядом справ про адміністративні правопорушення. Цей напрямок є одним із найбільш важливіших, та певною мірою орієнтований на забезпечення ефективності відповідної діяльності органів санітарно-епідеміологічної служби.

У підрозділі 1.2. “Загальна характеристика функцій органів санітарно-епідеміологічної служби” проводиться аналіз функцій органів санітарно-епідеміологічної служби, дається їх класифікація, досліджуються їх взаємозв’язки і взаємозалежність. Особлива увага приділяється аналізу контрольної функції, у зв’язку з чим розглядаються окремі теоретичні аспекти, які, на думку автора, мають визначальне значення для осмислення проблем реалізації функцій органів санітарно-епідеміологічної служби. Зокрема, це торкається визначення співвідношення понять контролю та нагляду.

На основі аналізу понять “контроль” та “нагляд”, автором доводиться, що відсутність єдиної думки різних вчених щодо співвідношення понять “контроль” та “нагляд” пояснюється різноманітністю критеріїв, які є основою розмежування цих понять.

Все це дає змогу зробити висновок про те, що діяльність органів санітарно-епідеміологічної служби органічно поєднує в собі елементи як контрольної, так і наглядової діяльності.

У підрозділі зазначається, що реалізація контрольно-наглядових повноважень органами санітарно-епідеміологічної служби безпосередньо пов’язана з проведенням санітарно-епідеміологічних розслідувань, при цьому підкреслюється, що їх правове регулювання не знайшло свого відображення в чинному законодавстві України. Ця діяльність включає в себе збирання, аналіз та оброблення інформації, прийняття рішення та доведення його до адресата, контроль за виконанням рішень. Для повного та всебічного виконання працівниками органів санітарно-епідеміологічної служби своїх обов’язків необхідно, щоб це питання було нормативно врегульовано. Так, чітко визначений порядок проведення санітарних-епідеміологічних розслідувань, спрямованих на встановлення причин та умов виникнення й розповсюдження інфекційних хвороб, професійних захворювань, масових інфекційних захворювань і радіаційних уражень людей, значною мірою сприяв би ефективності такого роду діяльності.

У підрозділі 1.3. “Адміністративна юрисдикція в органах санітарно-епідеміологічної служби” розглянуто поняття юрисдикції, її сутність і особливості.

Адміністративно-юрисдикційна діяльність визначається як діяльність уповноважених на те органів (посадових осіб) по виявленню правопорушень та їх фіксації, розгляду та вирішенню адміністративно-правових спорів. Досліджується правовий статус суб’єкта адміністративно-юрисдикційної діяльності. Зазначається, що серед суб’єктів адміністративної юрисдикції окреме місце займають органи санітарно-епідеміологічної служби України як різновид органів виконавчої влади, що покликані виконувати функції у сфері правоохоронної діяльності держави, у тому числі попередження, припинення протиправних проявів і притягнення до відповідальності за адміністративні правопорушення в сфері забезпечення санітарного та епідемічного благополуччя населення. Особливе положення органів санітарно-епідеміологічної служби як суб’єктів адміністративної юрисдикції обумовлює їх досить широкі повноваження щодо застосування адміністративних стягнень і складення протоколів про адміністративні правопорушення.

Підкреслюється, що однією з особливостей адміністративно-юрисдикційної діяльності є специфіка правопорушень в сфері забезпечення санітарного та епідемічного благополуччя населення, що в свою чергу обумовлює необхідність використання відповідних професійних знань працівниками органів санітарно-епідеміологічної служби при виявлені порушень та вирішенні питань про притягнення до адміністративної відповідальності. Поряд з цим спеціалізація дозволяє більш якісно та диференційовано підходити до планування та організації цієї діяльності в окремих підрозділах органів санітарно-епідеміологічної служби, деталізувати аналітичну та профілактичну роботу, підвищувати ефективність боротьби з різними адміністративними правопорушеннями.

Адміністративна юрисдикція органів санітарно-епідеміологічної служби має відмінності в порядку вирішення адміністративних справ, що свідчить про різнобічність процесуальної форми цього виду діяльності. Юрисдикційний процес в органах санітарно-епідеміологічної служби має особливості, пов’язані з його правовою регламентацією, обсягом повноважень посадових осіб, порядком розгляду справ, порядком оскарження. Підкреслюється, що здійснення юрисдикційних повноважень в органах санітарно-епідеміологічної служби, їх ефективність перебувають у прямій залежності від правильного застосування посадовими особами санітарно-епідеміологічної служби норм матеріального та процесуального права. Першочергове значення для здійснення посадовими особами органів санітарно-епідеміологічної служби юрисдикційної діяльності має рівень їх професійної підготовки, у тому числі й можливості використання сучасних технічних засобів і відповідних експертних технологій, що значною мірою сприяє формуванню належної доказової бази по справах, які віднесені законодавцем до підвідомчості цих органів.

У підрозділі 1.4. “Загальнообов’язкові правила і норми у сфері санітарного та епідемічного благополуччя населення” дається загальна характеристика діючих санітарних правил і норм. На сьогодні, у цій сфері діє двадцять шість санітарних правил і норм, які застосовуються практично у всіх сферах життєдіяльності.

Визначається чітка тенденція до збільшення після 1995 р. загальної кількості прийнятих наказів Міністерства охорони здоров’я України, які стосуються санітарного та епідемічного благополуччя населення. Слід зазначити, що дані нормативні акти регулюють найактуальніші та ситуаційні проблеми у даній сфері. Але при цьому велика кількість підзаконних актів певною мірою ускладнює правозастосовчу практику органів санітарно-епідеміологічної служби, в тому числі і такий її напрямок як адміністративно-юрисдикційну діяльність. З іншого боку негативно впливає на рівень знань громадян і посадових осіб про відповідні вимоги законодавця в цій сфері.

