159921 (737857), страница 2

Просмтор этого файла доступен только зарегистрированным пользователям. Но у нас супер быстрая регистрация: достаточно только электронной почты!

Текст из файла (страница 2)

Історико-типологічний метод, як і всі інші методи, має свою об'єктивну основу. Вона полягає в те, що в суспільно-історичному процесі, з одного боку, розрізняються, з іншого, - тісно взаємопов'язані одиничне особливе і загальне. Тому важливим завданням пізнання історичних явищ, розкриття їх суті стає виявлення того єдиного, яке було притаманне розмаїття тих чи інших поєднань індивідуального (одиничного). Минуле в усіх його проявах - безперервний динамічний процес. Він являє собою не просте послідовне протягом подій, а зміну одних якісних станів іншими, має свої істотно відмінні стадії, виділення цих стадії також є важливим завданням у вивченні ретроспективного розвитку. Прикладом типології історичних явищ може служити концепція революцій. Теорія революції має на меті виявити загальне в одиничному, з одного боку, і виділити стадіальної в революційному циклі, з іншого. Для типологізації революції, як відомо, використовувалося виділення таких суттєвих ознак, як цілі і програми учасників руху, форми та методи боротьби, підсумки революції. На основі цих ознак будувалася типологія революцій, їх розподіл на буржуазні, буржуазно-демократичні та соціалістичні.

Історико-системний метод отримує все більш широке поширення в працях істориків. Це обумовлено поглибленням історичних досліджень як з точки зору цілісного охоплення досліджуваної реальності, так і з точки зору розкриття внутрішніх механізмів функціонування суспільних систем. Основою застосування даного методу в історії є єдність у суспільно-історичному розвитку одиничного, особливого і загального. Реально і конкретно це єдність виступає в історичних системах різного рівня. Функціонування і розвиток товариств включає і синтезує ті основні складові компоненти, з яких складається історична реальність. До цих компонентів належать окремі неповторні події (скажімо, народження Наполеона), історичні ситуації (наприклад, велика французька революція) і процеси (вплив ідеї і подій Французької революції на Європу). Очевидно, що всі названі події та процеси не тільки казуально обумовлені і мають причинно-наслідкові зв'язки, але і взаємозв'язані між собою функціонально. Завданням системного аналізу, до котрому належить структурний і функціональний методи, полягає в тому, щоб дати цілісну комплексну картину минулого. Системи, що вивчаються (у нашому випадку епоха Великої Французької революції) розглядаються не з боку її окремих аспектів і властивостей, а як цілісні системи. [4]

Як приклад системного аналізу можна навести працю одного з провідних представників школи "Анналів" Ф. Броделя "Матеріальна цивілізація, економіка і капіталізм ". У 3-х томної роботі автор сформулював систематизовану теорію, так звану "теорію багатоступеневої структури історичної реальності". В історії він виділяє три шари: подієвий, кон'юнктурний і структурний. Пояснюючи особливості свого підходу, Бродель пише: "Події - це лише пил і є в історії лише короткими спалахами, однак вони не можуть розглядатися як нічого не значущі, бо вони часом опромінюють пласти дійсності". З цих системних підходів автор розглядає матеріальну цивілізацію XV-XVIII ст. розкриває історію світової економіки, промислової революції і т.п.

В дослідженнях досить давно застосовуються наративні і діскрептівні методи. Наративний або описовий метод лежить в основі гуманітарного знання. Наратив - (від лат. Narro - розповідаю) - розповідні історичні джерела і твори: літописи, хроніки, історичні повісті та ін. Вони передають історичні події в тому вигляді, як вони переломилися у свідомості їх авторів. Відомості наративних джерел менш достовірні, ніж в актових матеріалах, статистичних даних або законодавчих актах. У наративних джерелах і творах події нерідко спотворені або відбилися в переданні осіб, що не є їх сучасниками, або сучасниками, але по проходженні деякого часу після їх звершення і т.д. Головною особливістю наративних джерел і творів є те, що вони дають зв'язну розповідь про історичні події.