Аналіз цих нормативно-правових актів дає можливість дійти до висновку, що пріоритетними напрямками правового регулювання у сфері забезпечення санітарного та епідемічного благополуччя населення є:

– запобігання зниженню захворюваності населення, особливо на інфекції, небезпечні та соціально значущі хвороби;

– ефективна охорона навколишнього середовища;

– удосконалення діяльності органів санітарно-епідеміологічної служби;

– розвиток і впровадження інформаційних технологій.

Таким чином, за роки незалежності в державі сформовано нормативно-правову базу діяльності органів санітарно-епідеміологічної служби, яка у цілому, відповідає сучасним потребам, характеризується достатньо високим рівнем систематизації і є підґрунтям для реалізації державної санітарної політики. Але при цьому належне функціонування органів санітарно-епідеміологічної служби вимагає певного оновлення та вдосконалення нормативно-правової бази відповідно до основних напрямів розвитку соціальної політики держави у сфері забезпечення санітарного та епідемічного благополуччя населення, наближення його до світових стандартів.

Розділ другий “Особливості адміністративно-юрисдикційної діяльності органів санітарно-епідеміологічної служби в окремих адміністративних провадженнях” містить чотири підрозділи, в яких досліджуються окремі аспекти здійснення адміністративно-юрисдикційних повноважень органами санітарно-епідеміологічної служби, а також визначаються шляхи удосконалення цієї діяльності.

У підрозділі 2.1. “Загальна характеристика повноважень органів санітарно-епідеміологічної служби” зазначається, що МОЗ України та його органи наділені різноманітними повноваженнями міжвідомчого характеру, що обумовлено складністю поставлених перед ними питань і завдань. Особливий інтерес являють міжвідомчі повноваження щодо здійснення державного санітарно-епідеміологічного нагляду. Саме вони дозволяють МОЗ України та його органам, зокрема, органам санітарно-епідеміологічної служби, здійснювати міжгалузеве управління щодо забезпечення санітарно-епідемічного благополуччя населення та державного санітарного нагляду.

Юридично-владний характер даних повноважень виявляється в тому, що МОЗ України, органи та установи охорони здоров'я діють від імені та в інтересах усієї держави. У процесі реалізації даних повноважень між об'єктами і суб'єктами державного санітарно-епідеміологічного нагляду виникають адміністративно-правові відносини. Відсутність між ними організаційної підпорядкованості вказує на специфічні особливості цих відносин. У даному випадку має місце підпорядкованість піднаглядового характеру. Здійснюючи дані повноваження, органи санітарно-епідеміологічної служби застосовують стосовно об'єктів визначені примусові заходи впливу.

Аналізуючи наведені точки зору, автор доходить до висновку, що міжвідомчі повноваження поділяються на дві основні групи:

– повноваження щодо правового регулювання відповідних сторін діяльності організаційно-непідлеглих об'єктів управління;

– повноваження з контролю і нагляду за цією діяльністю.

Серед інших повноважень органів санітарно-епідеміологічної служби виділяються повноваження, які безпосередньо відносяться до адміністративно-юрисдикційної діяльності цих органів, зокрема:

– виявлення та припинення правопорушень у сфері санітарного законодавства;

– залучення до відповідальності винних осіб і виконання покарання.

З огляду на це визначається місце й роль адміністративної юрисдикційних повноважень в загальній системі повноважень органів санітарно-епідеміологічної служби в Україні.

У підрозділі 2.2. “Види адміністративних проваджень у діяльності органів санітарно-епідеміологічної служби” виділяється такі види адміністративних проваджень щодо органів санітарно-епідеміологічної служби: провадження у справах про адміністративні правопорушення (накладення та стягнення штрафів); застосування адміністративно-попереджувальних заходів; дисциплінарне провадження; застосування заходів адміністративного припинення (обмеження, тимчасова заборона, заборона, припинення, зупинення, припинення інвестиційної діяльності, а також примусового вилучення з реалізації предметів); провадження за скаргами громадян; провадження щодо внесення подання про відсторонення осіб від роботи або іншої діяльності; дозвільне провадження; провадження з проведення державної санітарно-гігієнічної експертизи; застосування фінансових санкцій; атестаційне провадження; провадження з нормування.

Зазначається, що до адміністративно-юрисдикційних проваджень можна віднести: провадження у справах про адміністративні правопорушення (накладення та стягнення штрафів), провадження по застосуванню заходів адміністративного припинення, провадження по скаргах громадян, дисциплінарне провадження. Звертається увага на стадійність проваджень, що слід враховувати при їх характеристиці та аналізу.

Розглядаються питання щодо більш детальної характеристики такого провадження, як провадження за скаргами громадян, дисциплінарне провадження.

Поряд із цим, у підрозділі акцентується увага на особливостях здійснення провадження по застосуванню адміністративно-попереджувальних заходів. Підкреслюється, що хоча це провадження не юрисдикційного характеру, але його здійснення має першочергове значення в роботі органів санітарно-епідеміологічної служби по забезпеченню санітарно-епідемічного благополуччя населення, значною мірою обумовлює ефективність такого роду роботи, прямо впливає на динаміку правопорушень у цій сфері.

Характеристики

Список файлов реферата