Яскравим представників наративу в історичній науці виступає відомий німецький учений Л. фон-Ранке (I795-1886), який після закінчення Лейпцігського університету, де він займався класичною філологією і богослов'ям, захопився читанням романів В. Скотта, О. Тьєрі та інших авторів. Після чого став займатися історією і опублікував ряд творів, що мали гучний успіх. Серед них "історія романських і германських народів", "Добродії і народи Південної Європи в XVI-XVII ст.", "Римські папи, їхня церква і держава в ХVI і XVII ст.", "12 книг з прусської історії". Головна методологічна теза Ранке - провіденціалізм, тобто твердження, що "історія відбувається але божественного плану управління світом, що додає єдність всьому історичного процесу". Див: Римські папи, їхня церква і держава в ХVI і ХVIIвв. Т.1-2, СПб, 1869.

В своїх роботах Ранке приділяв багато уваги характеристиці історичних особистостей, королів, пап, полководців. Він давав блискучі за формою опису, портретні характеристики. Мабуть, це є однією з причин того, що в Німеччині час від часу лунають заклики повернутися до Ранке, відродити наратив. Ці заклики підтримуються і рядом вчених США, Англії, Франції та інших країн.

Діскрептівні (від англ. discrete) окремі, роздільні методи використовуються при описі окремих історичних явищі, об'єктів. В основі діскрептівних методів лежить уявлення про існування самозамкнутих одиниць, на які розпадається історичний процес. Найбільш широке застосування ці методи отримали у прихильників цивілізаційного підходу до історії. При цьому цивілізації розглядаються як великі соціокультурні системи зі своїми закономірностями, які не зводяться до закономірностей функціонування держав, нації, соціальних груп. Кожна цивілізація самобутня, "живе" своїм життям, має свою долю, свої інститути та цінності. Взаємодіючи одне з одним, цивілізації не втрачають власної унікальності, можливі запозичення будь-яких елементів з інших цивілізацій можуть лише прискорити або сповільнити, збагатити чи об'єднати їх. (Див.: Старовинні цівілізаціі. - М., 1989). Отже, зростаюче значення та ускладнення методів наукових досліджень зажадали їх спеціальної розробки. Це завдання стає самостійною сферою докладання зусиль вчених. Іншим важливим завданням є оволодіння фахівцями різних галузей аналітичних досліджень арсеналом застосовуваних у ній методів і мистецтвом їх ефективного використання. У зв'язку з цим видається обгрунтованим думка, що успішно проводити дослідження в наш час може лише добре навчений інтелект, культура якого в усі часи становила і становить найбільше національне багатство.

Висновок

В даній роботі були розглянуті неформальні методи аналітичних досліджень, тобто ті методи, що обходяться без особливо жорстких самообмежень, хоча й дотримуються кожен своїх правил і принципів. Саме вони покладені в основу сучасної інформаційно-аналітичної діяльності.

Доведено, що у світлі свого відносно вільного характеру кожна з груп неформальних методів може включати значну кількість більш часткових методів і методик.

В роботі були розглянуті описові методи, нормативні і логічні методи, аналітичні і пізнавальні методи, також надано поняття й характеристики наукових методів.

Список використаної літератури

1. Закон України. Про інформацію. (ст.26) [Текст] - Київ, 2 жовтня 1992 року N 2657-XII.

2. Кушнаренко Н.Н. Документоведение : Учебник. [Текст] / Н. Н. Кушнаренко. — 7-е изд., стереотип. — К. : Знання, 2006. — 459 с. : ил., табл. — Библиогр.: с. 457—459. — ISBN 966-346-148-9.

3. Палеха Ю.І. Загальне документознавство : Навчальний посібник. [Текст] / Ю.І. Палеха, Н.О. Леміш. – К. : Ліра-К, 2008. – 393 с. : іл., табл. —ISBN 978-966-96938-0-8.

4. Швецова-Водка Г.М. Документознавство : Навчальний посібник. [Текст] / Г.М. Швецова-Водка. — К. : Знання, 2007. — 398 с. : іл., табл. — Бібліогр.: с. 389—398. — ISBN 966-346-294-9.

5. Сохань П.С. Джерелознавство історичне. [Текст] / Енциклопедія історії України. — Т. 2. — К.: Наукова думка, 2005. — С. 374—375.

6. Джерелознавство історії України: Довідник. [Текст] — К., 1998.

7. Кулицький С.П. Основи організації інформаційної діяльності у сфері управління: Навч. посіб. [Текст] – К.: МАУП, 2002. - 224с.: іл.

8. Гребешков О.М. Управління інформацією в сучасному бізнесі. [Електронній ресурс] / Режим доступу: http://economіca.org.ua/2009/stratіnfomanagement/.

Размещено на Allbest.ru

Характеристики

Список файлов реферата